12 вересня 2017 року Житомир справа № 806/1705/17
категорія 11.5
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Капинос О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№4)" до Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції про визнання дій незаконними, скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
Державне підприємство "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)" звернулося до суду з позовом до Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції, в якому просить визнати незаконними дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)" та скасувати постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від №46136547 від 22.01.2015.
В обґрунтування позову зазначив, що дії державного виконавця щодо накладення арешту на майно ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4) є незаконними, а постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 22.01.2015 ВП46136547 має бути скасована судом у зв'язку з тим, що діями державного виконавця при накладенні арешту на майно підприємства було порушено вимоги Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України" та Закону України "Про виконавче провадження". Так, згідно ст.26 Закону України "Про Державну кримінально - виконавчу службу України", майно Державної кримінально-виконавчої служби України, до складу якої згідно ст.6 цього Закону, зокрема, належать підприємства установ виконання покарань, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань та, що звернення стягнення на таке майно заборонено. Крім того, зазначив, що аналогічні положення також знайшли своє відображення у Статуті ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4).
Представник позивача прибув до суду, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, подав письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, повідомлений про розгляд справи належним чином. Згідно поданих письмових заперечень просить у позові відмовити та справу розглянути за його відсутності. В обгрунтування заперечень вказав, що дійсно на виконанні у Богунському ВДВС перебуває зведене виконавче провадження щодо стягнення боргу з позивача на користь стягувачів. Вказує, що в подальшому деякі виконавчі провадження були виведені із зведеного виконавчого провадження та завершені на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", але виконавчий збір та витрати не були сплачені, тому виконавцем були винесені постанови про стягнення виконавчого збору та витрат, які були виведені в окремі провадження. Однак арешт з майна боржника не знімався по даним провадженням, у зв"язку з тим, що на той момент у відділі залишилось зведене виконавче провадження. Тому, вважає, що при здійсненні примусового виконання судового рішення державним виконавцем були правомірно та законно застосовані заходи примусового виконання рішення у вигляді накладення арешту на майно та заборону його відчуження, передбачені Законом України "Про виконавче провадження".
У відповідності до ч.6 ст.128 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що у Богунському відділі Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції на примусовому виконанні перебуває зведене виконавче провадження виконавче провадження №47297618 від 19.04.2016 про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)" на користь стягувачів заборгованості.
Як вбачається з письмових пояснень представника відповідача, 17 виконавчих проваджень постановами були виведені в окремі виконавчі провадження та завершені на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження".
В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем неодноразово виносились постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження, що представником відповідача не заперечується.
Так, 22.01.2015 державним виконавцем Богунського ВДВС Житомирського МУЮ ОСОБА_1 у межах ВП №46136547, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення 583063,30 грн. Даний факт підтверджується наявною у матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. (а.с.36)
Як вбачається з Інформаційної довідки, арешт накладено на все майно, що належить боржнику - Державному підприємству "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)" з забороною здійснювати відчуження будь-якого майна боржника.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач у травні 2017 року звертався до в.о. начальника Богунського ВДВС ЖМУЮ, до начальника Головного територіального управління юстиції у Житомирській області з проханням зняти арешт з майна підприємства, в чому підприємству було відмовлено посилаючись на відсутність законних підстав для зняття такого арешту. (а.с.28-32)
Позивач вважає, що дії державного виконавця по накладенню арешту на майно підприємства є незаконними та у зв"язку з відсутністю підстав для накладення такого арешту, просить скасувати спірну постанову.
Суд вважає, що дії державного виконавця Богунського відділу Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції та спірна постанова не відповідають вимогам ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч.1 та п.1 ч.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі-Закон, у редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови), примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 1 ст.25 Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Згідно п.1 ч.1 ст.32 Закону, заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №606 від 21.04.1999 ( у редакції на момент винесення спірної постанови) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічні положення закріплені у ч.1 ст.48 Закону №1404 від 02.06.2016, у якій вказано, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується представником відповідача, що 22.01.2015 старшим державним виконавцем Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції ОСОБА_1, у межах ВП №46136547, відкритого на виконання виконавчого листа, виданого Житомирським окружним адміністративним судом, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4).
Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Арешт на майно боржника, згідно із ч. 2 ст. 57 Закону, може накладатися державним виконавцем шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Згідно із ч. 5 ст. 57 Закону, про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Згідно ч.5 ст.52 Закону (у редакції чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) передбачено, що у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.
Як вбачається з матеріалів справи, боржник - ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4) є юридичною особою, заснованою на державній власності і належить до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, яка є його засновником (Статут ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№ 4).
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 62 Господарського кодексу України, підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.
Відповідно до статті 13 Закон України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 року № 2713-IV (далі - Закон № 2713-IV), підприємства установ виконання покарань є державними підприємствами, які здійснюють господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених.
Забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, через державне оборонне замовлення та закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (ч. 1 ст. 25 Закону №2713-IV).
Частинами першою та третьою ст. 26 Закону № 2713-IV встановлено, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань. Майно органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, належить їм на правах оперативного управління або повного господарського відання і не може бути об'єктом застави.
В силу приписів ч. 5 цієї статті Закону № 2713-IV, звернення стягнення на майно органів і установ виконання покарань, їх підприємств, слідчих ізоляторів, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я не допускається.
Із аналізу наведених норм Закону № 2713-IV випливає, що майно Державної кримінально-виконавчої служби України, до складу якої згідно з положеннями статті 6 цього Закону, зокрема, належать підприємства установ виконання покарань, створені для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України, перебуває в державній власності та використовується виключно для забезпечення виконання її завдань, звернення стягнення на таке майно заборонено.
Положення, які закріплені у Законі № 2713-IV знайшли своє відображення також у Статуті Державного підприємства "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)", затвердженому наказом державної пенітенціарної служби України від 01.06.2012 року №376.
Згідно п.2.1 Статуту ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4), підприємство створене з метою залучення засуджених, які відбувають покарання у Житомирській виправній колонії (№ 4), до суспільно корисної праці і забезпечення їх професійно - технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.
Так, у Розділі 4 вказаного Статуту визначено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю, закріплюється за ним на праві господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи стосовно нього будь - які дії, що не суперечать законодавству України та цьому Статуту. Звернення стягнення на майно підприємства не допускається.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що звернення Богунським відділом Державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції стягнення на майно боржника - ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)", яке є підприємством установи виконання покарань, суперечить вимогам закону, а тому дії державного виконавця, щодо накладання арешту на майна ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)" є неправомірними, а відтак і спірна постанова про накладення арешту на майно підприємства оголошення заборони на його відчуження протиправною.
Крім того, суд зазначає, що згідно самостійно наданого представником відповідача до матеріалів справи Додатку 1, з переліку виконавчих проваджень вбачається, що виконавче провадження у межах виконання якого винесено постанову про накладення арешту на майно боржника №46136547 закінчене 15.09.2015. Тобто відповідачем даний факт не заперечується.
Згідно ч.1 ст.50 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Аналогічне регулювання містяться і у ст.40 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016, а саме: у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
В контексті наведеного суд відмічає, що державний виконавець, у разі закінчення виконавчого провадження, одночасно скасовує інші вжиті заходи примусового виконання рішення, в тому числі і зняття арешту, накладеного на майно чи кошти боржника. При цьому, таке зняття можливе у разі підтвердження факту закінчення виконавчого провадження.
Письмові пояснення представника відповідача свідчать, що факт закінчення виконавчого провадження у межах якого винесено спірну постанову не заперечується. Будь-яких доказів того, що скасування спірної постанови про накладення арешту на майно боржника та заборони на його відчуження, зважаючи на закінчення виконавчого провадження у межах якого вона прийнята, суперечитиме чинному законодавству відповідачем до матеріалів справи не надано.
Заперечення відповідача ґрунтуються лише на письмових доводах, нічим не підтверджені та не спростовують факту порушення державним виконавцем вимог чинного законодавства України.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позов Державного підприємства "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)" підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 86, 158 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України ,
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати незаконними дії державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби Житомирського міського управління юстиції щодо накладення арешту на майно ДП "Підприємство Житомирської виправної колонії управління державної пенітенціарної служби України в Житомирській області (№4)".
Скасувати постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 22.01.2015 №46136547.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.В. Капинос