ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.08.2017Справа №910/11112/17
За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
До Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
Про стягнення 751 167,66 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники сторін:
Від позивача: Осадчук Т.А.
Від відповідача: Герасименко І.В.
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - відповідач) про стягнення 751 167,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.17. порушено провадження у справі № 910/11112/17 та призначено її до розгляду на 27.07.17.
26.07.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
26.07.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.
В судовому засіданні 27.07.17. було оголошено перерву до 31.08.17.
23.08.17. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
31.08.17. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.
В судовому засіданні 31.08.17. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі, відповідач в судовому засіданні 31.08.17. проти позову заперечував.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/11112/17.
В судовому засіданні 31.08.17. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.14. у справі № 910/11055/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.14. та постановою Вищого господарського суду України від 18.02.15., та яке набрало законної сили, встановлено, що між Комунальним підприємством "Київжитлоексплуатація" та Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія " Київводоканал ", укладено договір №07/101К від 01.04.07. на відшкодування витрат на утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо квартальних колекторів, який був чинним до 31.12.13.
Означеним рішенням суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №07/101К від 01.04.07. на відшкодування витрат на утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо квартальних колекторів підлягають задоволенню частково, в розмірі 229 499,94 грн. за період з липня по грудень 2013р., в іншій частині вимог про стягнення заборгованості з січня 2014 р. по 31.05.14. відмовлено, оскільки Договір був чинним до 31.12.13.
Обставини, встановлені у справі № 910/11055/14, суд під час провадження у даній справі вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.
Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 25.09.14. у справі № 910/11055/14, то встановлені ним факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Далі, 06.10.14. між позивачем як Виконавцем та відповідачем як Користувач було укладено Договір № 14/05К про надання послуг з утримання, технічного обслуговування та поточному ремонту внутрішньо квартальних комунікаційних колекторів та відшкодування вартості цих послуг, предметом якого є надання Виконавцем послуг з утримання, технічного обслуговування та поточному ремонту внутрішньо квартальних комунікаційних колекторів, в яких знаходяться інженерні мережі Користувача, а Користувачем - своєчасне відшкодування вартості цих послуг, наданих Виконавцем, у строк та на умовах, що передбачені Договором та чинним законодавством України. Договір № 14/05К від 06.10.14. набуває чинності з моменту його підписання.
Отже, з 01.01.14. по 05.10.14. між позивачем були відсутні договірні відносини з приводу утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо квартальних колекторів.
Позивач вказує на те, що у вказаний період відповідач продовжував користуватись внутрішньо квартальними комунікаційними колекторами, а позивач їх утримував належним чином, здійснював їх обслуговування та ремонт.
Отже, за період з 01.01.14. по 05.10.14. позивач нарахував відповідачу 751 167,66 грн. за утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо квартальних колекторів та звернувся з даним позовом до суду про їх стягнення.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.
Згідно зі ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).
Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Приписами ст. 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
При цьому частиною 1 статті 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Положеннями статті 208 ЦК України до правочинів, які належать вчиняти у письмовій формі віднесено правочини між юридичними особами.
Що стосується усних правочинів, то їх вчинення можливе у тому випадку, коли вони повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів (ст.206 ЦК України).
Як відзначалось судом, з 01.01.14. по 05.10.14. між позивачем були відсутні договірні відносини з приводу утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо квартальних колекторів.
При цьому, укладаючи Договір № 14/05К від 06.10.14., за наявності чинних правовідносин між сторонами протягом 01.01.14. - 05.10.14., сторони не позбавлені були права в порядку ч. 3 ст. 631 ЦК України вказати, що умови такого договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).
Проте, позивачем не доведено надання відповідачу послуг утримання, технічне обслуговування та ремонт внутрішньо квартальних колекторів, а надані Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» до матеріалів справи акти виконаних робіт, підписані між позивачем та його контрагентами не є доказом надання таких послуг відповідачу за спірний період, як і не доведено обґрунтованого розміру таких послуг, оскільки не надано первинних документів, якими б підтверджувались понесені позивачем витрати на здійснення обслуговування, ремонту і утримання колекторів, а надана позивачем до матеріалів справи інформація про доходи та витрати не є підтвердженням вказаного.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.
Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.
З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.
Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
При цьому, господарський суд зазначає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Проте, обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність у нього порушеного суб'єктивного права з боку відповідача.
Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 05.09.17.
Суддя Т.М. Ващенко