"31" серпня 2017 р. Справа № 917/379/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
при секретарі Кладько А.С.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_1 (договір про надання правової допомоги (витяг) від 01.03.2017, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №590 від 29.11.2011),
відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 01.02.2017),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №2100 П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 у справі № 917/379/17
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП-НАФТА", смт.Теофіполь Хмельницької області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір'я молокопродукт", м.Гадяч Полтавської області,
про стягнення 621498,04 грн.
ТОВ "Віп-Нафта" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Білогір'я молокопродукт" 621498,04 грн. заборгованості за період з січня 2016 року по грудень 2016 року (включно), що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами 02.01.2016 договору поставки паливно-мастильних матеріалів № 001.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 (суддя Семчук О.С.) у позові відмовлено.
Позивач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити, а також стягнути з відповідача на користь позивача всі понесені судові витрати у справі.
В обґрунтування вимог скарги позивач посилається на те, що ним було заявлено позов про стягнення з відповідача всієї наявної заборгованості за поставлені товари в сумі 621498,04 грн. (у тому числі - за договором №002 від 03.12.2012), а не боргу виключно за договором поставки №001 від 02.01.2016. Тому висновок місцевого господарського суду про те, що договір №002 від 03.12.2012 не є підставою заявлених позовних вимог, на думку позивача, не відповідає обставинам справи. Апелянт із посиланням на п.3.8 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 21.01.2004 №22, зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що за позивачем закріплено право спрямувати кошти, які сплачуються відповідачем без чіткого зазначення призначення платежу, в першу чергу на погашення боргу, який виник раніше. Також заявник апеляційної скарги зазначає, що місцевим господарським судом першої інстанції не надано належної оцінки доказу, що має значення для вирішення спору, а саме, повідомленню ТОВ "Білогір'я молокопродукт", надісланому на адресу ТОВ "Віп-Нафта", від 03.05.2017, згідно з яким відповідач визнає суму основного боргу 630820,51 грн. та просить про її розстрочення.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.07.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Тарасова І.В., суддя Фоміна В.О.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено її розгляд на 27.07.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду: позивачу - письмові пояснення з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження фактів, викладених в апеляційній скарзі; відповідачу - відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень.
26.07.2017 у зв'язку з перебуванням у відпустці суддів Тарасової І.В. та Фоміної В.О. було здійснено повторний автоматичний розподіл справи, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевель О.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
27.07.2017 відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на тому, що підставою позову в даній справі є виключно договір №001 від 02.01.2016, за яким ТОВ "Білогір'я молокопродукт" сплатило заборгованість у повному обсязі, зазначає, що в листі від 03.05.2017 відповідач лише висловив прохання про врегулювання спору шляхом розстрочення суми основного боргу безвідносно його визнання саме за договором №001. Відповідач також вважає неправомірним посилання позивача на заяву №3/03 від 11.03.2016 про зарахування однорідних вимог, оскільки відповідні вимоги не є зустрічними, отже, відсутні підстави для припинення зобов'язання в порядку ст.601 ЦК України, 203 ГК України. Відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.
Позивач 27.07.2017 надав пояснення, в яких зазначає, зокрема, про те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження своєї правової позиції у справі (відсутності боргу або іншого розміру боргу, ніж вказано позивачем).
У судовому засіданні 27.07.2017 було оголошено перерву до 11:30 години 10.08.2017 для надання сторонами додаткових пояснень та доказів, зокрема, доказів наявності або відсутності у ОСОБА_3, яким від імені ТОВ "Білогір'я молокопродукт" надано письмову згоду на зарахування сплачених даним товариством коштів у сумі 775983,25 грн. в погашення заборгованості за договором №002 від 03.12.2012, відповідних повноважень.
10.08.2017 позивач надав для долучення до матеріалів справи відомість по взаєморозрахунках із контрагентами по договору поставки від 03.12.2012 №002, рахунки на оплату товару, поставленого у 2015 - 2016 роках, банківські виписки за 2015, 2016 роки та за 31.03.2017, нотаріально засвічену виписку (копію) трудової книжки ОСОБА_3, який станом на час підписання відповідної заяви про зарахування коштів перебував на посаді комерційного директора ТОВ "Білогір'я молокопродукт".
ТОВ "Білогір'я молокопродукт" надало клопотання (вх.№8392 від 10.08.2017) про зупинення провадження у справі. Клопотання мотивоване тим, що ТОВ "Білогір'я молокопродукт" звернулося до правоохоронних органів із заявою про вчинення посадовими особами позивача злочину, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, а саме, підроблення заяви №3/03 від 11.03.2016 про припинення зобов'язань зарахуванням, на даний час триває досудове розслідування. Заявник вважає вказану обставину такою, що перешкоджає розгляду позовних вимог по суті, та із посиланням на ч.2 ст.79 ГПК України просить зупинити апеляційне провадження до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 03.08.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170130000660, та прийняття слідчими органами відповідного процесуального рішення.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 розгляд справи відкладено на 31.08.2017, запропоновано учасникам процесу надати суду мотивовані пояснення з урахуванням питань, що були предметом розгляду в судовому засіданні, а саме: відповідачу - надати письмові докази наявності або відсутності у комерційного директора ТОВ "Білогір'я молокопродукт" ОСОБА_3 повноважень на підписання заяви №3/03 від 11.03.2016 стосовно надання згоди на зарахування коштів у сумі 775983,25 грн. в погашення заборгованості за договором №002 від 03.12.2012.
10.08.2017, після судового засідання, суддею-доповідачем отримано лист слідчого СВ Гадяцького відділу поліції ГУ Національної поліції в Полтавській області, в якому слідчий просить надати із матеріалів справи оригінал заяви №3/03 від 11.03.2016 у зв'язку з проведенням відповідного досудового розслідування. На вказаний лист надано відповідь від 11.08.2017, в якій зазначено про відсутність передбачених законом підстав для задоволення такого звернення.
31.08.2017 відповідач надав додаткові пояснення, в яких зазначає, що станом на березень 2016 року ОСОБА_3 дійсно працював у ТОВ "Білогір'я молокопродукт" на посаді комерційного директора (звільнився 13.09.2016), однак ні під час його роботи у товаристві, ні після звільнення інформація про отримання і підписання ним заяви №3/03 від 11.03.2016 не надходила, у бухгалтерському обліку ТОВ "Білогір'я молокопродукт" зміни щодо зарахування вимог, зазначених у заяві, не відображалися; накази та протоколи загальних зборів товариства щодо уповноваження ОСОБА_3 на підписання документів від імені ТОВ "Білогір'я молокопродукт" не оформлювалися, натомість єдиним підписантом, тобто особою, уповноваженою загальними зборами учасників представляти інтереси даного товариства як юридичної особи у правовідносинах з третіми особами, станом на 16.03.2016 (дату отримання та підписання ОСОБА_3 заяви від 11.03.2016) був директор товариства ОСОБА_4 За твердженням відповідача, ОСОБА_3 від імені юридичної особи - ТОВ "Білогір'я молокопродукт" - вчинив правочин (надав згоду на зарахування коштів) без належних на те повноважень, при цьому в подальшому вказаний правочин не був схвалений ТОВ "Білогір'я молокопродукт".
У судовому засіданні 31.08.2017 представник відповідача стверджував, що, на його думу, заява №3/03 від 11.03.2016 є підробленою, та наполягав на задоволенні клопотання про зупинення апеляційного провадження до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному 03.08.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017170130000660, та прийняття слідчими органами відповідного процесуального рішення.
Представник позивача проти тверджень відповідача заперечував та посилався на те, що ним було направлено запит до ОСОБА_3 та 30.08.2017 отримано відповідь (зміст вказаної відповіді оголошено представником позивача в судовому засіданні 31.08.2017), в якій ОСОБА_3 підтверджує, що ним було отримано та узгоджено заяву ТОВ "ВІП-НАФТА", оскільки станом на 01.01.2016 у ТОВ "Білогір'я молокопродукт" існувала заборгованість перед ТОВ "ВІП-НАФТА" за поставками, здійсненими у 2015 році. Пояснень щодо наявності у нього повноважень на вчинення відповідної дії від імені ТОВ "Білогір'я молокопродукт" ОСОБА_3 не надано - про що також зазначив представник позивача в судовому засіданні.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення апеляційного провадження до закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.
У даній статті визначено вичерпний перелік обставин, які є підставою для зупинення провадження у справі, а виходячи з аналізу її змісту, необхідною передумовою для застосування зупинення провадження у справі мають бути обставини, що перешкоджають розгляду по суті заявлених позовних вимог.
Проте наведена заявником обставина - здійснення досудового розслідування за заявою відповідача про підроблення документу (заяви №3/03 від 11.03.2016) - не відноситься до вищевказаного переліку, оскільки досудове розслідування не є іншою справою, що розглядається іншим судом. Окрім того, відповідачем не зазначено обставин, які перешкоджали б розгляду по суті заявлених позовних вимог.
З огляду на викладене, колегія суддів відмовляє у клопотанні ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про зупинення апеляційного провадження в даній справі.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду даної справи Харківським апеляційним господарським судом, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства - зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
02.01.2016 між ТОВ "ВІП-НАФТА" (постачальник) та ТОВ "Білогір'я молокопродукт" (покупець) було укладено договір поставки паливно-мастильних матеріалів № 001 строком дії до 31.12.2016 (т.1, а.с.34).
При цьому сторони узгодили, зокрема, наступне:
- в порядку та на умовах, визначених цим Договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а саме, паливно-мастильні матеріали (ПММ), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Кількість товару, його асортимент, ціна та дата поставки щодо кожної партії товару в межах строку дії договору вважаються погодженими сторонами з моменту підписання видаткової накладної (специфікації). Ціна товару визначається згідно виписаних постачальником видаткових накладних (рахунків, специфікацій). Поставка здійснюється на умовах СРТ - пункт призначення покупця (п. 1.1. - 1.5. Договору поставки);
- покупець оплачує постачальникові вартість ПММ на підставі специфікації (рахунку) за попередньою оплатою. Розрахунки за договором здійснюються шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок постачальника або внесення грошових коштів готівкою в касу постачальника (п. 3.1. - 3.2. договору поставки).
Відповідно до розрахунку позивача, на виконання умов договору поставки у період з 08.01.2016 по 30.12.2016 ним було поставлено, а відповідачем прийнято (без зауважень) товар (ПММ) на загальну суму 3495547,24 грн., що підтверджується належним чином оформленими та підписаними обома сторонами накладними (т.1, а.с. 21 - 32, 44 - 63).
Відповідач у наданому суду першої інстанції контррозрахунку (т.1, а.с.217) зазначив, що за вищевказаний період ним було отримано товару на суму 3535235,24 грн. Проте, проаналізувавши вказаний доказ у сукупності з наявними в матеріалах справи копіями первинних документів (видаткових накладних, рахунків на оплату, платіжних доручень), колегія суддів встановила, що до вказаного розрахунку відповідачем було зайво включено вартість товару, отриманого за накладною №47 від 30.04.2016 на суму 8300,00 грн., №74 від 01.07.2016 на суму 8300,00 грн., №106 від 07.09.2016 на суму 23088,00 грн. (усього на суму 39688,00 грн.), які містять посилання на інші договори. Таким чином, загальна вартість товару, який за даними відповідача отримано ним від позивача саме за договором №001 від 02.01.2016 (3535235,24 - 39688,00 = 3495547,24), збігається із сумою, вказаною позивачем.
Відповідачем в ході провадження в суді першої інстанції було надано докази здійснення оплати за договором № 001 від 02.01.2016, а саме - платіжні доручення (т.1, а.с. 187 - 216), з яких вбачається, що відповідачем протягом 2016 року здійснено оплату за товар, отриманий від позивача згідно з договором № 001 від 02.01.2016, на загальну суму 3650032,45 грн., окрім того, вже після порушення провадження в даній справі, згідно з платіжним дорученням НОМЕР_1 від 31.03.2017 ним сплачено 36229,70 грн. - тобто усього 3686262,15 грн., тоді як вартість поставленого товару, яка визнається обома сторонами, становить 3495547,24 грн. Як вбачається із даних платіжних документів, в якості призначення платежу в них зазначено про оплату за договором № 001 від 02.01.2016 або ж вказано номер відповідного рахунку-фактури, що виставлявся позивачем відповідачеві за даним договором.
Встановивши вказані обставини в ході розгляду справи, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем за договором № 001 від 02.01.2016.
Як вбачається з апеляційної скарги та пояснень позивача, останній не заперечує факт оплати відповідачем у 2016 році та у березні 2017 року коштів на загальну суму 3686262,15 грн.
Разом з тим, апелянт посилається на те, що між сторонами було також укладено договір №002 від 03.12.2012 (т.2, а.с.116), за яким відповідач також отримував від позивача паливно-мастильні матеріали і має заборгованість з їх оплати. Відповідно до підписаного обома сторонами акту звірки взаєморозрахунків за період: січень - травень 2016 року (т.1, а.с. 33), за відповідачем на кінець вказаного періоду рахувалася заборгованість у розмірі 1347951,49 грн. (з урахуванням заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1025983,25 грн., яка за даними сторін існувала на початок січня 2016 року). Позивач зазначає, що після підписання вищевказаного акту, а саме, в період з 13.06.2016 по 30.12.2016 ТОВ "ВІП-НАФТА" здійснило поставку товарів ТОВ "Білогір'я молокопродукт" згідно з видатковими накладними на суму 822689,00 грн., отже, з урахуванням суми боргу, що існувала станом на 31.05.2016, та оплат в сумі 1549142,45 грн., здійснених відповідачем у період з 01.06.2016 по 31.12.2016, ТОВ "ВІП-НАФТА" 15.03.2017 було подано позов до ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про стягнення суми 621498,04 грн., яка, на думку позивача, є рештою несплаченого боргу за обома договорами.
Відповідач в ході апеляційного провадження визнавав наявність у нього несплаченої заборгованості за договором №002 від 03.12.2012, однак наполягав на тому, що її не може бути стягнуто в даному провадженні, оскільки ТОВ "ВІП-НАФТА" заявлено позов про стягнення заборгованості, що виникла виключно з договору № 001 від 02.01.2016 - тобто за товар, поставлений у 2016 році.
Тобто, спір між сторонами фактично стосується підстав виникнення боргу в сумі 621498,04 грн. (а саме - визначення правочину, з яким пов'язана спірна сума) та підстав заявлення ТОВ "ВІП-НАФТА" позову до ТОВ "Білогір'я молокопродукт" про стягнення вказаної суми.
Позивач в апеляційній скарзі стверджує, що, як вбачається з позовної заяви та оскаржуваного рішення, ТОВ "ВІП-НАФТА", звертаючись до суду першої інстанції, пред'явило позовну вимогу про стягнення всієї наявної заборгованості за обома договорами, а не боргу виключно за договором поставки від № 001 від 02.01.2016.
Стосовно вказаного аргументу колегія суддів зазначає наступне.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відповідне роз'яснено у п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Як вбачається з позовної заяви, позивач посилається на ст.11 ЦК України, якою встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, та зазначає, що підставою виникнення зобов'язань у ТОВ "Білогір'я молокопродукт" перед ТОВ "ВІП-НАФТА" є договір № 001 від 02.01.2016; посилання на будь-які інші правочини у позовній заяві відсутні.
Ті обставини, що позивачем було додано до позову акт звірки взаєморозрахунків за період: січень - травень 2016 року, в якому зазначено про існування заборгованості відповідача перед позивачем на початок січня 2016 року у сумі 1025983,25 грн., і що судом першої інстанції було досліджено докази, які стосуються взаєморозрахунків сторін до 02.01.2016, на думку колегії суддів, не свідчать про заявлення ТОВ "ВІП-НАФТА" про будь-які інші підстави виникнення спірної суми заборгованості окрім договору № 001 від 02.01.2016.
Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Приписи частини четвертої статті 22 ГПК не застосовуються під час розгляду справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій. Відповідне узгоджується з правовою позицією, викладеною в п.3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". При цьому господарським судам чинним процесуальним законодавством не надано права самостійно змінювати заявлену позивачем підставу позову.
Однак у матеріалах справи відсутні докази звернення ТОВ "ВІП-НАФТА" до суду першої інстанції із заявою про зміну підстав позову. Натомість в ході апеляційного провадження позивач наполягав на тому, що саме у позовній заяві ним було викладено вимогу про стягнення загальної суми боргу, що виникла як на підставі договору №001 від 02.01.2016, так і раніше, до укладення вказаного договору. Проте, як було встановлено вище, вказані твердження не узгоджуються з матеріалами справи, а саме - зі змістом позовної заяви та доданих до неї документів.
Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що для вирішення спору в даній справі мають значення лише обставини, які стосуються виконання (або невиконання) ТОВ "Білогір'я молокопродукт" зобов'язань за договором №001 від 02.01.2016, на який посилається ТОВ "ВІП-НАФТА" в позовній заяві.
Відповідно до ст. 599 ЦК України та ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено місцевим господарським судом, підтверджується матеріалами справи та не спростовано апелянтом, протягом 2016 року відповідачем здійснено оплату позивачеві на загальну суму 3650032,45 грн., окрім того, вже після порушення провадження в даній справі, ним сплачено 36229,70 грн. - тобто усього 3686262,15 грн. При цьому у відповідних платіжних документах відповідач вказував призначення платежу "за ПММ згідно договору поставки № 001 від 02.01.2016" або ж наводив номери виставлених позивачем рахунків, які містили посилання на вказаний договір.
Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу - відповідне узгоджується з приписами п. 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, та п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (на які обґрунтовано посилається місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні).
Позивач, не заперечуючи вказаних обставин, водночас посилається на зміну призначення платежів за згодою сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представника ТОВ "ВІП-НАФТА", єдиним доказом, що, на думку позивача, свідчить про наявність такої згоди, є заява №3/03 від 11.03.2016 (т.2, а.с.8). У вказаній заяві, адресованій ТОВ "Білогір'я молокопродукт", ТОВ "ВІП-НАФТА" зазначає, що ним отримано від ТОВ "Білогір'я молокопродукт" 785000,00 грн. оплати за паливно-мастильні матеріали, поставлені за договором № 001 від 02.01.2016 (строк виконання зобов'язань - січень - березень 2016 року), однак у зв'язку з тим, що ТОВ "Білогір'я молокопродукт" заборгувало ТОВ "ВІП-НАФТА" 775983,25 грн. за договором №002 від 03.12.2012 (строк виконання зобов'язань - листопад - грудень 2015 року), ТОВ "ВІП-НАФТА" із посиланням на ч.3 ст.203 ГК України заявляє про зарахування оплати в сумі 775983,25 грн. за договором №002 від 03.12.2012.
На вказаній заяві міститься відмітка від 16.03.2016 про її отримання та згоду із зарахуванням коштів, підписана комерційним директором ТОВ "Білогір'я молокопродукт" ОСОБА_3
Надаючи правову оцінку вищевказаній заяві, місцевий господарський суд обґрунтовано, із посиланням на приписи 601 ЦК України, ст.203 ГК України, дійшов висновку про те, що зазначені у заяві зобов'язання не є зустрічними (оскільки за обома зобов'язаннями боржником є ТОВ "Білогір'я молокопродукт", а кредитором ТОВ "ВІП-НАФТА"), отже, не можуть бути зараховані за заявою однієї сторони.
Стосовно наявності згоди ТОВ "Білогір'я молокопродукт" як юридичної особи на таке зарахування (про що стверджує позивач), колегія суддів зазначає наступне.
Із наданих сторонами доказів та пояснень вбачається, що у березні 2016 ОСОБА_3 дійсно перебував на посаді комерційного директора ТОВ "Білогір'я молокопродукт". У наданих позивачем письмових поясненнях від імені вказаної особи зазначено, що ОСОБА_3 підписав дану заяву 16.03.2017, оскільки ТОВ "Білогір'я молокопродукт" зазвичай погашало заборгованість перед ТОВ "ВІП-НАФТА" по мірі її виникнення, тобто в першу чергу від найдавнішої, що дозволило у першому півріччі 2016 закрити борг по поставках паливно-мастильних матеріалів за 2015 рік.
Разом з тим, посадової інструкції комерційного директора або будь-якого іншого внутрішнього документа ТОВ "Білогір'я молокопродукт", за яким комерційний директор був би наділений правом від імені даного товариства погоджувати спрямування сплачених контрагентові коштів на погашення заборгованості за іншим договором, ніж той, що зазначений у відповідних платіжних дорученнях - сторонами суду не надано.
Натомість відповідач із посиланням на Статут ТОВ "Білогір'я молокопродукт" та запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, наполягає на тому, що єдиним підписантом, тобто особою, уповноваженою загальними зборами учасників представляти інтереси даного товариства як юридичної особи у правовідносинах з третіми особами, станом на 16.03.2016 (дату отримання та підписання ОСОБА_3 заяви від 11.03.2016) був директор товариства ОСОБА_4
Як вбачається з матеріалів справи та правової позиції відповідача, ТОВ "Білогір'я молокопродукт" не було схвалено зарахування коштів згідно із заявою ТОВ "ВІП-НАФТА" №3/03 від 11.03.2016, натомість відповідач проти такого зарахування заперечував, посилаючись, зокрема, на те, що у бухгалтерському обліку ТОВ "Білогір'я молокопродукт" зміни щодо зарахування вимог, зазначених у заяві, не відображалися.
Таким чином, враховуючи, що підтверджена матеріалами справи сума здійснених відповідачем у 2016 році платежів із цільовим призначенням - погашення заборгованості за договором № 001 від 02.01.2016 (3650032,45 грн.) - перевищує як загальну вартість поставленого за цим договором товару (3495547,24 грн.), так і суму позовних вимог (621498,04 грн.), яку позивач вважає залишком несплаченого боргу, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності заборгованості відповідача за договором № 001 від 02.01.2016, на підставі якого заявлено позовні вимоги в даній справі, то позов задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі, оскільки предметом позову в даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 621498,04 грн., а відтак клопотання про припинення провадження в порядку п. 1-1 ст. 80 ГПК України в частині стягнення основного боргу 3725950,15 грн. задоволенню не підлягає, враховуючи, що дана сума знаходиться за межами предмету спору, а також між сторонами наявні спірні (неврегульовані) питання, тому в розумінні п. 1-1 ст. 80 ГПК України підстави для припинення провадження у даній справі відсутні.
Апелянт стверджує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказу, що має значення для вирішення спору, а саме, повідомленню ТОВ "Білогір'я молокопродукт", надісланому на адресу ТОВ "Віп-Нафта", від 03.05.2017, згідно з яким відповідач визнає суму основного боргу 630820,51 грн. та просить про її розстрочення. Разом з тим, як уже зазначалося, місцевим господарським судом, за результатами розгляду та оцінки всіх обставин справи в їх сукупності, у відповідності до приписів ст.43 ГПК України, зроблено правомірний висновок про відсутність у відповідача заборгованості перед позивачем за договором № 001 від 02.01.2016, на підставі якого заявлено позовні вимоги в даній справі. Окрім того, судом першої інстанції враховано, що в подальшому, після надіслання вищевказаного повідомлення позивачеві, ТОВ "Білогір'я молокопродукт" заперечувало проти наявності у нього боргу перед ТОВ "ВІП-НАФТА" за договором № 001 від 02.01.2016. Тому відповідні твердження позивача не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
В апеляційній скарзі позивач посилався також на те, що судом першої інстанції не дотримано приписів ст.82 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу. Однак апелянтом не зазначено, які саме висновки Верховного Суду України, на його думку, підлягали врахуванню і яким чином їх неврахування призвело до прийняття неправильного рішення.
Отже, з огляду на те, що доводи позивача не знайшли підтвердження в ході апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, а апеляційна скарга позивача - без задоволення.
Водночас, враховуючи наявність спірних питань між сторонами щодо виконання відповідачем договору №002 від 03.12.2012 - колегія суддів зазначає, що ТОВ "ВІП-НАФТА" не позбавлене права звернутися з позовом про стягнення з ТОВ "Білогір'я молокопродукт" заборгованості за вищевказаним договором.
Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Харківського апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 30.05.2017 у справі №917/379/17 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 05.09.17
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Білоусова Я.О.
Суддя Крестьянінов О.О.