Справа: № 826/5476/17 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
Іменем України
06 вересня 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Грибан І.О.,
Губська О.А.,
за участю секретаря Маменко А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України про зобов'язання вчинити дії щодо повернення безпідставно сплачених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в поверненні надміру сплаченого пенсійного збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки позивач звільнений від сплати збору згідно з п. 9 ст. 1 Закону України від 26.06.1997 р. №400/97-ВР "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №400/97), як особа, що придбала житло вперше, у зв'язку із чим позивач просить зобов'язати відповідача вчинити дії щодо повернення вказаних коштів в судовому порядку.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України сформувати та подати до відповідного територіального органу ДКС України в місті Києва подання про повернення ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 5 230,92 грн. сплаченого згідно з квитанцією від 23.12.2016 №1323/з24.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи, що постанова суду першої інстанції не оскаржувалась в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції правильно встановлено з наявної в матеріалах справи копії договору купівлі-продажу квартири, укладеного 23.12.2016року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_3, позивачем придбано квартиру АДРЕСА_1, за ціною та на умовах, встановлених цим договором. Як передбачено положеннями п. 2 договору продаж зазначеної квартири вчиняється за ціною 523 091,66грн.
Згідно з наявною у справі копією квитанції від 23.12.2016 №1323/з24 позивачем з операції придбання нерухомого майна сплачено пенсійний збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1 % в сумі 5 230,92 грн.
У подальшому, позивач звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення їй вказаної суми збору, як помилково сплаченого.
Листом №7611/11 від 09.02.2017 відповідач відмовив у поверненні цих коштів, з покликання на те, що Пенсійний фонд України не володіє інформацією щодо прав власності громадян на нерухоме майно.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у поверненні помилково сплаченого збору є протиправною; належним способом захисту порушеного права Позивача є визнання такої відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії з повернення збору шляхом звернення до компетентного органу з відповідним поданням.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України від 26 червня 1997 року N 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» платники збору, визначені пунктами 6, 7, 9 і 10 статті 1 цього Закону, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачують до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Ці кошти в установленому порядку зараховуються до державного бюджету і використовуються згідно із законом про Державний бюджет України.
Згідно із пунктом 2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 року № 1740, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується платниками на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до загального фонду державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі.
За змістом пункту 15-1 вказаного Порядку та пункту 9 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 15-3 вищезгаданого Порядку передбачено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
З аналізу наведених правових норм вбачається, що громадяни, які придбавають житло вперше не сплачують збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Варто зазначити, що з часу набрання законної сили Законом N 400/97-ВР не врегульовано питання щодо механізму перевірки інформації як з боку органу Пенсійного фонду так і нотаріусами про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Втім, оскільки звільнення від сплати для осіб, що придбавають житло вперше передбачені Законом, то той факт, що держава не забезпечила реалізацію передбаченого законом права, не позбавляє громадян права вимагати повернення безпідставно сплаченого збору. Запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин держава зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей, оскільки їх можна вважати складовою частиною права власності, гаратованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Правомірні очікування виникають в особи, якщо вона дотримала всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому мала всі підстави розраховувати на певний стан речей. У своїх рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014.)
Вимога законності, яка випливає з Конвенції означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Ентрік проти Франції» (Hentrich v. France) від 22 вересня 1994 року)
З огляду на викладене, колегія суддів вважає протиправною відмову пенсійного органу у поверненні сплаченого позивачем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна в розмірі 5230,92 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Відповідно до пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.13р. № 787 (далі - Порядок №787) повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Відповідно до пункту 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженою постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Отже, аналіз наведених норм свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання пенсійним органом наступних документів: заяви платника; подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету; платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
Таким чином, оскільки повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є Пенсійний фонд України, то саме на Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві і покладено обов'язок щодо формування та надання до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення про задоволення адміністративного позову ОСОБА_3
Також суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог ОСОБА_3 та обрав правильний спосіб захисту порушеного права позивача.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано, оскільки не надав доказів того, що ОСОБА_3 станом на 23.12.2016 була власником іншого житла, відомості про яке не внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали складено та підписано 06.09.2017.
Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович
Судді: І.О. Грибан
О.А. Губська
Головуючий суддя Ключкович В.Ю.
Судді: Грибан І.О.
Губська О.А.