79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
05.09.2017р. Справа № 914/1278/17
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.,
за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “АВ метал груп”, м. Дніпро
до відповідача ОСОБА_1 кооперативу “Житлово - будівельний кооператив “Егоїст 2”, м. Львів
про стягнення 850 641,50 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з»явився
від відповідача: не з'явився
Представнику позивача в попередньому судовому засіданні роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.
На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю “АВ метал груп”, м. Дніпро до відповідача ОСОБА_1 кооперативу “Житлово - будівельний кооператив “Егоїст 2”, м. Львів стягнення 850 641,50 грн.
Ухвалою суду від 23.06.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 10.07.2017 року. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 10.07.2017 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у відстуності представника, позовні вимоги в попередньому судовому засіданні підтримав, просив суд задоволити позов.
07.08.17р. за вх.№ 3366/17 в канцелярію Господарського суду Львівської області від позивача поступило клопотання в порядку ст. 69 ГПК України про продовження строку розгляду спору на 15 днів, яке судом задоволено.
14.08.2017 року за вх.№27953/17 позивач подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника.
Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 23.06.2017 року, про відкладення розгляду не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить повернутий на адресу суду поштовий конверт з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання», а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.
Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.07.2017 року за №1002777687, місцезнаходженням юридичної особи - ОК «Житлово-будівельний кооператив «Егоїст 2» вказано адресу: 79019, Львівська область, м.Львів, вулиця Могильницького,28. На вказану адресу направлялися ухвали суду, однак, поштові конверти поверталися до суду з поштовою відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
30.05.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (надалі - позивач) та ОСОБА_1 кооперативом «Житлвоо-будівельний кооператив «Егоїст 2» (надалі - відповідач) укладено договір поставки №30/05/16/1 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1 договору, позивач - постачальник зобов»язується у порядку та в строки, встановлені договором, передати у власність відповідача (покупця) чорний металопрокат, асортимент, кількість і ціна якого вказуються у специфікаціяї/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід»ємною частиною даного договору, а відповідач (покупець) зобов»язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених в даному договорі.
Пунктом 3.3 договору передбачений порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати строком на 14 календарних днів з моменту переходу права власності на товар.
За даним договором позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1 099 775,50 грн., а відповідач оплатив поставлений товар у сумі 460 000,00 грн.
Отже, неоплаченою залишилась заборгованість в розмірі 639 775,50 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 18 895,68 грн., пеню в розмірі 104 898,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 87 071,50 грн.
На час розгляду справи відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до п.1.1 договору, позивач - постачальник зобов»язується у порядку та в строки, встановлені договором, передати у власність відповідача (покупця) чорний металопрокат, асортимент, кількість і ціна якого вказуються у специфікаціяї/ях та/або в рахунках на оплату, що є невід»ємною частиною даного договору, а відповідач (покупець) зобов»язується прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених в даному договорі.
Пунктом 3.3 договору передбачений порядок розрахунків у вигляді відстрочки оплати строком на 14 календарних днів з моменту переходу права власності на товар.
За даним договором позивач здійснив поставку товару на загальну суму 1 099 775,50 грн., а відповідач оплатив поставлений товар у сумі 460 000,00 грн.
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується
1) видатковою накладною №23011070 від 31.05.2016 року на суму 297 120,00 грн. за Довіреністю №258 від 31.05.2016 року. Рахунок на оплату №2300014945 від 13.06.2016 року. Заборгованість: 47 120,00 грн.
2) видатковою накладною №23012390 від 14.06.2016 року на суму 318 526,25 грн. за Довіреністю №313 від 14.06.2016 року, специфікація 31 від 14.06.2016 року. Рахунок на оплату №2300016586 від 13.06.2016 року. Заборгованість: 308 526,25 грн.
3) видатковою накладною №23012601 від 30.06.2016 року на суму 229 074,75 грн. за Довіреністю №313 від 14.06.2016 року, Специфікація №2 від 30.06.2016 року. Рахунок на оплату №2300018213 від 29.06.2016 року. Заборгованість: 29 074,75 грн.
4) видатковою накладною №23013670 від 30.06.2016 року на суму 120 758,00 грн. за Довіреністю №313 від 14.06.2016 року, Специфікація №3 від 30.06.2016 року. Заборгованість: 120 758,00 грн.
5) видатковою накладною №23013722 від 30.06.2016 року на суму 100 899,00 грн. за Довіреністю №313 від 14.06.2016 року, специфікація №4 від 30.06.2016 року. Заборгованість: 100 899,00 грн.
6) видатковою накладною №23013995 від 05.07.2016 року на суму 33 397,50 грн. за Довіреністю №313 від 14.06.2016 року, специфікація №5 від 05.07.2016 року. Заборгованість: 33 397,50 грн.
Судом встановлено, що дані накладні відповідачем не оплачені повністю, отже, борг складає 639 775,50 грн. на момент звернення з позовом.
Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи накладні, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.
Доказів погашення вказаної заборгованості станом на час розгляду справи по суті сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
При цьому суд зазначає, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч.1 ст.692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст.632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.
Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 18 895,68 грн., пеню в розмірі 104 898,82 грн., інфляційні втрати в розмірі 87 071,50 грн.
Так, згідно п.7.1 договору у випадку порушення покупцем строку оплати вартості одержаного від постачальника товару, покупець зобов»язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день порушення строку.
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов'язання.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як роз»яснено у п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Як встановлено судом, позивачем правомірно нараховано пеню в розмірі 104 898,82 грн. на заборгованість за неоплаченими видатковими накладними.
Також, згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 104 898,82 та 3% річних в розмірі 18 895,68 грн. суд дійшов до висновку про правильність їх нарахування.
Щодо нарахування інфляційних втрат суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.
Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.
Перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат наведених у розрахунку, суд встановив, що позивачем невірно визначено період нарахування суми інфляційних втрат, оскільки враховуючи норми чинного законодавства України, інфляційні втрати не можуть нараховуватися на окремі дні прострочки.
Проте, здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань, суд встановив, що їх розмір перевищує суму інфляційних, нарахованих позивачем, тому суд дійшов до висновку, що стягненню з відповідача підлягають втрати від інфляції в сумі 87 071,50 грн.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості 850 641,50 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.
Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів погашення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АВ метал груп” до відповідача ОСОБА_1 кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Егоїст 2» про стягнення заборгованості за поставлений товар розмірі 850 641,50 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на відповідача, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 82-84 ГПК України суд, -
1.Позовні вимоги задоволити.
2.Стягнути з ОСОБА_1 кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Егоїст 2» (79019, Львівська область, м.Львів, вулиця Могильницького,28, ідентифікаційний код 39892947) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВ метал груп» (49000, м.Дніпро, вул.Шолом-Алейхема,5, ідентифікаційний код 36441934) - 850 641,50 грн. заборгованості, з яких: 639 775,50 грн. основного боргу, 18 895,68 грн. - 3% річних, 104 898,82 грн. пені, 87 071,50 грн. інфляційних втрат, а також 12 759,63 грн. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 08.09.2017 р.
Суддя Горецька З. В.