24 листопада 2009 р. № 11/79
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кріс”, м. Мукачево Закарпатської області (далі -Товариство)
на рішення господарського суду Закарпатської області від 02.06.2009 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.08.2009
зі справи № 11/79
за позовом Товариства
до: виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород (далі -Виконком);
Ужгородської міської ради, м. Ужгород (далі -Міська рада)
про відшкодування збитків у сумі 23 440, 40 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов було подано про відшкодування збитків у сумі 23 440, 40 грн., заподіяних внаслідок демонтажу та знищення елементів рекламних конструкцій.
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Так, постановою Вищого господарського суду України від 10.06.2008 скасовано постанову Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2008, а справу передано на новий розгляд до названого апеляційного господарського суду.
Постановою Вищого господарського суду України від 03.02.2009 скасовано рішення господарського суду Закарпатської області від 18.12.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.09.2008, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 02.06.2009 (суддя Ушак І.Г.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 (колегія суддів у складі: Дубник О.П. -головуючий, судді Скрипчук О.С. і Процик Т.С.), у позові відмовлено повністю. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на положення статей 22, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), а також Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) виходили з недоведеності позивачем наявності необхідних елементів складу правопорушення з боку відповідачів у справі.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким стягнути з Виконкому на користь Товариства суму позовних вимог та суму судових витрат у справі. Скаргу з посиланням на статті 16, 22, 321, 386, 1174 ЦК України мотивовано прийняттям цих судових рішень з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Міська рада просить розглянути скаргу без участі названої ради та в задоволенні скарги відмовити.
Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Товариством на підставі відповідних дозволів проведено роботи з установлення елементів рекламних конструкцій (далі -РК) під металеву площину -щит у м. Ужгороді;
- 27.03.2007 Товариством було виявлено, що зазначені елементи РК зникли та наступного дня подано заяву до Ужгородського МВ Умвс України в Закарпатській області про крадіжку майна;
- цим органом внутрішніх справ 30.06.2007 на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України було винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом, вказаним у заяві гр. ОСОБА_1 Із згаданої постанови вбачається, що:
гр. ОСОБА_1 як засновник Товариства звернувся з заявою про викрадення в період часу з 26.03.2007 по 27.03.2007 на території м. Ужгорода 8 шт. рекламних елементів (швелерів), встановлених у двох місцях неподалік залізничного переїзду по вул. Гагаріна та по вул. Минайській біля культосвітнього училища, чим Товариству завдано матеріальних збитків на суму 2 220 грн.;
орган дізнання на підставі пояснень гр. ОСОБА_2, технічного директора Товариства, встановив, що 24.03.2007 біля названого училища до гр. ОСОБА_2 підійшов заступник мера м. Ужгорода Адамовський М.Г. і повідомив, що ці роботи не є санкціонованими й попередив про демонтаж конструкцій, а 27.03.2007 гр. Паленко виявив зникнення раніше встановлених швелерів;
Адамовський М.Г. усно повідомив, що Виконкомом 16.01.2007 прийнято рішення № 3 щодо впорядкування об'єктів зовнішньої реклами на території м. Ужгорода, пунктом 3 якого передбачено демонтаж рекламоносіїв, установлених без відповідного дозволу Виконкому або з порушенням вимог Порядку розміщення об'єктів зовнішньої реклами у м. Ужгороді, затвердженого рішенням Виконкому від 22.06.2005 № 176 і договору тимчасового користування місцем для розміщення зовнішньої реклами;
Адамовським М.Г. також повідомлено, що згідно з пунктом 4 названого рішення демонтовані швелери Товариства були взяті на відповідальне зберігання, про що повідомлено гр. ОСОБА_1;
- названим органом внутрішніх справ гр. ОСОБА_1 було письмово повідомлено про демонтаж належних Товариству швелерів працівниками Міської ради і про передачу їх на відповідальне зберігання ТОВ “Ужбудпроект” (м. Ужгород, вул. Загорська, 31);
- 28.03.2007 Виконком прийняв рішення № 91 “Про демонтаж об'єктів зовнішньої реклами”, за пунктом 1 якого визнано такими, що підлягають демонтажу поряд з іншими й об'єкти, про які йдеться в даній справі. Львівським апеляційним адміністративним судом це рішення визнано протиправним й скасоване; у відповідній постанові суду зазначалося, зокрема, що: Виконком не попереджав Товариство про порушення ним (Товариством) норм Типових правил розміщення зовнішньої реклами; до Товариства не пред'являлися будь-які вимоги; видані Товариству дозволи на розміщення реклами й додатки до них не скасовано, вони є чинними;
- з тексту зазначеної постанови Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області не вбачається, що демонтаж РК здійснено заступником міського голови Адамовським М.Г. та/або під його керівництвом; при цьому в обґрунтування факту вчинення правопорушення Товариство посилається виключно на відповідну постанову;
- крім того, в описовій частині згаданої постанови зазначено, що за даними письмової заяви гр. ОСОБА_1 викрадено було рекламні елементи, встановлені в двох місцях (неподалік залізничного переїзду по вул. Гагаріна і по вул. Минайській), у зв'язку з чим завдано збитків у сумі 2 220 грн.; у позовній же заяві Товариство зазначає про викрадення рекламних елементів, установлених у трьох місцях неподалік зазначеного переїзду -по вул. Гагаріна праворуч та ліворуч перед залізничним переїздом на перехресті вул. Станційної та Мукачівської, а також на розі вул. Минайської -Грушевського (біля культпросвітнього училища), та визначає вартість демонтованих РК у сумі 23 440, 40 грн.;
- за таких обставин неможливе прийняття згаданої постанови органу внутрішніх справ як доказу на підтвердження тих підстав, на яких ґрунтуються позовні вимоги; не приймається як належний доказ і лист Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, оскільки він ґрунтується на тій же постанові;
- розрахунок заявленої до стягнення суми Товариство обґрунтовує посиланням на договір від 09.03.2007, укладений ним як замовником і ПП ОСОБА_3 як виконавцем комплексу робіт з виготовлення та монтажу 9-ти РК типу біл-борд загальною вартістю 109 476, 90 грн. Однак з поданих Товариством документів не можна зробити однозначного висновку, що Товариством оплачено саме елементи тих РК, демонтаж яких став підставою для подання позову в даній справі, а відтак -і про наявність пов'язаних з демонтажем зазначених елементів РК збитків Товариства та про їх розмір.
Відповідно до частин першої і другої статті 22 ЦК України:
- особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування;
- збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Згідно з частиною першою статті 1166 названого Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом статей 1173, 1174 ЦК України, на які в обґрунтування своїх вимог посилається Товариство, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю, зокрема, органу місцевого самоврядування, посадової або службової особи такого органу при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується органом місцевого самоврядування незалежно від вини цього органу (цієї особи).
Судом першої інстанції в зв'язку з цим правильно зазначено, що для застосування відповідальності за приписами цих статей доведення потребує наявність таких необхідних елементів складу правопорушення, як протиправність поведінки, шкода і причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою, причому обов'язок з їх доведення покладається саме на позивача (Товариство); з'ясування вини відповідачів (Виконкому і Міської ради) в даному разі законом не вимагається, оскільки відповідальність настає (за наявності підстав для цього) незалежно від вини.
Відповідно до приписів ГПК України:
- сторони обґрунтовують свої, зокрема, вимоги поданими суду доказами (частина друга статті 43);
- доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (частина перша статті 32);
- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, вимог (частина перша статті 33);
- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).
Попередніми судовими інстанціями з'ясовано, що в розгляді даної справи позивачем (Товариством) не доведено належними й допустимими доказами ні здійснення демонтажу елементів РК посадовими особами відповідачів (Виконкому і Міської ради), ні протиправності дій Виконкому (чим обґрунтовується позов), ані наявність і конкретний розмір шкоди, заподіяної Товариству, на думку останнього, діями відповідачів.
За таких обставин попередні судові інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи ж касаційної скарги стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи. Проте згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак відповідні доводи, перевірка яких перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанцій, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень. Поряд з тим скаржником у попередніх судових інстанціях всупереч наведеним приписам статей 43, 33, 34 ГПК України не доведено належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог, а в касаційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення попередніми судовими інстанціями передбачених статтею 43 названого Кодексу правил оцінки доказів.
Визначених законом підстав для скасування рішення та постанови, прийнятих по суті даної справи не вбачається.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Закарпатської області від 02.06.2009 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.08.2009 зі справи № 11/79 залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Кріс” -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов