05 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 653/54/17
Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Крапівіна О.П.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Яковлєва О.В.,
суддів - Федусика А.Г., Танасогло Т.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Генічеської міської ради на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Генічеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги Генічеській міській раді, а саме: визнання протиправним та скасування п. 2 рішення Генічеської міської ради № 263 від 31 жовтня 2016 року щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність; зобов'язання привести оскаржуване рішення у відповідність до вимог чинного законодавства.
Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року частково задоволено позовні вимоги, визнано протиправним та скасовано п. 2 рішення Генічеської міської ради № 263 від 31 жовтня 2016 року щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як позивачем не надано графічних матеріалів, відповідно до яких можливо було б встановити бажане місце розташування земельної ділянки.
Крім того, на даній території відсутній детальний план території, що виключає можливість надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги для ветеранів війни - учасників бойових дій, відповідно до посвідчення серія НОМЕР_1, що видане 10 липня 2015 року.
При цьому, 21 жовтня 2016 року позивач звернувся до Генічеського міського голови з заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,06 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В свою чергу, рішенням сесії Генічеської міської ради № 263 від 31 жовтня 2016 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,06 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_1, із земель житлової та громадської забудови Генічеської міської ради, у зв'язку з відсутністю детального плану території, затвердженого відповідно до вимог ЗУ «Про містобудівну діяльність».
Не погоджуючись з прийнятим рішення позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо протиправності оскаржуваного рішення міської ради про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, так як останнє прийняте з порушенням норм чинного законодавства.
При цьому, судом першої інстанції помилково відмовлено у задоволенні вимоги позивача щодо зобов'язання міської ради вчинити певні дії, так як суд позбавлений можливості зобов'язати колегіальний орган (міську раду) приймати будь-які рішення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 вказаної статті встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно п. 34 ч. 1 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Згідно положень ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.
Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.
Згідно ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.
При цьому, частиною 4 вказаної статті передбачено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється.
Колегією суддів встановлено, що позивачем 21 жовтня 2016 року подано заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,06 га., за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України.
В свою чергу, рішенням сесії Генічеської міської ради № 263 від 31 жовтня 2016 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,06 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в межах населеного пункту АДРЕСА_1, із земель житлової та громадської забудови Генічеської міської ради, у зв'язку з відсутністю детального плану території, затвердженого відповідно до вимог ЗУ «Про містобудівну діяльність».
В даному випадку, вищезазначеними нормами земельного законодавства визначено порядок надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а також встановлено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу.
При цьому, підставами для відмови у наданні відповідних дозволів є невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проте, в оскаржуваному рішенні Генічеської міської ради не вказаної жодної підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, що передбачені ст. 118 ЗК України.
В свою чергу, колегія суддів зазначає, що надання громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є одним з етапів розгляду заяви громадянина про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
При цьому, оскаржувана відмова міської ради, що ґрунтується на відсутності детального плану території на етапі надання згоди на розробку проекту землеустрою та за умови відповідності цільового призначення земельної ділянки плану зонування території, на думку колегії суддів є передчасною, так як розробка проекту землеустрою має на меті саме визначення меж земельної ділянки в натурі, а також з'ясування обставин, що можуть бути перешкодою для надання такої земельної ділянки громадянину.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що із зібраних матеріалів у справі вбачаться, що на спірній території міською радою 2015 року надавались у власність земельні ділянки іншим фізичним особам, що вказує на вибірковість відповідних рішень міської ради, яка порушує принцип рівності учасників земельних відносин.
Більш того, позивач має право на пільги для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Так, згідно п. 14 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасники бойових дій мають першочергове право на забезпечення жилою площею та право на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.
Відповідно до п. 2 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2015 року № 898-р «Про питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», зобов'язано забезпечити розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.
При цьому, ігноруючи наданий позивачу пріоритет у першочерговому розгляді поданого ним клопотання та отриманні земельної ділянки, як учаснику АТО, ветерану війни - учаснику бойових дій, міською радою передчасно відмовлено йому у наданні відповідного дозволу.
Крім того, є безпідставними посилання апелянта на той факт, що позивачем не надано графічних матеріалів, відповідно до яких можливо було б встановити бажане місце розташування земельної ділянки, так як такі підстави не зазначалися у оскаржуваному рішенні міської ради.
В свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що останній позбавлений можливості зобов'язати колегіальний орган (міську раду) приймати будь-які рішення, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
При цьому, розглядаючи справу в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції безпідставно не встановлено способу захисту порушеного права позивача у межах спірних правовідносин.
Так, згідно ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Повноваження суду при вирішенні справи визначено в ст. 162 КАС України, відповідно до якої суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В свою чергу, як зазначав в своїх рішеннях Верховний Суд України (від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14), спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Тому, враховуючи встановлену судами протиправність рішення суб'єкта владних повноважень, а також наведену правову позицію Верховного Суду України, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача у межах спірних правовідносин є саме зобов'язання міської ради повторно розглянути подану позивачем заяву про надання згоди на розробку проекту землеустрою.
При цьому, слід зауважити, що надання суб'єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, не буде вважатися належним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Генічеської міської ради - задовольнити частково.
Скасувати постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 20 квітня 2017 року та ухвалити у справі нову постанову, якою частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1.
Визнати протиправним та скасувати п. 2 рішення Генічеської міської ради № 263 від 31 жовтня 2016 року щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Зобов'язати Генічеську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 жовтня 2016 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,06 га, за рахунок земель комунальної власності, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: О.В. Яковлєв
Судді: А.Г. Федусик
Т.М. Танасогло