"12" вересня 2017 р.Справа № 916/1612/17
За позовом: Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Согос Шіппінг ЛТД”
про стягнення 377471,14грн.
Суддя Малярчук І.А.
В судових засіданнях приймали участь представники:
від позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності №31 від 31.05.2017р.
від відповідача: ОСОБА_2, згідно довіреності від 17.07.2017р.
В засіданні 12.09.2017р. приймали участь представники:
від позивача: ОСОБА_1, згідно довіреності №31 від 31.05.2017р.
від відповідача: ОСОБА_2, згідно довіреності від 17.07.2017р.
Суть спору: про стягнення з ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” на користь Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства 99460грн. заборгованості, 273515грн. пені за період з 31.12.2015р. по 03.07.2017р., 4496,14грн. три проценти річних за період з 31.12.2015р. по 03.07.2017р.
Позивач заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, в їх обґрунтування зазначає, що між ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” та Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством 11.12.2015р. було укладено договір №11-15 на виконання робіт з клієнтським обслуговуванням, лоцманським проведенням, послугами портнагляду та буксирним супроводом НДС „Искатель”. Позивач 10.12.2015р. оплатив на користь відповідача суму вартості обумовлених договором послуг в розмірі 99460грн., але вважає ці кошти сплаченими безпідставно з огляду на те, що відповідачем не було йому виставлено дисбурсментський рахунок, який є передумовою оплати згідно умов укладеного між сторонами договору. На кошти, визначені у позовній заяві як безпідставно отримані, позивачем нараховано три проценти річних. Одночасно, за умови ненадання відповідачем послуг за договором від 11.12.2015р., позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню.
Заявою від 29.08.2017р. за вх.№18630/17 позивач уточнив зміст позовних вимог та визначив заявлену до стягнення суму у розмірі 99460грн. як заборгованість, а не як безпідставно отримані кошти, оскільки укладення між сторонами договору виключає застосування у даному випадку положень ст.1212 ЦК України.
Відповідач проти позову заперечує, подав відзив на позов від 15.08.2017р. за вх.№17814/17, де вказує, що вартість послуг в сумі 99460грн. позивачем оплачена згідно рахунку-фактури №21 від 07.12.2015р., виставленого відповідачем за результатами надання позивачу послуг щодо доставки судна в ІСРЗ для ремонту та виведення його з заводу по завершенню ремонтних робіт. При цьому, відповідач вказує, що жодних претензій з боку позивача за результатами наданих робіт не надходило. Звідси, відповідач вважає наявними достатні правові підстави для отримання ним спірних грошових коштів від позивача.
Клопотання сторін від 15.08.2017р. за вх.№17817/17, від 29.08.2017р. за вх.№18621/17 про долучення документів до справи, від 23.08.2017р. за вх.№18391/17 про відкладення розгляду справи були судом задоволені.
Ухвалою суду від 29.08.2017р., за клопотанням позивача від 29.08.2017р. за вх.№2-4533/17, згідно ч.3 ст.69 ГПК України, строк розгляду справи було продовжено до 26.09.2017р.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення представників сторін та їх правові позиції, суд встановив наступне:
11.12.2015р. між Причорноморським державним регіональним геологічним підприємством (замовник) та ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” (виконавець) було укладено договір №11-15, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт з клієнтським обслуговуванням, лоцманським проведенням, послугами портнагляду та буксирним супроводом НДС „Искатель”, які наведені у додатку № 1 до договору. Замовник здійснює оплату виконавцю за виконані роботи згідно дисбурсментського рахунка агента та погоджених сторонами виставлених рахунків (п.п.1.1., 1.2. договору).
Відповідно до п.п.2.1., 2.2., 2.3., 2.4. договору №11-15 від 11.12.2015р. початком виконання робіт за даним договором вважається дата його підписання. Дисбурсментський рахунок є підставою для виставлення рахунків і здійснення розрахунків за виконані роботи. Замовник оплачує узгоджені за сумою рахунка виконавця протягом 3 днів з дати отримання рахунка. Вартість робіт згідно даного договору складає 99460грн., у т.ч. ПДВ - 16576,67грн. Протягом 3 банківських днів з моменту підписання цього договору замовник вносить платіж у розмірі 100% від вартості робіт. зазначеної у п.2.3. цього договору.
Згідно п.3.2. договору №11-15 від 11.12.2015р. за прострочку виконання робіт виконавець сплачує 0,5% від узгодженої вартості робіт за кожний день прострочки.
У п.6.1. договору №11-15 від 11.12.2015р. сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання.
До договору №11-15 від 11.12.2015р. сторонами підписано додаток №1 „Виконавчу відомість (агентування в ремонті)”.
За платіжним дорученням №663 від 10.12.2015р., на підставі рахунка-фактури №21 від 07.12.2015р., позивач сплатив на користь позивача 99460грн. із призначенням платежу - за агентські, лоцманські, буксирні збори, пов'язані з переходом до ІСРЗ , згідно рахунка-фактури №21 від 07.12.2015р.
Як вбачається із листа ПАТ „ІСРЗ”, який не містить дати та номеру, ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” повністю виконало зобов'язання за агентським обслуговуванням НДС „Искатель”, 15.12.2015р. судно було доставлено в „ІСРЗ” для проведення ремонтних робіт та по їх закінченню було виведено із заводу 20.01.2016р., при цьому, у ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” перед ПАТ „ІСРЗ” відсутні боргові зобов'язання.
На підтвердження надання послуг позивачу відповідач подав копії сторінок суднового журналу судна „Искатель” за 16.12.2015р., 18.12.2015р., 19.12.2015р., 30.12.2015р., 31.12.2015р., 04.01.2016р., 05.01.2016р., 06.01.2017р., 09.01.2016р., 19.01.2016р. - 22.01.2016р., а також подано копії наказу №44/пр від 07.08.2017р. „Про організацію проведення морських геолого-геофізичних робіт по тит. 402 з борту НДС „Искатель”, рейсове завдання від 07.08.2017р., які свідчать, що судно перебуває у морехідному стані на даний час.
Проаналізувавши обставини справи, правові позиції сторін, подані ними документи, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні заявленого позивачем позову з врахуванням наступного.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Відповідно до п.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст.903 Цивільного Кодексу України).
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Отже, як встановлено судом вище, відповідач здійснював супроводження судна „Искатель” до ІСРЗ для постановлення на ремонт та у зворотньому напрямку із наданням лоцманського проведення, послуг буксирування, що вбачається із записів у судновому журналі, одночасно врегульовуючи формальності з розрахунків за послуги потрнагляду, так як лист ПАТ „ІСРЗ” свідчить про відсутність заборгованостей, пов'язаних із заходом та виходом судна із заводу. Перелік даних послуг та їх вартість передбачили сторони у додатку №1 до договору №11-15 від 11.12.2015р. Саме ці послуги були оплачені позивачем згідно платіжного доручення №663 від 10.12.2015р. в обумовленій договором сумі, протилежного позивач суду не довів, з огляду на що є безпідставними позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 99460грн. заборгованості.
Стосовно позиції позивача щодо ненадання йому відповідачем дисбурсментського рахунку, наявність якого передбачена договором, слід відзначити, що за умови недоведеності позивачем фактичними доказами невиконання чи неналежного виконання відповідачем обумовлених додатком №1 робіт, оплати виставленого рахунку, наявних у справі фактичних доказів виконання агентом послуг, у суду відсутні підстави для висновків щодо невиконання останнім послуг, та відповідно стягнення з ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” їх вартості. Також, недоречною є позиція позивача щодо стягнення з відповідача 99460грн. як заборгованості, оскільки із договору №11-15 від 11.12.2015р. у відповідача виникли зобов'язання по наданню послуг, тобто, не грошові зобов'язання, та за умови встановлення судом їх виконання ТОВ „Согос Шіппінг ЛТД” взагалі відсутні підстави стверджувати про їх невиконання останнім.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 4496,14грн. три проценти річних за період з 31.12.2015р. по 03.07.2017р.
Так, у відповідності до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що судом встановлено відсутність основного зобов'язання відповідача щодо сплати на користь позивача 99460грн. заборгованості, на яку позивачем нараховано три проценти річних, не підлягає судом задоволенню похідна від цієї позовної вимоги позовна вимога про стягнення трьох процентів річних в сумі 4496,14грн. за період з 31.12.2015р. по 03.07.2017р.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 273515грн. пені за період з 31.12.2015р. по 03.07.2017р.
За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умови п.2.1. договору №11-15 від 11.12.2015р. визначають, що датою початку виконання робіт є дата підписання договору. Згідно п.3.2. вказаного договору пеня нараховується за кожний день прострочки виконання робіт. Таким чином, з врахуванням того, що згідно копії сторінки суднового журналу судна „Искатель” за 16.12.2015р. послуги з буксирування судна до причалу ІСРЗ надані вже 16.12.2015р. у період, за який позивачем нараховано пеню - 31.12.2015р. по 03.07.2017р. - було відсутнім прострочення з боку відповідача, так як надання послуг відповідач розпочав ще з середини грудня 2015року, з огляду на що відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені, нарахованої у визначений позивачем строк, а отже, і вимога про її стягнення судом задоволенню не підлягає.
Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд повністю відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача за їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Згідно ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за подачу даного позову в сумі 5662,06грн., відносяться за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 44, 49, 82- 85 ГПК України суд, -
1. Відмовити у задоволенні позову Причорноморського державного регіонального геологічного підприємства повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 12 вересня 2017 р.
Суддя І.А. Малярчук