04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"30" серпня 2017 р. Справа№ 925/1599/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Сухового В.Г.
Гончарова С.А.
за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 01-01-28/1 від 03.01.2017;
від відповідача: Бовшик М.Ю. - представник за довіреністю № 12 від 20.02.2017;
від прокуратури: Колодяжна А.В. - посвідчення № 036177 від 04.11.2015;
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.02.2017
у справі № 925/1599/16 (суддя - Скиба Г.М.)
за позовом Заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Канівської міської ради
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5
про стягнення 566 010,92 грн заборгованості та санкцій,
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 03.02.2017 (повне рішення складено 07.02.2017) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 402 459,48 грн боргу по орендній платі, 14 748,47 грн. пені, 18 460,46 грн. - 3% річних, 130 342,03 грн інфляційних втрат; стягнуто з відповідача на користь прокуратури Черкаської області 8 490,15 грн судового збору.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 первинно подану апеляційну скаргу було повернуто на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.04.2017 касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2017 було повернуто скаржнику без розгляду.
12.05.2017 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 повторно звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі, а справу направити за територіальною підсудністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться фактично лише до того, що, на думку відповідача, судом першої інстанції було порушено правила територіальної підсудності, оскільки дана справа мала розглядатись за місцезнаходженням відповідача в порядку ч. 2 ст. 15 ГПК України, тоді як фактично була розглянута за місцезнаходженням земельної ділянки, що на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Майданевич А.Г., Сулім В.В., та призначено до розгляду на 01.06.2017.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
29.08.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів від прокуратури надійшли письмові пояснення щодо розрахунку ціни позову, які були долучені судом апеляційної інстанції до матеріалів справи.
Справа розглядалась різними складами суду.
У зв'язку з перебуванням 30.08.2017 судді Тищенко А.І., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 29.08.2017, для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гончаров С.А., Суховий В.Г., вказана судова колегія ухвалою від 30.08.2017 прийняла апеляційну скаргу у даній справі до свого провадження, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі.
В судовому засіданні 30.08.2017 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а справу - направити за територіальною підсудністю.
Прокурор в судовому засіданні 30.08.2017 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Підтримав раніше подані письмові пояснення щодо розміру та періоду нарахування заборгованості.
Представник позивача в судовому засіданні 30.08.2017 проти задоволення апеляційної скарги також заперечила, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також подала додаткові пояснення з долученням додаткових доказів у даній справі. Суд апеляційної інстанції не приймає такі додаткові докази в порядку ст. 101 ГПК України, оскільки такі докази є новими, поданими лише до суду апеляційної інстанції, тоді як жодних обгрунтувань неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від волі позивача сторона не надала.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечень на неї, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 25.07.2011 між Канівською міською радою (як орендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (як орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 7386,02 кв.м. (надалі - договір).
Відповідно до п. п. 1 договору орендодавець на підставі рішень Канівської міської ради №5-21 від 07.07.2011; №4-60 від 02.06.2011, надає, а орендар - приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, яка знаходиться в АДРЕСА_2, кадастровий НОМЕР_2.
Згідно з п. 7 договору, термін дії договору визначено до 01.08.2016.
Пунктом 8 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Згідно розрахунку розмір орендної плати встановлюється на один місяць, починаючи з 02.06.2011, та становить 6133,76 грн.
Згідно п. 9 передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно, не пізніше 30 числа наступного місяця.
Згідно п. 10 договору, обчислення орендної плати здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору чи продовження його дії.
Відповідно до п. 11 розмір орендної плати переглядається щороку, у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, ставок, коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законодавством.
Упродовж дії договору оренди земельної ділянки рішенням Канівської міської ради від 19.12.2013 № 14-53 «Про орендну плату за земельні ділянки в м. Каневі» встановлено орендну ставку за земельні ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в розмірі 7%.
В зв'язку з цим, станом на 28.02.2014 ФОП ОСОБА_5 перераховано орендну плату, яка становить 10 622 грн щомісячно.
В січні 2015 року враховано коефіцієнт індексації нормативно-грошової оцінки землі за 2014 рік в розмірі 1,249, а тому станом на 28.02.2015 ставка орендної плати орендованої ФОП ОСОБА_5 земельної ділянки становила 13 266,88 грн.
У зв'язку з прийняттям 04.09.2015 Канівською міською радою рішення № 21-50 «Про внесення доповнень до рішення Канівської міської ради від 19.12.2013 №14-53 «Про орендну плату за земельні ділянки в м. Каневі», яким зменшено орендну ставку за земельні ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування до розміру 3,5%, ФОП ОСОБА_5 здійснено перерахунок орендної плати, а саме з 01.09.2015 по 04.09.2015 в розмірі 1 768,92 (із врахуванням діючих 7% орендної ставки), та з 05.09.2015 по 30.09.2015 5829,87 грн. (із врахуванням орендної ставки 3,5%). Таким чином, за вересень станом на 30.10.2015 ФОП ОСОБА_5 нараховано орендної плати в сумі 7 598,79 грн.
У 2016 році застосовано за 2015 рік коефіцієнт індексації в розмірі 1,433, який також було враховано при нарахуванні орендної плати.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
З повідомлення Канівського відділення Черкаської ОДПІ вбачається, що ФОП ОСОБА_5 перебуває на обліку в Канівському відділенні Черкаської ОДПІ з 18.07.2008р. №21022. У зв'язку з несвоєчасною сплатою задекларованих у 2012 році сум за оренду земельної ділянки станом на 30.01.2013 у ФОП ОСОБА_5 виник борг за 2012 рік у сумі 107 513,59 грн. Вказана обставина також підтверджується постановою Окружного суду міста Києва №826/1161/13-а від 20.03.2013. Вказаний борг у розмірі 107 513,59 грн присуджено до стягнення з відповідача.
Як вірно було зазначено судом першої інстанції, в подальшому, починаючи з 2013 року до кінця 2016 року ФОП ОСОБА_5 декларації з плати за землю за договором не подавав та орендну плату за 2013-2016 роки не сплачував, у зв'язку з чим орендна плата Канівським відділенням Черкаської ОДПІ не стягувалася, починаючи з 28.02.2013 за січень місяць оренди землі. Вказана обставина не була спростована відповідачем ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.
Разом з цим, щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, пунктом 20 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що у відповідності до статей 13, 15 ГПК України, підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (стаття 16 ГПК України). Можливості визначення підсудності справи самими сторонами у договорі ГПК України не передбачено.
За приписами частин першої та другої статті 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
При цьому, частиною восьмою статті 16 ГПК України встановлено, що справи у спорах, передбачених пунктом 6 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням об'єктів земельних відносин або основної їх частини, за винятком справ, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з пунктом 6 частини першої ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
В силу частин першої та третьої статті 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що у вирішенні спорів, що виникають у зв'язку з укладенням, зміною, розірванням, виконанням, припиненням договорів оренди земельних ділянок, інших договорів щодо користування земельними ділянками, у тому числі про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами користування земельною ділянкою, господарським судам слід виходити з правил виключної підсудності, встановлених частиною дев'ятою статті 16 ГПК України.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підсудність даної справи повинна визначатись не за загальними правилами в порядку ч. 2 ст. 15 ГПК України, як зазначає апелянт, а за правилами виключної підсудності визначеною частиною восьмою статті 16 ГПК України - за місцезнаходженням об'єкту земельних відносин (Черкаська область, місто Канів, вул. Леніна 188а), відтак, прокуратура правомірно звернулась з позовом у даній справі саме до Господарського суду Черкаської області. А тому доводи апелянта в цій частині відхиляються судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 610 ч. 1, ст. 611, ст. 612 ч. 1 ЦК України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання; у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Разом з цим, всупереч істотним умовам договору та зобов'язанням сторін, станом на момент закінчення терміну дії договору, тобто на 01.08.2016, судом апеляційної інстанції було встановлено, що заборгованість з орендної плати за договором (згідно розрахунку, долученого до позовної заяви) становить 402 459,78 грн.:
- за 2013р. - 67 471,36 грн. (6133,76 грн. щомісячно);
- за 2014р. - 122 975,76 грн. ( за грудень 2013р., станом на 30.01.2014 -
6133,76 грн, за січень, станом на 28.02.2014 - 10 622 грн щомісячно до 30 числа з урахуванням рішення Канівської міської ради від 19.12.2013 №14-53 «Про орендну плату за земельні ділянки в м. Каневі» встановлено орендну ставку за земельні ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в розмірі 7%)
- за 2015 - 137 809,37 грн (за грудень 2015, станом на 30.01.2015 - 10622 грн, за січень, станом на 30.10.2015 по 30.12.2015 - по 6 726,77 грн з урахуванням рішення Канівської міської ради від 04.09.2015р. та рішення Канівської міської ради №21-50 «Про внесення доповнень до рішення Канівської міської ради від 19.12.2013 №14-53 «Про орендну плату за земельні ділянки в м. Каневі», яким зменшено орендну ставку за земельні ділянки для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування в розмірі 3,5%);
- за 2016 - 74 202,99 грн (станом 30.01.2016 за грудень 2015 - 6 726,77 грн., починаючи з 29.02.2016 по 30.08.2016 по 9 639,46 грн. щомісячно, враховуючи коефіцієнт індексації 1,433).
Таким чином, з урахуванням зміни ставок орендної плати та зміни коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель сума основного боргу з орендної плати за період з 28.02.2013 по 30.08.2016 становить 402 459,78 грн. Доказів погашення вказаного боргу відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції надано не було. А тому позовна вимоги про стягнення суми основного боргу у вказаному розмірі є обґрунтованою та такою, що правомірно задоволено судом першої інстанції.
При цьому, суд апеляційної інстанції також зазначає наступне.
Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
У разі не досягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.
Пунктом 11 договору оренди землі сторонами передбачено можливість перегляду розміру орендної плати один раз на рік.
Разом з цим, відповідно до статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням відсутності будь-яких доказів в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101 ГПК України скасування або визнання недійсними рішень (якими визначено ставки орендної плати) або коефіцієнтів, які використовувалися при розрахунку орендної плати, такі рішення та коефіцієнти є чинними та підлягає обов'язковому виконанню (в розумінні ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Окрім суми основного боргу, прокуратура також заявила про стягнення з відповідача 3% річних - 18 460,46 грн; інфляційних втрат - 13 0342,03 грн за період з 28.02.2013 по 29.07.2016 (по кожному платежу окремо) та пені - 14 748,47 грн.
Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про допущення арифметичних помилок позивачем, у зв'язку з чим визначив, що обґрунтованим розміром пені (з урахуванням положення ч. 6 ст. 232 ГК України) становить 14 421,01 грн.
Окрім цього, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в розмірі 130 342,03 грн та 3% річних в розмірі 18 460,46 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що прокуратурою було допущено лише арифметичні помилки (зокрема, при нарахуванні 3% річних), а тому обґрунтованими в цій частині є позовні вимоги про стягнення 18 424,86 грн - 3% річних (із заявлених прокуратурою 18 460,46 грн). Тоді як розмір інфляційних втрат (130 342,03 грн) за заявлені періоди є арифметично вірним та обґрунтованим.
Таким чином, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є позовні вимоги про стягнення з відповідача 402 459,78 грн - основного боргу, 130 342,03 грн - інфляційних втрат, 18 424,86 грн - 3% річних та 14 421,01 грн - пені. Усні доводи апелянта про неправильні розрахунки та "підтасовку періодів" не приймаються судом апеляційної інстанції як необгрунтовані.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України, з використанням повноважень, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 103 ГПК України.
Щодо розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони.
Так, з урахуванням зміни судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції та враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Так, при зверненні з позовом ставка судового збору становила 8 490,16 грн. З урахуванням пропорційності задоволення позовних вимог (стягнено 565 647,68 грн із заявлених 566 010,92 грн) з відповідача за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає стягненню 8 484,70 грн, тоді як за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, з прокуратури підлягає відшкодуванню на користь відповідача (з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги) - 5,99 грн. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, про необхідність стягнення з відповідача на користь прокуратури 8 478,71 грн (8 484,70 грн - 5,99 грн) відшкодування судових витрат.
Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Господарського суду Черкаської області від 03.02.2017 у справі № 925/1599/16 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 03.02.2017 у справі № 925/1599/16 в частині стягнення 14 748,47 грн пені та 18 460,46 грн 3% річних та в частині розподілу судового збору - змінити, виклавши його в наступній реакції:
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (03049, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код особи НОМЕР_1) на користь Канівської міської ради (19000, Черкаська обл., місто Канів, вул. Олега Кошового, буд. 3, ідентифікаційний код особи 33362991) 14 421 (чотирнадцять тисяч чотириста двадцять одну) грн 01 коп - пені; 18 424 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять чотири) грн 86 коп - 3% річних.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (03049, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код особи НОМЕР_1) на користь Прокуратури Черкаської області (18015, Черкаська обл., місто Черкаси, бул. Шевченка, буд. 286, ідентифікаційний код особи 02911119) 8 478 (вісім тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 71 коп - судового збору.
4. В решті рішення Господарського суду Черкаської області від 03.02.2017 у справі № 925/1599/16 (в частині стягнення з відповідача на користь позивача 402 459,78 грн - основного боргу та 130 342,03 грн інфляційних втрат) - залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 в цій частині - без задоволення.
5. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.
6. Матеріали справи № 925/1599/16 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.Г. Суховий
С.А. Гончаров