Справа № 815/2444/17
04 вересня 2017 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бутенко А.В.,
за участю секретаря - Філімоненко А.О.
за участю сторін:
позивач: - ОСОБА_1,
представник відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання незаконним попередження про звільнення з органів прокуратури,-
З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Одеської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання незаконним попередження про звільнення з органів прокуратури.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі посилаючись на обґрунтування, викладені в позовній заяві (а.с. 3-10).
Представник відповідача ОСОБА_3 Одеської області, заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, які зазначені в запереченнях на позов (а.с. 68-76).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши Позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.
Позивач проходить службу в органах прокуратури України, що згідно з положеннями п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов'язаних з її проходженням згідно п.2 ч.2 ст.17 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в органах прокуратури працює з 11.08.1999 р., з 01.11.2013р. працював на посаді начальника управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Одеської області. Класний чин - старший радник юстиції, присвоєний наказом Генерального прокурора України № 616 від 21.11.2013 року.
Присягу працівника прокуратури позивач прийняв 03.02.2011р., з положеннями Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури ознайомлений 29.12.2012 р.
Згідно з наказом прокурора Одеської області № 1769к від 23.07.2015 р., на виконання наказу Генерального прокурора України № 51ш від 15.07.2015р. позивача призначено на посаду начальника новоствореного відділу процессуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області.
Наказом виконуючого обов'язки прокурора Одеської області №741к від 14.04.2016р. на виконання наказу в.о. Генерального прокурора України № 39ш від 12.04.2016р., у зв'язку з перейменуванням відділу процессуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури.
Наказом прокурора області від 05.08.2016 № 1869к за порушення вимог ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», Присяги працівника прокуратури, ст. ст. 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури та з органів прокуратури.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.01.2017, яку залишено без зміни ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2017, частково задоволено позов ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора області від 05.08.2016 № 1869к, поновлено його на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури або рівнозначній посаді з 05.08.2016 р. Стягнуто з прокуратури області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.08.2016 по 11.01.2017 у розмірі 86444,6 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.
Наказом прокурора області від 27.02.2017 № 347к на виконання постанови суду від 11.01.2017 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.02.2017 р., позивача поновлено на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури з 05.08.2016 року.
Також, судом встановлено, що 01.03.2017 року, ОСОБА_1 попереджено про звільнення та запропоновано зайняти тимчасово вакантну посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури Одеської області, від якої Позивач відмовився.
Того ж дня Позивач ознайомився з попередженням, про що ним зроблено відмітку про відмову від запропонованої посади.
Позивач зазначив суду, що з метою, збереження роботи та засобів до існування, захисту власних трудових прав, належного виконання рішення адміністративного суду ним двічі 30.03.2017 та 14.04.2017 на ім'я прокурора області подано заяви про переведення та призначення на посаду начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області або іншу рівнозначну посаду за виключенням тимчасово вакантних посад, звільнивши з займаної посади. Утім, відповідачем їх залишено поза увагою.
Не погоджуючись з бездіяльністю Відповідача, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи обставини справи, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 123 Конституції України встановлено, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-ХІІ, повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.
Порядок прийняття на службу до органів прокуратури, порядок її проходження та звільнення, регулюються нормами Закону України «Про прокуратуру», а також Дисциплінарним статутом прокуратури України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 6.11. 1991 року № 1796 -XII.
Позивач зазначає, що його поновлено на посаді, якої не існує, через що, на його думку, рішення № 815/4357/16 про поновлення на посаді, виконано не у повній мірі, але суд не погоджується з даною думкою Позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, крім іншого, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, ОСОБА_1 правомірно поновлено на посаді начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури з 05.08.2016, тобто з посади, з якої його було звільнено та постанову суду виконано в тому обсязі, як передбачено рішенням суду, що не суперечить нормам чинного законодавства.
Також, Позивач зазначає у позові, що його не попереджено про реорганізацію та утворення нового управління, не повідомлено про скорочення посад та не запропоновано йому вакантні посади.
Як встановлено судом та не заперечується позивачем у позові, що, під час проведення службової перевірки ОСОБА_1 з 27.04.2016 по 04.08.2016 знаходився на листку непрацездатності.
Судом встановлено, що під час знаходження Позивача на лікарняному, наказом Генерального прокурора України від 10.06.2016 № 59ш ліквідовано відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури та створено управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області.
Після виходу з лікарняного за результатами службової перевірки наказом прокурора області № 1869к від 05.08.2016, ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади, а 27.02.2017 р. поновлено на посаді на виконання судового рішення.
01.03.2017 попереджено про звільнення з 03.05.2017 р. та запропоновано зайняти тимчасово вакантну посаду, враховуючи вказані зміни в структурі апарату прокуратури Одеської області, відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України, з метою подальшого працевлаштування після поновлення на посаді.
У подальшому, у період з 28.04.2017 по 25.05.2017 ОСОБА_1 перебував на лікарняному та 26.05.2017 відповідно до своєї заяви приступив до роботи на запропонованій посаді.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання ст. 49-2 КЗпП України прокуратурою області запропоновано позивачу вакантну посаду, яка була наявна на момент попередження.
Необгрунтованими є доводи позивача про те, що його заяви на адресу прокурора області про переведення та призначення на посаду начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури області або іншу рівнозначну посаду залишились поза увагою прокуратури області, оскільки заяви позивача від 30.03.2017 та від 14.04.2017 р. прокуратурою області розглянуто та 25.04.2017 Позивачу, з урахуванням вимог Закону України «Про звернення громадян» надано обґрунтовану відповідь (а.с. 78-79), в якій роз'яснено, що з 15.04.2017 набрали чинності окремі положення Закону України «Про прокуратуру», в тому числі щодо прокурорського самоврядування та органів, що забезпечують діяльність прокуратури.
Так, відповідно до ст. 73 Закону України «Про прокуратуру», Кваліфікаційно- дисциплінарна комісія прокурорів є колегіальним органом, який відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності, переведення та звільнення прокурорів з посади.
До повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів згідно зі ст, 77 Закону України «Про прокуратуру» належить ведення обліку даних про кількість посад прокурорів, у тому числі вакантних та тимчасово вакантних; проведення добору кандидатів на посаду прокурора в установленому цим Законом порядку; участь у переведенні прокурорів; розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження тощо.
У відповідності до ст. 60 Закону України «Про прокуратуру», прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів, в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення, прокурор неуспішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.
ОСОБА_1 зазначає, що під час його попередження про звільнення в прокуратурі області відбулася не ліквідація чи реорганізація в органах прокуратури, а зміна внутрішньої організаційної структури без зміни функціональних обов'язків в управлінні.
Суд зазначає, що Відповідно до наказу Генерального прокурора України № 59ш, у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області ліквідовано відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури. Цим же наказом утворено нове управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Одеської області, та з урахуванням цього наказу, внесено зміни до штатного розпису прокуратури області.
Суд також зазначає, що питання, зокрема, головного розпорядника бюджетних коштів, затвердження і внесення змін до штатного розпису, та вирішення інших організаційних питань належить саме Генеральній прокуратурі України, якою направлено до виконання до прокуратури області наказ № 59ш, та в якому вказано про ліквідацію відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури, в якому позивач обіймав посаду.
Таким чином, в прокуратурі області відбулися зміни в організації виробництва і праці шляхом ліквідації відділу та утворення нового управління зі зміною штатного розпису посад, ліквідовано, крім іншого, відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури, та скорочено посаду, яку обіймав позивач.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» встановлено вичерпний перелік функцій, які покладаються на прокуратуру, тому на прокуратуру не можуть покладатись функції, не передбачені Конституцією України. Отже, ліквідація управлінь чи посад не впливає на реалізацію органами прокуратури функцій, визначених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Що стосується питання про залишення у новоствореному відділі незмінними принципу організації роботи та умов праці, графіку роботи, то вказані питання врегульовано Правилами внутрішнього трудового розпорядку для працівників органів прокуратури Одеської області, які затверджено зборами працівників прокуратури області та погоджено головою профспілкового комітету прокуратури області.
Правила визначають основні права та обов'язки працівників, режим роботи, засади регулювання трудових відносин і запроваджуються з метою удосконалення організації праці, зміцнення трудової дисципліни, забезпечення раціонального використання робочого часу, високої ефективності і якості роботи працівників.
Позивач зазначає, що у нього виникло переважне право на залишенні на роботі, оскільки він має високу кваліфікацію та безперервний тривалий трудовий стаж.
Як зазначив відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 32 КЗпП України, шляхом переміщення на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце без створення вакантних посад, 05.04.2017 призначено ОСОБА_4 на посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів при розслідуванні злочинів проти життя управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури області; ОСОБА_5 на посаду заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури області; 14.04.2017 - ОСОБА_6 на посаду начальника відділу ювенальної юстиції прокуратури області; ОСОБА_7 на посаду начальника управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області; ОСОБА_8 на посаду начальника другого слідчого відділу управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області; ОСОБА_9 на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури області.
Суд вважає необґрунтованою вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльності прокуратури області щодо ненадання протягом періоду з 30.03.2017 по 14.04.2017 пропозицій про зайняття трьох вакантних рівнозначних посад та не призначення на одну з них з наступних підстав.
З урахуванням положень ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», керівник регіональної прокуратури, крім іншого, призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку та призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Відповідно до норм п. 9 розділу II «Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України», затвердженого наказом Генеральної прокуратури України 12.10.2016 № 357 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.11.2016 за № 1450/29580, при ініціюванні призначення осіб на адміністративні посади враховуються їх досвід, зокрема наявність відповідних професійних знань і морально-ділових якостей, управлінсько - організаторських здібностей та неухильне дотримання правил професійної етики.
Отже, призначення на адміністративні посади інших працівників, а не позивача, є правом керівника, тому саме до його повноважень в період з 30.03.2017 до 14.04.2017 р. було віднесено встановлення відповідності претендентів вимогам, що пред'являються, з урахуванням п. 9 розділу II «Положення про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України».
Не підлягає задоволенню також вимога позивача про визнання незаконним та скасування, як такого, що суперечить вимогам Закону України «Про прокуратуру», попередження про його звільнення з адміністративної посади та органів прокуратури з огляду на наступне.
Згідно із положеннями ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Положеннями наведеної статті не встановлено обов'язкової письмової форми попередження працівника про звільнення, так як і не встановлено взагалі жодної форми такого попередження.
Роботодавець самостійно визначає спосіб, в який буде здійснено попередження працівника про наступне вивільнення, при цьому, згідно вимог ст.49-2 КЗпП України обов'язково повинні бути дотримані дві умови: це персональне попередження працівника та дотримання двомісячного строку попередження.
Тому, попередження працівника про звільнення, а саме дотримання роботодавцем персонального попередження працівника та строку попередження не пізніше ніж як за два місяці до вивільнення та видання наказу про звільнення працівника, досліджується при розгляді справ про поновлення на роботі.
Відповідно до вимог ст. 17 КАС України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб'єктам владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов'язки учасників спірних відносин.
За змістом цієї норми предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
Отже, факт вручення попередження про вивільнення сам по собі не порушує трудових прав позивача та має певні правові наслідки для нього в разі незаконного звільнення з роботи або переведення на іншу роботу. Враховуючи те, що Позивач продовжує за власною згодою працювати на запропонованій посаді, попередження про наступне вивільнення від 01.03.2017 року є реалізованим у законний спосіб, тому предмет оскарження не має юридичного значення на час розгляду та вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи надані позивачем та відповідачем по справі докази у сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 2, 8, 69, 71, 94, 158-163 КАС України, суд,-
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Одеської області - відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складений та підписаний 07.09.2017 року.
Суддя Бутенко А.В.
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Одеської області - відмовити повністю.
07 вересня 2017 року.