Справа: № 826/14922/16 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.
Іменем України
06 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Саприкіної І.В.,
суддів: Карпушової О.В, Кучми А.Ю.,
при секретарі Кривді В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у відповідності до положень ст. 41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.12.2015 №6467-17.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року позов задоволено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу про скасування незаконної, на його думку, постанови суду першої інстанції та просить постановити нову про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є власником легкового автомобіля марки LEXUS модель LX 570, 2011 року випуску, об'ємом двигуна 5663 куб. см., свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1.
ДПІ в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві відносно позивача винесено податкове повідомлення-рішення форми «ф» від 18.12.2015 №6467-17, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 16666,67 грн.
Основним доводом апеляційної скарги є те, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким з 01.01.2015 введено транспортний податок, прийнято 28.12.2014 року, тобто закон прийнято до початку нового бюджетного періоду та за шість місяців до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), а тому наявні правові підстави для стягнення в примусову порядку транспортного податку, несплаченого позивачем.
На спростування доводів апелянта апеляційна інстанція зазначає слідуюче.
Підпункт 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначає коло осіб, які є платниками транспортного податку, а саме: фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 п. 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України).
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 цієї статті.
За п. 267.4 ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
В свою чергу, 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.14р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Згідно пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Відповідно до пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Правовий аналіз зазначених вище приписів ПК України, дає підстави зробити висновок, що із набранням 01.01.2015 року чинності вказаними положеннями, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
В свою чергу, ПК України не відносить транспортний податок до загальнодержавних податків та зборів (ст. 9 ПК України). При цьому, п. 9.4. ст. 9 ПК України забороняє установлювати загальнодержавні податки та збори, не передбачені цим Кодексом.
Стаття 10 ПК України містить перелік місцевих податків. Проте, і дана норма прямо не відносить транспортний податок до такого виду податків як місцеві. В свою чергу, у цьому переліку говориться про податок на майно (п.п. 10.1.1 ст. 10 ПК України), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.
Стаття 265 ПК України (у діючій з 01.01.2015 року редакції) визначає склад податку на майно, зокрема, він включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.
Наведене вище свідчить, що транспортний податок безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, заключається в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.
В силу приписів п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично продубльовано і п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Пункт 12.5 ст. 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
За пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
У відповідності до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Тобто, в даному випадку 2015 рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.
Отже, місцеві ради відповідно до ПК України мають обов'язково своїм рішенням встановити транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах). При цьому, рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З огляду на вказане, спірний транспортний податок не може бути визнаний обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
Підпунктом 12.3.5. ст. 12 ПК України визначено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів … такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, колегія суддів дійшла висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Стаття 4 ПК України визначає основні засади податкового законодавства України, серед них і презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Одночасно необхідно виходити і з приписів п. 56.21 ст. 56 ПК України, за якими: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Крім того, принцип стабільності, як засада податкового законодавства, має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Проаналізувавши обставини справи у площині зазначених вище норм ПК України, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році. Набрання чинності даною нормою у 2015 році не означає, що вона може бути застосована до правовідносин у цьому ж році, адже саме ПК України передбачено обов'язкову процедуру, яка передує застосуванню вказаної статті на практиці.
Більш того, у випадку такого застосування вказаної норми, це суперечило б положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Надаючи офіційне тлумачення вищезазначених положень, Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 зазначив, що принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Наведене вище також повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Серков проти України» та «Щокін проти України», якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
Таким чином, наявні правові підстави для скасування спірних рішень в силу їх протиправності, що правомірно було встановлено судом першої інстанції.
За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: І.В. Саприкіна
Судді: О.В. Карпушова
А.Ю. Кучма
Головуючий суддя Саприкіна І.В.
Судді: Карпушова О.В.
Кучма А.Ю.