ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
31.08.2017Справа №910/11608/17
За позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант"
до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім"
про стягнення 24 842, 68 грн.
Суддя Щербаков С.О.
Представники:
від позивача: Сергутін В.А.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (далі-відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 24 842, 68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно договору № 06-MR2\02-207-00159 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 07.10.2016 внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08.08.2017 за участю представників сторін.
31.07.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист з інформацією на виконання вимог ухвали суду від 18.07.2017.
08.08.2017 через відділ автоматизованого документообігу суду від Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, проте позивачем при розрахунку суми страхового відшкодування не вирахувано коефіцієнт фізичного зносу, що складає 0,524.
Також, 08.08.2017 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду подав заяву, в якій просив суд відкласти розгляд даної справи на іншу дату, у зв'язку з перебуванням уповноваженого представника Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" в іншому судовому засіданні та неможливістю забезпечити явку інших представників.
Розгляд справи відкладався в порядку п.п. 1-2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 31.08.2017.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення ухвал суду.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 31.08.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
07.10.2016 між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" та ОСОБА_2 укладено договір № 06-MR2\02-207-00159 добровільного страхування наземного транспортного засобу, відповідно до якого, було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1.
Вигодонабувачем за договором є: ОСОБА_2.
Строк дії договору з 08.10.2016 по 07.10.2017.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Згідно п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
У відповідності зі ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України, предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.
Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Як встановлено судом, 22.11.2016 на пр. Григоренка в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2, під управлінням ОСОБА_3
При цьому, в результаті дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено застрахований у Товаристві з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" автомобіль «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1.
Згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 21.12.2016, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, що сталося 22.11.2016 на пр. Григоренка в м. Києві
за участю автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1 та автомобіля «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2.
Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування», страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до звіту № 52-D/26/3 про вартість матеріального збитку завданого транспортному засобу від 07.12.2016, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1 становить 27 021, 81 грн., згідно рахунку-фактури № 00107 від 01.12.2016, наданого ФОП ОСОБА_4, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1 складає 24 842, 68 грн.
04.01.2017 позивачем складено страховий акт № СТ/16/0192, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 24 842, 68 грн.
Відповідно до зазначеного вище звіту, рахунку-фактури та страхового акту позивачем виплачено страхове відшкодування у розмірі 24 842, 68 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № ІD-88607 від 04.01.2017.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" зазначає, що у зв?язку з тим, що останнім було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу автомобіля «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2 застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Київський страховий дім" за полісом № АК/1229341, а також з огляду на те, що водія автомобіля «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, позивач просить стягнути з відповідача шкоду у розмірі 24 842, 68 грн., завдану з вини водія застрахованого транспортного засобу.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як встановлено судом вище, позивачем на виконання зобов'язань за договором № 06-MR2\02-207-00159 добровільного страхування наземного транспортного засобу від 07.10.2016, предметом якого є страхування транспортного засобу «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, було відшкодовано на користь страхувальника 24 842, 68 грн.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування», відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника. Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
Таким чином, суд зазначає, що до позивача у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до особи, відповідальної за заподіяний збиток із залишком строку позовної давності.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вина особи, яка керувала транспортним засобом «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2, встановлена у судовому порядку постановою Дарницького районного суду м. Києва від 21.12.2016 у справі №753/22441/16-п, якою ОСОБА_3, водія транспортного засобу «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2, визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 340, 00 грн.
Відповідно до частини 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Згідно ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність водія за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля «Skoda Fabia», державний номер НОМЕР_2 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Київський страховий дім" за полісом № АК/1229341.
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Таким чином, у зв?язку з настанням страхового випадку - пошкодженням ОСОБА_3 автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, у відповідача виник обов'язок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.
Разом з тим, як встановлено судом, вартість страхового відшкодування власнику автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1 було сплачено Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" на підставі договору страхування.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.
Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Суд звертає увагу, що Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов»язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі №3-50гс15, яка прийнята з підстав неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень статей 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції в силу ч. 1 ст. 111-28 ГПК України; а також в постановах Вищого господарського суду України від 01.02.2016 року у справі №910/6190/15-г, від 02.02.2016 року у справі №910/13155/15, від 02.02.2016 року у справі №910/25250/15, від 03.02.2016 року у справі №910/15485/15, від 04.02.2016 року у справі №910/14599/15.
Таким чином, суд приходить до висновку, що реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Аналогічна позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України від 23 серпня 2011 року у справі № 42/92.
Щодо заперечень відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, суд визнає помилковим посилання відповідача на вимоги пункту 37.1.3 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо наявності підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування з огляду на наступне.
Зі змісту статті 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" вбачається, що після повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, страховик зобов'язується самостійно розпочати розслідування страхового випадку, зокрема, направлення запитів про відомості, пов'язанні з страховим випадком до правоохоронних органів, закладів охорони здоров'я та інших установ.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 21.12.2016 у справі № 753/22441/16-п встановлено факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання, а розмір заподіяної шкоди визначено відповідно до звіту № 52-D/26/3 про вартість матеріального збитку завданого транспортному засобу від 07.12.2016, та рахунку-фактури № 00107 від 01.12.2016, наданого ФОП ОСОБА_4, а тому суд відхиляє посилання відповідача на неможливість встановлення ним зазначених фактів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.12.2014 у справі № 910/9497/14.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач звертався до відповідача із заявою № 3871 від 03.03.2017 на виплату страхового відшкодування, в якій позивач просив відповідача протягом 30 календарних днів здійснити на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 24 842, 68 грн., шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача № 26508063794100 в АТ «УкрСиббанк», в додатках до якої було додано документи, що підтверджують факт настання дорожньо-транспортної пригоди та розмір заподіяної шкоди, яка отримана відповідачем 03.03.2017, відповідно до відтиску печатки Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" на заяві позивача за вх.№ 556.
Крім того, суд відзначає, що відповідно до п.36.2 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна; 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Отже, зі змісту вказаних приписів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" вбачається, що обов'язок з визначення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, тобто на відповідача.
У свою чергу, відсутність вказаних дій з боку відповідача не позбавляє позивача права вимагати отримання відшкодування в межах фактично понесених ним витрат у вигляді страхового відшкодування, виплаченого на користь страхувальника.
Також з врахуванням приписів ст.ст.993,1191 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.
У зв'язку з чим, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що спірні регресні відносини між сторонами регулюються нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а не нормами Закону України "Про страхування".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 13.03.2017 у справі № 910/13450/16.
В основу заперечень відповідача також покладено твердження про те, що належним доказом розміру заподіяної внаслідок ДТП матеріальної шкоди є звіт № 52-D/26/3 від 07.12.2016 про оцінку автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, згідно якого коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля становить - 0,524. На думку відповідача, цей звіт є обов'язковим документом, що відповідно до ст.ст.22,29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та положень Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 та зареєстрованої в Мінюсті України 24.11.2003 за №1074/8395 (далі - Методика), визначає реальну суму матеріального збитку з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля.
Однак, з урахуванням вимог п.36.4 ст.36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" суд вказує про наявність страхового акту №СТ/16/0192 від 04.01.2017, платіжного доручення № ІD-88607 від 04.01.2017 та рахунку-фактури №00107 від 01.12.2016, виставленого ФОП ОСОБА_4, яким надано послуги з відновлювального ремонту пошкодженого майна, що є належними доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які (витрати) виникли внаслідок ДТП.
Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 15.04.2014 по справі №3-59гс15, яка (позиція) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції згідно імперативних приписів ст.111-28 ГПК України.
В той же, час суд відзначає, що дійсно, нормою ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, а саме звіту № 52-D/26/3 від 07.12.2016 про оцінку автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1 визначена з урахуванням коефіціенту фізичного зносу (0,524) та становить 27 021, 81 грн.
Тож, позивачем, відповідно до зазначеного вище звіту, рахунку-фактури та страхового акту було виплачено страхове відшкодування у розмірі 24 842, 68 грн., що підтверджується копією платіжного доручення № ІD-88607 від 04.01.2017.
Разом з тим, суд не приймає до уваги та вважає безпідставними твердження відповідача стосовного того, що за розрахунком останнього сума страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу складає 16 813, 60 грн., оскільки вартість відновлювального ремонту автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1 була визначна з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (0,524) та становила 27 021, 81 грн.
Отже, враховуючи наведене, з огляду на те, що позивач виплатив страхове відшкодування власнику застрахованого автомобіля «Hyundai Santa Fe», державний номер НОМЕР_1, у нього виникло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну шкоду, тобто, у даному випадку до Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім".
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський страховий дім" (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 37/41, ідентифікаційний код - 25201716) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, буд. 26, ідентифікаційний код - 32382598) 24 842 (двадцять чотири тисячі вісімсот сорок дві) грн. 68 коп. - страхового відшкодування та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено: 04.09.2017.
Суддя Щербаков С.О.