Справа № 359/3914/16-ц Головуючий у І інстанції Борець Є. О.
Провадження № 22-ц/780/3583/17 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.
Категорія 52 06.09.2017
Іменем України
6 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді: Ігнатченко Н.В.,
суддів: Кулішенка Ю.М.. Сушко Л.П.,
за участю секретаря: Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль», треті особи: виконуючий обов'язки генерального директора Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» Дихне Євгеній Григорович, генеральний директор Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» Рябікін Павло Борисович, про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи його тим, що він працював у Державному підприємстві «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - ДП «МА «Бориспіль») на посаді оператора технічних засобів контролю на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеки служби авіаційної безпеки.
30 березня 2016 року позивач подав заяву про звільнення з роботи з 1 квітня 2016 року за угодою сторін.
Проте наказом в.о. генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Дихне Є.Г. від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п позивач був звільнений з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації згідно п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вказував, що сумлінно та професійно виконував обов'язки, покладені на нього трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку, жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності. Крім того, звільнення з роботи відбулось в період його тимчасової непрацездатності .
Посилаючись на те, що його звільнення відбулось із порушенням законодавства про працю, ОСОБА_3, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив скасувати наказ в.о. генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Дихне Є.Г. від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п про звільнення та наказ генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Рябікіна П.Б. від 31 березня 2017 року № 11-07/1-498/п про зміну дати звільнення, поновити його на займаній посаді, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2016 року по 29 травня 2017 року в розмірі 68 913,18 грн. та 35 000,00 грн. завданої моральної шкоди.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року позов задоволено частково.
Скасовано наказ в.о. генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Дихне Є.Г. від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п про звільнення ОСОБА_3 з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, на підставі п .2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Скасовано наказ генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Рябікіна П.Б. від 31 березня 2017 року № 11-07/1-498/п.
Поновлено ОСОБА_3 на роботі на посаді оператора технічних засобів контролю на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеку служби авіаційної безпеки ДП «МА «Бориспіль» з 31 березня 2016 року.
Стягнуто з ДП «МА «Бориспіль» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 березня 2016 року по 29 травня 2017 року в розмірі 68 913,18 грн. та моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн.
У задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди в більшому розмірі відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання рішення суду в порядку ст. 367 ЦПК України в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі на посаді оператора технічних засобів контролю на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеку служби авіаційної безпеки ДП «МА «Бориспіль».
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач не повідомляв старшого інспектора пункту контролю або заступника начальника зміни про свою непрацездатність, як того вимагає посадова інструкція, а тому на час звільнення відповідачу не було відомо про перебування позивача на стаціонарному лікуванні.
Оригінал листка непрацездатності подано відповідачу лише 31 березня 2017 року, у зв'язку з чим було видано наказ № 11-07/1-498/п про зміну дати звільнення позивача з 16 квітня 2016 року.
Також, відсутність у позивача можливості працювати не можна розглядати як вимушений прогул, оскільки дані обставини виникли не з вини роботодавця, а внаслідок недобросовісної поведінки позивача та його зловживаннями наданими правами.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював у ДП «МА «Бориспіль» на посаді оператора технічних засобів контролю на безпеку відділу контролю пасажирів на безпеку служби контролю на безпеки служби авіаційної безпеки.
30 березня 2016 року позивач подав заяву про звільнення з роботи з 1 квітня 2016 року за угодою сторін.
Наказом в.о. генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Дихне Є.Г. від 31 березня 2016 року № 11-07/1-428/п позивач був звільнений з роботи у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації згідно п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Іншим наказом генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Рябікіна П.Б. від 31 березня 2017 року № 11-07/1-498/п дата звільнення позивача з роботи була змінена з 31 березня 2016 року на 16 квітня 2016 року.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача відбулося в період його тимчасової непрацездатності, а тому він має бути поновлений на займаній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та з відшкодуванням моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Згідно із п. 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 9 квітня 2008 року № 189, непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров'я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров'я.
Отже, факт тимчасової непрацездатності працівника унеможливлює виконання ним своїх трудових обов'язків з поважних причин і на законних підставах звільняє його від їх виконання та відповідальності за їх невиконання.
За правилом ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена ч. 3 ст. 40, ч. 2 ст. 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.
При цьому, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Із копії довідки про тимчасову непрацездатність від 15 квітня 2016 року № 3 та копії листка непрацездатності серії АГУ № 201683 вбачається, що з 31 березня 2016 року по 15 квітня 2016 року ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні.
Указані обставини свідчать про те, що на день звільнення позивач перебував в стані тимчасової непрацездатності, а відтак, його звільнення було проведено з порушенням вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України.
Наказ генерального директора ДП «МА «Бориспіль» Рябікіна П.Б. від 31 березня 2017 року № 11-07/1-498/п не є правовою підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки не є підтвердженням поновлення порушених прав ОСОБА_3
Крім того, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в ч. 1 ст. 235 та ст. 240 КЗпП України, а тому встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що з наказом про звільнення від 31 березня 2016 року позивач ознайомлений не був, до суду звернувся 5 травня 2016 року, судовий розгляд тривав більше одного року не з вини позивача, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу йому повинен бути виплачений за весь час вимушеного прогулу, тобто з моменту звільнення і до ухвалення рішення.
Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, у разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Середньомісячне число робочих днів розрахову-ється діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно довідки начальника відділу розрахунку заробітної плати ДП «МА «Бориспіль» від 24 квітня 2017 року № 14.5-59/1-638, розмір середньоденної заробітної плати позивача становив 259,56 грн., а середньомісячна кількість робочих днів - 22,5 дні (24 + 21 / 2). У зв'язку з цим розмір середнього заробітку ОСОБА_3 за 1 місяць вимушеного прогулу склав 5 840,10 грн. (259,56 х 22,5).
Судом встановлено, що у період часу з 31 березня 2016 року по 29 травня 2017 року час вимушеного прогулу позивача становить 14 місяців. Йому була виплачена вихідна допомога в розмірі 5 840,10 грн. та компенсація за 10 днів невикористаної відпустки в розмірі 1 425,90 грн. Ці обставини свідчать про те, що у ДП «МА «Бориспіль» виник обов'язок виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 74 495,40 грн. (5 840,10 х 14 - 5 840,10 - 1 425,90).
Проте, збільшуючи позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток в розмірі 68 913,18 грн.
Отже, враховуючи принцип диспозитивності (ст. 11 ЦПК України), виплаті за час вимушеного прогулу підлягає 68 913,18 грн.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваних наказів, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку, оскільки звільнення працівника з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Крім того, частково задовольняючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд дійшов правильного висновку, виходячи із засад розумності та справедливості.
Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 11, 60, 61, 212 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» відхилити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: Ю.М. Кулішенко
Л.П. Сушко