ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/6449/17
провадження № 2/753/4300/17
"23" серпня 2017 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі
головуючого судді Колесника О.М.
при секретарі Заболотній Л.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договорами позики та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання правовідносин за договором позики припиненими, визнання договору позики недійсним,
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за договорами позики. В ході судового розгляду справи відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом до позивача про визнання правовідносин за договором позики припиненими, визнання договору позики недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги збільшила, збільшений позов підтримала, просила його задовольнити в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову просила відмовити, пояснивши, що 30.05.2014 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики, за яким позивач передала, а відповідач отримав у власність 120 000 доларів США. На підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем була представлена розписка від 30.05.2014 року на суму 120 000 доларів США, якою було підтверджено факт передачі позивачем відповідачу вказаної суми. За вказаним договором відповідач зобов'язався повернути борг протягом 10 днів з моменту повернення їх фірмі „Global Eastern Management S.A." (Швейцарія) по виписці банку, в якому знаходиться активний рахунок фірми. Але відповідач 14.10.2014 року повернув позивачу 43 730 доларів США, а 24.10.2014 року - 10 000 доларів США, решту суми боргу повернуто не було. На вимогу позивача відповідач грошові кошти не повертає понад два роки, чим порушує умови договору позики. Тому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 110 347,24 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 2 981 582 грн. 42 коп. в рахунок стягнення заборгованості за договором позики від 30.05.2014 року. Крім того, 10.10.2016 року відповідач отримав від позивача позику в сумі 66 270 доларів США, яку обіцяв повернути до 1.06.2017 року, однак вказаної суми не повернув, тому просить стягнути з нього на користь позивача вказану суму разом з 6 381,43 доларів США - відсотків за користування позикою, та судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, зустрічний позов просив задовольнити, що ОСОБА_2 позичила 120 000 доларів США фірмі „Global Eastern Management S.A." для проведення тендерних процедур, а ОСОБА_3 виступив тільки поручителем і гарантом повернення цих коштів, написавши за вимогою позивачки розписку від 30.05.2014 року, при цьому ніяких грошей він в руки не отримував. Частково ОСОБА_3 сплатив позивачу борг. Далі 10.10.2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зустрілись у офісі позивачки і та запропонувала відповідачу написати нову розписку на суму залишившогося боргу, пояснивши, що він як поручитель має нести відповідальність за невиконання зобов'язання швейцарською фірмою, що він і зробив, не отримуючи ніяких коштів. Після чого ОСОБА_2 розірвала розписку ОСОБА_3 і викинула у смітник у офісі позивача. Таким чином, правовідносини між сторонами за договором позики від 30.05.2014 року є припиненими, що і просить визнати судом, а догорір позики від 10.10.2016 року просить визнати недійсним, оскільки він не відповідає вимогам п.3, п.5, ч.1, ст.203 ЦК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Як зазначає ч.1 та ч.3, ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У відповідності до ч.1, ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
30.05.2014 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір позики, за яким позивач передала, а відповідач отримав у власність 120 000 доларів США. На підтвердження укладення договору позики та його умов позивачем була представлена розписка від 30.05.2014 року на суму 120 000 доларів США (а.с.10), якою було підтверджено факт передачі позивачем відповідачу вказаної суми.
Згідно ч.3, ст.10 та ч.1, ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.
За правилами ст.525 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом зазначеної розписки відповідач отримував дану суму для подальшої передачі фірмі „Global Eastern Management S.A." (Швейцарія) для проведення тендерних процедур на постачання компресорного обладнання російського виробництва. За вказаним договором відповідач зобов'язався повернути борг протягом 10 днів з моменту повернення їх фірмі „Global Eastern Management S.A." (Швейцарія) по виписці банку, в якому знаходиться активний рахунок фірми. Але відповідач 14.10.2014 року повернув позивачу 43 730 доларів США, а 24.10.2014 року - 10 000 доларів США, решту суми боргу повернуто не було.
Як зазначає ч.1, ст.360-7 ЦПК України Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Постанова судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року наголошує, що „Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки".
Ствердження представника відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні про те, що відповідач ОСОБА_3 не отримував кошти від позивача в розмірі 120 000 доларів США, а тільки виступив поручителем і гарантом повернення цих коштів, написавши за вимогою позивачки розписку від 30.05.2014 року, а гроші отримав представник Швейцарської фірми, суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони спростовуються описаними вище змістом розписки та Постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Як передбачає ч.1, ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
На момент звернення до суду заборгованість за договором позики відповідача перед позивачем складає 66 270 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ 1 790 615 грн. 40 коп.
Аналізуючи докази, зібрані по справі, суд приходить до висновку, що оскільки позивач передала відповідачу 120 000 доларів США, надавши договір позики у вигляді розписки, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні, та виконала зі свого боку умови договору позики від 30.05.2014 року, а відповідач, отримавши вказану суму, не повернув їх частину в сумі 66 270 доларів США позивачу у вказаний строк, тому зазначений розмір підлягає стягненню у судовому порядку.
У відповідності до п.1, ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України.
За приписами ч.1-2, ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Оскільки відповідач не сплатив позивачу суми боргу за договором позики, тому з нього на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 38 721,99 доларів США, що є відсотками за користування чужими грошовими коштами, виходячи із розміру однієї облікової ставки Національного Банку України, що за офіційним курсом НБУ станом на 3.04.2017 року еквівалентно 1 046 268 грн. 20 коп.
За змістом до ч.2, ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На вимогу позивача відповідач грошові кошти не повернув, чим порушив умови договору позики, і за таких обставин з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 3% річних за прострочення сплати позики, що становлять 5 355,25 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 3.04.2017 року еквівалентно 144 698 грн. 86 коп.
Крім того, 10.10.2016 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 позику в сумі 66 270 доларів США, яку обіцяв повернути до 1.06.2017 року, про що також написав власноруч розписку (а.с.62). Однак вказаної суми на день звернення позивача до суду не повернув.
На підставі описаних вище норм права та підстав обґрунтування суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача 66 270 доларів США заборгованості за договором позики від 10.10.2016 року, що за офіційним курсом НБУ станом на 22.06.2017 року еквівалентно 1 724 583 грн. 97 коп. та 6 381,43 доларів США в порядку ст.1048 ЦК України, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на 22.06.2017 року 166 067 грн. 78 коп.
Згідно ч.1, ст.202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачає ч.1, 3; 5, ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до ч.1, ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Аналізуючи докази, надані сторонами по справі щодо зустрічного позову, суд вважає, що обставини, на які посилається позивач по зустрічному позову не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, спростовуються вище описаними доказами по справі, тому підстав для задоволення зустрічного позову немає.
Згідно ст.88 ЦПК України оскільки задоволено первісний позов судом в повному обсязі, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 8320 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.10; 11; 57-59; 60; 79; 88; 209; 213-215 ЦПК України, на підставі ст.202; 203; 207; 215; 526; 527; 536; 610-611; 614; 625; 626; 1046-1050 ЦК України, ст.10; 60; 360-7 ЦПК України, Постанови судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 року, суд
Первісний позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) 110 347,24 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 2 981 582 грн. 42 коп. в рахунок стягнення заборгованості за договором позики від 30.05.2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2, (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2) 72 651,43 доларів США, що за офіційним курсом Національного Банку України еквівалентно 1 890 651 грн. 75 коп. в рахунок стягнення заборгованості за договором позики від 10.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8320 грн. судового збору.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання правовідносин за договором позики від 30.05.2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 припиненими, визнання договору позики від 10.10.2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про отримання останнім 66 270 доларів США недійсним відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення через Дарницький районний суд м. Києва.
Суддя :