Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 вересня 2017 р. Справа №805/2285/17-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови:
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В.,
за участю секретаря судового засідання Мангуш З.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області
про зобов'язання прийняти рішення про передачу в оренду земельної ділянки
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_1- особисто
від відповідача: ОСОБА_2- за дов. від 24.05.2017р.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення про передачу в оренду строком на сім років земельну ділянку, кадастровий номер 1420355100:01:000:1145, площею 57,5000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства (з урахуванням заяви позивача про зміну позовних вимог від 25 липня 2017 року).
Позивач вважає відмову у затвердженні проекту землеустрою протиправною, оскільки підстави, які зазначені відповідачем у відмові не відповідають жодним нормам чинного законодавства. Зазначає, що відповідно до норм Земельного кодексу України підставою для відмови у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Крім того, зазначає на наявність постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року № 805/4678/17-а, якою визнано протиправною відмову в цілому та зобов'язано відповідача розглянути клопотання про затвердження проекту землеустрою з урахуванням встановлених судом обставин.
Відповідач у письмових запереченнях заперечує проти позовних вимог в повному обсязі, зазначає, що дії посадових осіб відповідача щодо відмови у погодженні проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 57,5000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства були здійсненні з дотриманням вимог діючого законодавства України.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
14 червня 2016 року позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності (запасу) розташованих за межами населених пунктів Олександрівської селищної ради Олескандрівського району Донецької області та передати в оренду строком на сім років земельну ділянку, кадастровий номер 1420355100:01:000:1145, площею 57,5000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства.
Головним управлінням було розглянуто проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та листом № Л-2697/0-1675/6-16 від 29.06.2016 надано зауваження і повернуто проект на доопрацювання з наступних підстав: 1) в пояснювальній записці проекту землеустрою не відображена інформація щодо зменшення площі запроектованої до відведення земельної ділянки в порівнянні з наказом; 2) інформація щодо розглянутого проекту землеустрою у висновку відділу культури і туризму Олександрвської районної державної адміністрації потребує уточнення; 3) опис меж запроектованої до відведення земельної ділянки у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не в повній мірі відповідає розробленому проекту землеустрою і потребує уточнення; 4) термін дії наказу сплив 16 червня 2016 року; 5) згідно з викопіюванням з ґрунтової карти Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області (далі - викопіювання) запроектована до відведення земельна ділянка частково представлена чорноземами звичайними малогумусними, шифр агровиробничої групи - 60 л, тобто земельна ділянка, що проектується до відведення відноситься до особливо цінних земель. Таким чином, проект землеустрою відповідно до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» підлягає обов'язковій державній експертизі; 6) згідно з вказаним вище викопіюванням, запроектована до відведення земельна ділянка за складом угідь частково представлена сіножатями, що не відповідає розробленому проекту і потребує уточнення.
Не погодившись з відмовою відповідача у затвердженні проекту землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки, позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправної відмови із зазначених вище підстав 4, 5 та 6.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2017 року № 805/4678/16-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про визнання протиправною відмови у подовженні терміную дії наказу та у затвердженні проекту землеустрою задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності (запасу), розташованих за межами населених пунктів Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області, викладену у листі від 29 червня 2016 року № П-2697/0-1675/6-16, зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 14 червня 2016 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності (запасу), розташованих за межами населених пунктів Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області та передачу в оренду строком на сім років земельної ділянки (кадастровий номер 1420355100:01:000:1145) площею 57,5000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо перебувають у запасі, на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства разом з доданими до нього проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності (запасу), розташованих за межами населених пунктів Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області та технічною документацією з нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (запасу) для ведення фермерського господарства, розташованих на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області (за межами населених пунктів) з урахуванням встановлених судом обставин. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Дана постанова набрала законної сили 5 травня 2017 року.
Вказаною постановою було встановлено, що висновок відповідача про те, що термін дії Наказу № 522-СГ сплив 16 червня 2016 року прямо суперечить пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 497 та як наслідок, відмова відповідача у затвердженні Проекту землеустрою з посиланням на те, що сплинув термін дії Наказу № 522-СГ, є незаконною. Крім того, встановлено, що відомості, які містяться у викопіюванні з ґрунтової карти Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області, засновані на даних матеріалів грунтових досліджень 1962 року, а належні та допустимі докази на спростування відомостей, які містяться у висновках Дніпропетровської філії ДУ «Держгрунтохорона» та відділу Держгеокадастру у Олександрівському районі Донецької області, відповідачем не надані, суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру не довело твердження про те, що витребувана земельна ділянка представлена особливо цінними ґрунтами, а тому Проект землеустрою підлягає обов'язковій державній експертизі та як наслідок, відмова у затвердженні Проекту землеустрою з цієї підстави є незаконною. Також твердження відповідача про те, що запроектована до відведення земельна ділянка за складом угідь частково представлена сіножатями, є необґрунтованим. Відмова з підстав 1) в пояснювальній записці проекту землеустрою не відображена інформація щодо зменшення площі запроектованої до відведення земельної ділянки в порівнянні з наказом; 2) інформація щодо розглянутого проекту землеустрою у висновку відділу культури і туризму Олександрвської районної державної адміністрації потребує уточнення; 3) опис меж запроектованої до відведення земельної ділянки у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не в повній мірі відповідає розробленому проекту землеустрою і потребує уточнення були визнані судом обґрунтованими.
Судом встановлено, що позивач 15 травня 2017 року повторно звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності (запасу) розташованих за межами населених пунктів Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області та передати в оренду строком на сім років земельну ділянку, кадастровий номер 1420355100:01:000:1145, площею 57,5000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства з урахуванням постанови суду від 24 березня 2017 року.
Листом від 29 травня 2017 року з вихідним № Л-23445/0-1609/6-17 відповідач проект землеустрою повернув на доопрацювання, де зазначив, що зауваження, викладені у листі від 29 червня 2016 року № Л-2697/0-1675/6-16 усунені не в повному обсязі, а саме: 1) термін дії наказу від 16 червня 2015 року № 522-СГ сплив 16 червня 2016 року; 2) опис меж запроектованої до відведення земельної ділянки у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 червня 2016 року № НВ-1402005072016 не в повній мірі відповідає розробленому проекту землеустрою і потребує уточнення.
2 червня 2017 року позивач в черговий раз звернувся до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства в довгострокову оренду із земель сільськогосподарського призначення державної власності (запасу) розташованих за межами населених пунктів Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області та передати в оренду строком на сім років земельну ділянку, кадастровий номер 1420355100:01:000:1145, площею 57,5000 га ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства.
Суд встановив, що листом від 16 червня 2017 року № Л-2830/0-1742/6-17 відповідач знову повертає проект на доопрацювання з тих самих підстав, які були викладені у листі від 29 травня 2017 року № Л-2345/0-1609/6-17.
25 липня 2017 року позивач знову звернувся до відповідача із аналогічною заявою про затвердження проекту землеустрою. Листом від 8 серпня 2017 року за вихідним № Л-3824/0-2503/6-17 відповідач повертає проект землеустрою на доопрацювання з підстав, викладених в листах від 29 травня 2017 року та від 16 червня 2017 року.
Отже, відповідач постійно допускає порушення прав позивача та зазначає підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, які були визнані судом необґрунтованими у постанові від 24 березня 2017 року.
Відповідно до частин 1, 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), (у редакції, що діяла станом на час виникнення правовідносин, врегульованих даною статтею) проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.
Частиною 13 статті 123 Земельного кодексу України встановлено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. З системного аналізу частини 6 статті 186-1 та частини 13 статті 123 Земельного кодексу України, вбачається, що підстави для відмови у погодженні проекту землеустрою та його подальшому затвердженні є аналогічними.
Відповідно до пункту 2 Прикінцеві та перехідні положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою» від 2 червня 2015 року № 497-VIII вказано, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань зберігають чинність протягом двох років з дня набрання г чинності цим Законом, а розроблені відповідно до цих рішень проекти землеустрою після погодження в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, підлягають затвердженню органом, який надав дозвіл на їх розроблення, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру.
Приписами частини 2 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» зазначено, що відомості про цільове призначення земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру щодо категорії земель на підставі відповідної документації із землеустрою, яка розробляється при формуванні земельних ділянок, щодо земельних ділянок, які формуються.
Згідно з частиною 1 статті 19 Земельного Кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення. Частиною 3 статті 22 Земельного Кодексу України вказано, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам зокрема для ведення фермерського господарства.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18 лютого 2016 року № 1012-VIII зазначено, що фізичні та юридичні особи, які до дня набрання чинності цим Законом одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у власність або користування земельних ділянок державної та комунальної власності, мають право на отримання таких земельних ділянок без проведення земельних торгів у випадках, визначених положеннями частини другої статті 134 Земельного кодексу України, що виключаються цим Законом.
Вищевказаним Законом внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного Кодексу шляхом виключення/зміни абзацу, який надавав право отримання громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів. З вказаного вбачається, що фізичні особи, які до дня набрання чинності (03 квітня 2016 року) Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів» від 18 лютого 2016 рокуN°1012-VIII одержали в установленому порядку дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства (такий дозвіл мною отримано 27 березня 2014 року), мають право на отримання таких земельних ділянок в оренду без проведення земельних торгів.
Відповідно до частини 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Отже, суд зазначає, що постановою від 24 березня 2017 року, яка набрала законної сили 5 травня 2017 року, було встановлено, що підстави відмови відповідачем у затвердженні проекту землеустрою, які були викладені у листах від 14 червня 2016 року, від 15 травня 2017 року, від 29 травня 2017 року, від 16 червня 2017 року та від 8 серпня 2017 року є необґрунтованими. Проте, відповідач, навіть після отримання постанови суду від 24 березня 2017 року, що підтверджується відбитком штампу відповідача на клопотанні позивача від 15 травня 2017 року, проігнорував її вимоги та знову відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції» статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковим для правозастосування органами правосуддя.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Аскоп-Україна” до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що «спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення».
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивачем сплачений судовий збір у сумі 640 грн. відповідно до квитанції від 21 червня 2017 року.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про зобов'язання прийняти рішення про передачу в оренду земельної ділянки задовольнити повністю.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області прийняти рішення про передачу ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 1420355100:01:000:1145), площею 57,5000 га, ріллі із земель сільськогосподарського призначення державної власності що перебувають у запасі, на території Олександрівської селищної ради Олександрівського району Донецької області для ведення фермерського господарства.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 7 вересня 2017 року. Постанова у повному обсязі складена 12 вересня 2017 року.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Смагар С.В.