Справа № 815/4162/17
13 вересня 2017 року
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Comarsini- Grup» до Управління Державної служби України з безпеки на транспорті в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов ,-
До суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Comarsini- Grup» до Управління Державної служби України з безпеки на транспорті в Одеській області про скасування постанов про застосування адміністративно-господарських санкцій від 29.05.2017 року.
Ухвалою суду від 14.08.2017 року позов залишений без руху, як такий, що не відповідає вимогам ст.106 КАС України
Копія ухвали суду направлена представнику позивача на електрону адресу 15.08.2017 року, а також отримана ним засобами поштового зв'язку 28.08.2017 року.
Серед недоліків позову суд в ухвалі від 14.08.2017 року, зокрема, зазначив, що позивачем наданий до суду документ про сплату судового збору у розмірі 1600грн., проте позивач просить скасувати 26 постанов відповідача, тобто 26 актів індивідуальної дії.
Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат Згідно зі ст.4 Закону України «Про судовий збір» юридичні особи сплачують за подання до адміністративного суду позову: - майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менш 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - не майнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивач фактично пред'явив 26 позовних вимог майнового характеру за 26 актами індивідуальної дії, але судовий збір сплачений за одну вимогу, тобто не сплачений у повному обсязі. Будь-яких пояснень, клопотань по даному питання позов не містив.
Позивач подав до суду заяву про усунення недоліків адміністративного позову.
Стосовно сплати судового збору позивач зазначив, що ним дійсно до суду наданий позов майнового характеру, але вважає, щодо розмір судового збору має бути розрахований виходячи із загальної ціни позову, а не від кількості прийнятих суб'єктом владних повноважень рішень. А відтак, оскільки позивачем оскаржено рішення про накладення штрафних санкцій на загальну суму 17680,00грн., розмір судового збору, що підлягає сплаті складає 265,2грн. (17680,00грн.х1,5%). Таким чином, позивач сплатив судовий збір у сумі 1600,00грн. у повному обсязі.
При цьому позивач не заперечує, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду.
Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) заява № 28249/95 від 19.06.2001), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету».
При цьому, ЄСПЛ виходить з того, що судовий збір має бути «розумним», тобто таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника, може бути ним сплачений. Адже невиправдано великий їх розмір, який не враховує фінансове положення заявників, а розраховується на основі певного відсотка від суми, що є предметом розгляду справи, може бути розцінений як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя. Зокрема, така позиція була викладена у справі «ОСОБА_1 і ОСОБА_1 проти Румунії» («GeorgeІ and Georgeta Stoicescu v. Romania», заява № 9718/03 від 26.07.201 Г).
Позивач вважає, що зазначена в ухвалі суду пропозиція здійснити оплату судового збору у сумі 41600грн. вказує на те, що судом обрано найменш сприятливий для позивача спосіб обрахунку розміру судового збору.
Проте суд не приймає до уваги дані доводи позивача виходячи з наступного.
Насамперед суд не обирає спосіб обрахунку розміру судового збору, ставки, порядок сплати встановлені Законом України “Про судовий збір”.
Крім того, відповідно до ст.106 КАС України однією з вимог до позовної заяви позивача є виклад змісту позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 КАС України.
Згідно з ч.4 ст.105 КАС України адміністративний позов може містити вимоги про скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.
Таким чином предметом розгляду справи адміністративної юрисдикції є рішення суб'єкта владних повноважень.
Частиною 3 ст.6 Закону України “Про судовий збір” визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Закону України “Про судовий збір” не зазначає про обставини сплати судового збору у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог майнового характеру, але враховуючи положення п.7 ст.9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), зміст ч.3 ст.6 Закону України “Про судовий збір” щодо сплати судового збору фактично за кожну вимогу, суд вважає, що у разі об'єднання в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог майнового характеру, що є правом позивача, не звільняє його від сплати судового збору щодо оскарження кожного такого рішення, що є окремим предметом розгляду адміністративної справи.
Частиною 1 ст. 3 Закону України “Про судовий збір” встановлено, що судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про судовий збір” враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судовому збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Дане питання також регулюється ч. 1 ст. 88 КАС України, відповідно до якої суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
З урахуванням вказаних положень законодавства та відсутності зі сторони позивача будь-яких клопотань щодо відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк, суд не приймає до уваги доводи позивача, що зазначення судом в ухвалі суду про сплату судового збору у повному обсязі є обмеженням права позивача на доступ до правосуддя.
При цьому суд вважає, що посилання позивача на практику ЄСПЛ є вибірковою без належної оцінки суті, зокрема рішення Європейського ОСОБА_2 «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) заява № 28249/95 від 19.06.2001).
У даному рішенні зазначено (п.34), що заявник скаржився, що він не мав права "доступу до суду" через те, що був змушений відмовитися від подання свого позову до
цивільного суду через неспроможність сплатити надмірно високі суми судового збору, яких від нього вимагали на підставі польського права за подання цього позову. Він стверджував про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка у своїй відповідній
частині визначає: "Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та
обов'язків... має право на справедливий ... розгляд ... судом".
Оцінюючи обставини справи ЄС зазначив, що Суд повторює, як він уже постановляв у багатьох випадках, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право подавати до
суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, це положення, яке містить у собі "право на суд", з якого випливає право доступу до суду, тобто право порушувати провадження у суді в цивільних справах, становить лише
один аспект; однак це є той аспект, який дійсно робить можливим використання подальших гарантій, закладених у пункті 1 статті 6 (п.52).
"Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за ОСОБА_2 див. Голдер проти Сполученого Королівства" і "Z та інші проти Сполученого Королівства", рішення суду,цитовані вище, там само; та, mutatis mutandis, "Ейрі проти
Ірландії" (Airey v. Ireland), рішення від 9 жовтня 1979 року, серія A, N 32, с. 14-15, п. 26) (п.53).
Суд ухвалив, що в деяких справах, особливо в тих, де обмеження, про які йдеться, стосувалися умов прийнятності апеляції, або в тих, де інтереси правосуддя вимагали, щоб заявник у зв'язку зі своєю апеляцією надавав гарантію сплати судових витрат понесених іншою стороною, на "доступ особи до суду" можуть бути накладені різноманітні обмеження, включно з фінансовими.
Суд також погодився, що можуть бути справи, у яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, N 93, с. 25, п. 59).
Однак Суд мав переконатися в тому, що застосовані обмеження не зменшили для заявника можливості доступу до суду та не ускладнили йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права (п.54).
У цьому контексті Суд підкреслює, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та
законністю цілі, якої прагнуть досягти (п.55)
Суд далі нагадує, що, оцінюючи дотримання вищезазначених стандартів, його завданням є не заміняти собою компетентні внутрішні державні органи у визначенні найбільш доцільних способів регулювання доступу до правосуддя й не оцінювати факти, що зумовили прийняття судами саме цього, а не іншого рішення. ОСОБА_2 полягає у перегляді на підставі положень Конвенції (п.56).
Враховуючи зазначений вище виклад принципів, встановлених прецедентним правом, Суд ще раз нагадує, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду (див. пункт 54 вище і, особливо, вищезазначене
рішення, там само, пункт 61 і далі у справі "Толстой-Милославський
проти Сполученого Королівства").
Більше того, Суд вважає, що положення пункту 1 статті 6 про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання
безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див., mutatis mutandis, рішення суду у справі "Ейрі проти Ірландії", цитоване вище, там само, п.25-26) (п.59).
Відповідно Суд постановляє, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6
Конвенції .
Однак Суд наголошує, що сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин цієї справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом" (див. "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" та "Аїт-Мугуб проти Франції" рішення суду, цитовані вище, там само, пункт 63 і далі та пункт 57 відповідно) (п.60).
Таким чином, згідно з практикою Європейського ОСОБА_2 є компетенцією внутрішніх державних органів визначення найбільш доцільних способів регулювання доступу до правосуддя та ЄС не оцінює фактів, що зумовили прийняття судами саме цього, а не іншого рішення. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.
Що стосується балансу та розумної пропорційності між застосованими засобами та права на доступ до суду, то суд вважає, що з метою досягнення цього балансу розумної пропорційності між застосованими засобами та права на доступ до суду ст.88 КАС України встановлений механізм звільнення, зменшення, відстрочки, розстрочки судових витрат. По даній справі позивачу судом було запропоновано виконати вимоги законодавства щодо сплати судового збору або використати інші засоби встановлені законодавством, зокрема, надати клопотання про відстрочку, розстрочку судового збору з наведеним відповідних мотивів.
Між тим, позивач не скористався цим правом, а фактично зазначив у заяві до суду, що не згодний з вимогами суду щодо сплати судового збору, викладеними в ухвалі суду від 14.08.2017 року.
Проте така не згода з ухвалою суду не може бути викладена у заяві про усунення недоліків.
Нормами КАС України встановлений процесуальний порядок вирішення питання у разі незгоди сторони з рішенням суду, а саме оскарження її у встановленому порядку. В іншому випадку, оскільки рішення суду (ухвала сулу від 14.08.2017 року) набрало законної сили воно повинно бути виконано.
Позивач не оскаржив ухвалу суду від 14.08.2017 року, вона набрала законної сили, проте позивач не виконав, що є підставою відповідно до п.1ч.3 ст.108 КАС України для повернення позовної заяви.
Керуючись ст. 105, 106, 108,165 КАС України, суддя, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СП «Comarsini- Grup» до Управління Державної служби України з безпеки на транспорті в Одеській області про визнання протиправними та скасування постанов - повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеській окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня її отримання.
Суддя Е.В. Катаєва