про відмову у прийнятті позовної заяви
07.09.2017 Справа № 904/8286/17
Суддя Євстигнеєва Н.М., розглянувши матеріали
за позовом Приватного підприємства "Дніпрянка", м. Нікополь Дніпропетровської області
до Нікопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, м. Нікополь Дніпропетровської області
про визнання акту опису й арешту майна від 06.09.2013 неправомірним
Приватне підприємство "Дніпрянка" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, яким просить визнати опис і арешт майна від 06.09.2013 неправомірним, так як не відповідає вимогам Закону України, порушення ст. 41 Конституції України де ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Пунктом 1 ч.1 ст. 62 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Позивач, звертаючись до суду з позовом, предметом спору визначає:
- визнання опису і арешту майна від 06.09.2013 неправомірним, так як не відповідає вимогам Закону України, порушення ст. 41 Конституції України де ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, оскільки право приватної власності є непорушним.
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в Нікопольському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на виконанні перебуває наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2011 у справі №10/396-10, виданий на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2011 про стягнення з Приватного підприємства "Дніпрянка" на користь Нікопольського обласного підприємства оптової торгівлі Дніпропетровської облспоживспілки 78,4 тис. грн.
19.10.2012 при перевірці прокуратурою Дніпропетровської області додержання вимог Закону України "Про виконавче провадження" з примусового виконання названого наказу, було виявлено низку порушень. На підставі цих порушень 04.12.2012 постановою начальника відділу ДВС Нікопольського міськрайонного управління юстиції скасовано акти опису й арешту майна від 03.08.2011 та від 15.11.2011 та у п. 3 цієї постанови зазначено зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, згідно ч.2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний винести відповідну постанову про накладення арешту на майно боржника, оскільки відповідно до п.5.1.3 Інструкції "Про проведення виконавчих дій" у разі відсутності коштів на рахунку, державний виконавець звертається до органу, який видав виконавчий документ про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника.
При цьому, не маючи рішення суду про заміну способу та порядку виконання наказу від 14.06.2011, без винесення відповідної постанови про накладення опису і арешту майна 06.09.2012 проведено опис майна приватного підприємства "Дніпрянка". У той же час в постанові від 04.12.2012 в абзаці 7 чітко вказано, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні документальні підтвердження того, що описане і арештоване майно належить боржнику ПП "Дніпрянка".
Позивач вважає дії державного виконавця з опису та арешту майна неправомірними.
Проаналізувавши предмет позову та його обґрунтування, суд доходить висновку, що позивач фактично оскаржує дії державного виконавця. До того ж, у першому абзаці позову, позивач, посилаючись на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", зазначає про необхідність господарських судів порушувати провадження за скаргою, яка не підлягає оплаті судовим збором.
Так, ч.1 ст. 115 Господарського процесуального кодексу України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (ч.1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів.
З поданого позову вбачається, що у державній виконавчій службі на виконанні перебуває наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2011 у справі №10/396-10, виданий на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2011 про стягнення з Приватного підприємства "Дніпрянка" на користь Нікопольського обласного підприємства оптової торгівлі Дніпропетровської облспоживспілки 78,4 тис. грн.
Тобто, даний спір виник саме через неправомірні, як проте зазначає позивач, дії державного виконавця, і фактично ці дії позивачем оскаржуються до суду.
Разом з цим, позивач замість скарги на дії ДВС звертається до суду з позовною заявою. Положення Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, яка діяла на момент відкриття виконавчого провадження) у ч.1 ст. 60 передбачають у деяких випадках можливість звертатися до суду саме з позовною заявою, а саме: "особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту".
При цьому, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст.ст. 54-57 Господарського процесуального кодексу України.
У п.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК.
Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК.
Як вбачається з наведеного вище, подана до суду позовна заява не відповідає вказаним вимогам, оскільки до позову не додано доказів сплати судового збору у відповідному порядку та розмірі, що тягне за собою обов'язок суду повернути позовну заяву на підставі п.4 ч.1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки предмет спору стосується заперечень боржника проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, боржник має право звернутися до господарського суду зі скаргою на дії органів державної виконавчої служби, яка має розглядатися за правилами статті 1212 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, про необхідність визначитись із характером порушених прав і повторно звернутися до суду за захистом своїх прав:
- або з позовною заявою, яка відповідатиме вимогам ст. 54-57 Господарського процесуального кодексу України (у такому випадку є необхідним сплата судового збору);
- або зі скаргою на дії державної виконавчої служби в порядку ст. 1212 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням п. 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" (звернення зі скаргою не підлягає сплаті судовим збором).
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про відмову у прийнятті позовної заяви.
Керуючись ст.62, ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити приватному підприємству "Дніпрянка" у прийнятті позовної заяви.
Позовні матеріали повернути позивачу.
Додаток: позовна заява з додатками на 21-му арк., конверт.
Суддя Н.М. Євстигнеєва