07 вересня 2017 р.м. ХерсонСправа № 821/1127/17
13 год. 50 хв.
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кисильової О.Й.,
при секретарі: Дудар Е.І.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Біленко Т.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_3 (далі-позивач) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі-відповідач, Управління), в якому просить:
- визнання протиправною відмову відповідача в задоволенні заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,000 га, що розташована на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району для ведення особистого селянського господарства, оформлену листом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області від 26.05.2017 року № А-5574/0-1577/6-17;
- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтованою площею 2,000 га, що розташована на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району для ведення особистого селянського господарства.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю. Суду пояснила, що 22 березня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району та отримала відмову Управління у наданні такого дозволу, оформлену листом від 26.05.2017 року, з посиланням на статтю 118 Земельного кодексу України (невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, схем землеустрою та проектів землеустрою). Позивач вважає протиправною таку відмову відповідача, оскільки вказані дії вчинені Управлінням без законних на те підстав, тобто всупереч норм чинного земельного законодавства України. Просить задовольнити позов у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача заперечила проти позову, зазначивши, що відповідно до обліково-статистичних даних земельна ділянка, яку позивач має намір отримати у власність, входить до єдиного масиву загальною площею 266,2 га та належить до земель сільськогосподарського призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Правовий режим зазначеного виду землевикористання відмінний від ведення особистого селянського господарства, що, у разі надання позивачу дозволу на отримання земельної ділянки для ОСГ, призведе до нецільового використання земельної ділянки, тобто до порушення норм земельного законодавства України. Оскільки жодною землевпорядною документацією (схемами землеустрою, впорядкування територій, тощо) не передбачено розміщення на території площею 266,2 га земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, на підставі статті 118 Земельного кодексу України відповідач відмовив позивачу у задоволенні заяви від 22.03.2017 року, а тому в діях Управління відсутні ознаки протиправності. Просить відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.
22.03.2017 року ОСОБА_3 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району для ведення особистого селянського господарства, додавши до заяви графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування.
26.05.2017 року Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області, посилаючись на частину 7 статті 118 Земельного кодексу України, відмовило ОСОБА_4 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Представник відповідача у судовому засіданні стверджував, що підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 є те, що згідно технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки ТОВ "Росія" колишнього КСП "Росія" Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району, розробленої Херсонською філією Інституту УАН, земельна ділянка загальною площею 266,2 га сільськогосподарського призначення, та повинна передаватись у власність для товарного сільськогосподарського виробництва. У свою чергу, згідно довідки з державної статзвітності за формою 6-зем, виданої відділом Держгеокадастру у Новотроїцькому районі, земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_3, належить до земель державної власності та відноситься до земель громадян для ведення фермерського господарства. Отже, земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_3 має інше функціональне призначення, ніж має намір отримати позивач -для ведення особистого селянського господарства, тобто у разі надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою відбудеться зміна цільового призначення земельної ділянки, що заборонено Земельним кодексом України. Інших підстав для відмови відповідачем не наведено.
Суд встановив, що земельна ділянка площею 266,2 га сільськогосподарського призначення розташована за межами Новотроїцької селищної ради та належить до земель державної власності.
Надаючи оцінку обґрунтованості вимог позивача про протиправність відмови відповідача у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Земельні відносини в Україні, відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 19 ЗК України закріплено такі категорії земель: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Віднесення земель до тієї чи іншої категорії згідно з частиною першою статті 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.
Землями сільськогосподарського призначення згідно з частиною першою статті 22 ЗК України визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Таким чином, визначення поняття "землі сільськогосподарського призначення" насамперед пов'язано з використанням їх для такої цілі, як виробництво сільськогосподарської продукції, що зумовлено їх природними властивостями.
У свою чергу відповідно до частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, зокрема, можуть передаватися у власність та надаватися у користування громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до пункту 1.4 Класифікатора видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року № 548 встановлено, що КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів. Так, До Секції A (код 01) Класифікації "Землі сільськогосподарського призначення" входять такі підрозділи як "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва" (Підрозділ 01.01), "для ведення фермерського господарства" (Підрозділ 01.02), "для ведення особистого селянського господарства" (Підрозділ 01.03) та інші.
Тобто, чинне законодавство не визначає такого основного цільового призначення як "для ведення фермерського господарства" або "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", або "для ведення особистого селянського господарства". Існує лише таке основне цільове призначення як "землі сільськогосподарського призначення".
Отже, із аналізу наведених вище норм земельного законодавства слідує, що ЗК України визначає лише види використання сільськогосподарських земель, які повинні відповідати їх цільовому призначенню, та осіб, які мають право отримати такі землі у власність та у користування.
Тобто, суб'єктами сільськогосподарського землевикористання є громадяни, яким землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського товаровиробництва, ведення фермерського господарства.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (ст. 121 ЗК України).
Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку ( ч. 7 ст. 118 ЗК України).
Із наведених вище норм ЗК України слідує, що підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.
Крім того, статтею 118 ЗК України встановлено вимоги до заяви, яку подають громадяни з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та виключний перелік документів, які додаються до такої заяви.
Судом встановлено, що з метою одержання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства 22.03.2017 року позивач подала до Управління відповідну заяву, до якої додано передбачені ЗК України документи.
Отже, позивачем дотримано вимоги земельного законодавства, які регулюють порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
На підтвердження правомірності відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідач надав довідку від 07.09.2017 року відділу Держгеокадастру у Новотроїцькому районі з державної статистичної звітності за формою 6-зем, в якій зазначено, що "…Згідно Проекту роздержавлення та приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства "Росія" Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району та технічної документації по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ТОВ "Росія" колишнього КСП "Росія" Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району відноситься до земель громадян для ведення фермерського господарства (контур 4 (100га))".
Тобто, відповідач зазначає, що земельна ділянка на яку претендує позивач, визначена як земельна ділянка для фермерського господарства, та згідно довідки від 07.09.2017 року становить 100 га. Разом з тим, як встановлено судом розмір земельної ділянки, переданої до державної власності становить 266,2 га.
Суд зауважує, що у своїй заяві від 22.03.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ОСОБА_3 не вказала номер контура, в якому бажає отримати земельну ділянку, зазначивши лише розмір земельної ділянки - 2 га та бажане місце розташування - на території Новотроїцької селищної ради за межами населеного пункту.
Тобто, дана довідка стосується лише частини земельної ділянки яка віднесена до земель для ведення фермерського господарства у розмірі 100 га із загальної кількості земель у розмірі 266,2 га, які передані до державної власності після розпаювання КСП "Росія".
Відтак суд не бере до уваги наведені вище доводи відповідача, оскільки вони не підтверджені належними доказами.
Частиною 1 статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про землеустрій", цільове призначення земельної ділянки передбачає використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.
Тобто, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель повинно бути визначено землевпорядною документацією, яка розроблена у встановленому законодавством порядку.
Суд зауважує, що відповідач не надав суду жодного доказу існування землевпорядної документації на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 266,2 га, яка б визначала вид використання вказаної земельної ділянки в межах її цільового призначення відмінного від ОСГ (для ведення садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського товаровиробництва, ведення фермерського господарства).
Таким чином суд вважає безпідставною відмову відповідача, викладену у листі Управління від 26.05.2017 року щодо надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення ОСГ з посиланням на частину 7 статті 118 ЗК України (невідповідність місця розташування об'єкта вимогам схем землеустрою, проектів землеустрою, тощо), оскільки відсутні докази визначення у встановленому законодавством порядку виду функціонального використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 266,2 га, а отже дані висновки відповідача не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на виконання вимог статей 11 та 71 КАС України не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Конституцією України закріплено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб'єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.
Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність, відповідач, відповідно до пунктів 2-8 ч. 3 ст. 2 КАС України, повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Отже, відмовляючи позивачу в наданні права на отримання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, відповідач перешкоджає позивачу у реалізації законодавчо наданого йому права.
Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Управління видати позивачу дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність, слід зазначити наступне.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (ч. 4 ст. 122 КЗК України).
Таким чином, у даному випадку, повноваження щодо розпорядження землями належить виключно відповідачу, для реалізації яких йому надано право діяти в установлений законодавством спосіб, не виходячи за межі компетенції, дотримуючись норм земельного законодавства.
Отже, питання про надання дозволу належить до компетенції відповідача за умови дотримання позивачем вимог земельного законодавства щодо отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
За вказаних обставин у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Управління видати позивачу дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність слід відмовити.
У свою чергу, суб'єкт владних повноважень, здійснюючи надані йому повноваження, не вправі відмовляти у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення з тих самих підстав, які визнані судом протиправними.
В абзаці 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до частини 2 статті 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Отже, з метою захисту прав та інтересів позивача, суд, враховуючи вимоги ст. ст. 11, 162 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та захистити права позивача шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 22.03.2017 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району.
За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 22.03.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої на території Новотроїцької селищної ради Новотроїцького району Херсонської області для ведення особистого селянського господарства.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (код ЄДРПОУ 39766281) на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 320,00 грн. (триста двадцять) грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 12 вересня 2017 р.
Суддя Кисильова О.Й.
кат. 6.2.1