ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
07 вересня 2017 року справа № 813/2874/17
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулкевич І.З.
секретар судового засідання Іванес Х.О.
за участю : позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Матвійчук Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Галицького об'єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Львова, в якому просить : визнати протиправними дії Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова, що є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Галицькому районі м. Львова щодо відмови ОСОБА_1 в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна; зобов'язати Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5 094,93 грн. (п'ять тисяч дев'яносто чотири) гривні 93 копійки, сплаченого згідно квитанції від 22.06.2016 р. № 9972220071.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 червня 2016 року між позивачем та ТзОВ мале підприємство "Воля" було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчено нотаріусом Новосад О.П., згідно якого придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що придбав житло вперше, а тому вважає, що відповідно до пункту 9 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" сплатила такий збір безпідставно. Відтак, позивач звернувся до УПФУ в Галицькому районі м. Львова із проханням про повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у сумі 5094,93 грн, проте отримав відповідь про те, що до компетенції Пенсійного фонду не належить питання підтвердження факту придбавання особою житла вперше. Позивач вважає таку відмову Пенсійного фонду протиправною тому звернувся до суду.
Відповідач подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що не володіє інформацією щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно, а тому не має можливості встановити факти придбання житла фізичними особами вперше. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували, що майно придбане вперше. Відповідач стверджує, що громадяни які придбавають житло вперше, звільняються від сплати збору на підставі Закону, а не за рішенням органу Пенсійного фонду, тому питання звільнення від сплати збору повинно було з'ясовуватись при нотаріальному оформленні цивільно-правового договору. Крім того, підставою для звільнення від сплати судового збору з операцій купівлі продажу нерухомого майна осіб, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла, є документ виданий органом до компетенції якого належить ведення обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов. До компетенції органів Пенсійного фонду України не належить питання підтвердження факту придбання особою житла вперше.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просили позов задовольнити.
Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення, аналогічні викладенні у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши доводи позивача, представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив.
22 червня 2016 р. між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю мале підприємство "Воля" було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчено нотаріусом Новосад О.П., згідно якого придбано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1
Оскільки, відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» однією з підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії є невнесення встановлених законодавством платежів пов'язаних з її вчиненням особою, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, позивач був змушений сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу, що становить 5094,93 грн., що підтверджується квитанцією від 22 червня 2016 року№ 9972220071.
В той же час, позивач зазначає, що житло ним придбавалось вперше.
Пункт 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» встановлює, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
На підставі наведених доводів, позивач звернувся до Галицького об'єднаного управління ПФУ у м.Львові з вимогою повернути безпідставно сплачені кошти в сумі 5094,93 грн.
За результатами розгляду звернення позивача, Галицьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України у м.Львові надано відповідь від 14.03.2017 р. № 4456/05-14, якою відмовлено у поверненні коштів у зв'язку із відсутністю правових підстав для повернення збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомості в розмірі 5094,93 грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 151 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 (далі - Порядок), збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 153 Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Вказаними нормами права визначено, що із загального правила про обов'язковість сплати збору при придбанні нерухомого майна законодавцем встановлено два винятки, а саме громадяни, які придбавають житло і перебувають на черзі на одержання житла та громадяни, які придбавають житло вперше.
Як стверджує позивач, ним придбано майно вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 22.06.2016 року інша нерухомість ним не придбавалася.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, квитанції Львівського відділення № 9 ПАТ «Діамантбанк» № 9972220071 від 22.06.2016 року та не заперечується сторонами, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України через банк отримувача - Головне управління Державного казначейської служби України у Львівській області.
Позивач на підтвердження обставин придбання житла вперше, надав суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомо мого майна щодо об'єкта нерухомо мого майна від 09.08.2017 року, згідно з якою позивачу на праві приватної власності належить об'єкт житлової нерухомості, а саме - квартира АДРЕСА_1.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 №787 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 року за №1650/24182 (далі - Порядок №787).
Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Відповідно до пункту 10 розділу 1 Порядку № 787, подання подається до відповідного органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 Порядку № 787.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Вказане свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання наступних документів:
-заяви платника;
-подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
-платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Отже, аналізуючи викладені положення чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то в даному випадку саме на Галицьке об'єднання управління Пенсійного фонду України м. Львова покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
З огляду на викладене, суд вважає, протиправною відмову Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова від 17.03.2017 року № 4456/05-14 в повернені позивачу збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 5 094,93 грн та приходить до висновку про зобов'язання відповідача сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова подання про повернення Галицьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м.Львова збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5094,93 грн., сплаченого згідно квитанції від 22.06.2016 р. № 9972220071.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин саме від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Так, у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас у рішенні від 27.09.2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 7-14, 69-71, 86, 94, 128, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова щодо повернення збору на обов'язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1.
Зобов'язати Галицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова сформувати та подати до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5 094,93 грн. (п'ять тисяч дев'яносто чотири) гривні 93 копійки, сплаченого згідно квитанції від 22.06.2016 р. № 9972220071.
Присудити на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 640 (шістсот сорок гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Галицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова (пр. Червоної Калини,35, м. Львів, ЄДРПОУ 41249931).
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 08 вересня 2017 року.
Суддя Гулкевич І.З.