04 вересня 2017 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
ЄвтушенкоО.І., Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу,
за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року,
У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_5 про стягнення боргу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 10 серпня 2012 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 у борг кошти в розмірі 10 000 дол. США, які зобов'язалася повернути у строк до 20 серпня 2012 року, про що складено відповідну розписку.
Зазначав, що у визначений договором позики строк, ОСОБА_5 не повернула позичені кошти, на неодноразові його звернення з приводу повернення коштів не реагувала, тому 26 лютого 2014 року ОСОБА_4 направив ОСОБА_5 відповідну претензію, однак ОСОБА_5 позичені кошти не повернула.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_4 просив стягнути з ОСОБА_5 на свою користь 10 000 дол. США. Вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором позики в розмірі 220 156 грн 96 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого
2017 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 просить скасувати рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за борговою розпискою, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно розписки від
10 серпня 2012 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_4 у борг
10 000 дол. США, які зобов'язалася повернути у строк до 20 серпня
2012 року.
За клопотанням представника ОСОБА_5 у суді першої інстанції було призначено судово-почеркознавчу та судово-технічну експертизу документів.
Згідно висновку експертів за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів від
14 квітня 2016 року № 20500/15-32/20501/15-33 (а. с. 93-103) розписка від імені ОСОБА_5, яка датована 10 серпня 2012 року, а саме текст розписки та підпис від імені ОСОБА_5 в ній, виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів (п. 1 висновку).
При виконанні розписки від імені ОСОБА_5, яка датована 10 серпня 2012 року, монтаж шляхом дописки або сканування відповідних фрагментів інших документів, з подальшою обробкою отриманих зображень та монтажу їх частин за допомогою графічних редакторів комп'ютерних програм, не застосовувався (п. 2 висновку).
Підпис від імені ОСОБА_5 справа від рукописного запису «ОСОБА_5» у розписці від 10 серпня 2012 року, виконаний ймовірно ОСОБА_5 Рукописний текст, який починається зі слів: «Розписка Дана мною» та закінчується словами «10 серпня 2012 року ОСОБА_5» у розписці від 10 серпня 2012 року виконано не ОСОБА_4 Цей рукописний текст виконано ОСОБА_5 (п. 3 висновку).
Підпис від імені ОСОБА_5 справа від рукописного запису «ОСОБА_5» у розписці від 10 серпня 2012 року, виконано ймовірно ОСОБА_5 без впливу на процес письма будь-яких збиваючих факторів природного характеру або штучного характеру, до яких зокрема відноситься зміна особою ознак власного почерку (п. 4 висновку).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, зокрема договори та інші правочини.
За змістом ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року справа № 6-1103цс16, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції.
Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів (ст. 212 ЦПК України) встановив, що договір позики в письмовій формі сторони уклали, що підтверджує не лише факт укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику, а тому висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог є обґрунтованим.
При цьому доводи касаційної скарги, що зазначену розписку ОСОБА_5 не підписувала є необґрунтованими, оскільки висновком судово-почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів встановлено, що основний текст розписки написаний ОСОБА_5, що останньою не спростовано.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 24 жовтня
2016 року та ухвали апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від
24 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 20 лютого 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:О.І. Євтушенко Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова