Україна
Донецький окружний адміністративний суд
04 вересня 2017 р. Справа № 805/2496/17-а
приміщення суду за адресою: 84122, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
час прийняття постанови: 11 год. 45 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., суддів - Давиденко Т.В., Кониченка О.М., при секретарі судового засідання Шташаліс О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Донецької області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Донецької області (відповідач 1) та Державної судової адміністрації України (відповідач 2), в якому просить суд:
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок Апеляційного суду Донецької області 133911,72 грн. недорахованої заробітної плати;
- зобов'язати Апеляційний суд Донецької області сплатити 133911,72 грн. недорахованої заробітної плати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що вона працює суддею Апеляційного суду Донецької області з 2011 року. 29 травня 2016 року позивач їхав з м. Новоазовська, де навідувала свою мати, до м. Маріуполя. На блок-посту с. Октябрь, на непідконтрольній Україні території, невідомими особами з органів «ДНР», була затримана та з 29.05.2016 по 27.12.2016 позивач незаконно утримувалася у м. Донецьку, в зв'язку з чим у зазначений період була відсутня на робочому місці. Після звільнення та прибуття до м. Маріуполя продовжила працювати на займаній посаді. Час відсутності на роботі, а саме з 30.05.2016 по 27.12.2016 позивачу не оплачений. Також, позивач зазначає, що з питанням щодо виплати коштів вона звернулась до адміністрації апеляційного суду, на що отримала відповідь голови апеляційного суду, що підстав для здійснення виплат немає, у зв'язку з відсутністю позивача на робочому місці з нез'ясованих причин. Проте, позивач вважає таку відмову незаконною з огляду на те, що вимушений невихід на роботу та тримання під вартою здійснювалось всупереч волі позивача, законам України і внаслідок його професійної діяльності. Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що сам факт незаконного тримання її під вартою органами «ДНР» ніким не оспорюється та тим, що про вчинення кримінального правопорушення стосовно позивача за ч.2 ст.146 Кримінального кодексу України внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016050000000502 від 18.06.2016. Посилаючись на приписи Конституції України, Закону України «Про судоустрій та статус суддів» просила зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати на рахунок Апеляційного суду Донецької області недораховану заробітну плату у сумі 133911,72 грн. та зобов'язати Апеляційний суд Донецької області сплатити їй зазначену суму коштів.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду повідомлений належним чином. На адресу від позивача надішла заява про розгляд справи без її участі в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представником відповідача 1 до суду надано заперечення проти позову, які вмотивовані тим, що так, вимушений прогул ОСОБА_1 в період з 29 травня 2016 року по 27 грудня 2016 року стався не з вини позивача, у зв'язку з чим за даним фактом 18.06.2016 внесено дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016050000000502 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 146 Кримінального кодексу України. Між тим, Апеляційний суд Донецької області вважає, що свідчення та інші матеріали, зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Так, оцінка доказів, здійснена на стадії досудового слідства, носить лише попередній характер. Також відповідач 1 просив суд звернути увагу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2016 у справі №805/2562/16-а, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 у справі №805/2562/16-а, в яких було прийнято рішення по схожій за своїми обставинами справі не на користь позивача. Таким чином, просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Разом із цим, через канцелярію суду від представника відповідача 1 надійшла заява про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, через канцелярію суду надав письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що позивач не перебуває у трудових відносинах з ДСА України, тому й відносини щодо оплати праці між ними не виникають. Апеляційний суд Донецької області є розпорядником коштів та самостійно здійснює нарахування працівникам апарату суду та суддям, які перебувають з ним у трудових відносинах, виплат, передбачених чинними нормативними актами, в межах коштів, затверджених кошторисом видатків на відповідний рік. Також, зазначив, що відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України та ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу. Враховуючи відсутність позивача на робочому місті і не здійснення ним правосуддя, підстав для виплати заробітної плати в зазначений у позові період часу не було. Також Державна судова адміністрація зауважувала на тому, що з аналізу судової практики з розгляду справ з аналогічним предметом позову, а саме з постанови Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2016 у справі №805/2562/16-а свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. Таким чином, відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позовної заяви.
У відповідності до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2011 року працює суддею Апеляційного суду Донецької області.
Як вказує позивач, 29 травня 2016 року під час поїздки з м. Новоазовська до м. Маріуполя, де проживає її мати, на блок-посту в районі с. Октябрь вона була затримана органами "ДНР" і з 29.05.2016 по 27.12.2016 незаконно утримувалася у м. Донецьку невідомими особами, у зв'язку з чим була відсутня на роботі з поважних причин.
За вказаними обставинами порушено кримінальне провадження за ч.2 ст.146 Кримінального кодексу України та внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016050000000502 від 18.06.2016.
Листом від 11.05.2017 року за № 36-10/13/17 Апеляційний суд Донецької області на запит судді Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 повідомив, що виплата суддівської винагороди суддям здійснюється за фактично відпрацьований час, проте у вказаний період суддя була відсутня на робочому місці, і відповідно, у табелі обліку використання робочого часу Апеляційного суду Донецької області за період з 30.05.2016 по 27.12.2016 року поставлена позначка н/з (неявка з нез'ясованих причин). У зв'язку з чим суддівська винагорода не виплачувалась.
Спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 р. №753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".
Згідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до приписів ст. 1 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Згідно ч. 1 ст. 133 цього Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України" та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ч. 1, 2 ст. 145 даного Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють. Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих органів; державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України.
У відповідності до ч. 1 ст. 146 зазначеного Закону суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Позивач в обґрунтування своєї правової позиції щодо наявності у нього права на отримання заробітної плати за період з 30 травня 2016 року по 27 грудня 2016 року посилається на те, що в законодавстві відсутня юридична норма яка б регулювала подібну ситуацію, а саме відсутність ОСОБА_1 на роботі протягом семи місяців, з причин, що не залежили ані від позивача, ана від відповідача 1, але визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Тобто з поважних причин позивачу не оплатили час вимушеного прогулу.
Так, з наданої до матеріалів справи довідки вбачається, що суддя Апеляційного суду Донецької області ОСОБА_1 29.05.2016 не з'явилась на роботу та з цієї дати до 27.12.2016 року була відсутня на робочому місці, не здійснювала правосуддя та, відповідно, не брала участі в автоматизованому розподілі судових справ. З 29.12.2016 по 27.01.2017 року ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці, а з 30.01.2017 року вийшла на роботу та приступила до виконання обов'язків судді. (а.с.61).
Відповідно до довідки Апеляційного суду Донецької області №3.5-13/118/2017 та розрахункових листів суддівська винагорода ОСОБА_1 за період з червня по грудень 2016 року включно не нараховувалась та виплачена не була. Даний факт не є спірним між сторонами (а.с. 56, 57-60).
Стаття 29 Конституції України регламентує право кожної людини на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно приписів ст. 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя є недоторканним. Затримання судді або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України.
Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будь-якого органу чи установи, крім суду.
Позивач зазначає, що його відсутність на робочому місці в період з 30 травня 2016 року по 27 грудня 2016 року обумовлена незаконним утриманням у м. Донецьку невідомими йому особами.
В підтвердження вказаних обставин ОСОБА_1 посилається на наявність кримінального правопорушення стосовно позивача за ч.2 ст.146 Кримінального кодексу України та внесення відомостей за цим правопорушенням до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016050000000502 від 18.06.2016.
Проте, суд зазначає, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.
Таким чином, суд підтримує позицію відповідача 1 стосовно необхідності підтвердження факту протиправного затримання та ув'язнення ОСОБА_1 незаконним озброєним формуванням "ДНР" у встановленому законом порядку.
Крім того, суд критично ставиться до доводів позивача щодо його затримання представниками незаконної організації "ДНР" через його професійну діяльність, оскільки такі твердження є лише припущеннями позивача, а також повинні бути підтверджені у встановленому законом порядку.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27 травня 1996 року у справі "Гудвін проти Сполученого Королівства" визнає, що у певних сферах може бути важко формулювати закони з високою чіткістю, а певний рівень гнучкості навіть може бути бажаним, щоб дати національним судам змогу застосувати право у світлі своєї оцінки того, які заходи необхідні за конкретних обставин кожної справи. Логічним наслідком принципу загального застосування законів є те, що законодавчі акти не завжди є чітко сформульованими. Тлумачення та застосування таких актів залежить від практики.
Суд зазначає, що обставини, що виникли з позивачем в період з 29 травня 2016 року по 27 грудня 2016 року в контексті даних правовідносин за своєю суттю є форс-мажорними та не визначені положеннями діючого законодавства, що регулює трудові правовідносини.
Беручи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивач був відсутній на робочому місці з об'єктивних причин, проте виплата суддівської винагороди суддям здійснюється за фактично відпрацьований час, тоді як згідно табелів обліку робочого часу за вказаний період ОСОБА_1 на робочому місці була відсутня. Крім того, відсутність позивача на роботі відбулась не з вини роботодавця - Апеляційного суду Донецької області.
Виходячи з наведеного прохання позивача щодо зобов'язання Державної судової адміністрації України перерахувати на рахунок Апеляційного суду Донецької області недорахованої заробітної плати є передчасним.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Таким чином, позивач не позбавлений можливості відновлення своїх порушених прав шляхом відшкодування понесених витрат в якості майнової шкоди в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.ст. 71, 86 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Донецького окружного адміністративного суду від 05.10.2016 у справі № 805/2562/16-а та ухвалі Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.11.2016 у праві № 805/2562/16-а.
Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Повний текст постанови складено 08 вересня 2017 року.
Керуючись ст.ст. 4-15, 51, 69-72, 86, 122, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Донецької області, Державної судової адміністрації України про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частини проголошені у судовому засіданні 04 вересня 2017 року.
Повний текст постанови буде складений у відповідності до ст. 160 КАС України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Головуючий суддя Голошивець І.О.
Судді Давиденко Т.В. Кониченко О.М.