29 серпня 2017 року Справа № 915/590/17
За позовом: Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України (54018, м. Миколаїв, пр. Богоявленський, 55-Е; ідентифікаційний код 41250753)
до відповідача: Вищого навчального закладу “Міжнародний технологічний університет “Миколаївська політехніка” (54015, м. Миколаїв, Спаський узвіз, 13; ідентифікаційний код 32819640)
про: стягнення 342494,24 грн.
Суддя О.Г. Смородінова
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 3755/10-9 від 05.04.2017;
від відповідача: ОСОБА_2 - в.о. ректора, ОСОБА_3 - за довіреністю № 3 від 15.06.2017, ОСОБА_4 - за довіреністю б/н від 30.06.2017.
Суть спору:
19 червня 2017 року Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 5976/10 від 17.05.2017, в якій просить суд стягнути з Вищого навчального закладу “Міжнародний технологічний університет “Миколаївська політехніка” виплачені надміру суми пенсій у загальному розмірі 342494,24 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: заяв фізичних осіб до Управління щодо перерахунку пенсії; довідок вищого навчального закладу про заробітну плату для обчислення наукової пенсії (№ 1 в лютому 2010 року - ОСОБА_2, № 6 в березні 2011 року - ОСОБА_5, № 18 в липні 2011 року - ОСОБА_6А.); листа Міністерства освіти і науки України від 18.05.2015 № 6/2-108-15; ліцензій та сертифікатів про акредитацію; листа відповідача № 203 від 16.12.2014; норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», статті 24 Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», статей 11, 1166 Цивільного кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України № 257 від 04.03.2004, та мотивовані тим, що оскільки інститут не був вищим навчальним закладом III-IV рівня акредитації, у ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було відсутнє право на перерахунок пенсії у загальному розмірі 342494,24 грн. Позивач вважає, що переплата пенсій виникла саме з вини відповідача. Отже, внаслідок видачі інститутом, правонаступником якого є Університет, довідок про заробітну плату для обчислення наукової пенсії за відсутності підстав для цього та неповідомлення Управлінню про відсутність III-IV рівнів акредитації, позивачу завдано майнову шкоду (період: липень 2006 року - вересень 2015 року) в сумі 342494,24 грн.
Відповідач у своїх письмових запереченнях (вх. № 9416/17 від 03.07.2017 та вх. № 11860/17 від 18.08.2017) просить суд позов залишити без задоволення, вважаючи, що Вищий навчальний заклад “Миколаївський політехнічний інститут”, зараз - Вищий навчальний заклад “Міжнародний технологічний університет “Миколаївська політехніка”, на підставі акредитаційних сертифікатів спеціальностей, є навчальним закладом III рівня. Управління ж прийшло до висновку після розгляду копій ліцензій Міністерства освіти та науки України та копій сертифікатів про акредитацію, що надані документи свідчать про відсутність у Миколаївському політехнічному інституті двох третин спеціальностей, акредитованих не нижче ніж за III рівнем. Але не приведено, як саме порахували відсутність двох третин спеціальностей, акредитованими не нижче ніж за III рівнем. Адже це не тільки кількісний рахунок сертифікатів про акредитацію за рівнем. Реальна дійсна 100% акредитація всіх спеціальностей Вищого навчального закладу. Згідно Закону України «Про вищу освіту» при визначенні повинні враховуватися обсяги підготовки за спеціальностями, вимоги державного стандарту вищої освіти. Миколаївський політехнічний інститут випускав і випускає спеціалістів, видавав і видає дипломи встановленого зразка, науково-педагогічні працівники робили внески зі своєї заробітної плати в Пенсійний фонд по ставці наукових працівників.
Експертні висновки від 27 липня 2017 року, від 10 серпня 2017 року, від 17 серпня 2017 року (ОСОБА_7, освітньо-наукового експерта, ректора Міжнародного гуманітарного університету, доктора юридичних наук, професора, науково-педагогічного експерта; ОСОБА_8, проректора з науково-педагогічної роботи Херсонської державної морської академії, кандидата технічних наук, доцента; ОСОБА_9, професора Київського національного університету імені ОСОБА_10, доктора технічних наук, професора) стверджують, що детальніший аналіз копій ліцензій Міністерства освіти та науки України та копій сертифікатів про акредитацію свідчить про наявність у Миколаївському політехнічному інституті двох третин спеціальностей, акредитованих не нижчий ніж III рівнем.
29.08.2017 за результатами розгляду справи, суд на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представників сторін, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
Предметом даного позову виступають майнові вимоги позивача щодо стягнення з відповідача майнової шкоди в загальному розмірі 342494,24 грн. (ОСОБА_2 - 128836,88 грн., ОСОБА_5 - 132886,65 грн., ОСОБА_6 - 80770,71 грн.), як надмірно сплачену пенсію.
Підставою заявлено застосування приписів ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, внаслідок видачі відповідачем довідок про заробітну плату для обчислення наукових пенсій (№ 1 в лютому 2010 року - ОСОБА_2, № 6 в березні 2011 року - ОСОБА_5, № 18 в липні 2011 року - ОСОБА_6А.) за відсутності підстав для цього та неповідомлення Управлінню про відсутність III-IV рівнів акредитації.
Отже, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються загальними положеннями про відшкодування шкоди.
Так, відповідно до змісту частин 1 та 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Також законодавством зазначена можливість при визначенні наявності та обсягу шкоди, що завдана особі та підлягає відшкодуванню, керуватись визначенням збитків, що наводиться у ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного:
По-перше, стаття 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну із сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Звідси випливає обов'язок суб'єкта, що вимагає відшкодування збитків, доказати наявність і розмір збитків.
Розрахунок суми збитків, який було надано позивачем до позову, взагалі не підтверджено останнім належними та допустимими доказами.
За правилами статей 32 (абзац 1), 34 (абзац 2), 36 (абзац 1) Господарського кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Дослідити суду правильність обчислення наданого позивачем розміру збитків, а отже, і їх наявність, в силу відсутності належних доказів не вбачається за можливе.
По-друге, довідки про заробітну плату для обчислення наукових пенсій (№ 1 в лютому 2010 року - ОСОБА_2, № 6 в березні 2011 року - ОСОБА_5, № 18 в липні 2011 року - ОСОБА_6А.), на які в обґрунтування заявленого позову посилається позивач, датовані 2010 та 2011 роками, тобто Пенсійний фонд отримав їх в цей період, але відразу їм не була надана належна правова оцінка.
За змістом ч. 1 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
З наданих суду доказів встановлено, що позивач на свій запит № 12612/05 від 19.11.2014 отримав в грудні 2014 року від відповідача копії сертифікатів про акредитацію та ліцензію про право надання освітніх послуг за 2008-2010 роки, з яких вбачається, що Вищий навчальний заклад “Миколаївський політехнічний інститут” визнано акредитованим за III рівнем (термін - до 01 липня 2015 року), і тільки в березні 2015 року позивач направив запит до Міністерства освіти і науки України щодо акредитації відповідача.
Таким чином, наведені обставини свідчать про недостатність та несвоєчасність здійснення позивачем заходів, спрямованих на запобігання уникненню можливих збитків.
По-третє, за змістом ч. 2 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
У суду відсутні підстави для застосування до відповідача правил ч. 2 ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки довідки про заробітну плату для обчислення наукових пенсій (№ 1 в лютому 2010 року - ОСОБА_2, № 6 в березні 2011 року - ОСОБА_5, № 18 в липні 2011 року - ОСОБА_6А.) не містять недостовірних даних, а сама по собі їх видача не суперечить чинному законодавству.
Тобто, інститут фактично не вводив позивача в оману стосовно рівня акредитації, його дії лише обмежилися видачею вказаних довідок.
Отже, позивачем не доведена як протиправна поведінка відповідача у спірних відносинах, так і вина в його діях.
З огляду на викладене, виявити причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками) також не уявляється можливим.
За таких обставин, позивачем не доведено суду наявність всіх елементів (складових) для стягнення шкоди з відповідача на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України, що призвело до відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Повне рішення складено та підписано 04 вересня 2017 року.
Суддя О.Г. Смородінова