РІШЕННЯ[1]
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[2]
31 серпня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Слюсар Т.А., Панченка М.М.
при секретарі Синявському Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та дружини, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про стягнення аліментів на утримання матері, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року,
встановила:
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на своє утримання у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 17 лютого 2015 року.
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання їх сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із дня пред'явлення позову до повноліття дитини.
У жовтні 2015 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батьків у розмірі по 1/6 частини на кожного з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, довічно.
У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про збільшення позовних вимог та просила стягнути з ОСОБА_2 на її утримання аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, довічно.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання батьків, в частині позовних вимог, пред'явлених ОСОБА_5, закрито у зв'язку зі смертю останнього.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення аліментів на утримання дружини відмовлено.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 01 лютого 2016 року до досягнення дитиною повноліття.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про стягнення аліментів на утримання матері задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь та утримання ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, починаючи з 30 жовтня 2015 року, довічно. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 червня 2016 року рішення про стягнення аліментів допущено до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини та в частині задоволення позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері, та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частини від всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 17 лютого 2015 року і до 01 червня 2017 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 частини від всіх видів його заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 17 жовтня 2015 року, довічно. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дружини та позову ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання матері скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 жовтня 2016 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини залишено без змін.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги та стягнути з відповідача аліменти на її утримання у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи із 17 лютого 2015 року. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення аліментів на її користь в повному обсязі.
Свої доводи мотивує тим, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, внаслідок ДТП, що сталася 14.09.2013 року, вона зазнала травми, яка потребує лікування. Вона не працює, є інвалідом ІІ групи внаслідок загального захворювання по опорно-руховому апарату, яка встановлена по 01 червня 2016 року та продовжена до 01 червня 2017 року. Пенсію отримує в сумі 1200 грн., інших джерел доходів не має, її матеріальне становище є вкрай важким і вона потребує матеріальної допомоги.
Зазначила, що програмою лікування їй рекомендовано відновну терапію у вигляді амбулаторного та стаціонарного лікування, санаторно-курортного лікування, медичного спостереження травматолога та невролога, консультації лікаря ЛФК, лікувального масажу, лікувальної фізкультури.
Так, 01.12.2015 р. вона витратила на купівлю мед. техніки - ортопедичних виробів грошові кошти в сумі 1020 грн. Вона також витрачає кошти на купівлю ліків, необхідних їй після травми, питної води. У матеріалах справи містяться копії квитанцій на оплату утримання будинку та прибудинкової території, електроенергію, за послуги зв'язку, за послуги Інтернет. Оскільки розмір її пенсії є недостатнім для прожиття, вона здала у ломбард всі свої золоті прикраси. Вказані докази залишились поза оцінкою суду.
Зазначила, що ОСОБА_2 працює на посаді генерального директора ТОВ "Ведерстад", має доходи в ТОВ "Солард", ТОВ "Центрспецбуд" та спроможний надавати матеріальну допомогу на її утримання. На порушення ст.10 ЦПК України суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання щодо витребування довідки про доходи відповідача.
Крім цього, позовна заява ОСОБА_3 не обґрунтована в частині порушення, невизнання, оспорення прав. В матеріалах справи міститься нотаріально завірена заява матері відповідача про те, що вона перебуває на повному добровільному утриманні останнього. Жодного спору з приводу права останньої на утримання між ОСОБА_3 та її сином ОСОБА_2 не виникало і не виникає.
Судове рішення в частині стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина набуло законної сили та не є предметом апеляційного розгляду.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року залишити без змін.
Колегія суддів, заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 26 серпня 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 17 лютого 2015 року було розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2, ОСОБА_1 народився син ОСОБА_9. ІНФОРМАЦІЯ_2 батько ОСОБА_2 - ОСОБА_5 помер. Мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3, 1931 року народження, є пенсіонеркою, отримує пенсію у розмірі 1 149 грн. 56 коп.
Позивач ОСОБА_1 у період перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, 14 вересня 2013 року, внаслідок ДТП зазнала травми, а саме: відкритий перелом с/з лівої гомілки, відкритий перелом лівої п'яткової кістки, розрив лівого ахілового сухожилка, перелом лівої таранної кістки, перелом ІІ-V плеснових кісток, множинні садни нижніх кінцівок, шок ІІ-ІІІ ст.
З 01 червня 2015 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності до 01 червня 2016 р., яку за наслідками повторних оглядів встановлено до 01 червня 2017 р. та до 01 червня 2018 р. (а.с.12 т.1, 176 т.2, 41 т.4).
Відповідно до довідок до актів огляду МСЕК, ОСОБА_1 може працювати в спеціально створених умовах.
Відповідно до довідки ТОВ "Ведерстад" від 01 жовтня 2015 р. №188 ОСОБА_2 працює у вказаному товаристві на посаді генерального директора з посадовим окладом 183 400 грн. на місяць (а.с.154 т.2).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 отримує соціальне забезпечення від держави у достатньому розмірі, оскільки розмір її пенсії у сумі 1200 грн. не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого державою на відповідний період для категорії осіб, до яких відноситься позивач, а також вважав, що ОСОБА_1 не довела потреби в отриманні матеріальної допомоги, та дійшов висновку про відсутність підстав для покладання на ОСОБА_2 обов'язку сплачувати аліменти на її утримання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який відповідає обставинам справи та вимогам закону.
За положеннями частин другої-четвертої статі 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, ІІ чи ІІІ групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що аліментні зобов'язання на утримання одного з подружжя можуть бути призначені за наявності юридичних складових - сукупності певних умов, а саме: перебування в зареєстрованому шлюбі або у фактичних шлюбних відносинах після розірвання шлюбу (стаття 76 СК України); непрацездатність одного з подружжя; потреба в матеріальній допомозі; нижчий від прожиткового рівень матеріального забезпечення. Таким чином право на утримання (аліменти) має непрацездатна особа, яка не забезпечена прожитковим мінімумом.
Судом встановлено, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення розмір отримуваної ОСОБА_1 пенсії, як інваліда ІІ групи, становив 1200 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено на 2015 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2015 року - 949 грн, з 1 вересня - 1 074 грн.
Статтею 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік" визначено на 2016 рік прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2016 року -1 074 грн., з 1 травня - 1130 грн.
Отже, ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності в розмірі, що забезпечує її прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, а тому її не можна вважати особою, яка потребує матеріальної допомоги в розумінні частини четвертої статті 75 СК України.
Вказаний висновок відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року ( справа №6-3066цс15) та від 16 серпня 2017 року (справа №6-1111цс17), які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для всіх судів України.
Надані позивачем квитанції з ломбарду на загальну суму 6 493 грн. не є достатніми доказами на підтвердження права позивача на утримання від другого з подружжя (а.с.39-41 т.2).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач є інвалідом ІІ групи та отримує пенсію у розмірі 1 2000 грн, що свідчить про те, що відсутні підстави для визнання її такою, що потребує матеріальної допомоги, оскільки розмір її пенсії перевищує встановлений законом прожитковий мінімум на момент звернення до суду з позовом та на момент ухвалення оскаржуваного рішення.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що є її процесуальним обов'язком (ст. 10, 60 ЦПК України), щодо не забезпечення її потреб у лікуванні законодавчо встановленим прожитковим мінімумом.
Як пояснила позивач, 27.05.2016 р. вона особисто оплатила відпочинок сина в Іспанії (окрім коштів з собою) на загальну суму 12 148 грн. (а.с.8, 39 т.4), а також самостійно несла витрати на його навчання : за перший семестр - 8900 РLZ, що складає 63 123,92 грн., витрати на гуртожиток - 500 РLZ, що становить 3 546,29 грн., що свідчить про майновий стан останньої та можливість нести відповідні витрати.
На підтвердження розміру витрат на лікування позивачем надано квитанції на придбання: у листопаді 2015 р. - "троксевазин", "селен актив" - 200 грн., "ескулекс капс.№30", "венітан форте гель" -184,31 грн." (а.с.67 т.2); у грудні 2015 р. - "троксивазин" -122,80 грн. (а.с.28 т.2) , ортопедичних виробів - 1020 грн. ( а.с.66 т.2).
Відповідно до ст. 90 СК України дружина, чоловік взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.
Позовних вимог про відшкодування витрат, зумовлених хворобою або каліцтвом, по справі не заявлено.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Невідповідність розміру доходів позивача та витрат останньої на оплату комунальних послуг та послуг телефонного зв'язку, Інтернет, продуктів харчування, питної води тощо, не є обставиною, що в силу частини четвертої статті 75 СК України давали б можливість вважати позивача особою, яка потребує матеріальної допомоги.
Позивач не позбавлена можливості захистити у судовому порядку своє право на відшкодування відповідачем понесених нею витрат на утримання спільного майна; на покладення на останнього обов'язку нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном; на надання їй у володіння та користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає її частці у праві спільної часткової власності.
За наслідками реалізації такого права особа також зможе вирішити питання отримання субсидії незалежно від волі іншого співвласника майна.
Доказів потреб позивача у дієтичному харчуванні, ліках, матеріалах тощо, призначених лікарем, та розміру витрат на їх придбання, матеріали справи не містять.
Ураховуючи встановлені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів на її утримання.
Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3
Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_3 посилалась на те, що вона є вдовою, пенсіонеркою, часто хворіє та потребує матеріальної допомоги, яку їй може надати її син ОСОБА_2 Відповідач ОСОБА_2 визнав позов своєї матері ОСОБА_3 про стягнення на її утримання аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно.
Задовольняючи вказаний позов, суд першої інстанції виходив з того, що добровільне надання допомоги на утримання матері, якої остання потребує, не може бути підставою для відмови у позові. Отримання матеріальної допомоги від сина в добровільному порядку чи за рішенням суду є правом самого позивача. При цьому суду не надано доказів, що інший син ОСОБА_3 має можливість надавати матері матеріальну допомогу, якої сам потребує.
Вказаний висновок суду є помилковим.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відтак суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Як зазначила ОСОБА_3 в нотаріально посвідченій заяві, наданій суду, вона з 1986 року і по даний час перебуває на утриманні свого повнолітнього сина ОСОБА_2, 1968 року народження. Утримання з боку сина включає в себе матеріальну допомогу , оплату орендної плати та комунальних послуг найманої для неї квартири, кошти на лікування та медичне обслуговування, харчування, побутові потреби тощо. Кошти якими забезпечує її син ОСОБА_2, є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування (а.с. 117 т.1).
Проти вказаної обставини не заперечував і представник ОСОБА_3 в суді першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Обов'язок синів утримувати матір не залежить від їхнього матеріального стану.
При цьому потреба в матеріальній допомозі батьків має визначатися залежно від наявності або відсутності прожиткового мінімуму.
Відповідно до довідки Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова від 11.02.2016 р. №1370/02-20, розмір пенсії ОСОБА_3 з грудня 2015 р. становить 1274 грн. 56 коп., що забезпечує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність (а.с.13 т.2)
З огляду на викладене, а також те, що право ОСОБА_3 на отримання матеріальної допомоги від сина не оспорюється та не порушується відповідачем, останній надає вказану допомогу регулярно та у розмірі, з яким вона погоджується, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, ухвалене ним рішення у вказаній частині не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 309 ЦПК України таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317 ЦПК України колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_1, про стягнення аліментів на утримання матері відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
Справа №755/16628/15-ц
Апеляційне провадження: № 22-ц/796/9689/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Чех Н.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.