"30" серпня 2017 р.Справа № 916/319/17
Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді: Богацької Н.С.
суддів: Діброви Г.І., Разюк Г.П.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників сторін:
від позивача: в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 22.06.2017;
від третьої особи: в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС
на рішення Господарського суду Одеської області від 20.04.2017
по справі № 916/319/17
за позовом: Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
до відповідача: Одеської митниці ДФС
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області
про: стягнення 18 843,68 грн.
В лютому 2017 року Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської митниці ДФС про стягнення 18843,68 грн. шкоди, заподіяної внаслідок надання недостовірних відомостей.
В обґрунтування заявленого позову позивач з посиланням на норми ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зазначає, що внаслідок надання Білгород-Дністровською митницею недостовірних відомостей виникла переплата пенсій у загальній сумі 18843,68грн., обов'язок відшкодування якої позивач вважає наявним у митниці.
Відповідач в своєму відзиві на позовну заяву від 14.03.2017, окрім іншого, просив суд застосувати до вимог позивача строк позовної давності та у задоволенні заявлених позовних вимог відмовити, посилаючись на недоведеність та невідповідність позовних вимог чинному законодавству.
Позивач подав до суду клопотання № 3610/11 від 04.04.2017 про поновлення пропущеного строку, обґрунтовуючи його тим, що строк пропущеного з поважних причин.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.04.2017 позов Білгород-Дністровського об'єднання управління Пенсійного фонду України в Одеській області задоволено у повному обсязі: стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області 18 843, 68 грн. шкоди. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в повному обсязі та визнав поважними причини пропуску позивачем строку позовної давності.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Одеська митниця ДФС звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в позові Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь Одеської митниці ДФС всі здійснені нею документально підтверджені витрати по сплаті судового збору.
Підставами для скасування рішення місцевого господарського суду апелянт згідно поданої апеляційної скарги визначає порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мало своїм наслідком прийняття незаконного судового акту.
Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску строку позовної давності, так само як і не надано доказів існування відповідних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду за захистом порушеного права. У відношенні доказів наявності порушеного права зауважував на недоведеності позивачем та помилковому встановленні судом всіх елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого ст. 1166 ЦК України, зокрема, протиправності поведінки відповідача з видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсії, через відсутність відповідного рішення суду. Стягнення вказаної суми шкоди безпосередньо з органу доходів та зборів вважав таким, що не відповідає висновку Конституційного суду України у справі № 12-рп/2001 від 03.10.2001, оскільки відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органі державної влади здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів. Крім того, апелянт зауважив, що Південна митниця не є правонаступником Білгород-Дністровської митниці, з вини якої виникла переплата у сумі 18 843,68 грн., оскільки відповідно до наказу Держмитслужби України №172 від 28 лютого 2007 року «Про припинення Білгород-Дністровської митниці та зміну зон діяльності деяких митниць» Білгород-Дністровську митницю припинено шляхом приєднання до Приморської, Ізмаїльської та Кучурганської митниць та визнано правонаступниками Білгород-Дністровської митниці Приморську, Ізмаїльську та Кучурганську митниці в межах визначених зон діяльності. В подальшому Кучурганську та Приморську митниці а також митний пост «Білгород-Дністровський» Південної митниці було ліквідовано без правонаступництва (накази ДМСУ №61 від 29 січня 2008 року) та № 804 від 23 липня 2008 року ). Ізмаїльську митницю припинено шляхом приєднання до Південної митниці (наказ ДМСУ №1218 від 14 жовтня 2010 року).
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, проти доводів апелянта заперечив з підстав їх необґрунтованості, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, згідно надісланої на електронну адресу суду заяви просив розгляд апеляційної скарги здійснювати за відсутності представника Управління.
Третя особа, незважаючи на належне повідомлення про час та дату розгляду апеляційної скарги, що підтверджується долученим до матеріалів справи поштовим повідомленням з відміткою органу поштового зв'язку про вручення поштового відправлення, наданими процесуальними правами на участь свого представника в судовому засіданні не скористалась.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Білгород-Дністровське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Одеської області згідно Постанови КМУ №803 від 27.07.2011 «Про утворення територіальних органів Пенсійного фонду України, Постанови Правління ПФУ №21-2 від 01.08.2011 «Про заходи щодо припинення діяльності деяких управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, Постанови КМУ №1055 від 16.12.2015 «Про деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в м.Білгород-Дністровський.
На обліку позивача перебувають колишні працівники Білгород-Дністровської митниці, яким призначено пенсії згідно Закону України «Про державну службу» , саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3Є, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7
05 жовтня 2006 року Білгород-Дністровська митниця оформила зазначеним особам довідки №13/01-6648, №13/01-6646, №13/01-6652, №13/01-6647, №13/01-6650, №13/01-6653, №13/01-6645, №13/01-6651, №13/01-6649 для здійснення перерахунку пенсій.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 №767, яка надає право для перерахунку пенсій на дату підвищення заробітної плати посадовим особам митних органів, 05 жовтня 2006 року вищевказаними пенсіонерами до Управління Пенсійного фонду України в м.Білгород-Дністровський були надані довідки про заробітну плату, видані Білгород-Дністровською митницею, з відповідними заявами для проведення перерахунку пенсій з 01 січня 2006 року.
У відповідності з п.7 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2010 №865 «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсій» позивачем здійснено перерахунок пенсії на підставі поданих громадянами заяв і довідок.
Листом №13/01-3030 від 28.04.2007 Білгород-Дністровська митниця відкликала раніше надані довідки для перерахунку пенсій, як помилково надані.
Згідно протоколів від 23 квітня 2007 року, за період з 01 січня 2006 року по 01 травня 2007 року, у зв'язку з наданням Білгород-Дністровською митницею недостовірних відомостей виникла переплата пенсії у загальній сумі 18843,68 грн. а саме: ОСОБА_2 у сумі 712,80 грн., ОСОБА_3 у сумі 4860 грн., ОСОБА_4 у сумі 485,92 грн., ОСОБА_5 у сумі 796,96 грн., ОСОБА_6 у сумі 4860 грн., ОСОБА_7 у сумі 7128 грн. Розбіжності по вказаній сумі між сторонами відсутні.
Предметом даного спору є вимоги Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 18843,68 грн. у вигляді надміру виплаченої суми пенсії, спричиненої внаслідок видачі недостовірних документів.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Наведена норма передбачає загальні підстави для відшкодування шкоди в межах позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. При цьому, для виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди необхідна наявність сукупності умов, які формують склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності, а саме: шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Частиною 1 ст.50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Згідно з ч.1 ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до п.2 Порядку відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 № 6-4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 за № 374/7695 визначено, що переплатою пенсій та грошової допомоги є сума пенсій та грошової допомоги, виплачена з різних причин понад розмір, визначений законодавством.
Згідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів і відшкодовують її.
Враховуючи викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що з боку відповідача наявний склад правопорушення умов пенсійного законодавства, внаслідок чого завдано шкоди державі, від імені якої виступають органи Пенсійного фонду України. Так, протиправність дій відповідача полягає у видачі довідки з недостовірними даними, з якою громадяни звернулись до Управління Пенсійного фонду України в м.Білгород-Дністровський із заявами щодо перерахунку пенсії. Факт заподіяння шкоди визначається наявним в матеріалах справи розрахунком надмірної виплати коштів за даними, наданими відповідачем, а тому, вказані обставини знаходяться в причинному зв'язку між протиправністю дій та результатом таких дій - настанням негативного наслідку (переплати по пенсії).
Посилання скаржника на відсутність підстав застосування до нього відповідальності, визначеної ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», через недоведеність факту правонаступництва між Південною митницею та Білгород-Дністровською митницею, з вини якої виникла переплата у сумі 18 843,68 грн., відхиляються судовою колегією з огляду на таке.
Наказом Державної митної служби України від 28.02.2007 № 172 «Про припинення Білгород-Дністровської митниці та зміну зон діяльності деяких митниць» припинено Білгород-Дністровьску митницю шляхом приєднання до Приморської, Ізмаїльської та Кучурганської митниць та визнано їх правонаступниками Білгород-Дністровської митниці Приморську, Ізмаїльську та Кучурганську митниці в межах визначених зон діяльності.
Наказом Державної митної служби України від 29.01.2008 № 61 Приморську ліквідовано з 01.05.2008, та наказом № 64 від 29.01.2008 правонаступником в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям, пенсія яким призначена на умовах і відповідно до норм Закону України «Про державну службу» визначено Південну митницю, зобов'язано підпорядкувати Південну митницю Держмитслужбі. Визначено зоною її діяльності міста ОСОБА_3, Іллічівськ, Теплодар, Южний, Березівський, Білгород-Дністровський (крім територій пунктів пропуску через державний кордон України: «Старокозаче-Тудора», «Маяки-Удобне-Паланка»), Комінтернівський, Миколаївський, Овідіопольський райони Одеської області, залізничну станцію «Усатове» (Біляївський район), місцем розташування - м. Одеса.
Наказом Державної митної служби України від 23.07.2008 № 804 Кучурганську митниці та митний пост «Білгород-Дністровський» Південної митниці було ліквідовано та наказом № 805 від 23.07.2008 визначено Дністровську митницю правонаступницею Кучурганської митниці в частині видачі довідок про заробітну плату для перерахунку пенсій державним службовцям, пенсія яким призначена на умовах і відповідно до норм Закону України «Про державну службу», у разі звернення колишніх посадових осіб Кучурганської митниці.
Згідно наказу ДМС України №1218 від 14.10.2010 «Про оптимізацію структури митних органів, розташованих на території Дніпропетровської, Закарпатської та Одеської областей» Ізмаїльську митницю припинено шляхом приєднання до Південної митниці; Південну митницю визначено правонаступником Ізмаїльської митниці.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2014 № 311 «Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання таким, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» Південну митницю Міндоходів реорганізовано шляхом приєднання до утвореної Одеської митниці ДФС.
Відповідно до ст. 546 Митного Кодексу України митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митниця є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк із зображенням Державного ОСОБА_8 України та із своїм найменуванням і діє відповідно до Конституції України, цього Кодексу, інших нормативно-правових актів та на підставі положення, яке затверджується наказом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митниця є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і підпорядковується йому. Не допускається втручання у діяльність митниць інших територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Митниця здійснює свою діяльність на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (ОСОБА_9 Крим; область; міста Київ, Севастополь). Окремі митниці можуть здійснювати свою діяльність на територіях двох чи більше адміністративно-територіальних одиниць або на всій території України. Створення, реорганізація та ліквідація митниць здійснюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, в порядку, визначеному законом. У населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових портах та інших об'єктах, розташованих у зоні діяльності митниці, в міру необхідності створюються її відокремлені структурні підрозділи (митні пости).
Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Судом встановлено, що єдиним митним органом, який наразі здійснює митний контроль у зоні діяльності колишньої Білгород-Дністровської митниці є Одеська митниця ДФС, до якої була приєднана реорганізована Південна митниця.
При цьому, колегія суддів враховує, що згідно правової позиції Верховного суду України, викладеної в постановах від 17 жовтня 2011 року (справа № 21-237а11), 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14), ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
Отже, будь-які заходи з оптимізації структури державних органів не можуть спричиняти наслідки у вигляді припинення зобов'язань ліквідованих державних органів, та новоутворені державні органи, які продовжують виконувати функції ліквідованих органів, є правонаступниками за зобов'язаннями органів, що припинилися.
Що стосується посилань апелянта на недоведеність поважних причин пропуску строку позовної давності, судова колегія зазначає наступне.
Згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Як визначено місцевим господарським судом, строк позовної давності звернення позивача до суду з даним позовом сплив 05.05.2010.
Водночас, частиною п'ятою ст. 267 Цивільного кодексу України унормовано, що у випадку, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 (із змінами та доповненнями) за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.
При цьому, Закон не визначає переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір.
До висновку про поважність причин пропущення строку позовної давності можна дійти лише після дослідження усіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позовну неможливим або утрудненим. Не може бути підставою для захисту права за позовом, заявленому з пропущенням строку позовної давності, не пред'явлення заінтересованою особою позову навмисно або по необережності.
Якщо суд дійде висновку про те, що строк позовної давності пропущено з поважної причини, то у своєму рішенні приводить відповідні мотиви у підтвердження своїх висновків.
Таким чином, закон не наводить навіть приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, і покладає розв'язання цього питання безпосередньо на юрисдикційний орган - суд, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог з врахуванням всіх обставин справи.
Як вбачається з матеріалів справи, довідавшись про наявність порушеного права позивачем було вжито заходів до їх судового захисту у порядку адміністративного судочинства.
Враховуючи рекомендаційні роз'яснення Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №8 від 20.05.2013 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» справи за позовами про відшкодування сум надміру виплачених пенсій внаслідок подання страхувальником недостовірних даних належали до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, позивач правомірно здійснював захист своїх прав саме в межах юрисдикції адміністративних судів.
Колегія суддів приймає до уваги, що судовий розгляд першою, апеляційною та касаційною інстанціями адміністративної юрисдикції позовних вимог територіальних органів Пенсійного фонду України до митних органів тривав з квітня 2008 року до винесення Вищим адміністративним судом України ухвали від 20.01.2016 про закриття адміністративної справи внаслідок непідсудності такого спору адміністративним судам.
Зміна підвідомчості у даній категорії справ обумовлена тим, що Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 14.02.2014 «Про внесення змін до Постанови Пленуму ВАСУ №8 від 20.05.2013 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», виключено положення стосовно поширення адміністративної юрисдикції на визначені правовідносини.
Враховуючи вищевикладене, приписи ст.ст. 257, 267 Цивільного кодексу України, а також те, що суд в кожному конкретному випадку визначає поважність чи неповажність причин пропуску позовної давності із урахуванням доводів сторін і ту обставину, що позивач за захистом порушеного права вперше звернувся в межах строку позовної давності і з квітня 2008 року по січень 2016 року справа розглядалась в порядку адміністративного судочинства і тільки 20.01.2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України закрито провадження з підстав непідвідомчості даного спору адміністративним судам, то колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про поважність причин пропуску позовної давності в даному випадку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 26.11.2014 (справа № 914/2235/14).
Посилання скаржника на те, що стягнення 18 843,68 грн. шкоди безпосередньо з органу доходів та зборів є таким, що не відповідає висновку Конституційного суду України у справі № 12-рп/2001 від 03.10.2001, оскільки відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органі державної влади здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів, судовою колегією не приймається з наступного.
Пунктом 6 частини 1 статі 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що повноваження на здійснення платежів з конкретною метою в процесі виконання бюджету надаються розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на голових розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до бюджетного законодавства органи ДФС є розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня і уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.
Відповідно до приписів п. 38, 39 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. У разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, казначейство подає протягом одного місяця з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету.
Таким чином, відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, відбувається шляхом стягнення з державного бюджету відповідної суми відшкодування, а не з рахунку органу державної казначейської служби України.
За таких обставин, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, фактично є лише виконавцем судового рішення про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади.
Матеріали справи свідчать, що позовні вимоги у даній справі про стягнення шкоди у сумі 18843,68 грн., обґрунтовані наданням Білгород-Дністровською митницею, територіальним органом центрального органу виконавчої влади, недостовірних відомостей, у зв'язку з чим виникла переплата пенсій, тобто шкоду завдано через дії відповідача, і порядок її відшкодування врегульовано спеціальними нормами пенсійного законодавства.
Інші доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не впливають на правомірність прийнятого господарським судом висновку, викладеного в оскаржуваному рішенні.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права та дослідженням всіх обставин справи, у зв'язку з чим мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути визнані підставами для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 101-105 ГПК України, судова колегія -
Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 20.04.2017 у справі № 916/319/17 - без змін.
Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 04.09.2017.
Головуючий суддя суддіОСОБА_10 ОСОБА_8 ОСОБА_11