06 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ізмайлової Т.Л.
суддів:Євграфової Є.П., Євтушенко О.І. Кадєтової О.В., Мостової Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Корабельного району м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» до Миколаївської міської ради, ОСОБА_5,ОСОБА_6, ОСОБА_7. треті особи: Реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_8, про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки із незаконного володіння, за касаційними скаргами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року,
У травні 2014 року прокурор Корабельного району м. Миколаєва звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - Миколаївська ОДА) та Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» з указаним позовом, посилаючись на те, що пунктом 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 23/39 від 25 квітня 2008 року ОСОБА_5 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, розташованої по АДРЕСА_1. Пунктом 12 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 33/48 від 25 березня 2009 року затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1 000 кв. м для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1. 15 травня 2009 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку серії НОМЕР_3 з кадастровим номером НОМЕР_1. 29 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі - продажу зазначеної земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 від 26 червня 2009 року. У подальшому ОСОБА_6 продав дану земельну ділянку ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 16 квітня 2013 року після чого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 678160 про право власності ОСОБА_7 на вказану земельну ділянку.
Позивач зазначав, що під час передачі ОСОБА_5 спірної земельної ділянки були порушені вимоги земельного законодавства, а саме, земельна ділянка була передана у власність неповноважним органом та без попереднього її вилучення у попереднього землекористувача - ДП «Миколаївське лісове господарство». Крім того, було порушено встановлену процедуру зміни цільового призначення землі, не погоджено проект відведення з органом виконавчої влади з питань лісового господарства та за відсутності державної експертизи проекту землеустрою.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, прокурор Корабельного району м. Миколаєва просив: визнати незаконним та скасувати п. 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 23/39 від 25 квітня 2008 року; п. 12 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 33/48 від 25 березня 2009 року; визнати недійсним виданий 15 травня 2009 року ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 29 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; скасувати у Державному реєстрі речових прав запис про право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку та витребувати у останнього із незаконного володіння спірну земельну ділянку у власність держави в особі ДП «Миколаївське лісове господарство». Крім того, просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та поновити строк позовної давності.
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року, позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано пункт 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 23/39 від 25 квітня 2008 року, згідно з яким ОСОБА_5 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1, площею 1 000,00 кв. м.
Визнано незаконним та скасовано пункти 12, 12.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 34/48 від 25 березня 2009 року, яким погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1.
Визнано недійсним виданий ОСОБА_5 державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1, серії НОМЕР_2 від 15 травня 2009 року.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1, укладений 29 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6
Скасовано у Державному реєстрі речових прав запис № 678160 про право власності ОСОБА_7 на земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м з кадастровим номером НОМЕР_1, розташовану по АДРЕСА_1.
Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_7 земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номер НОМЕР_1, вартістю 143 780 грн, розташовану по АДРЕСА_1, у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з передачею у користування ДП «Миколаївське лісове господарство».
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
ОСОБА_7, не погоджуючись із вищевказаними судовими рішеннями, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування пункт 26 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 23/39 від 25 квітня 2008 року та пунктів 12, 12.3 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 34/48 від 25 березня 2009 року провадження у справі закрити, в іншій частині позовних вимог ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 відбулася з порушенням встановленого законом порядку, а саме - вилучення спірної земельної ділянки з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» відбулося за відсутності згоди належного землекористувача, висновку спеціально уповноваженого органу лісового господарства та висновку державної експертизи землевпорядної документації. Крім того, суди попередніх інстанцій виходили із того, що оскільки незаконно передана ОСОБА_5 спірна земельна ділянка була відчужена останнім на користь ОСОБА_6, а в подальшому на користь ОСОБА_7, то єдиним способом відновлення становища, яке існувало до вилучення земельної ділянки державного лісового фонду на користь ОСОБА_5, є відповідно до ст. ст. 16, 387 ЦК України витребування її із незаконного володіння ОСОБА_7 та повернення у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації з передачею у користування ДП «Миколаївське лісове господарство».
При цьому, суди попередніх інстанцій вважали, що прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави у травні 2014 року у межах строку позовної давності, оскільки Миколаївській обласній державній адміністрації стало відомо про порушення її права на розпорядження спірною земельною ділянкою після пред'явлення прокурором Корабельного району м. Миколаєва позову до суду. Крім того, присутність працівника прокуратури м. Миколаєва на сесії Миколаївської міської ради під час прийняття оспорюваного рішення на перебіг позовної давності у даній справі не впливає, тому що з прийнятого міською радою рішення не можна упевнено судити про наявність порушення законодавства, яке можна було встановити лише при перевірці землевпорядної документації, що прокуратурою і було здійснено в жовтні 2013 року.
Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками судів з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Разом із тим, згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
У даній справі, відповідачами, а саме: Миколаївською міською радою, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.
На підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.
Частиною 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
За ч. 2 ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
Одним з таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.
У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, прийнятій за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень в порядку глави 3 розділу V ЦПК України у справі № 6-2469цс16.
Вказаний висновок щодо застосування норм права відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.
У позовній заяві прокурор зазначив, що строк звернення до суду пропущено з поважних причин, оскільки про порушення вимог чинного законодавства під час відведення земельних ділянок у приватну власність та про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради йому стало відомо лише після проведення прокуратурою м. Миколаєва перевірки додержання вимог земельного законодавства в діяльності Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» у жовтні 2013 року.
З матеріалів справи вбачається, що на засіданні 23 сесії Миколаївської міської ради V скликання першого пленарного засідання від 24 квітня 2008 року був присутній прокурора міста Коткова ВалеріяВасильовича, а засідання 33-ї сесії Миколаївської міської ради V скликання першого пленарного засідання від 24 березня 2009 року відбулось за участю старшого помічника прокурора міста Алєксєєва Андрія Павловича, що підтверджується стенограмами пленарних засідань. (а. с. 56-57, 164).
За таких обставин судам необхідно надати оцінку доводам сторін та встановити, чи мала прокуратура об'єктивну можливість дізнатися про порушення законодавства до проведення нею перевірки; з якою метою були присутніми представники прокуратури на сесії; чи можливо було при цьому встановити наявність підстав для визнання незаконним прийнятого міської радою спірного рішення з огляду на презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав у разі недоведення протилежного.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційні скарги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийТ.Л. Ізмайлова
Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко О.В. Кадєтова Г.І. Мостова