06 вересня 2017 року Справа № 904/200/17
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Барицької Т.Л.,
суддів:Демидової А.М.,
Губенко Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017
у справі№ 904/200/17 господарського суду Дніпропетровської області
за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4
доТовариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ"
простягнення пені, 3 % річних та інфляційних за договором оренди
в судовому засіданні взяли участь представники:
- ФОП ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився,
- ТОВ "І.К.ВЕЛ" Качуєвський М.О.,
У січні 2017 року Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (надалі - ФОП ОСОБА_4 / позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" (надалі - ТОВ "І.К.ВЕЛ" / відповідач) про стягнення 3 231,89 грн. пені, 248,73 грн. 3 % річних, 979,82 грн. інфляційних, 1 500 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 (суддя Петрова В.І.) позов задоволено частково: стягнуто з ТОВ "І.К.ВЕЛ" на користь ФОП ОСОБА_4 пеню у розмірі 1 611,52 грн., 3 % річних у розмірі 248,73 грн., інфляційні в розмірі 979,82 грн., 1 375,26 грн. судового збору, оплату послуг адвоката в розмірі 500 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.
ФОП ОСОБА_4, не погодившись з рішенням місцевого суду в частині зменшення пені на 50 %, звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою, в якій просив суд змінити рішення та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з ТОВ "І.К.ВЕЛ" на його користь пеню в повному обсязі.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 (головуючий суддя Пархоменко Н.В., судді: Коваль Л.А., Чередко А.Є.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 скасовано в частині зменшення пені, в цій частині прийнято нове рішення про стягнення з ТОВ "І.К.ВЕЛ" на користь ФОП ОСОБА_4 пені в сумі 3 223,03 грн.; в іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.02.2017 залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою апеляційного суду в частині стягнення пені в повному обсязі, ТОВ "І.К.ВЕЛ" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.08.2017 у складі колегії суддів: Барицька Т.Л. - доповідач, Губенко Н.М., Картере В.І., касаційну скаргу ТОВ "І.К.ВЕЛ" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 у справі № 904/200/17 прийнято до провадження; розгляд скарги призначений на 06.09.2017.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 04.09.2017 № 08.03-04/3829 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 904/200/17 у зв'язку з відпусткою судді Картере В.І.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2017 у справі № 904/200/17 визначено наступний склад колегії суддів: Барицька Т.Л. - головуючий (доповідач), Демидова А.М., Губенко Н.М.
04.09.2017 до Вищого господарського суду України від ФОП ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ "І.К.ВЕЛ", за змістом якого позивач просить суд оскаржувану постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду залишити без змін, а подану касаційну скаргу - без задоволення.
Також, 04.09.2017 ФОП ОСОБА_4 подано заяву про розгляд касаційної скарги ТОВ "І.К.ВЕЛ" без участі позивача.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2017 у складі колегії суддів: Барицька Т.Л. - доповідач, Демидова А.М., Губенко Н.М., касаційну скаргу ТОВ "І.К.ВЕЛ" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 у справі № 904/200/17 прийнято до провадження.
Усіх учасників судового процесу належним чином було повідомлено про час та місце розгляду даної справи.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.08.2014 між ФОП ОСОБА_4 (орендодавець) та ТОВ "І.К.ВЕЛ" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/08/14, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати орендарю, а орендар - прийняти у тимчасове платне користування на строк та на умовах договору нежитлове приміщення, розташоване на першому поверсі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 54,1 кв. м.
Згідно з п. 1.5 договору оренди приміщення передається в оренду орендодавцем строком на 2 роки та 11 місяців до 30.06.2017.
У п. 2.1 договору оренди сторони визначили, що приміщення передається в оренду за "Актом № 1 приймання-передачі приміщення в оренду", який підписується сторонами або уповноваженими особами в день підписання договору і який є його невід'ємною частиною з моменту підписання. Дата підписання Акта № 1 приймання-передачі є початком перебігу строку оренди. Акт № 1 приймання-передачі приміщення має містити посилання на цей договір, відомості про склад і перелік майна, його стан, виявлені недоліки, встановлене в приміщенні інженерне обладнання та його стан, серійні номери лічильників та їх показники на день підписання.
Сторонами у п. 3.1 договору оренди погоджено щомісячну орендну плату за користування приміщенням, яка сплачується в безготівковій формі та складає:
- у період з 01.08.2014 до 31.01.2015 - 7000,00 грн. без ПДВ;
- у період з 01.02.2015 до 31.07.2015 - 8000,00 грн. без ПДВ;
- у період з 01.08.2015 до повернення приміщення з оренди (згідно розділу 2 договору) - 8500,00 грн. без ПДВ. Зазначені розміри орендної плати підлягають щорічній індексації (коефіцієнт індексації дорівнює 1 (одиниці)).
Згідно з п. 3.2 договору оренди оплата орендної плати здійснюється у гривнях шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у строки та на умовах, зазначених у договорі.
У п. 3.4 договору оренди сторони дійшли згоди, що оплата оренди здійснюється орендарем в безготівковій формі шляхом перерахування передоплати на поточний рахунок орендодавця наступним чином:
- передоплата за перший місяць оренди у розмірі 7000,00 грн. без ПДВ та за останній місяць у розмірі 8500,00 грн. без ПДВ сплачується протягом 5 робочих днів від дня укладення договору;
- за другий і наступні (окрім останнього) місяці оренди орендна плата сплачується щомісячно, не пізніше 02 (другого) числа поточного місяця в національній грошовій одиниці України.
Відповідно до п. 7.1 договір оренди набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом 2 років та 11 місяців, а в частині виконання зобов'язань сторонами - до повного їх виконання.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 у справі № 904/1637/16, яке набрало законної сили, за позовом ФОП ОСОБА_4 до ТОВ "І.К.ВЕЛ" про стягнення заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 01/08/14 від 01.08.2014 у загальному розмірі 26 736,81 грн. було встановлено неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором в частині своєчасної сплати орендної плати за період з січня по березень 2016 року, з огляду на що з ТОВ "І.К.ВЕЛ" на користь ФОП ОСОБА_4 було стягнуто 25 500 грн. основного боргу (за період з січня по березень 2016 року), 1 134,27 грн. - пені, 78,03 грн. - 3 % річних, 1 376,74 грн. судового збору.
Так, причиною виникнення спору у даній справі № 904/200/17 стало те, що ТОВ "І.К.ВЕЛ" сплатило заборгованість з орендної плати за січень - березень 2016 року лише 08.07.2016, а тому позивач нарахував та заявив до стягнення пеню на підставі пункту 8.3 договору оренди, 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, на суму боргу за період прострочення, за виключенням періоду, заявленого до стягнення у справі № 904/1637/16.
Господарський суд Дніпропетровської області, задовольняючи частково заявлені позовні вимоги, виходив з того, що оскільки прострочення виконання грошового зобов'язання мало місце, то обґрунтованими є вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (з урахуванням задоволених вимог у справі № 904/1637/16), а також про стягнення пені у сумі 3 223,03 грн. Водночас, враховуючи повну оплату відповідачем заборгованості за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 у справі № 904/1637/16, та взявши до уваги те, що окрім пені позивач нарахував 3 % річних та інфляційні, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру пені на 50 % і, відповідно, стягнув пеню в сумі 1 611,52 грн. Також, місцевий господарський суд, розглянувши вимоги позивача про стягнення витрат на оплату послуг адвоката вказав, що заявлений розмір (1 500 грн.) не є співрозмірним роботі, виконаній адвокатом, у зв'язку з чим обмежив суму, яку необхідно стягнути на користь позивача за адвокатські послуги, до 500 грн.
У свою чергу, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, погодився з висновками останнього в частині стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та витрат за адвокатські послуги, при цьому, вказав, що оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували наявність виняткових обставин, що спричинили прострочення виконання зобов'язання, то місцевий господарський суд необґрунтовано зменшив розмір пені на 50 %, з огляду на що постановив до стягнення пеню в повному обсязі у сумі 3 223,03 грн.
Вищий господарський суд України погоджується з зазначеними висновками господарського суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Положеннями ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як роз'яснено у пункті 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, господарські суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням того, що рішенням у справі № 904/1637/16 період стягнення 3 % заявлений до 10.03.2016, встановили, що позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних за період з 11.03.2016 по 07.07.2016 у сумі 248,73 грн. та втрати від інфляції за загальний період з 05.01.2016 по 07.07.2016 у сумі 979,82 грн., у зв'язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про їх стягнення.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
За приписами пункту 3 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Сторони в п. 8.3 договору оренди встановили відповідальність орендаря у разі порушення строку розрахунків у вигляді сплати орендодавцеві пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день оплати від простроченої суми за кожен день прострочення, включаючи день оплати.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись до господарського суду Дніпропетровської області, ФОП ОСОБА_4 просив також стягнути з ТОВ "І.К.ВЕЛ" пеню, нараховану на орендну плату за січень - березень 2016 року за період з 11.03.2016 по 07.07.2016 (в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 06.04.2016 у справі № 904/1637/16 судом було взято період для нарахування пені з 05.01.2016 по 10.03.2016), в загальній сумі 3 231,89 грн.
Водночас, оскільки під час здійснення розрахунку пені позивачем допущено арифметичну помилку щодо розміру пені, апеляційний господарський суд, погодившись із розрахунком місцевого господарського суду, дійшов висновку про правомірність вимог в частині стягнення пені у сумі 3 223,03 грн.
Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України закріплено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Так, враховуючи повну оплату відповідачем суми основного боргу, а також нарахування позивачем, крім суми пені, також 3 % річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов до висновку про можливість зменшення розміру пені на 50 % від належної до стягнення, та, відповідно, стягнув пеню у сумі 1 611,52 грн.
Однак, як вірно було вказано Дніпропетровським апеляційним господарським судом, в матеріалах даної справи відсутні будь-які клопотання ТОВ "І.К.ВЕЛ" про зменшення пені, так само як і будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність виняткових обставин, що спричинили прострочення виконання зобов'язання, а також докази, які б взагалі підтверджували майновий стан сторін, зокрема, незадовільний фінансовий стан відповідача.
При цьому, апеляційний господарський суд підставно звернув увагу на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 905/3137/14-908/5775/14).
Таким чином, Вищий господарський суд України погоджується з обґрунтованим висновком господарського суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру пені, в розумінні вимог статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Судом відхиляються твердження ТОВ "І.К.ВЕЛ" про те, що відповідач звільнив спірне орендоване приміщення ще в листопаді 2015 року, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази наведеного.
Не знайшли свого підтвердження також посилання відповідача на те, що в матеріалах справи наявні докази, які б підтверджували майновий стан сторін, на що апеляційним господарським судом нібито не було звернуто уваги. Так, ТОВ "І.К.ВЕЛ" взагалі не вказується, які саме докази могли би підтверджувати майновий стан, зокрема, відповідача, щоб можна було стверджувати про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню за прострочення виконання зобов'язання.
Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи в оскаржуваній частині судом апеляційної інстанції на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення в оскаржуваній частині.
В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "І.К.ВЕЛ" залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.04.2017 у справі № 904/200/17 залишити без змін.
Головуючий суддя Т.Л. Барицька
Судді: А.М. Демидова
Н.М. Губенко