04 вересня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
ЄвтушенкоО.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: Будинок відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами, ОСОБА_5, про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі,
за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року,
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідно до паспорта громадянина України НОМЕР_1 його по батькові записано і є дійсним - «ОСОБА_4». Проте, у свідоцтві про право власності на житло, що було видане 25 листопада 1999 року за розпорядженням № 203 Будинком відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами його
по-батькові записано, як «ОСОБА_8».
А тому ОСОБА_4 просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт належності йому свідоцтва про право власності на житло - 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яке видане 25 листопада
1999 року Будинком відпочинку «Конча Заспа» Державного управління справами згідно з розпорядженням № 203.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня
2016 року заяву задоволено. Встановлено факт, що свідоцтво про право власності на житло - 1/3 частину квартири АДРЕСА_1, яке видане
25 листопада 1999 року Будинком відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами згідно з розпорядженням № 203 видане на ім'я ОСОБА_7 - належить ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із доведеності заявлених вимог.
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в
м. Києві, його батьками були: батько - ОСОБА_8, мати - ОСОБА_9 (а. с. 5).
Відповідно до ордеру виданого Управлінням справами Ради Міністрів УРСР за № 5241 жиле приміщення АДРЕСА_1 було надане ОСОБА_9 в складі сім'ї, що складалася із п'яти осіб, серед яких також був вказаний син - ОСОБА_9 петро ОСОБА_4 (а. с. 6).
25 листопада 1999 року Будинком відпочинку «Конча-Заспа» господарського управління Кабінету Міністрів України було видано свідоцтво про право власності на житло, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 - ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7 в рівних долях (а. с. 7).
На час звернення заявника до суду, квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована на ім'я: 1/3 частина за ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Будинком відпочинку «Конча-Заспа» Господарського Управління Кабінету Міністрів 25 листопада 1999 року за
№ 203, та за ОСОБА_5 в таких частинах: 1/3 частина на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 21 липня 2009 року та 1/3 частина на підставі договору дарування від 21 серпня 2009 року
(а. с. 8).
Разом з тим судом апеляційної інстанції встановлено, що зацікавлена особа - Будинок відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами визнала наявність допущеної помилки у написанні по батькові заявника на час видачі свідоцтва про право власності на житло від
25 листопада 1999 року за 203.
Вказуючи при цьому також, що заявник - ОСОБА_4 був зареєстрований за спірною адресою з 18 лютого 1999 року по 19 січня 2007 року. Також у 2015 році ОСОБА_4 звертався до них з приводу виправлення помилки в свідоцтві про право власності. Однак, відповідно до Положення про Будинок відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами з 2015 року вони не виконують функції щодо управління будинку в якому знаходиться квартира. Крім того на час звернення з питанням виправлення помилки у них тривала процедура безоплатної передачі з державної власності, оперативного управління та балансу Будинку відпочинку «Конча-Заспа» до комунальної власності територіальної громади м. Києва жилих будинків разом з нежилими приміщеннями та інженерними мережами, зокрема і будинку, де знаходиться квартира сторін у цій справі. Відтак, вони були позбавлені можливості виправлення помилки або повторної видачі документів.
Суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті (п. 6 ч. 1 ст. 256 ЦПК України).
Згідно роз'яснень викладених в п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», із змінами, внесеним згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від
25 травня 1998 року № 15, при розгляді справи про встановлення відповідно до п.6 ст.273 ЦПК України факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства.
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) дійшли обґрунтованого висновку про задоволення заяви ОСОБА_4 про встановлення факту, що має юридичне значення, оскільки із свідоцтва про право власності на житло вбачається, що 1/3 частина квартири АДРЕСА_1 видане 25 листопада 1999 року Будинком відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами згідно з розпорядженням № 203 видане на ім'я ОСОБА_7 - належить ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня
2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року в справі за заявою ОСОБА_4, заінтересовані особи: Будинок відпочинку «Конча-Заспа» Державного управління справами, ОСОБА_5, про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова