06 вересня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючогоІзмайлової Т.Л.,
суддів:Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітніх: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, до ОСОБА_11, третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корсак Анжела Юріївна, про визнання недійсним договору довічного утримання, за касаційною скаргою ОСОБА_11, в інтересах якої діє ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року,
У січні 2015 року ОСОБА_6, яка діє в інтересах малолітніх: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, звернулась до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що з 1998 року по 2010 рік вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_14, який є сином ОСОБА_15 Від шлюбу у них народилося четверо дітей: ОСОБА_9, 1998 року народження, ОСОБА_10, 2000 року народження, ОСОБА_7, 2003 року народження (інвалід дитинства), та ОСОБА_8, 2009 року народження. Після розлучення з чоловіком діти проживають з нею, вона займається їх вихованням, оздоровленням, освітою.
ОСОБА_15 проживала одна у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1, яку 15 лютого 2013 року заповіла своїм неповнолітнім онукам в рівних долях, а також заповіла житловий будинок, що розташований у АДРЕСА_2. Заповіт посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В.
Наприкінці жовтня 2014 року у квартиру ОСОБА_15 поселилася ОСОБА_11 та її мати ОСОБА_17, які, враховуючи тяжко хворий стан ОСОБА_15, почали під всілякими приводами спонукати ОСОБА_15 передати їм у власність квартиру.
17 грудня 2014 року ОСОБА_18, знаходячись у лікарні та перебуваючи у вкрай тяжкому стані, уклала з ОСОБА_11 договір довічного утримання. Цей договір у лікарні посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю.
ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_18, померла.
Позивачка зазначала, що, укладаючи з відповідачкою договір довічного утримання, ОСОБА_18 не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними. Договір не відповідав її внутрішній волі, оскільки вона виявляла бажання заповісти свою квартиру своїм онукам, позбавленим їх батьком, а її сином, батьківського піклування та утримання, на користь яких нею був складений заповіт. У лікарні за нею доглядав медперсонал та сиділка і не було ніякої потреби укладати оспорюваний договір тим більше, що від послуг відповідачки у наданні їй допомоги ОСОБА_15 відмовилася ще до поміщення її до лікарні.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_6 просила визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 17 грудня 2014 року між ОСОБА_15 та ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю., згідно з яким ОСОБА_15 передала у власність ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_11 зобов'язалась забезпечувати ОСОБА_15 утриманням та доглядом довічно.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 05 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено.
Визнано недійсним договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_18 та ОСОБА_11 17 грудня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 1700.
У касаційній скарзі ОСОБА_11, в інтересах якої діє ОСОБА_13, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, враховуючи висновок судово-психіатричної експертизи № 905 від 23 жовтня 2015 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, виходив із того, що позивачка не надала доказів на підтвердження того, що ОСОБА_18 в момент укладення спірного договору довічного утримання не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, враховуючи висновок повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, проведеної від 17 серпня 2016 року, проведеної Комунальним закладом Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання», виходив із того, що ОСОБА_15 на час вчинення договору довічного утримання не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Проте погодитися з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судами попередніх інстанцій установлено, що 15 лютого 2013 року ОСОБА_15 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., згідно з яким заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_1, житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку, на якій він розташований, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, кожному в рівних долях, по 1/4 частини.
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_7, та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_8, є дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_14
ОСОБА_19 є сином ОСОБА_15
З медичної карти стаціонарного хворого № 14136 вбачається, що 06 листопада 2014 року ОСОБА_15 госпіталізована до Київської міської клінічної лікарні № 9 з діагнозом мієломна хвороба.
10 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. посвідчено довіреність, якою ОСОБА_15 уповноважила ОСОБА_11 представляти її інтереси в підприємствах, установах, організаціях з питань реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та з питань підготовки необхідних документів для укладення договору довічного утримання. В довіреності вказано, що у зв'язку з поганим самопочуттям ОСОБА_15, довіреність посвідчено у Київській міській клінічній лікарні № 9.
17 грудня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корсак А.Ю. посвідчено договір довічного утримання, за яким ОСОБА_15 передала у власність ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_11 зобов'язалася забезпечувати ОСОБА_15 утриманням та доглядом довічно.
В договорі зазначено, що відчужувач (ОСОБА_15) уклав цей договір перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, без погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. Договір підписано у присутності нотаріуса, особу сторін встановлено, дієздатність перевірено. У зв'язку з поганим самопочуттям ОСОБА_15 договір посвідчено в Київській міській клінічній лікарні № 9 за адресою: вул. Ризька, 1 у м. Києві.
На час посвідчення договору довічного утримання у квартирі була зареєстрована ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_9.
ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_15 померла. В довідці про причину смерті зазначено, що причиною смерті є мієломна хвороба.
Згідно зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням (або) доглядом довічно.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 9-цс12.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.
У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України суд відповідно до ст. 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). У ч. 2 цієї статті передбачено, що, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судам роз'яснено, що повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.
Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 905 від 23 жовтня 2015 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи, під час підписання договору довічного утримання 17 грудня 2014 року ОСОБА_15 виявляла ознаки астенічного розладу соматогенного ґенезу (онкозахворювання) (F06.8 за МКХ-10), і за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними. При дослідженні наданих на судово-психіатричну експертизу об'єктів експертизи не виявлено таких порушень психічних функцій ОСОБА_15, які б позбавили її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час підписання договору довічного утримання 17 грудня 2014 року. ОСОБА_15 під час підписання договору довічного утримання 17 грудня 2014 року усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.
Відповідно до висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 17 серпня 2016 року, проведеної Комунальним закладом Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання», померла ОСОБА_15 на час вчинення договору довічного утримання страждала на органічний афективний розлад, депресивний (МКХ-10; F06.36) на соматично несприятливому фоні із глибокою астенією до порушення свідомості у стадії обнубіляції (МКХ-10; F05.0) та не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, на відповідачеві також лежить процесуальний обов'язок доказування своїх доводів і заперечень.
У ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» судам роз'яснено, що у випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи тощо.
Апеляційний суд повинен був надати правову оцінку кожному висновку експертизи, обговорити питання про виклик експертів, заслухати їх пояснення. Зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував та не виконав, у порушення норм процесуального права та наведених роз'яснень надав перевагу висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, проведеної від 17 серпня 2016 року Комунальним закладом Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання».
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував та не надав належної оцінки всім доказам, які містяться в матеріалах справи, зокрема, не врахував, що одночасно з підписанням договору довічного утримання ОСОБА_15 17 грудня 2014 року власноручно написала заяву, зі змісту якої вбачається, що вона, усвідомлюючи значення своїх дій, просить оформити договір довічного утримання на ім'я ОСОБА_11, яка буде доглядати за нею довічно, у зв'язку з тим, що вона хвора і довіряє ОСОБА_11, а не сину і не онукам, які її не відвідують і не дивляться за нею багато років (а. с. 164 т. 1).
Також, суд апеляційної інстанції не врахував, що похованням ОСОБА_15 займалась ОСОБА_11 (а. с. 117, 118 т. 1).
Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення справи, не надав належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.
Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_11, в інтересах якої діє ОСОБА_8, задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Т.Л. Ізмайлова
Судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко О.В. Кадєтова Г.І. Мостова