24 листопада 2009 р. № 10/227-пд-08
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Південь Спецстрой”, м. Херсон
на рішення господарського суду Херсонської області від 20.05.2009 та
постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.08.2009
зі справи № 10/227-пд-08
за позовом приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Південь Спецстрой” (далі -Позивач)
до приватного підприємства “Мегаполіс”, м. Херсон (далі -Відповідач)
про визнання договору оренди недійсним,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -наукове приватне мале підприємство по впровадженню інновацій у фундаментобудівництві “ВІФ”, м. Київ (далі -Третя особа).
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
Позов (з урахуванням неодноразової зміни уточнень позовних вимог) було подано про визнання недійсним договору оренди від 20.03.2007 (далі -оспорюваний договір).
Дана справа неодноразово розглядалася господарськими судами. Так, постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2009 рішення господарського суду Херсонської області від 03.07.2008 і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 21.10.2008 з цієї справи було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.05.2009 (суддя Ємленінова З.І.), залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 11.08.2009 (колегія суддів у складі: Хуторной В.М. -головуючий, судді Колодій Н.А. і Коробка Н.Д.), у задоволенні позову про визнання оспорюваного договору недійсним відмовлено. У прийнятті зазначених рішення і постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” виходили з відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, визнавши оспорюваний договір недійсним. Скаргу з посиланням на статті 203, 215, 227, 334, 424, 426, 761, 1107 ЦК України, статті 28, 31 названого Закону, статті 47 і 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу Відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, невідповідність фактичним обставинам справи та нормам права, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники сторін та третьої особи в судове засідання не з'явилися.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- Позивачем і Відповідачем було укладено оспорюваний договір, згідно з яким Відповідач передав, а Позивач прийняв у тимчасове платне користування устаткування для вдавлювання паль (далі -Устаткування), яке належить Відповідачеві на праві власності;
- сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору;
- оспорюваним договором передбачалося (пункт 1.2), що склад та характеристика майна, яке передається в оренду, зазначається в акті “прийому-передачі”, який є невід'ємною частиною цього договору; такий акт сторонами підписано 20.03.2007 без будь-яких зауважень;
- у пункті 1.1 оспорюваного договору зазначено, що в користування передається майно, належне Відповідачеві на праві власності, а в згаданому акті від 20.03.2007 -що майно прийняте Позивачем у повній комплектності, в технічно справному та робочому стані, без ушкоджень;
- доказами у справі підтверджується, що устаткування використовувалося Позивачем на будівельних об'єктах за призначенням;
- Позивачем не доведено, що під час укладання оспорюваного договору він висловлював бажання зазначити в договорі “детальне розширене тлумачення” складу майна й перелік усіх комплектуючих, які є складовими частинами Устаткування;
- Відповідач набув права власності на Устаткування, яке було виготовлене на його замовлення та введено в експлуатацію Черкаським державним заводом “Техномаш” на підставі договору поставки від 07.06.2004 № 15;
- крім того, Відповідачем подано докази: отримання деталей, необхідних для укомплектування Устаткування, від інших підприємств; оплати відповідних конструкцій та елементів; прийняття Відповідачем Устаткування, його відповідності вимогам та відсутності недоліків; прийняття Устаткування на облік Відповідача;
- на момент передачі Устаткування в оренду за актом від 20.03.2007 керівник Позивача Мягкий Г.В. мав уявлення про склад і якість орендованого майна і йому було відомо про право власності Відповідача на це майно; поіменованою особою не заперечувалася передача майна в оренду в справному стані; доказів пред'явлення Відповідачеві претензій з приводу складу та якості орендованого майна Позивачем не подано;
- посилання Позивача на те, що НВП “Віант” та названі ним фізичні особи є власниками саме того винаходу (корисної моделі), який виступає об'єктом оспорюваного договору оренди, ним не доведено. Надані Позивачем копії патентів на корисну модель та на винахід, які видавалися фізичним особам, свідчать, що ці особи є авторами інших винаходів -“пристрій для вдавлювання паль або інших подібних будівельних елементів” (ОСОБА_1, ОСОБА_2), “пристрій для вдавлювання паль або інших будівельних конструкцій та спосіб вдавлювання за допомогою цього пристрою” (ОСОБА_3.); при цьому сукупність ознак пристрою та спеціальна назва винаходу, зазначеного в наданих Позивачем копіях патентів, не співпадає з об'єктом оренди, який передавався в користування Позивача;
- Позивач не є суб'єктом ні первинного, ані похідного права інтелектуальної власності;
- Позивачем не доведено необхідність отримання Відповідачем ліцензії для укладення договору оренди й передачі Устаткування в користування Позивача.
Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Такими вимогами є:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З установлених попередніми судовими інстанціями обставин справи не вбачається наявності передбачених ЦК України підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Відтак вони дійшли правильного висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують. Зазначаючи про порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, скаржник фактично вдається до заперечення обставин, установлених цими судовими інстанціями, та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі. Перевірка цих доводів перебуває поза межами перегляду справи в суді касаційної інстанції.
Посилання скаржника на відсутність у Відповідача права власності на Устаткування та недодержання Відповідачем вимог Закону України “Про охорону прав на винаходи та корисні моделі” (при тому, що, як з'ясовано місцевим господарським судом, Позивач не є носієм відповідних прав щодо Устаткування, і ці права жодним чином не стосуються його взаємовідносин з Відповідачем за оспорюваним договором оренди) спростовуються встановленими попередніми судовими інстанціями фактичними обставинами справи.
Водночас Позивач всупереч вимогам частини другої статті 43, частини першої статті 33 і частини першої статті 34 у попередніх судових інстанціях не довів належними і допустимими доказами тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відтак доводи касаційної скарги не належать до числа тих, з якими процесуальний закон пов'язує можливість скасування судового рішення.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Херсонської області від 20.05.2009 та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 11.08.2009 зі справи № 10/227-пд-08 залишити без змін, а касаційну скаргу приватного підприємства “Науково-виробнича фірма “Південь Спецстрой” -без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов