Єд. унік. №243/7752/17
Провадження №2-о/243/742/2017
04 вересня 2017 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Старовецького В.І.
при секретарі Каліух К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №17 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області заявуОСОБА_1, за участі заінтересованої особи: Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті , -
До Слов'янського міськрайонного суду надійшла заява ОСОБА_1, за участі заінтересованої особи: Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті. Дана заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року помер її батько - ОСОБА_2. Після його смерті відкрилася спадщина на нерухоме майно у м. Горлівка Донецької області. За життя спадкодавцем заповіту складено не було, тому вона стала єдиним законним спадкоємцем.
У встановленому порядку та строки заявник звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що свідоцтво про смерть, видане Микитівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Горлівського міського управління юстиції у Донецькій області, не є документом, підтверджуючим факт смерті спадкодавця. Також їй було запропоновано звернутися до суду з метою встановлення вищевказаного факту.
У відповідності до наказів Міністерства юстиції України від 25.11.2014 № 246/7, 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Луганської області» та «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області» відділи державної реєстрації актів цивільного стану Донецької та Луганської області, що знаходилися на тимчасово неконтрольованій території, переміщено на підконтрольну Україні територію. Видані на цій території після 01.12.2014 року документи про державну реєстрацію актів цивільного стану не є документами територіальних органів Міністерства юстиції України.
Заявник зазначає, що встановлення факту смерті необхідно для отримання свідоцтва про право на спадщину. Вона не може зареєструвати смерть батька та реалізувати свої спадкові права.
Просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Ленінське, м. Дзержинська, Донецької області громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року у Микитівському районі міста Горлівка Донецької області.
В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилась, надала суду клопотання, відповідно до якого просила розглянути справу без її участі та задовольнити заяву про встановлення факту смерті її батька ОСОБА_2 (а.с.24).
Заінтересована особа - Слов'янський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, свого представника для участі в судовому засіданні не направила, відповідно до листа №15-5-3741/15.22-16 від 02.09.2017 року просила розглянути справу без їх участі та прийняти рішення відповідно до діючого законодавства (а.с. 22).
Згідно з ч. 2 ст.197 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання або за розпорядженням головуючого інший працівник апарату суду. У разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що вимоги, викладені в даній заяві підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.1 ст.2571 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Згідно свідоцтва про укладання шлюбу серії НОМЕР_1, видане 21.02.1991 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, уклав шлюб з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, і після укладання шлюбу прізвище дружини стало «ОСОБА_1» (а.с.9).
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 10.04.1970 року, міським РАЦС м. Артемове, м. Дзержинськ, Донецької області, батьком заявника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, є ОСОБА_2 (а.с.8).
Як вбачається з вище вказаного ОСОБА_1, є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 2571 ЦПК України, має право звернутись до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3, виданого на тимчасово непідконтрольній Україні території, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року у Микитівському районі м. Горлівки, Донецької області (а.с.11).
Згідно з довідки про причину смерті №18 від 17.01.2015 року, виданої на тимчасово непідконтрольній Україні території, ОСОБА_2, помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року у віці 68 років, причина смерті - злоякісне новоутворення простати (а.с.10).
Як вбачається з заяви про надання послуг на поховання ОСОБА_2 (а.с.12), заявник займалася похованням свого батька - ОСОБА_2, на цвинтарі «Комсомолець» у м. Горлівка, Донецької області.
З фотознімків які були надані заявником, вбачається, що на кладовищі є поховання на надгробному хресті якого вказано «ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6-ІНФОРМАЦІЯ_5» (а.с.13).
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним та не створює правових наслідків.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватися положеннями частини другої статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до абзацу першого п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» з наступними змінами та доповненнями, заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права.
Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду повинно ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 213 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справи у порядку статті 257-1 ЦПК України.
Тому, суд не може прийняти до уваги свідоцтво про смерть ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, видане на тимчасово непідконтрольній Україні території, довідку про причину смерті №18 від 17.01.2015 року, видану на тимчасово непідконтрольній Україні території, згідно з якими ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року за місцем свого проживання - у Микитівському районі м. Горлівки, Донецької області, як допустимі докази при розгляді даної справи. Однак, оцінюючи надані заявником докази в їх сукупності, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_2, знайшло своє підтвердження в судовому засіданні.
Згідно з ч. 8 ст. 256 ЦПК України, суди розглядають справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Так, в судовому засіданні з достовірністю встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року за місцем свого проживання - в Микитівському районі м. Горлівки, Донецької області, тобто на території, що не контролюється владою України, що унеможливлює реєстрацію факту смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану України.
Встановлення факту смерті ОСОБА_2 необхідно заявнику для отримання свідоцтва про його смерть для подальшого його використання в цивільно-правових відносинах згідно законодавства України.
Беручи до уваги, що від встановлення даного факту залежить виникнення особистих майнових прав заявника, а законом не визначено іншого порядку їх встановлення, а також той факт, що заявник має на меті встановити факт смерті свого батька для отримання свідоцтва про смерть та для подальшого його використання в цивільно-правових відносинах, згідно законодавства України, суд вважає, що вимоги заявника підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 4. ст. 2571, п. 8 ч. 1 ст. 367 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 5-8, 10-15, 60, 61, 107, 208-209, 212-215, 218, 256-259, 2571, 367 ЦПК України,п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 року, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд -
Заяву ОСОБА_1, за участі заінтересованої особи: Слов'янського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, про встановлення факту смерті - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця селища Ленінське, м. Дзержинська, Донецької області, громадянина України, останнє зареєстроване місце проживання: Україна, АДРЕСА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року у Микитівському районі міста Горлівка Донецької області.
Допустити негайне виконання судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду В.І. Старовецький