Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 вересня 2017 р. Справа №805/1822/17-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.,
за участю секретаря судового засідання Мангуш З.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної служби України з безпеки на транспорті
до ОСОБА_1
про стягнення плати за проїзд в сумі 20768 грн. 33 коп.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - за дов. від 21.12.2016р.
від відповідача: ОСОБА_1 - особисто
Державною службою України з безпеки на транспорті заявлено позов до ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на користь позивача 20768 грн. 33 коп., що еквівалентно 745,2 євро, відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день проведення розрахунку, 12 листопада 2016 року в дохід Державного бюджету України.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що посадовими особами Управління Укртрансбезпеки у Харківській області (місце проведення перевірки: а/д М-03 Київ - Харків - Довжанський 471 км.) проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки RENAULT, модель PREMIUM, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки KOEGEL, державний реєстраційний номер НОМЕР_2. За результатами проведеної перевірки складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та Акт № 0006314 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 12 листопада 2016 року, на підставі яких проведено розрахунок 12 листопада 2016 року плати за проїзд великоваговим та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд в сумі 745,20 євро.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, зазначає, що норми діючого законодавства України покладають обов'язок здійснення оплати за проїзд великовагового транспортного засобу саме на перевізника, а не на власника транспортного засобу. Крім того, зазначає, що перевізником в даному випадку є не відповідач, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 СЕРВІС», у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення спірної суми з відповідача не ґрунтується на нормах законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
12 листопада 2016 року посадовими особами Управлінням Укртрансбезпеки у Донецькій області (місце проведення перевірки: а/д Слов'янськ-Донецьк-Маріуполь 214 км.) (місце проведення перевірки: а/д М-03 Київ - Харків - Довжанський 471 км.) проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки RENAULT, модель PREMIUM, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 з причепом марки KOEGEL, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
За результатами проведеної перевірки складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю та Акт № 0006314 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 12 листопада 2016 року, на підставі яких проведено розрахунок 12 листопада 2016 року плати за проїзд великоваговим та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та нараховано плату за проїзд в сумі 745,20 євро. Так, за результатами зважування було встановлено, що фактичне навантаження на першу ось становить 7,2 на другу 12,7, при нормативно допустимому 11,0.
На підставі довідки від 12 листопада 2016 року та акту від 12 листопада 2016 року № 0006314 Управлінням Укртрансбезпеки в Харківській області було складено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 12 листопада 2016 року, яким відповідачеві було визначено плату за проїзд у розмірі 745,20 євро.
Вказані акт та розрахунок були складені у присутності водія транспортного засобу ОСОБА_4, який відмовився від підпису в акті від 12 листопада 2016 року, та направлені власнику транспортного засобу, про що свідчить супровідний лист від 3 березня 2017 року № 1220.
У зв'язку з несплатою відповідачем на час подання позову та розгляду справи плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом в сумі 20768 грн. 33 коп., Державна служба України з безпеки на транспорті звернулась до суду з даним позовом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі за текстом - Положення № 103).
Відповідно до пункту 1 Положення № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з підпунктами 1, 3 пункту 4 цього Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті та здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
У відповідності до підпункту 15, 27 п. 5 Положення № 103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування та здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
На підставі пункту 8 Положення № 103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту в Україні визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» 5 квітня 2001 року № 2344-III.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, за додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт, визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567, державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Пунктом 3 Порядку № 1567 визначено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.
Пунктом 4 Порядку № 1567 передбачено, що державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок. Відповідно до пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством. У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Згідно з пунктом 22.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.
Відповідно до абзацу 1, 2, 4 пункту 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.
Постановою Кабінету Міністрів України № 30 від 18 січня 2001 року затверджені Правила проїзду великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Пунктом 3 зазначених Правил визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Пунктом 4 Правил передбачено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові Державтоінспекцією, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Дозвіл оформлюється підрозділами Державтоінспекції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв'язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів. Допускається перевищення вагових параметрів порівняно з визначеними у пункті 22.5 Правил дорожнього руху на 2 відсотки (величина похибки) без оформлення відповідного дозволу та внесення плати за проїзд.
Відповідно пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні» від 25 лютого 2009 року № 207, крім документів, зазначених у пунктах 1 і 2 цього переліку, є необхідними у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень - дозвіл на рух автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, виданий Державтоінспекцією.
Таким чином, зазначені норми вказують на обов'язковість знаходження у водія дозволу, який дає право на рух автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, виданого Державтоінспекцією у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень.
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» від 27 червня 2007 року № 879 затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).
Згідно з пунктом 3 цього Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансінспекцією, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Пунктами 16, 17, 18 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль. У разі виявлення під час здійснення попереднього габаритно-вагового контролю на стаціонарних або автоматичних зважувальних пунктах факту перевищення установлених габаритно-вагових параметрів здійснюється точний габаритно-ваговий контроль. За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подвійний розмір застосовується в частині перевищення фактичних показників над показниками, визначеними у дозволі, за пройдену частину маршруту. Довідка про здійснення габаритно-вагового контролю та/або сертифікат зважування, або документ щодо внесення плати за проїзд є чинними протягом усього маршруту. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.
За змістом пункту 31-1 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки. Тобто вказана норма покладає обов'язок здійснити оплату за проїзд великовагового транспортного засобу саме на перевізника, а не на власника транспортного засобу.
Згідно зі статтями 1, 3, 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень. Автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Таким чином, законодавством розмежовано поняття «власник транспортного засобу» та «перевізник» і саме на останньому лежить обов'язок сплати спірної суми.
Як вже встановлено судом вище, згідно з актом про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 12 листопада 2016 року, габаритно-ваговий контроль проводився у присутності водія ОСОБА_4 Вказаний акт заповнено посадовою особою позивача, а зазначений водій від підпису відмовився. Відтак, позивач мав можливість з'ясувати, з ким вказаний водій перебував у трудових чи приватноправових відносинах стосовно здійснення перевезення вантажу. Не з'ясування цієї обставини призвело до помилкового визначення позивачем особи, яка має здійснювати спірну плату.
Судом встановлено, що згідно з договором оренди транспортних засобів від 27 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Артемівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідачем надано в оренду автомобіль RENAULT PREMIUM (реєстраційний номер НОМЕР_3) юридичній особі - Товариству з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 СЕРВІС», а згідно з наказом про прийняття на роботу від 5 жовтня 2016 року, формою № 1 ДФ, подорожнім листом № 9/11 від 9 листопада 2016 року водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 СЕРВІС» - орендодавцем вищевказаного автомобіля. Отже, перевізником в даному випадку є не відповідач, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_3 СЕРВІС».
Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З системного аналізу приписів законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються. Судові витрати залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову Державної служби України з безпеки на транспорті до ОСОБА_1 про стягнення плати за проїзд в сумі 20768 грн. 33 коп. в дохід Державного бюджету України відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 7 вересня 2017 року. Постанова у повному обсязі складена 12 вересня 2017 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Смагар С.В.