6 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І.,
ХоптиС.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу за договором позики; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року, додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2016 року,
У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, в якому з урахуванням уточнень просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 72 500 грн, інфляційні збитки у розмірі 12 662 грн 96 коп., 3 % річних у розмірі 2 145 грн 21 коп. та збитки у вигляді упущеної вигоди в розмірі 87 922 грн 20 коп., а всього 175 230 грн 37 коп.
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 9 листопада 2011 року уклав з відповідачем договір позики на суму 72 500 грн, що було на той час еквівалентом 8 970 доларів США, на придбання автомобіля, про що останній склав власноруч написану розписку та вказані грошові кошти зобов'язувався повернути у термін до 24 вересня 2013 року, але кошти не повернув.
У січні 2015 року ОСОБА_4 пред'явив зустрічний позов, в якому просив визнати вказаний договір позики недійсним та відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог, стягнути з ОСОБА_3 на свою користь понесені судові витрати. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 9 листопада 2011 року ОСОБА_3 шляхом обману та зловживань довірою, повідомивши йому неправдиві відомості про відсутність будь-якої відповідальності, недобросовісно використовуючи особливі довірчі з ним відносини, засновані на особливому знайомстві, викликавши у нього впевненість про необхідність укласти договір позики грошових коштів у розмірі 72 500 грн, що еквівалентно 8 970 доларів США, а також шляхом обману та зловживання довірою, отримав від нього відповідну розписку, хоча в дійсності ніяких грошових коштів у власність йому не передавав. Укладання вказаного безготівкового договору позики було обумовлено наміром ОСОБА_3 придбати два автомобіля марки «Богдан 231040», які повинні були експлуатуватись ним у Херсонській області. Також зазначав, що ОСОБА_3 не бажав купувати та реєструвати вказані автомобілі на себе, а хотів експлуатувати та розпоряджатись ними на підставі довіреностей, виданих особами, на яких він оформить купівлю-продаж цих транспортних засобів та на яких зареєструє право власності. Крім того, укладання зазначеного безготівкового договору позики було також обумовлено тим, що ОСОБА_3 отримував від нього гарантію, що після оформлення на нього одного із автомобілів, він не привласнить цей транспортний засіб, а оформить на ОСОБА_3 довіреність щодо експлуатації та розпорядження цим автомобілем, а після оформлення довіреності договір позики буде розірвано. Також зазначав, що 9 листопада 2011 року ОСОБА_3 здійснив купівлю-продаж вказаного автомобіля на його ім'я та зареєстрував за ним право власності на вказаний автомобіль. 5 грудня 2011 року він на вимогу ОСОБА_3 оформив у приватного нотаріуса довіреність на його ім'я на право керувати та розпоряджатись зазначеним автомобілем, 16 вересня 2014 року на підставі зазначеної довіреності ОСОБА_3 продав вказаний автомобіль за 89 030 грн громадянину ОСОБА_7 та через три дні після його продажу звернувся до суду із позовом.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі 72 500 грн за договором позики та 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 2 133 грн 28 коп. У решті вимог ОСОБА_3 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2015 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 інфляційні втрати за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в розмірі 12 662 грн 96 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2015 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 змінено та скасовано додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2015 року. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 квітня 2016 року рішення апеляційного суду Харківської області від 16 липня 2015 року в частині стягнення суми позики, трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання та інфляційних витрат скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2016 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2015 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити його зустрічний позов.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виникли боргові зобов'язання на підставі укладеного договору. ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав, а тому вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими. При цьому, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що ОСОБА_4 не надав доказів про вчинення договору позики через введення його в оману.
Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані, а наданим суду доказам дана належна правова оцінка (ст. 212 ЦПК України).
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 9 листопада 2011 року між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено письмовий договір позики на суму 72 500 грн, що є еквівалентом 8 970 доларів США, для придбання автомобіля марки Богдан 231040.
Автомобіль марки Богдан 231040 ОСОБА_4 придбав 11 листопада 2011 року.
За змістом укладеного договору позики, факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики (п. 1.1. договору). Відповідна розписка складена ОСОБА_4 9 листопада 2011 року відповідно до п. 1.1. договору.
Сторони договору позики погодили, що суму 72 500 грн позичальник зобов'язується повернути готівкою в строк до 24 вересня 2013 року (п. 2 договору). Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1216, 1218 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, з дотриманням вимог ст. ст. 212-214, 315 ЦПК Україниповно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3, виходячи з того, що умовами договору ОСОБА_4 мав повернути грошові кошти у сумі 72 500 грн, що є еквівалентом 8 970 доларів США, до 24 вересня 2013 року, однак взятих на себе зобов'язань належним чином не виконав. При цьому суди вірно взяли до уваги п. 6 договору позики від 9 листопада 2011 року, згідно якого позика вважається повернутою в момент передачі позикодавцю грошей готівкою.
Отже є безпідставними доводи відповідача за зустрічним позовом про виконання зобов'язань за договором позики шляхом видачі на ім'я ОСОБА_3 нотаріально посвідченої довіреності на розпорядження автомобілем марки «Богдан 231040».
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, на підставі належним чином досліджених обставин справи та доказів, також дійшов вірного висновку про безпідставність вказаних вимог, оскільки ОСОБА_4 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір було вчинено під впливом обману.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 березня 2015 року, додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 21 липня 2016 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: Б.І. Гулько
В.І. Журавель
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик