04.09.2017 Справа № 904/6786/17
За позовом комунального закладу «Нікопольська міська лікарня №1 «ОСОБА_1 обласної ради» (Дніпропетровська область, м. Нікополь)
до приватного підприємства «Фірма Медсервіс» (Дніпропетровська область, м. Нікополь)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 обласна рада (м. Дніпро)
про зобов'язання вчинити певні дії
Суддя: Татарчук В.О.
Секретар судового засідання: Білан О.В.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, дов. №1905/2017 від 19.05.2017
від відповідача: ОСОБА_3, дов. від 23.08.2017, ОСОБА_4, пасп. серії АК №482812, ОСОБА_5, дов. від 20.08.2017
від третьої особи: не з'явився
Суть спору:
Комунальний заклад «Нікопольська міська лікарня №1 «ОСОБА_1 обласної ради» звернувся з позовом до приватного підприємства «Фірма Медсервіс» про зобов'язання звільнити займане нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 24кв.м. розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 50 та передати це приміщення комунальному закладу «Нікопольська міська лікарня №1» ОСОБА_1 обласної ради» шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- договір оренди №5 найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 01.01.2008 було укладено на строк з 01 січня 2008 року до 31 грудня 2012 року;
- в порушення статей 793 та 794 Цивільного кодексу України договір не був нотаріально посвідчений та не пройшов державної реєстрації, а тому є недійсним з моменту його укладення;
- ПП «Фірма Медсервіс» безпідставно користується спірним приміщенням.
Відповідач відзив на позов не надав. Представники в судових засіданнях заперечили проти позову з посиланням на безпідставність вимог. ПП «Фірма Медсервіс» здійснювалась оплата послуг оренди.
Також, відповідач звернувся із заявою про застосування позовної давності. Заява обґрунтована тим, що договір було укладено 01.01.2008, додаткову угоду №2 - 31.12.2012, а позивач звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом тільки 20.06.2017 з пропуском позовної давності.
Третя особа не надала письмових пояснень щодо позову та не забезпечила явку представника у судове засідання.
Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи, яка була належним чином повідомлена про час та місце судового засідання.
В судовому засіданні 04.09.2017 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
встановив:
01.01.2008 між комунальною установою охорони здоров'я «Нікопольська міська лікарня №1» (наймодавець) та приватним підприємством «Фірма Медсервіс» (наймач) укладено договір оренди №5 найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності.
Відповідно до п.1.1 договору з метою ефективного використання комунального майна наймодавець передає, а наймач приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене нерухоме (або інше) майно, що належить до комунальної власності, і знаходиться на балансі наймодавця - приміщення на 1-му поверсі неврологічного відділення та частина місць загального користування, загальною площею 24,0 кв.м., розташоване за адресою: м. Нікополь, пр. Трубників, 50, балансова вартість якого на день укладення договору становить 3540 грн. 00 коп., а згідно експертної оцінки станом на 28 лютого 2003 року - 4265 грн. 00 коп. (далі за текстом - майно, приміщення).
Згідно з пунктом 1.3 договору, майно передасться в найм (оренду) з метою використання його під аптечний пункт аптеки, що реалізує готові ліки.
Пунктом 2.1 договору визначено, що наймач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі майна.
Рішенням ОСОБА_1 обласної ради від 21.10.2011 №185-9/VI «Про приймання - передачу майна спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Дніпропетровської області» з комунальної власності територіальної громади м. Нікополя до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області прийнято комунальну установу охорони здоров'я «Нікопольська міська лікарня №1» та її майно.
На підставі акту приймання - передачі від 30.12.2011 було передано майно лікарні, в тому числі будівлі та споруди загальною вартістю 3711057грн до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області в оперативне управління КЗ «Нікопольської міської лікарні №1 ОСОБА_1 обласної ради» для забезпечення надання вторинної медичної допомоги.
31.12.2012 сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, якою внесли зміни до пункту 8.1 договору виклавши його в наступній редакції: «Цей договір укладено строком на термін з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року включно».
Позивач направив відповідачу лист від 04.11.2014 №1611 з вимогою надати документи для укладення нового договору оренди у відповідності до законодавства України або звільнити приміщення та повернути його позивачу.
Листом від 14.11.2014 №295 відповідач заперечував щодо необхідності укладення нового договору оренди та вказував на пролонгацію договору на строк, який був раніше встановлений і на тих самих умовах, що були передбачені договором.
Згідно з листом від 23.12.2014 №1937 позивач вказав на необхідність звільнення орендованих приміщень до 31.12.2014 та надав акт приймання - передачі приміщення.
Листом від 18.03.2015 № 310 відповідач відмовився звільнити займані приміщення.
Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 цієї статті визначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як зазначено вище, між сторонами було укладено договір №5 найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності від 01.01.2008.
Пунктом 8.1 договору визначено, що цей договір укладено строком на термін з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року включно.
Відповідно до ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Враховуючи, що строк дії договору №5 від 01.01.2008 найму (оренди) індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до комунальної власності визначено більше ніж три роки, такий договір підлягав нотаріальному посвідченню.
В порушення наведеної норми закону вимогу щодо нотаріального посвідчення вказаного договору дотримано не було.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Статтею 794 Цивільного кодексу України визначено, що право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Частиною 3 статті 640 Цивільного кодексу України (в редакції на час укладення договору оренди №5) було визначено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Однак, державної реєстрації договору оренди №5 від 01.01.2008 не було здійснено
Згідно з правовою позицією, викладеною у п. 13 постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та в постановах Верховного Суду України від 30.01.2013 у справі № 6-162цс12, від 18.04.2014 у справі № 3-28гс1, правила ст. 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст.ст. 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними.
При цьому пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» N 11 від 29.05.2013 роз'яснено про те, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Договір оренди №5 від 01.01.2008 нотаріально не посвідчений та не містить доказів його державної реєстрації і отже, є неукладеним та не може бути підставою для виникнення прав та обов'язків сторін.
З огляду на викладене у відповідача відсутні правові підстави для перебування у спірному приміщенні.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом, та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
За частиною третьою цієї статті право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Відповідно до пункту 4.1 Статуту позивача, майно закладу становлять основні фонди та обігові кошти, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі.
Пунктом 4.2 Статуту встановлено, що майно закладу є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області й закріплюється за ним на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, заклад володіє, користується зазначеним майном, вчиняючи щодо нього дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.
Суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності з урахуванням наступного.
Відповідно до роз'яснення пленуму Вищого господарського суду України в п. 5.1 Постанови «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.201З у ст. 268 Цивільного кодексу України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі.
Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення.
Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
З огляду на вищезазначене, твердження відповідача про сплив позовної давності є безпідставним.
Таким чином, суд задовольняє позов в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Позов задовольнити.
Зобов'язати приватне підприємство «Фірма Медсервіс» (53213 Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Красносільська, буд. 29, ідентифікаційний код 20280071) звільнити займане нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 24кв.м. розташоване на першому поверсі 2-поверхової будівлі, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, пр. Трубників, 50 та передати це приміщення комунальному закладу «Нікопольська міська лікарня №1» ОСОБА_1 обласної ради» (53210 Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. 50 років НЗФ, буд. 2а, ідентифікаційний код 26238302) шляхом підписання акту приймання-передачі нерухомого майна.
Стягнути з приватного підприємства «Фірма Медсервіс» (53213 Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Красносільська, буд. 29, ідентифікаційний код 20280071) на користь комунального закладу «Нікопольська міська лікарня №1 «ОСОБА_1 обласної ради» (53210 Дніпропетровська область м. Нікополь, вул. 50 років НЗФ, буд. 2а, ідентифікаційний код 26238302) 1600грн - витрат по сплаті судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено - 11.09.2017.
Суддя В.О. Татарчук
Повне рішення складено 11.09.2017