07 вересня 2017 рокуЛьвів№876/8037/17
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Затолочного В.С., Костіва М.В.,
при секретарі судового засідання: Дутка І.С.
за участю представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року у справі №352/1635/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій.
Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року в позові відмовлено.
скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Зокрема апелянт вказує на те, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не підзаконним нормативно-правовим актом - постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений належним чином про дату судового засідання. Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. ОСОБА_2 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії УБД №087357 від 22 січня 2016 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій.
Позивачу у 2016 році виплату щорічної разової грошової допомоги до 5-го травня здійснено відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 920 грн.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що дій відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги до 5 травня за 2016 рік у розмірі встановленому Постановою Кабінету Міністрів України №141 від 02.03.2016 року є правомірними.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII від 22.10.1993 року визначено, що щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Однак, таку редакцію цієї норми, викладену в Законі України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 було визнано такою, що не відповідає Конституції України і вона втратила чинність з дня ухвалення цього Рішення.
Отже, на час виникнення спірних відносин діяла редакція ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно з якою щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Разом з тим, п. 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 №79-VІІІ) передбачено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Дане положення Закону України неконституційним не визнавалося.
Натомість, Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року у справі №1-11/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень ст. 1, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 95, ч. 2 ст. 96, п.п. 2, 3, 6 ст. 116, ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України, п. 2 ч. 1 ст. 9 КАС України, було визначено, що в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України, Кабінет Міністрів України уповноважений встановлювати розмір соціальних виплат.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам бойових дій: ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-XII, згідно з якою щорічно до 05 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, та п. 63 Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України було доповнено п. 26, яким установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В свою чергу, у п. 3 мотивувальної частини рішення №4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України, Конституційний Суд України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Згідно ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України.
Тому, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Таким чином, на час виплати позивачу у 2016 році щорічної разової грошової допомоги до 05 травня застосуванню підлягали положення Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України було доповнено пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, 02 березня 2016 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», згідно якої у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), учасникам бойових дій у розмірі 920 грн.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач, здійснюючи позивачеві нарахування та виплату одноразової допомоги до 5 травня у розмірі 920 грн. діяв правомірно відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», (чинного з 01.01.2015 року), та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2017 року у справі №352/1635/16-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий суддя ОСОБА_3
судді ОСОБА_4
ОСОБА_5
Повний текст ухвали складено 12.09.2017р.