№201/349/17
провадження 2/201/884/2017
12 вересня 2017 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Пухловою О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця "ОСОБА_3", треті особи Головне управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області і Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат, -
ОСОБА_1 06 січня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ФОП "ОСОБА_3" про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат, позовні вимоги не змінювалися, не уточнювалися і не доповнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та з представником в ході судового засідання посилалася на те, що 20 жовтня 2016 року вона уклала з відповідачем договір побутового підряду з метою встановлення ПВХ конструкції (встановлення вікон на балконі її квартири мешкання), молоді люди, що пропонували їй укласти вказаний договір, обіцяли знижку і запропонували у них в офісі укласти договір; вона погодилася, приїхала до офісу відповідача і уклала договір побутового підряду і кредитний договір на оплату послуг по цьому договору з банком, але потім через декілька днів зрозуміла, що умови цих договорів її не влаштовують, вона звернулася до відповідача з питанням розірвання договору, отримала відмову. Вона звернулася до правоохоронних органів та управління в справах захисту споживачів, але підтримки не отримала. Позивач вважає, що договір побутового підряду і фактично кредиту укладені нею під впливом омани з боку представників відповідача, заборгованості не має. На її звернення до відповідачів про з'ясування обставин вказаного та укладання договору підряду і кредитного договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права як споживача, а тому і звернулася в суд з цим позовом. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що при укладанні договору їй не була надана вся належна інформація про всі умови укладання договору про: належну якість продукції, загальну суму кредиту, відсоткову ставку та порядок її обчислення, перелік і розмір розрахунку всіх комісій та інших фінансових зобов'язань споживача, штрафні санкції та умови розгляду спорів і інш., чим порушені її права споживача, їй завдана моральна шкода. На її звернення до відповідачів про з'ясування обставин вказаного та укладання спірних договорів, питання вирішене не було, була відмова. Вважає позивач вказане неправомірним, оскільки порушує її права, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. Просила захистити права позивача як споживача і визнати вказаний договір побутового підряду недійсним, стягнути з відповідача суму взятого нею кредиту і моральну шкоду, витрати, задовольнивши позов в повному обсязі.
Представник відповідача ФОП "ОСОБА_3" в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно 20 жовтня 2016 року вони уклали з позивачем договір побутового підряду з метою встановлення ПВХ-конструкції (встановлення вікон на балконі її квартири мешкання), оформлено все було вірно і видано кредитні кошти позивачу, останній користувався цими коштами, вироб ПВХ було виготовлено для позивача і доставлено їй додому, тобто договір вони повністю виконали. Всі істотні умови договору вони виконали, письмове роз'яснення цього позивачу було, про що свідчить його підпис у них в договорі і в договорі з банком, порушень відносно позивача допущено не було. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.
Представники третіх осіб Головного управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області і ПАТ «Акцент-Банк» в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Вказаним, на думку суду, з позовом не погодилися, заперечували проти його задоволення, укладався з позивачем вказаний договір підряду та кредиту, оформлено все було вірно, позивач сам скористався їх пропозицією і зробив замовлення, отримав кошти. Всі істотні умови договору вони виконали, письмове роз'яснення цього позивачу було, про що свідчить його підпис в договорі з ними, порушень відносно позивача допущено не було. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Суд вважає можливим розгляд справи без представників вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України
Вислухавши пояснення позивача та його представника і представника відповідача, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що 20 жовтня 2016 року позивача ОСОБА_1 запросили з паспортом до офісу ФОП "ОСОБА_3", їй запропонували укласти договір підряду на організацію вироблення і поставки вікон на її балконі; позивачка погодилася зі всіма умовами договорів і в цей день уклала з відповідачем договір побутового підряду з метою встановлення ПВХ конструкції (встановлення вікон на балконі її квартири мешкання), а також кредитний договір з ПАТ «Акцент-Банк»на оплату послуг по цьому договору, до цього кредитного договору була укладена додаткова угода про те, що позивач все розуміє, їй все роз'яснено, надано всю необхідну для укладання договору інформацію, з якою вона ознайомилася і поставила свій підпис. Договори почали виконуватися, позивачка оплатила вартість вказаних конструкцій, які були виготовлені і відповідачем доставлені до помешкання позивача з метою їх установки на балконі, але позивачка відмовилася допустити їх до своєї квартири, вказавши на те, що потім через декілька днів зрозуміла, що умови цих договорів її не влаштовують і вона не бажає їх виконувати. 29 листопада 2016 року позивачка звернулася до відповідача з питанням розірвання договору, отримала відмову. Вона звернулася до правоохоронних органів та управління в справах захисту споживачів, але підтримки не отримала. Позивач вважає, що договір побутового підряду і фактично кредиту укладені нею під впливом омани з боку представників відповідача. На її звернення до відповідача про з'ясування обставин вказаного та укладання договору підряду і кредитного договору, спірне питання вирішене не було, була відмова. Позивач вважає вказане протиправним і порушуючим його права як споживача, а тому і звернулася в суд з цим позовом. В обґрунтування позову позивач посилається на те, що при укладанні договору їй не була надана вся належна інформація про всі умови укладання договору про: належну якість продукції, загальну суму кредиту, відсоткову ставку та порядок її обчислення, перелік і розмір розрахунку всіх комісій та інших фінансових зобов'язань споживача, штрафні санкції та умови розгляду спорів і інш., чим порушені її права споживача, їй завдана моральна шкода. На її звернення до відповідачів про з'ясування обставин вказаного та укладання спірних договорів, питання вирішене не було, була відмова. Вважає позивач вказане неправомірним, оскільки порушує її права, зобов'язання повинно бути законним і справедливим. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_3. зареєстрований як фізична особа підприємець та займається діяльністю посередників у торгівлі товарами широкого асортименту. В рамках цієї діяльності між нею та ТОВ "Престиж Групп" укладено договір про надання товару - металопластикових конструкцій на території Дніпропетровської області. Згідно договору строк постачання товару складає 14 робочих днів з дня надходження на рахунок ТОВ "Престиж Групп" грошових коштів від цього підприємця, як ФОП в рахунок сплати товару. Дійсно 20 жовтня 2016 року між відповідачем та позивачем був складений договір № 01-00705 про організації робіт по виготовленню і передачі у власність ПВХ конструкцій за розцінками виконавця.
Згідно п. 1.2 договорів замовник зобов'язується сплатити і прийняти готові вироби і роботу узгоджено умовам цього договору. Згідно п. 3.1.1. борг до передачі у власність має бути погашений замовником не пізніше 20 днів з дня внесення завдатку.
Згідно з договором, підписаним позивачем, замовник підтвердив, що йому в повному обсязі надана інформація про товар, умови оплати та доставки. Замовником уважно прочитаний договір і додаток до нього, без будь-якого примусу, з повним розумінням його змісту Волевиявлення учасників угоди було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено у формі, встановленій законом, і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 640 ЦК України, договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Підпис замовника на договорі свідчить про прийняття такої пропозиції.
Умови погоджені із замовником і добровільно ним прийняті. Зміст і умова угоди не суперечить вимогам ст. 203 ЦК України. Позивач не був введений в оману щодо умов договору та обставин, що мають істотне значення. Суттєве значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі які, істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Замовник не був введений в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Всі умови оплати були обумовлені в договорі і прийняті замовником, про що свідчить підпис на договорі. Після укладення договору виконавцем були проведені роботи по виконанню замовлення, а саме, заміри, виїзд майстра, оформлення заявки заводу виробнику, що вимагають витрат. Зі всим цим погодилася позивачка і заперечень з її боку не було.
Позивачем самостійно був оформлений кредитний договір, згідно умов якого позивач отримав кредит. Ці грошові кошти були переведені ФОП ОСОБА_3, на рахунок ТОВ "Престиж групп" було зроблено замовлення та також переведені гроші за замовлення, що підтверджується документально. Згідно п. 7.6., замовник (позивач) повідомлений про неможливість одностороннього розірвання договору згідно доповнення № 3 к постанові Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 затвердженого переліку товарів належної якості не підлягаючих обміну та поверненню. Згідно даному переліку, скло нарізане під розмір, позначений замовником поверненню не підлягає.
Усі договірні відносини щодо підписання договору кредиту не мають відношення до ФОП ОСОБА_3 та до укладеного договору про надання послуг та стосуються саме банку та позивача.
Згідно з ст. 612 ЦК України, порушенням забов'язання є його невиконання, або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. При внесенні замовником завдатку і подальшим невиконанням п. 3.1 або п. 3.1.1. договору, завдаток замовнику не повертається. Крім того, згідно зі ст. 571 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, сторона винна у порушенні зобов'язання, повинна відшкодувати іншій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку якщо інше не встановлено договором. Всі умови оплати, виконання замовлення були обумовлені в договорі і прийняті замовником, про що свідчить підпис на договорі.
Згідно з вимогами ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій же формі, як і договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, або не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК), при цьому сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
ФОП ОСОБА_3 виконала забов'язання. Замовлення було виконано, що підтверджується довідкою ТОВ "ПрестижГрупп". Заказ згідно договору був виготовлений, доставлений та відгружений. Згідно Акту прийому - передачі доставка замовлення була здійснена у строк, передбачений договором, але позивач відмовився приймати замовлення. Про доставку замовлених виробів позивач був повідомлений заздалегідь.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про захист споживачів", споживач має право відмовитись від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити ії у визначений строк стає неможливим.
Але виконавець виконав зобов'язання та сплатив заводу вартість замовлення, організував доставку замовлення, але саме позивач відмовляєтесь від подальшого виконання умов договору та послуг виконавця.
Згідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Згідно до ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагентів та визначені умов договору з урахуванням вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як передбачено ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Можливість збільшувати ціну передбачена тільки при умовах невиконання замовником п. 3.1., або 3.1.1. (тобто при несплаті замовлення та при умовах інфляції або дорожчання комплектуючих виробив) . Жодним пунктом договору не передбачено обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) у разі повного або часткового невиконання продавцем договірних забов' язань. Навпаки, передбачена відповідальність виконавця (п. 4.2.) Позивачем не надані докази яких небуть перевірок та висновків управління захисту прав споживачів щодо недодержання договору вимог чинного законодавства. Також не доведено висновками експертів невідповідність замовлення кресленням та розмірам, доданим до договору, не доведено що продукція не має потрібних споживачеві властивостей. Таким чином, договір не суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів".
Позивачем зазначено, що вона нібито не мала наміру придбати у відповідача товар, а її волевиявлення не було вільним, але доказів цьому вона не надала. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивач вказує на обставини, що суперечать дійсним та взагалі нічим не доведені, чого вимагає чинне законодавство України. Як було зазначено позивачем, для придбання товару йому нібито було запропоновано підписати кілька паперів, нібито позивачка не вдавалася в подробиці тексту, але судом встановлено, що позивачка підписала договір побутового підряду, кредитний договір і додаток до нього, акт до договору про ознайомлення зі всією інформацією про угоду, специфікацію товару, умови і порядок оплати, ціну та інш..Усі ці документи, що було підписано позивачем, мають чіткі назви «Договір побутового підряду», кредитний договір, акт та інш., копії цих та інших документів надано позивачу і вона їх не оспорює. Крім того, з метою укладення договорів, позивач особисто надавав представникам відповідачів особисті данні (паспорт, ідентифікаційний код), а також анкетних даних для заповнення договорів.
Клієнт самостійно, на власний страх і ризик, грунтуючись на власному бажанні, фінансовому положенні, перевагах, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні, приймає рішення про підписання договору купівлі-продажу або ж відмові від нього.
Слід зазначити, що перевірку фінансового стану позивача, та взагалі можливості надання йому кредитних коштів на придбання ПВХ конструкції здійснювала служба безпеки банку відповідно до норм чинного законодавства та внутрішніх інструкцій банку, враховуючи особу позивача, майновий стан, та інші надані ним відповідачу для перевірки власні дані. Банком було прийнято рішення про надання позивачу кредитних коштів, після чого, останнім було вивчено та підписано кредитний договір.
Відповідно до п. 19 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією, зі сторін зобов'язань. які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Фактично позивач не наводить жодних доказів того, що нею було вчинено правочин під впливом помилки, яка має істотне значення. Відповідно до кредитного договору підписанням цього договору сторони виявляють свою беззаперечну згоду та розуміння, що договір підписаний із використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, що відтворенні засобами копіювання відповідає має силу оригіналу для обох сторін цього договору і відповідає їх внутрішній волі.
Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «Відповідно до частини першої статті 215 ЦК (435-15) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК (435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, шо направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави).
Статтею 1057-1 ЦК України визначено правові наслідки визнання кредитного договору недійсним: 1. У разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.
Позивач не оскаржує договір кредиту, вважаючи його вірним і законним.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним договором купівлі-продажу і кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.
Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Зміна обставин, на які може посилатися позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб.
Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними. Дії ж позивача з такого оскарження кредитного договору, за яким він певний час не виконував зобов'язання, свідчать про те, що договір взагалі не тільки не укладався, а і про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе в передбаченому законом порядку обов'язків. Щодо надання позивачу необхідної інформації, то відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити, що відповідач надавав позивачу повну відповідь на звернення позивача.
Щодо надання позичальнику необхідної інформації відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити, що з вказаною інформацією позичальник був ознайомлений у повному обсязі та у відповідності до чинного законодавства України, що підтверджується кредитним договором від 20 жовтня 2016 року, договором побутового підряду, а також копією додатку до договору. До підписання кредитного договору, договору підряду та складання вказаного додатку і акту позичальник також детально ознайомився з текстом спірних договорів та додатків до них. Вказане вище підтверджується власноручним підписом позичальника договору підряду, кредитного договору. У вказаному клієнт власноручно зазначив, що він ознайомлений та згодний з умовами побутового підряду і кредитування, які були йому надані у письмовій формі. Своїм підписом він підтверджує факт надання йому повної інформації про товар і умови кредитування.
В порушення ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо недійсності правочину
Договори підряду і про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.
Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності окремої частини правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, однак позивач та його представник підстави позову не уточнював і не змінював. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що якщо буде встановлено, що правочин вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правомірну, який сторони насправді вчинили.
Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (наприклад договір купівлі-продажу квартири приховує договір застави в забезпечення повернення позики). При цьому позивач повинен довести, що правочин укладений з такою метою і довести, який правочин приховує укладений правочин. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би свідчив, що договір підряду і кредитний договір є недійсними чи удаваними, та не довів який саме правочин приховав банк, та з яких підстав, в чому полягає порушення законодавства і його особистих прав до чи після підписання договору.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідачів позивачу було завдано ушкодження здоров'я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-слідчому зв'язку зі вказаними діями відповідача і підлягають відновленню чи повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він не довів вину відповідача, не надав доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями (винними, а не будь-якими) третіх осіб, відповідача та начебто завданою шкодою, не надано розрахунку шкоди.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню а ні частково, а ні повністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які інші домовленості і зобов'язання стосовно позивача, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань є припущенням.
Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ФОП "ОСОБА_3" про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат відмовити.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 5, 60, 22, 203, 607, 627, 629, 632, 651, 1051, 1054, 1057-1 ЦК України, ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 1, 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -
ОСОБА_1 в задоволенні позову до Фізичної особи-підприємця "ОСОБА_3" про визнання недійсними договору, стягнення грошових коштів, моральної шкоди та витрат відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -