05.09.2017
Справа № 920/671/17
Господарський суд Сумської області, у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Малюк Р.Б., розглянувши матеріали справи № 920/671/17:
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Павлоградхліб»,
м. Павлоград, Дніпропетровська область,
до відповідача: Приватного підприємства «Гранд ТСМ», м. Суми,
про стягнення 439 589 грн. 90 коп.,
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився;
Від відповідача: не з'явився,
Суть спору: позивач відповідно до вимог позовної заяви б/н від 14.07.2017 просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по договору поставки товару № 10 від 01.07.2015 в розмірі 393200,97 грн., 3% річних за користування чужими грошами у розмірі 3554,96 грн., пеню в розмірі 27707,19 грн., інфляційні втрати в розмірі 15126,78 грн., а також відшкодувати суму сплаченого судового збору в розмірі 6593,85 грн.
4 вересня 2017 року позивач направив заяву б/н від 30.08.2017, в якій вказує, що станом на 30.08.2017 року відповідач жодних платежів не здійснив. Основна заборгованість по договору поставки № 10 від 01.07.2015 року залишилась незмінною і складає 393 200 грн. 97 коп. Позивач вказує, що підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі. Також, позивач просить суд долучити до матеріалів справи витяг з ЄДР щодо відповідача.
Подані документи прийняті судом та долучені до матеріалів справи.
Представник позивача в судове засідання 5 вересня 2017 року не прибув, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідач в судове засідання 05.09.2017 не з'явився, повноважного представника не направив, відзиву на позовну заяву не подав.
Ухвала господарського суду Сумської області про порушення провадження у справі № 920/671/17 від 24.07.2017 та ухвала від 03.08.2017 надіслані рекомендованою поштою на адресу відповідача зазначену позивачем у позовній заяві та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 40022, Сумська область, м. Суми, вул. Привокзальна, буд. 25, повернуті до суду з відмітками пошти: «за зазначеною адресою не значиться».
Пунктом 11 «Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року (02.04.2009р.)» передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - зазначеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
В силу вимог ч. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, у дане судове засідання клопотання про відкладення розгляду справи не надходило, згідно зі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд, встановив:
1 липня 2015 року між сторонами було укладено договір поставки товару № 10, за умовами якого позивач зобов'язується поставити відповідачу, а останній, в свою чергу, прийняти та платити товар на умовах договору.
Загальна вартість договору складається з суми вартості товару вказаних в накладних (п. 4.1. договору).
Пунктом 4.3 договору поставки сторони узгодили, що відповідач здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів, платіжним дорученням на розрахунковий рахунок позивача з відстрочкою платежу в 21 календарних дні з дня отримання товару відповідачем.
Матеріалами справи, зокрема, підписаними сторонами товарно - транспортними накладними підтверджується факт поставки позивачем відповідачеві та отримання останнім товару (том 1 а.с. 48-250, том. 2 а.с. 1-250, том 3 а.с. 1-37).
Позивач вказує, що з 01.07.2015 по 28.02.2017 позивач за замовленнями відповідача щоденно здійснював постачання товару до торгівельної мережі магазинів відповідача, тобто належно виконував всі свої обов'язки згідно умов договору. Проте, відповідач в свою чергу не дотримувався встановленого строку розрахунків та постійно мав заборгованість. В зв'язку з чим позивач листом № 42 від 15.02.2017 вимагав дотримуватися платіжної дисципліни, та запропонував реструктуризацію заборгованості.
Як свідчать матеріали справи, для врегулювання питання сплати заборгованості 15 лютого 2017 року між сторонами було укладено Угоду про реструктуризацію дебіторської заборгованості, згідно п. 1 якої сторони визнають, що станом на 14.02.2017 відповідач має заборгованість перед позивачем за поставлений товар відповідно до договору поставки № 10 від 01.07.2015 в сумі 396 943 грн. 82 коп. Також, відповідно до пункту 2 договору відповідач зобов'язувався погашати борг частинами по 57 000 грн. 00 коп. щотижня.
Позивач вказує, що відповідач не виконав взяте зобов'язання та лише частково сплатив заборгованість. З 01 березня 2017 року позивач припинив постачання товару до мережі магазинів відповідача.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору своєчасно та в повному обсязі не оплатив товар, в зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 393 200 грн. 97 коп.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписами статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Судом встановлено факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач не розрахувався за поставлений товар в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідачем не подано ні доказів сплати боргу, ні аргументованих заперечень проти вимог позивача, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 393 200 грн. 97 коп. заборгованості суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Зі змісту пункту 6.7 договору вбачається, що у випадку несвоєчасного чи неповного перерахування грошових коштів у відповідності до пункту 4.3 договору, відповідач оплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожен день прострочення.
Згідно з розрахунком позивача пеня становить 27 707 грн. 19 коп., за період з 04.04.2017 по 12.07.2017 року, виходячи з суми боргу в розмірі 393 200 грн. 97 коп..
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом вищевказаного пункту договору, вбачається, що мова йде саме про стягнення пені як різновиду штрафних санкцій, тому що відповідно до пункту 3 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
З урахуванням викладеного, оскільки право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене діючим законодавством України та умовами договору, пеня нарахована в межах визначеного ст. 232 Господарського кодексу України строку, відповідно до вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в сумі 27 707 грн. 19 коп. правомірними, обґрунтованими і такими що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних, які відповідно до поданого позивачем розрахунку становлять 3 554 грн. 96 коп., а інфляційні втрати за розрахунком позивача складають 15 126 грн. 78 коп..
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді сплати 3% річних, від простроченої суми не є неустойкою (пенею), зазначені % є не мірою відповідальності, а платою за безпідставний, не погоджений сторонами строк користування чужими грошовими коштами, а тому ці кошти стягуються незалежно від вини боржника та не залежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Не є неустойкою (штрафом, пенею) й застосуванням до простроченої суми грошового зобов'язання встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, стягувані у зв'язку з таким застосуванням суми, оскільки вони є відшкодуванням збитків, завданих кредитору, внаслідок зменшення його грошових коштів, через зростання загального рівня цін на товари і послуги протягом певного періоду часу.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
При перевірці заявленої суми 3% річних та інфляційних втрат судом здійснено перерахунок, відповідно до якого сума 3% річних становить 3 231 грн. 79 коп., а інфляційних втрат 15 126 грн. 78 коп.
Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр “ЛІГА”, ТОВ “ЛІГА: ЗАКОН”, 2017.
Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.
Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару, враховуючи, що право позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляції передбачене діючим законодавством України обґрунтованими, правомірними і такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3 231 грн. 79 коп. 3% річних та 15 126 грн. 78 коп. інфляційних втрат.
В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 323 грн. 17 коп. 3% річних суд відмовляє за їх необґрунтованістю.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони, також якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи, що відповідач порушив умови договірних зобов'язань, з нього на користь позивача підлягають стягненню 6 593 грн. 85 коп. в рахунок відшкодування витрат останнього зі сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «ГРАНД ТСМ» (40022, Сумська область, м. Суми, вул. Привокзальна, буд. 25, код 39487070) на користь Приватного акціонерного товариства «Павлоградхліб» (51403, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Шутя 5-а, код 31381106) 393 200 грн. 97 коп. заборгованості, 27 707 грн. 19 коп. пені, 15 126 грн. 78 коп. інфляційних нарахувань, 3 231 грн. 79 коп. 3% річних та 6 593 грн. 85 коп. судового збору.
3. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 323 грн. 17 коп. 3% річних - в позові відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 11.09.2017.
Суддя С. В. Заєць