Справа № 367/3023/16-ц Головуючий у І інстанції Пархоменко О. В.
Провадження № 22-ц/780/3513/17 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.
Категорія 46 06.09.2017
Іменем України
6 вересня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,
суддів : Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,
за участю секретаря : Тимошевської С.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту на право експлуатації та обслуговування наявних трубопроводів на інших ліній комунікацій,
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила встановити на її користь безстроковий земельний сервітут, який полягає у праві експлуатації та обслуговування наявних трубопроводів та інших ліній комунікацій та у зв'язку з цим проходу та проїзду на автомобілі по частині земельної ділянки відповідача площею 0,0030 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та являє собою трикутник площею 18,48 кв.м, розміром 7,38 м на 4,00 м на 4,00 м і на 3,10 м, позначений на схемі (план м: 1:100 згідно топографо-геодезичних зніманнях в листопаді 2015 року).
В обгрунтування своїх вимог позивач зазначила, що на підставі договорів дарування від 13 червня 2012 року вона є власником житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0400 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1
Відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 їй також належить земельна ділянка площею 0,0376 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1
29 липня 2014 року відповідач набула право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,0030 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 а за договором міни від 24 вересня 2014 року вона стала її одноосібним власником.
Вищевказана земельна ділянка ОСОБА_2 є суміжною щодо земельних ділянок ОСОБА_3 та через її частину, яка являє собою трикутник площею 18,48 кв.м, розміром 7,38 м на 4,00 м на 4,00 м і на 3,10 м, позначений на схемі (план м: 1:100 згідно топографо-геодезичних зніманнях в листопаді 2015 року) у 1975 році та у 2012 році було прокладено трубопровід водопостачання, самоплинної каналізаційної мережі, газопроводу-вводу середнього тиску до житлового будинку позивача та влаштовано оглядовий майданчик для під'їзду транспортом з метою не пошкодження комунікацій.
Відповідно до листів виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області від 9 лютого 2016 року та 16 лютого 2016 року можливість організації в'їзду/виїзду та прокладання комунікацій від АДРЕСА_1 та з інших сторін до садиби АДРЕСА_2 ОСОБА_3 відсутня, оскільки з АДРЕСА_1 проїзд перекриває земельна ділянка площею 0,0030 га, що належить ОСОБА_2, а з інших сторін розташовані сусідні приватні земельні ділянки, які теж перекривають під'їзд до ділянки позивача.
Отже, з урахуванням місця розташування вказаних земельних ділянок, ОСОБА_3 потребує постійного доступу до частини земельної ділянки ОСОБА_2 з метою експлуатації та обслуговування наявних трубопроводів та інших ліній комунікацій, проте остання чинить їй перешкоди в цьому та не бажає в добровільному порядку вирішити питання щодо укладання договору про встановлення земельного сервітуту.
Запропонований позивачем земельний сервітут має бути встановлено без визначення строку, він є найменш обтяжливим для відповідача, оскільки передбачає право користування лише частиною земельної ділянки відповідача, яка являє собою трикутник площею 18,48 кв.м, розміром 7,38 м на 4,00 м на 4,00 м і на 3,10 м.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 травня 2017 року позов задоволено.
Встановлено на користь ОСОБА_3 безстроковий земельний сервітут, який полягає у праві експлуатації та обслуговування наявних трубопроводів та інших ліній комунікацій та у зв'язку з цим проходу та проїзду на автомобілі по частині земельної ділянки площею 0,0030 га (кадастровий номер НОМЕР_2) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та являє собою трикутник площею 18,48 кв.м, розміром 7,38 м на 4,00 м на 4,00 м і на 3,10 м, позначений на схемі (план м: 1:100 згідно топографо-геодезичних зніманнях в листопаді 2015 року), що належить на праві власності ОСОБА_2
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Посилається на те, що питання щодо земельної ділянки вирішувалося сторонами в добровільному порядку. 25 січня 2014 року між сторонами було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого відповідач придбала у спільну часткову власність земельну ділянку площею 0,0794 га. Земельна ділянка, на яку позивач має намір встановити сервітут, утворена внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,0794 га. У вказаному договорі було гарантовано відсутність щодо вказаної земельної ділянки будь-яких прав третіх осіб, відсутність будь-яких сервітутів та обмежень в користуванні земельною ділянкою. Фактично вимога про встановлення сервітуту є вимогою про зміну умов договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25 січня 2014 року. На момент укладення вказаного договору позивач знала про те, що через вказану земельну ділянку проходять відповідні мережі, однак, відчужила її відповідачу, отримавши за це відповідну плату. Матеріали справи не містять доказів, які свідчать що відповідач створює позивачу перешкоди у прокладанні, експлуатації та обслуговуванні трубопроводів. Крім того, позивач незаконно встановила на належній відповідачу частині земельної ділянки металеву огорожу, а встановлення сервітуту надасть офіційні підстави надалі користуватися спірною частиною земельної ділянки. ОСОБА_3 також запланувала облаштувати на спірній земельній ділянці зону паркування автомобіля, що призведе до неможливості використання відповідачем земельної ділянки за цільовим призначенням. Суд не з'ясував можливість обслуговувати будинок без встановлення земельного сервітуту. Позивачем не доведено, що задоволення її потреб неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 13 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, за умовами якого позивач прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
13 червня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки, згідно якого позивач прийняла у дар земельну ділянку площею 0,0400 га, кадастровий номер НОМЕР_3, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1
ОСОБА_3 також є власником земельної ділянки площею 0,0376 га (кадастровий номер: НОМЕР_3) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 321090001003277.
3 липня 2014 року ОСОБА_2 набула право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,03640 га (кадастровий номер НОМЕР_4) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 у м. Ірпені Київської області.
24 вересня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір міни, згідно якого ОСОБА_2 прийняла у власність 1/2 частину земельної ділянки площею 0,003 га (кадастровий номер НОМЕР_2) з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1 у м. Ірпені Київської області.
25 січня 2014 року між ОСОБА_6, який діяв від імені ОСОБА_3, та ОСОБА_5, ОСОБА_2, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_5 та ОСОБА_2 купили в рівних частках по ? частині кожна земельну ділянку площею 0,0794 га, що розташована по АДРЕСА_1 у м. Ірпені Київської області.
18 листопада 2015 року КП «Ірпіньводоканал» складено акт про неможливість проведення технічного огляду, профілактичної роботи та ремонту водяних та водопровідних мереж в зв'язку з находженням їх на земельних ділянках других власників, що потребує договірних письмових погоджень або вирішення питання через встановлення сервітутів. В акті, зокрема, зазначено, що проводити оглядові, ремонтні, профілактичні роботи немає можливості у зв'язку з розташуванням їх на частині земельної ділянки площею 18,48 кв.м. з загальної площі земельної ділянки 0,0030 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка належить на праві власності гр. ОСОБА_2, що не надає змоги проводити необхідні технологічні, технічні, оглядові та ремонтні роботи з АДРЕСА_3 власника ОСОБА_3 Неможливе відновлення старої мережі водопостачання, прокладеної в квітні 1975 року без використання з земельної ділянки 0,0364 га, кадастровий номер НОМЕР_4.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції керуючись положеннями ст. ст. 401, 403 ЦК України, виходив з того, з боку відповідача чиняться перешкоди позивачу у експлуатації та обслуговуванні наявних трубопроводів та інших ліній комунікацій.
Проте колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 402 ЦК України земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Право користування чужою земельною ділянкою полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів; забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ст. 99 ЗК України).
Отже, обов'язковою умовою встановлення сервітуту є певна потреба у користуванні чужим майном та відсутність можливості у задоволенні цієї потреби іншим способом, як встановлення сервітуту з конкретним землекористувачем.
Ураховуючи вимоги ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
У позовній заяві ОСОБА_3 зазначила, що через частину земельної ділянки відповідача, яка являє собою трикутник площею 18,48 кв.м, розміром 7,38 м на 4,00 м на 4,00 м і на 3,10 м, позначений на схемі (план м: 1:100 згідно топографо-геодезичних зніманнях в листопаді 2015 року) прокладено трубопровід водопостачання, самоплинної каналізаційної мережі, газопроводу-вводу середнього тиску до житлового будинку позивача та влаштовано оглядовий майданчик для під'їзду транспортом з метою не пошкодження комунікацій. Прокладання нових мереж водопостачання для заміни старих і зношених по існуючому місцю їх прокладання та скупченню неможливе та потребує додаткової суміжної території земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_2
Заявляючи позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту у зазначений нею спосіб, ОСОБА_3 не довела потребу у користуванні чужим майном, а також те, що земельний сервітут не можливо встановити іншим способом.
Позивач не надала жодних доказів, які вказують на те, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди у прокладанні, експлуатації, обслуговуванні трубопроводів та інших ліній комунікації, а також не надає доступу для проведення технічного огляду даних комунікацій.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що фактично підставою для звернення до суду є неможливість обслуговування КП «Ірпіньводоканал» мереж водопостачання, які проходять через земельну ділянку ОСОБА_2
Наказом Держжитлокомунгоспу України № 30 від 05 липня 1995 року затверджено «Правила технічної експлуатації систем водопостачання та водовідведення населених пунктів України».
Так, згідно п. 2.1.6. зазначених Правил до функцій виробника входять, зокрема, здійснення технічного переоснащення та заміни зношених основних фондів.
Згідно п. п. 2.9.3., 2.9.5, 2.9.6. зазначених Правил огляди споруд і устаткування повинні проводитись періодично, за затвердженим керівництвом календарним планом. Поточний ремонт виконують за рахунок експлуатаційних витрат, включають до техпромфінплану виробника і здійснюють силами ремонтних підрозділів чи експлуатаційного персоналу. Капітальний ремонт виконують силами ремонтно-будівельних організацій (підрядним способом) чи ремонтних бригад виробника (господарським способом).
Згідно п. п. 1.2, 1.3 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених Наказом Мінжитлокомунгоспу № 190 від 27 червня 2008 року виробник послуг централізованого водопостачання та водовідведення - суб'єкт господарювання, що виробляє або створює послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - виробник). Виробник обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі або на які є відповідний договір на обслуговування із споживачем.
Таким чином позивач в силу вимог закону не має ні права ні обов'язку на прокладення, експлуатацію та обслуговування трубопроводів та інших ліній комунікацій, що перебувають на балансі КП «Ірпіньводоканал», а отже і сервітут на користь позивача встановлений бути не може.
В той же час, як було зазначено вище обов'язок обслуговування вуличних, квартальних та дворових мережі водопостачання та водовідведення лежить на виробнику цих послуг, а відтак, саме виробник послуг, має право на звернення до суду з вимогами про усунення перешкод у виконанні визначеного законом обов'язку по обслуговуванню мереж водопостачання та водовідведення, в тому числі і про встановлення сервітуту у разі наявності для цього відповідних підстав.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства можна зробити висновок, що виробник послуг водопостачання та водовідведення, в даному випадку КП «Ірпіньводоканал», не має права відмовити споживачу в приєднанні будинку до зазначених мереж з підстав вчинення третіми особами перешкод в їх обслуговуванні.
Викладене свідчить, що при вирішені спору судом неповно встановлено фактичні обставин справи, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, що в силу ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову за безпідставністю заявлених вимог в межах пред'явленого позову.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача стягуються документально підтвердженні судові витрати, понесені відповідачем, а саме 606,32 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 травня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 606,32 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий Н.В. Ігнатченко
Судді: Ю.М. Кулішенко
Л.П. Сушко