Головуючий у 1 інстанції - Хмельова С. М.
Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.
05 вересня 2017 року справа №235/3001/17
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сіваченка І.В.,
суддів Шишова О.О., Чебанова О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 липня 2017 року у справі № 235/3001/17 за позовом ОСОБА_2 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Управління) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, третя особа Управління соціального захисту населення Покровської міської ради (далі - УСЗН).
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він отримує пенсію за віком. З липня 2014 року зареєстрований як внутрішньо-переміщена особа, перебуває на обліку в УСЗН. Йому не була перерахована пенсія за квітень 2017 року. 27.04.2017 позивач звернувся до відповідача з запитом про причини невиплати пенсії. 12.06.2017 від Управління отримано відповідь № 17342/02/25, в якій зазначено, що відповідно до Постанови КМУ від 08.06.2016р. № 365, представники УСЗН проводили перевірку фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб. За адресою: АДРЕСА_2, 17.03.2017 було залишено позивачу повідомлення, про те, що у зв'язку з тривалою відсутністю за фактичним місцем проживання понад 60 днів, відповідно до п.3 ст.12 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) видана позивачу довідка скасовується.
27.04.2017 позивач звернувся із заявою до УСЗН, в якій роз'яснив, що місце фактичного перебування не залишав. Відповіддю № 01-3/198 від 15.05.2017 позивачу було повідомлено, що його 17.03.2017 двічі відвідали державні соціальні інспектори, але за адресою тимчасового перебування позивач був відсутній, тому дія довідки була скасована.
Тобто, зі змісту відповіді відповідача вбачається, що позивачу було відмовлено у поновленні виплати пенсії у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання позивача.
Позивач вважає, що дії відповідача щодо невиплати пенсії є протиправними.
Постановою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 липня 2017 позовні вимоги задоволені повністю.
Визнано протиправними та скасовано розпорядження Управління у розгляді питання про припинення виплати пенсії ОСОБА_2 від 25 травня 2017 року.
Зобов'язано Управління поновити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, виплату пенсії та здійснити виплату заборгованості починаючи з 1 квітня 2017 року за весь час затримки.
Постанова мотивована тим, що зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідач, не виплачуючи позивачу пенсію за віком з квітня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2 шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачці пенсію за весь час затримки.
З постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та звернувся з апеляційною скаргою, у якій вказав, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII. Враховуючи, що довідка внутрішньо переміщеної особи була скасована УПСЗН, у відповідача були підстави для припинення пенсійних виплат.
Таким чином, суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи для ухвалення постанови суду за всіма принципами здійснення правосуддя. Крім того, з урахуванням п. 5 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) порушень з боку Управління не має, оскільки рішення про відмову у відновленні пенсії було прийнято УПСЗН.
Вважають, що підстав для поновлення пенсійних виплат немає.
Просили апеляційний суд скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 відповідно до посвідчення є пенсіонером за віком, пенсію призначено з 01.09.1999 довічно (а.с.8).
Згідно з довідкою від 23.06.2016 №1427029919 ОСОБА_3 є внутрішньо-переміщеною особою, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 (а.с.9).
27 квітня 2017 року позивач звернувся із заявою до Управління, у якій просив роз'яснити підстави невиплати пенсії.
Відповіддю Управління №17342/02/25 від 12.06.2017 позивачу було повідомлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №265 представники УСЗН проводять перевірку фактичного проживання внутрішньо переміщених осіб. Після проведення такої перевірки ОСОБА_3 було припинено виплату пенсії з квітня 2017 року (а.с.21).
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням УПСЗН від 27.03.2017 скасовано дію довідки №142729919 від 23.06.2016 про взяття на облік позивача як внутрішньо переміщеної особи (а.с.25).
Розпорядженням Управління від 23.03.2017 припинено виплати пенсії з 01.04.2017 згідно ст. 49 Закону № 1058-ІV (а.с.13).
Згідно відомості витягу протоколу №14 від 31.03.2017 засідання комісії з розгляду питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування відмовлено в призначенні (відновленні) соціальних виплат ОСОБА_3 (а.с.12, 26)
З листа УПСЗН від 15.05.2017 вбачається, що відповідно до інформації, отриманої від Держприкордонслужби позивач перетнув кордон України з тимчасово окупованою територією 24.06.2016 і до 01.02.2017 на територію України не повернувся, тобто був відсутній понад 60 днів. Також, 17.03.2017 позивача двічі відвідували державні соціальні інспектори, але за адресою тимчасового перебування ОСОБА_3 знайдено не було та протягом трьох днів до УПСЗН для фізичної ідентифікації не з'явився.
Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з квітня 2017 року на підставі не підтвердження її місця перебування.
Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Закон № 1058-VI або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не застосований та не доведений.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-VI визначено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії:
Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009}
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
В оспорюваному розпорядженні Управління (а.с.13) міститься посилання на статтю 49 Закону № 1058-VI, однак не зазначений конкретний пункт частини першої.
В письмових поясненнях відповідач посилається на застосування пункту 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, зазначаючи також приписи Закону № 1706-VII.
Однак, цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.
В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.
Інші пункти ч.1 ст. 49 № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.
Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що відповідач, припинивши виплату пенсії та не виплачуючи позивачу пенсію за віком з квітня 2017 року діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера ОСОБА_2, в тому числі шляхом зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу пенсію за весь час затримки.
Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області - залишити без задоволення.
Постанову Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 25 липня 2017 року у справі № 235/3001/17 за позовом ОСОБА_2 до Красноармійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, третя особа - Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя І.В.Сіваченко
Судді О.О.Шишов
О.О.Чебанов