вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" серпня 2017 р. Справа № 911/2439/17
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1»
до ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса
про вжиття запобіжних заходів
Суддя Т.П. Карпечкін
За участю представників:
Заявника - ОСОБА_3 (витяг № 17/08-03 від 07.08.2017 року); ОСОБА_4 (посвідчення КВ 00734 від 08.02.2017 року).
Особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи - не викликались
обставини справи:
11.08.2017 до Господарського суду Київської області надійшла заява б/н від 11.08.2017 року (вх. № 130/17) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» про вжиття запобіжних заходів щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса, а саме: накладення арешту на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур, що знаходиться на земельних ділянках, розташованих у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, загальною площею 128 га (кадастрові номери в додатку до заяви). Крім того, просить призначить розгляд заяви тільки за його участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 43-4 Господарського процесуального кодексу України, заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розгляду заяви.
Згідно п. 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» № 01-8/251 від 20.04.2007 року частиною першою статті 43-4 ГПК встановлено дводенний строк розгляду господарським судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У разі, якщо суд вважає за необхідне вчинити під час розгляду заяви певні процесуальні дії (наприклад, викликати представників заявника чи заінтересованих осіб, витребувати додаткові докази тощо), такі дії мають відбуватися в межах зазначеного строку.
Відповідно до ч.2 ст.43-4 ГПК України у разі обгрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті.
У звязку з чим, суд вважає за можливе призначити заяву до розгляду у засіданні суду без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.
Ухвалою від 11.08.2017 року у справі № 911/2439/17 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» б/н від 11.08.2017 року про вжиття запобіжних заходів щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса було призначено на 14.08.2017 року. Відповідною ухвалою від 11.08.2017 року (шляхом надіслання телеграми) викликано в судове засідання повноваженого представника заявника та в порядку ч. 3 ст. 43-4 Господарського процесуального кодексу України зобов'язано заявника надати необхідні для розгляду заяви пояснення та докази.
В судовому засіданні 14.08.2017 року заявник підтримав вимоги заяви про вжиття запобіжних заходів, однак витребувані в порядку ч. 3 ст. 43-4 Господарського процесуального кодексу України ухвалою від 11.08.2017 року пояснення та докази не надав.
Розглянувши в судовому засіданні 14.08.2017 року заяву б/н від 11.08.2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» про вжиття запобіжних заходів щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса, судом в становлено наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» (заявник) зазначає, що є власником земельних ділянок загальною площею 128 га в межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області.
Заявник зазначає, що у червні 2017 року працівники ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» виявили, що вказані земельні ділянки були оброблені і засіяні сільськогосподарськими культурами невідомими особами без відома та дозволу заявника.
За результатами позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства, проведеної державними інспекторами Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області, було встановлено, що ОСОБА_2 виробничий кооператив імені Щорса здійснив самовільне зайняття земельних ділянок ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1».
21.06.2017 року ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» звернулося до Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 Кримінального кодексу України (Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво), за якою в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12017110030003551. Під час проведення слідчих дій у межах кримінального провадження було встановлено, що земельні ділянки ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» були засіяні та обробляються ОСОБА_2 виробничим кооперативом імені Щорса, що не має жодних правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки.
Листом від 21.07.2017 року вих. № 5 заявник звернувся до ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса з вимогою звільнити його земельні ділянки. Однак, відповідні в вимоги заявника залишені ОСОБА_2 виробничим кооперативом ім. Щорса без відповіді та задоволення, що створює заявнику перешкоди у користуванні земельними ділянками.
Крім того, заявник зазначає, що 10.08.2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Київській області з заявою щодо проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства на земельних ділянках ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» для встановлення факту їх самовільного зайняття ОСОБА_2 виробничим кооперативом ім. Щорса і притягнення його посадових осіб до адміністративної відповідальності. Однак, результати відповідної перевірки ще не відомі.
З огляду на те, що внаслідок самовільного зайняття ОСОБА_2 виробничим кооперативом ім. Щорса земельних ділянок заявника, останній позбавлений можливості використовувати їх для обробітку та вирощування сільськогосподарських культур і несе значні збитки, ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» має намір звернутися до господарського суду з позовом до ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса про зобов'язання повернути самовільно зайняті земельні ділянки без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, на підставі статті 212 Земельного кодексу України.
Згідно з приписами пункту «в» ч.1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію на земельних ділянках.
Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Відтак, заявник стверджує, що у разі задоволення позову ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» до ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса буде зобов'язане повернути ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» самовільно зайняті земельні ділянки разом з вирощеним на них врожаєм сільськогосподарських культур.
З огляду на агрономічні цикли достигання та збору врожаю сільськогосподарських культур, у другій половині серпня 2017 року ОСОБА_2 виробничий кооператив ім. Щорса розпочне збір врожаю сільськогосподарських культур, вирощеного на самовільно зайнятих земельних ділянках заявника, що призведе до знищення доказів самовільного зайняття ним земельних ділянок та до порушення права заявника на повернення йому самовільного зайнятих земельних ділянок разом з вирощеним на них врожаєм сільськогосподарських культур, гарантованого йому відповідно до норм пункту «в» ч.1 ст. 90, ст.212 Земельного кодексу України.
Таким чином, заявник стверджує, що має обґрунтовані підстави вважати, що існує реальна загроза порушення прав ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» до моменту звернення останнього до суду з позовом до ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса та вирішення спору по суті.
У зв'язку з чим, заявник звернувся до Господарського суду Київської області з заявою про вжиття запобіжних заходів шляхом накладення арешту на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур, що знаходяться на самовільно зайнятих земельних ділянках ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» загальною площею 128 га, розташованих у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області, з метою забезпечення схоронності майбутнього врожаю до вирішення спору між ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» і ОСОБА_2 виробничим кооперативом ім. Щорса.
Вжиття запобіжних заходів щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса у вигляді накладення арешту на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур є необхідним для забезпечення фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» до ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса в частині передачі ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» врожаю сільськогосподарських культур, вирощеного на самовільно зайнятих земельних ділянках.
При цьому, заявник стверджує, що накладення арешту на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур може бути адекватним лише за умови забезпечення подальшого фактичного збирання врожаю, коли він дозріє, та подальшого належного зберігання зібраного врожаю, що убезпечить від псування або знищення посівів (незібраного врожаю) і відповідно забезпечить збалансованість інтересів сторін до вирішення спору господарським судом.
Відтак, заявник просить суд вжити запобіжні заходи щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу імені Щорса у вигляді накладення арешту на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур, що знаходяться на земельних ділянках загальною площею 128 га, розташованих у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (за наведеним в заяві кадастровими номерами) шляхом винесення постанови про опис та арешт майна та передачі описаного майна на відповідальне зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» з подальшим вилученням дозрілого врожаю сільськогосподарських культур шляхом надання права збору врожаю сільськогосподарських культур Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» із застосуванням спеціалізованої техніки та подальшою передачею зібраного врожаю сільськогосподарських культур на відповідальне зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1».
Ухвалою від 11.08.2017 року у справі № 911/2439/17 розгляд заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» б/н від 11.08.2017 року про вжиття запобіжних заходів щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса було призначено на 14.08.2017 року. При цьому, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання заявника та розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів лише за його участі без повідомлення ОСОБА_2 виробничого кооперативу імені Щорса.
Ухвалою від 11.08.2017 року про прийняття та призначення заяви до розгляду (шляхом надіслання телеграми) в порядку ч. 3 ст. 43-4 Господарського процесуального кодексу України судом зобов'язано заявника надати:
- пояснення з посиланням на фактичні документи та обставини щодо набуття права власності на спірні земельні ділянки (коли і за яких обставин).
- пояснення щодо періоду засіяння земельних ділянок, а саме до чи після набуття заявником права власності на них.
- пояснення щодо того чи перевіряв покупець майно в момент його придбання.
- пояснення щодо того чи повідомляв продавець покупця про фактичний стан майна (чи інші застереження та обтяження земельних ділянок), зокрема перебування їх в оренді, суборенді чи на іншому праві користування в інших осіб.
- обґрунтувати твердження про існування загрози порушення прав заявника, саме до моменту звернення його до суду з врахуванням того, що заявник 24.07.2017 року вже звертався до суду з даною заявою, відтак незрозуміло що перешкоджає заявнику звернутися до суду з позовом, у встановлений законодавством 5-денний термін, замість повторного подання заяви про запобіжні заходи.
Однак, заявник в порушення вимог суду не надав в судове засідання 14.08.2017 року жодних витребуваних судом пояснень та доказів.
Із наявних матеріалів заяви вбачається, що ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1» земельні ділянки за кадастровими номерами: 3220485100:01:013:0087; 3220485100:01:013:0073; 3220485100:01:013:0077; 3220485100:01:013:0064; 3220485100:01:013:0082; 3220485100:01:013:0068; 3220485100:01:013:0086; 3220485100:01:013:0074; 3220485100:01:013:0080; 3220485100:01:013:0066; 3220485100:01:013:0085; 3220485100:01:013:0084; 3220485100:01:013:0070; 3220485100:01:013:0075; 3220485100:01:013:0053; 3220485100:01:013:0049; 3220485100:01:013:0067; 3220485100:01:013:0057; 3220485100:01:013:0043; 3220485100:01:013:0071; 3220485100:01:013:0062; 3220485100:01:013:0065; 3220485100:01:013:0039; 3220485100:01:013:0069; 3220485100:01:013:0041; 3220485100:01:013:0024; 3220485100:01:013:0040; 3220485100:01:013:0042; 3220485100:01:013:0044; 3220485100:01:013:0030; 3220485100:01:013:0047; 3220485100:01:013:0059; 3220485100:01:013:0072; 3220485100:01:013:0031;; 3220485100:01:013:0025; 3220485100:01:013:0076; 3220485100:01:013:0078; 3220485100:01:013:0079; 3220485100:01:013:0037; 3220485100:01:013:0055; 3220485100:01:013:0032; 3220485100:01:013:0029; 3220485100:01:013:0083; 3220485100:01:013:0061; 3220485100:01:013:0081; 3220485100:01:013:0060; 3220485100:01:013:0056; 3220485100:01:013:0054; 3220485100:01:013:0052; 3220485100:01:013:0051; 3220485100:01:013:0050; 3220485100:01:013:0048; 3220485100:01:013:0046; 3220485100:01:013:0033; 3220485100:01:013:0034; 3220485100:01:013:0035; 3220485100:01:013:0036; 3220485100:01:013:0038; 3220485100:01:013:0028; 3220485100:01:013:0027; 3220485100:01:013:0026; 3220485100:01:013:0058 за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, зокрема, укладеними з ОСОБА_5 30.05.2017 року (2 договори) та ОСОБА_1 26.04.2017 року (63 договори).
З наведених договорів купівлі-продажу земельних ділянок вбачається, що продавець ОСОБА_5 набув права власності на земельні ділянки на підставі наказів про надання у власність земельних ділянок, виданих Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області 14.04.2017 року. Продавець ОСОБА_1 продав заявнику на підставі договорів купівлі-продажу від 01.04.2017 року та 30.03.2017 року земельні ділянки, які зареєстровані Відділом міськрайонного управління у Білоцерківському районі та м. Біла Церква Головного управління Держгеокадастру у Київській області 09.03.2017 року.
Таким чином, принаймні до 09.03.2017 року спірні земельні ділянки перебували в розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Київській області і враховуючи агрономічні цикли посіву сільськогосподарських культур, земельні ділянки засівались восени 2016 року, тобто коли вони не належали ні заявнику, ні навіть особам, у яких заявник придбав вже засіяні земельні ділянки.
Крім того, заявником до заяви додано лише повідомлення про прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення за фактом самовільного зайняття земельних ділянок. Однак, жодних даних досудового розслідування, зокрема, які вказують на причетність ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса, до заяви не додано.
Також заявником не додано до заяви жодних документів, які свідчать про проведення позапланової перевірки дотримання вимог земельного законодавства, в ході якої, як стверджується в заяві, інспекторами Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Київській області було встановлено, що ОСОБА_2 виробничий кооператив імені Щорса здійснив самовільне зайняття земельних ділянок ТОВ «Ресіліент ОСОБА_1».
Таким чином, в заяві не обґрунтовано і до заяви не додано жодних доказів, які свідчать про будь-яку причетність ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса до засіву придбаних заявником земельних ділянок. Наявність відповідної заяви в правоохоронних органах не є безумовним доказом, який би вказував на очевидні порушення прав заявника ОСОБА_2 виробничим кооперативом ім. Щорса чи будь-якими іншими особами.
Заявник в порушення вимог суду не надав пояснень та відомостей щодо факту перевірки ним майна (земельних ділянок) в момент його придбання і чи повідомляли продавці покупця про фактичний стан майна (чи інші застереження та обтяження земельних ділянок), зокрема перебування їх в оренді, суборенді чи на іншому праві користування в інших осіб.
Таким чином, заявник, як покупець земельних ділянок, придбав вже засіяні земельні ділянки, хоча міг і мав бути обізнаний з відповідним фактом в момент перевірки придбаного товару (огляду земельних ділянок, які ним придбавались), відповідні застереження мали зробити і продавці земельних ділянок в момент продажу, з чим вони також могли і мали бути обізнані в момент набуття у власність вже засіяних земельних ділянок.
Крім того, оскільки спірні земельні ділянки на момент їх засіяння, що припадало на період - осінь 2016 року, перебували в розпорядженні Головного управління Держгеокадастру у Київській області, обставини щодо заясіяння спірних земельних ділянок мають досліджуватись за участю Головного управління Держгеокадастру у Київській області з врахуванням підстав та обставин перебування відповідних земельних ділянок у користуванні до березня 2017 року (на період їх засіяння) та надання таких земельних ділянок у власність (на якій підставі і в якому стані).
Без дослідження відповідних обставин, які мали місце на момент засіяння земельних ділянок до набуття заявником права власності на такі земельні ділянки, висновки про самовільне захоплення земельних ділянок не можуть бути правомірними і обґрунтованими. Оскільки, заявником не надано витребуваних судом пояснень та доказів, суд позбавлений можливості перевірити всі обставини, які необхідні для визначення адекватності запобіжного заходу та врахування балансу інтересів сторін, в тому числі ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса, без дослідження яких накладення арешту на посіви може призвести до порушення прав останнього.
Крім того, заявник просить накласти арешт на посіви (незібраний врожай) сільськогосподарських культур, що знаходяться на земельних ділянках загальною площею 128 га, розташованих у межах Пилипчанської сільської ради Білоцерківського району Київської області (за наведеним в заяві кадастровими номерами) шляхом винесення постанови про опис та арешт майна та передачі описаного майна на відповідальне зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» з подальшим вилученням дозрілого врожаю сільськогосподарських культур шляхом надання права збору врожаю сільськогосподарських культур Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» із застосуванням спеціалізованої техніки та подальшою передачею зібраного врожаю сільськогосподарських культур на відповідальне зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1».
Тобто, крім накладення арешту, заявник також ставить вимоги про передачу описаного майна на відповідальне зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» з подальшим вилученням дозрілого врожаю сільськогосподарських культур шляхом надання права збору врожаю сільськогосподарських культур Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» із застосуванням спеціалізованої техніки та подальшою передачею зібраного врожаю сільськогосподарських культур на відповідальне зберігання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1».
Відповідні вимог не передбачені серед видів запобіжних заходів, визначених ст. 43-2 ГПК України. Крім того, такі вимоги передбачають вирішення спору по суті, що не допускається в межах заяви про вжиття запобіжних заходів.
Як стверджує сам заявник, він дізнався про наведені в заяві порушення в червні 2017 року (хоча про стан майна - земельних ділянок, мав бути обізнаний в момент його придбання в кінці квітня-травня 2017 року).
У зв'язку з чим, судом було витребувано у заявника обґрунтування його тверджень про існування загрози порушення прав заявника, саме до моменту звернення його до суду, з врахуванням того, що заявник 24.07.2017 року вже звертався до суду з даною заявою, і що перешкоджає заявнику звернутися до суду з позовом у встановлений законодавством 5-денний термін замість повторного подання заяви про запобіжні заходи.
Також, суд зазначає, що зі змісту заяви вбачається намір заявника саме забезпечити можливість виконання судового рішення в разі задоволення позову (про що заявник неодноразово згадує в заяві), що має розглядатись в порядку ст. 66 ГПК України як забезпечення позову.
Як визначено ст. 432 Господарського процесуального кодексу України, запобіжні заходи включають, зокрема, витребування доказів, огляд приміщень та накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.
В той же час, ст. 431 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття передбачених статтею 432 цього Кодексу запобіжних заходів до подання позову.
Статтею 433 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити, зокрема, вид і суть запобіжного заходу; обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів.
Також, відповідною ст. 433 Господарського процесуального кодексу України визначено, що заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом п'яти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову.
Таким чином, з огляду на ст. 431 Господарського процесуального кодексу України право на звернення, відповідно і підстави для задоволення заяви про вжиття запобіжних заходів, пов'язуються з обґрунтованими підставами вважати, що права особи будуть порушені або існує реальна загроза їх порушення і вжиття запобіжних заходів обґрунтоване терміновістю і негайністю до подання позову.
Згідно з п. 9 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» № 01-8/251 від 20.04.2007 року у вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 433; імовірності настання обставин, зазначених у статті 431; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Також, як визначає Вищий господарський суд в Інформаційному листі від 20.04.2007 року № 01-8/251 «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів», розділом V1 ГПК доповнено згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності». Однак з огляду на відсутність в цьому розділі будь-яких обмежень щодо можливості вжиття запобіжних заходів виключно у правовідносинах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності, таке вжиття можливе і в інших правовідносинах, на які поширюються повноваження господарських судів.
Відповідно в усіх випадках вжиття запобіжних заходів господарські суди можуть враховувати викладене в розділі III рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 10.06.2004 року N 04-5/1107 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності».
Згідно з п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності», відповідно до пункту 4 частини першої статті 433 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити відомості про обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття таких заходів. Ці обставини мають узгоджуватися з приписами статті 431 ГПК, а за змістом пункту 5 частини першої статті 433 і частини третьої статті 434 ГПК - також й підтверджуватись відповідними доказами з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 названого Кодексу. Витребування і оцінка відповідних доказів, а також доказів наявності у заявника права вимоги (відомості про реєстрацію права, контракт або інший відповідний правочин тощо) здійснюється господарським судом за загальними правилами ГПК про докази.
Згідно з п. 15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» у вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів заявника і особи, щодо якої просять вчинити запобіжні заходи; наявності зв'язку між конкретним видом запобіжних заходів і можливим предметом позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 433 ГПК; імовірності настання обставин, зазначених у статті 431 ГПК; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Дослідивши викладені в заяві обставини та оглянувши надані заявником докази, судом встановлено, що зі змісту заяви (в тому числі після усунення недоліків) не вбачається терміновості та необхідності негайного вжиття заходів для запобігання порушенню прав заявника.
Зокрема, з викладених в заяві обставин вбачається, що заявник дізнався про можливість порушення свого права в червні 2017 року (хоча, виходячи зі встановлених судом фактичних обставин, заявник міг і повинен був дізнатись про стан земельних ділянок в момент їх придбання в кінці квітня-травня 2017 року). Таким чином, станом на момент звернення з заявою 11.08.2017 року заявник вже тривалий час був обізнаний з наведеними фактами, які свідчать про можливість порушення його прав, про що також свідчить факт його звернення з відповідною заявою до суду в кінці липня 2017 року, в задоволенні якої було відмовлено ухвалою від 07.08.2027 року у справі № 911/2234/17.
Таким чином, з моменту обізнаності про факти, які свідчать про можливість порушення прав заявника, йому було відомо принаймні декілька місяців до моменту звернення з даною заявою і за цей час без поважних причин не підготовлено та не подано відповідного позову про захист прав по суті відповідних вимог.
В той же час, заявник звертається з заявою про вжиття запобіжних заходів, яка має характер терміновості і неможливості зволікання навіть на п'ять днів (протягом яких має бути подано позов), не обґрунтовуючи такої терміновості і терміновість не вбачається з обставин заяви.
За відсутності ознак негайності та терміновості, заявник не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідним позовом про розгляд його вимог по суті та вжиття у зв'язку з цим заходів забезпечення позову. З огляду на зміст заяви про вжиття запобіжних заходів, за відсутності ознак терміновості та негайності, заявник намагається фактично вжити заходів забезпечення позову до порушення провадження у справі, що чинним законодавством не допускається.
Таким чином, ст. 431 Господарського процесуального кодексу України передбачає наявність обставин щодо необхідності термінового вжиття заходів, однак заявник не наводить необхідних ознак, а саме, що не накладення арешту саме протягом п'яти днів, відведених для подання позову, призведе до порушення прав заявника і що відповідні дії неможливо буде вчинити після подання позову.
Також, заявник в прохальній частині заяви крім накладення арешту на посіви, ставить вимоги, які не передбачені ст. 432 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 6 ст. 434 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі відсутності підстав, встановлених статтею 431 цього Кодексу, а також невиконання вимог, передбачених частиною третьою цієї статті, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.
Оскільки, в заяві про вжиття запобіжних заходів не обґрунтовано, що не накладення арешту на посіви до подання відповідного позову призведе до порушення прав заявника, така вимога є передчасною і не відповідає ст. 43-1 Господарського процесуального кодексу України, крім того, серед запобіжних заходів наведено вимоги, які не підпадають під наведені в ст. 432 Господарського процесуального кодексу України, тому підстави для задоволення заяви про вжиття запобіжних заходів відсутні.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 43-1, 43-2, 43-4, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити в задоволенні заяви б/н від 11.08.2017 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресіліент ОСОБА_1» про вжиття запобіжних заходів щодо ОСОБА_2 виробничого кооперативу ім. Щорса.
2. Ухвалу надіслати заявнику та ОСОБА_2 виробничому кооперативу ім. Щорса.
Суддя Т.П. Карпечкін