Справа № 372/4972/14-ц
21 серпня 2017 року Обухівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Кравченка М.В.
при секретарі Бадьорій Є.І., Бенчук О.О.,
за участю прокурора Козленко А.С.,
розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_49, ОСОБА_63, реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, приватного підприємства «Дефенсум», треті особи - ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82 ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_115, ОСОБА_116, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Рікон», громадська організація «Товариство індивідуальних забудовників «Перспектива», товариство з обмеженою відповідальністю «Орегон», товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інноваційна інжирінгова компанія», товариство з обмеженою відповідальністю «Витар», про визнання недійсними та скасування розпоряджень, скасування рішень, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, витребування майна,
У вересні 2014 року прокурор Київської області в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що за результатами аналізу стану законності під час відведення земель лісогосподарського призначення прокуратурі Київської області стало відомо, що розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації (далі - Київська ОДА) від 12 листопада 2004 року № № 821-824 включно та від 15 листопада 2004 року № № 828-831 включно вилучено з постійного користування земельні ділянки лісового фонду з порушеннями земельного законодавства та з перевищеннями повноважень.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що впродовж одного дня адміністрацією вилучено з постійного користування єдиний масив лісу першої групи, загальною площею 39 га, що знаходився у межах суміжних кварталів лісництва та використовувався для ведення лісового господарства одним постійним користувачем державним лісогосподарським об'єднанням «Київліс» (далі - ДЛГО «Київліс»). Категорія всього масиву земельних ділянок змінена з земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови, що є порушенням ст. ст. 20, 149 ЗК України.
Оскільки Київською ОДА було неправомірно вилучено земельні ділянки із земель лісового фонду, то незаконними є відповідно розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА Київської області) від 28 серпня 2008 року № 1365 та подальші юридичні дії щодо оформлення права власності на передані у власність оспорювані земельні ділянки та їх подальшого відчуження та зміни цільового призначення.
Враховуючи викладені обставини, позивач просив із урахуванням уточнень визнати незаконними та скасувати розпорядження Київської ОДА від 12 листопада 2004 року № № 821-824 включно, від 15 листопада 2004 року № № 828-831 включно, розпорядження Обухівської РДА Київської області від 28 серпня 2008 року № 1365, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами, видані на ім'я відповідачів, скасувати рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області (далі - РС Обухівського МРУЮ Київської області) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_143 від 15 квітня 2014 року за № 12431354 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6 та ОСОБА_144 від 15 квітня 2014 року за № 12429257 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7, визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської РДА Київської області від 18 серпня 2009 року № 1043, від 10 вересня 2009 року № 1112, від 1 жовтня 2009 року № 1222, від 12 жовтня 2009 року № 1272, від 20 листопада 2009 року № 1465, від 8 травня 2012 року № № 644, 645, 652, 653, 656 щодо зміни цільового використання земельних ділянок; та витребувати на користь держави Україна в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київське лісове господарство» земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів.
Зокрема, прокурор просив:
-визнати незаконними та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 12.11.2004 року № № 821-824 включно, від 15.11.2004 року № № 828-831 включно, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 28.08.2008 року № 1365.
-визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я відповідачів: ОСОБА_2 акт НОМЕР_8, кадастровий номер НОМЕР_9, ОСОБА_3 ділянка № НОМЕР_10, ОСОБА_4 ділянка № НОМЕР_11, ОСОБА_145 ділянка № НОМЕР_12, ОСОБА_6 ділянка № НОМЕР_13, ОСОБА_7 ділянка № НОМЕР_14, ОСОБА_8 акт НОМЕР_15, ділянка № НОМЕР_16, ОСОБА_75 акт НОМЕР_17 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_63 на ділянку НОМЕР_18, ОСОБА_9 ділянка № НОМЕР_19 ОСОБА_10 ділянка НОМЕР_20 ОСОБА_146 ділянка № НОМЕР_14, ОСОБА_13 ділянка НОМЕР_21, ОСОБА_147 ділянка НОМЕР_22, ОСОБА_15 ділянка НОМЕР_23, ОСОБА_16 ділянка НОМЕР_24, ОСОБА_17 ділянка НОМЕР_25, ОСОБА_18 ділянка НОМЕР_26, ОСОБА_19 ділянка НОМЕР_27, ОСОБА_20 акт НОМЕР_28 ділянка НОМЕР_29 ОСОБА_21 акт НОМЕР_30 ділянка НОМЕР_31, ОСОБА_22 ділянка № НОМЕР_32, ОСОБА_23 НОМЕР_33, ОСОБА_24 ділянка НОМЕР_34, ОСОБА_25 ділянка НОМЕР_35, ОСОБА_26 ділянка НОМЕР_36, ОСОБА_27 ділянка НОМЕР_37, ОСОБА_28 ділянка НОМЕР_38 ОСОБА_29 ділянка № НОМЕР_39, ОСОБА_30 ділянка НОМЕР_40, ОСОБА_31 ділянка НОМЕР_41, ОСОБА_32 ділянка НОМЕР_42, ОСОБА_33 ділянка НОМЕР_43, ОСОБА_34 ділянка НОМЕР_44, ОСОБА_35 ділянка НОМЕР_45, ОСОБА_36 ділянка НОМЕР_46, ОСОБА_37 ділянка НОМЕР_47, ОСОБА_38 ділянка НОМЕР_48, ОСОБА_148 ділянка № НОМЕР_7, ОСОБА_40 ділянки НОМЕР_49, ОСОБА_41 ділянки НОМЕР_50, ОСОБА_56 на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_51, НОМЕР_52, акт НОМЕР_53 ділянка НОМЕР_54, акт НОМЕР_55, акт НОМЕР_56, ОСОБА_42 ділянка НОМЕР_57, ОСОБА_62 ділянки НОМЕР_58 ОСОБА_43 ділянка НОМЕР_59, ОСОБА_44 ділянка НОМЕР_60, ОСОБА_45 ділянки НОМЕР_61 ОСОБА_46 ділянки НОМЕР_62, ОСОБА_47 ділянка НОМЕР_63, ОСОБА_48 ділянка НОМЕР_64, ОСОБА_49 ділянка НОМЕР_65 ОСОБА_50 ділянка № НОМЕР_66 ОСОБА_51 ділянка НОМЕР_67, ОСОБА_52 ділянка НОМЕР_68, ОСОБА_53 ділянка НОМЕР_69, ОСОБА_54 ділянка НОМЕР_70, ОСОБА_55 на земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_71, ОСОБА_57 на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_72, ОСОБА_58 на земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_73, ОСОБА_59 серія НОМЕР_74 ділянка НОМЕР_75 ділянка НОМЕР_76; НОМЕР_77 ділянка НОМЕР_78; НОМЕР_79 загальною площею 85,9477, вартістю 47524827 грн.
-скасувати рішення реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_30 за № 12431354 від 15.04.2014 року на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_6, та ОСОБА_39 за №12429257 від 15.04.2014 року на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7.
-визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 18.08.2009 року № 1043, від 10.09.2009 року № 1112, від 01.10.2009 року № 1222, від 12.10.2009 року № 1272, від 20.11.2009 року № 1465, від 08.05.2012 року № № 644, 645, 652, 653, 656 щодо зміни цільового використання земельних ділянок з ведення особистого селянського господарства на ведення індивідуального садівництва.
-витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства «Київське лісове господарство» спірні земельні ділянки з незаконного володіння відповідачів ОСОБА_149 земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_204 площею 0,8351 га; ОСОБА_3 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_10 площею 0,500 га; ОСОБА_4 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_11 площею 0,3000 га; ОСОБА_145 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_12 площею 0,5000 га; ОСОБА_6 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_13 площею 0,5000 га; ОСОБА_7 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_14 площею 0,4999 га; ОСОБА_8 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_16 площею 0,5000 га; ОСОБА_63 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_80 площею 0,8351 га; ОСОБА_9 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_81 площею 0,5000 га; ОСОБА_10 земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_194 площею 0,5000 га; ОСОБА_11 та ОСОБА_12 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_14 площею 0,4999 га, ОСОБА_13. земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_195 площею 0,5000 га; ОСОБА_147 земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_196 площею 0,4999 га; ОСОБА_15 земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_197 площею 0,4999 га; ОСОБА_16 земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_198 площею 0,5000 га; ОСОБА_17 земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_199 площею 0,5000 га; ОСОБА_18 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_200 площею 0,5000 га; ОСОБА_19 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_201 площею 0,5000 га; ОСОБА_20 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_202 площею 0,5000 га; ОСОБА_21 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_203 площею 0,5000 га; ОСОБА_22 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_32 площею 0,5000 га; ОСОБА_23 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_33 площею 0,5000 га; ОСОБА_24 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_205 площею 0,5001 га; ОСОБА_25 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_206 плошею 0,5000 га; ОСОБА_26 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_207 площею 0,5000 га; ОСОБА_27 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_208 площею 0,5000 га; ОСОБА_28 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_209 площею 0,5000 га; ОСОБА_29 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_39 площею 0,5000 га; ОСОБА_143 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_210 площею 0,5000 га; ОСОБА_31 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_211 площею 0,5001 га; ОСОБА_32 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_212 площею 0,5001 га; ОСОБА_150 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_213 площею 0,5000 га; ОСОБА_34 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_214 площею 0,5000 га; ОСОБА_35 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_215 площею 0,5000 га; ОСОБА_36 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_216 площею 0,5000 га; ОСОБА_37 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_217 площею 0,5000 га; ОСОБА_38 ділянку з кадастровим номером ОСОБА_218 площею 0,5001 га; ОСОБА_148 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7 площею 0,5000 га; ОСОБА_40 ділянки з кадастровими номерами ОСОБА_219 площею 0,9900 га та ОСОБА_220 площею 0,9899 га; ОСОБА_41 ділянки з кадастровими номерами ОСОБА_221 площею 0,8351 га, ОСОБА_222 площею 0,9154 га, ОСОБА_223 площею 0,8351 га; ОСОБА_56 ділянки з кадастровими номерамиНОМЕР_223 площею 0,9353 га, НОМЕР_223 площею 0,9156 га, НОМЕР_224 площею 0,9901 га; ОСОБА_152 ділянку з кадастровими номерами НОМЕР_225 площею 0,2500 га; ОСОБА_43 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_226 площею 0,9901 га; ОСОБА_44 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_227 площею 0,9900 га; ОСОБА_45 ділянку з кадастровими номерами НОМЕР_228 площею 0,5001 га; ОСОБА_46 ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_229 площею 0,8351 га, НОМЕР_230 площею 0,9155 га; ОСОБА_47 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_231 площею 0,5000 га; ОСОБА_48 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_232 площею 0,5000 га; ОСОБА_49 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_233 площею 0,4999 га; ОСОБА_153 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_234 площею 0,2500 га; ОСОБА_51 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_235 площею 0,5001 га; ОСОБА_52 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_236 площею 0,5000 га; ОСОБА_53 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_237 площею 0,5000 га; ОСОБА_54 ділянку з кадастровим номером НОМЕР_238 площею 0,5001 га; ОСОБА_154 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_239 площею 0,9353 га, НОМЕР_240 площею 0,9353 га; ОСОБА_57 земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_241 площею 0,8351; ОСОБА_58 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_242 площею 0,8352 га; ОСОБА_59 земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_243 площею 0,9900 га, НОМЕР_243 площею 0,9900 га, НОМЕР_244 площею 0,9900 га, ОСОБА_220 площею 0,9899 га, ОСОБА_219 площею 0,9900 га.
В судовому засіданні прокурор Козленко А.С. позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на порушення законодавства при виділенні спірних земельних ділянок неуповноваженим органом, незаконне відчудження земель із власності держави, відсутність повноважень органів, які видали оскаржувані розпорядження, незаконну зміну цільового призначення земельних ділянок лісового фонду, які перебували у складі єдиного масиву, що було встановлено в результаті прокурорської перевірки, порушено авторитет держави через порушення порядку виділення земель, вважала наявними підстави для захисту інтересів держави та витребування земельної ділянки із володіння відповідачів, а також відсутніми підстави для застосування приписів законодавства щодо позовної давності.
Представник Державного підприємства «Київське лісове господарство» ОСОБА_155 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, так як в порушення діючого законодавства України з постійного користування ДП було вилучено земельні ділянки та передано у власність відповідачам, спірні ділянки відносяться до земель лісового фонду.
Представники Кабінету Міністрів України ОСОБА_156, ОСОБА_157 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на те, що при передачі спірних земельних ділянок у приватну власність відбулось порушення прав держави як власника, позовна давність не пропущена.
Представник позивача Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи є його заява про слухання справи у його відсутність, в якій він позов підтримав.
Представники відповідачів Київської обласної державної адміністрації, Обухівської районної державної адміністрації подали письмові заперечення, в яких просили розглянути справу у їх відсутність та відмовити у задоволенні позову, застосувавши наслідки спливу позовної давності.
Представник відповідачів ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_53, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_17, ОСОБА_50, ОСОБА_62, ОСОБА_49, ОСОБА_48, ОСОБА_13, ОСОБА_42, ОСОБА_44, ОСОБА_63, ОСОБА_22, ОСОБА_20, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_35, ОСОБА_7, ОСОБА_54, ОСОБА_3, ОСОБА_30, ОСОБА_43, ОСОБА_14, ОСОБА_34, ОСОБА_18, ОСОБА_40, ОСОБА_25, ОСОБА_32, ОСОБА_16, ОСОБА_28, ОСОБА_31 ОСОБА_158 в судовому засіданні проти позову заперечив повністю, посилаючись на його необґрунтованість, законність оскаржуваних рішень органів державної влади, які прийняті в межах повноважень, безпідставність доводів прокурора про виділення земель єдиним масивом, оскільки ділянки виділялись різним особам у різний час, відповідачів є добросовісними набувачами, придбали земельні ділянки за оплатними договорами, не повинні відповідати за дії посадових осіб держави, відсутні обвинувальні вироки відносно посадових осіб, просив застосувати практику ЄСПЛ та наслідки спливу позовної давності.
Позивач ОСОБА_40, яка є одночасно і представником інших відповідачів, у судовому засіданні проти позову заперечила повністю, посилаючись на те, що спірні земельні ділянки не є єдиним масивом, відсутні докази спрямованості умислу на їх виділення саме єдиним масивом, відповідачі не порушували законодавство, є добросовісними набувачами, сплатили збитки лісогосподарського призначення, правомірність набуття відповідачами права на землю встановлена чинним судовим рішенням у іншій справі, просила застосувати наслідки спливу позовної давності.
Представники відповідачів ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, відповідачі ОСОБА_39, ОСОБА_42, ОСОБА_165, ОСОБА_19, ОСОБА_8, ОСОБА_17 в судовому засіданні проти позову заперечили, посилаючись на аналогічні обставини, просили застосувати наслідки спливу позовної давності.
Інші особи, що беруть участь у справі в судове засідання не з'явились, причин неявки не повідомили, заяв, клопотань не подавали, їх неявка згідно ч.2 ст.45, ст. 169 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Вислухавши прокурора, відповідачів, представників сторін та третіх осіб, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 12 листопада 2004 року № № 821-824 включно та від 15 листопада 2004 року № № 828-831 включно вилучено з постійного користування ДЛГО «Київліс» та надано в оренду на 49 років товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Рікон» (далі - ТОВ «Компанія Рікон») земельні ділянки площею 5,5629 га та 4,3371 га, товариству з обмеженою відповідальністю «Орегон» (далі - ТОВ «Орегон») земельну ділянку площею 9,7 га, громадській орагнізації «Товариство індивідуальних забудовників «Перспектива» (далі - ГО «Товариство індивідуальних забудовників «Перспектива») земельну ділянку площею 9,7 га, товариству з обмеженою відповідальністю «Витар» (далі - ТОВ «Витар») земельну ділянку площею 9,7 га, товариству з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інноваційна інжинірингова компанія» (далі - ТОВ «Будівельно-інноваційна інжинірингова компанія») земельну ділянку площею 9,7 га, приватному підприємству «Прогрес» (далі - ПП «Прогрес») земельну ділянку площею 9,7 га, приватному підприємству «Кедр» (далі - ПП «Кедр») земельну ділянку площею 9,7 га, товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Ітака» (далі - ТОВ «Торговий дім «Ітака») земельну ділянку площею 9,7 га на території Української міської ради Обухівського району Київської області для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд й віднесено земельні ділянки до земель житлової та громадської забудови. Разом з тим, договори із вказаними суб'єктами щодо оренди вилучених земельних ділянок не укладалися.
Розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28 серпня 2008 року № 1365 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 114-ти громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Передано у власність земельні ділянки: 114-ти громадянам загальною площею 85,9477 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області. Надано дозвіл землевпорядній організації встановити межі земельних ділянок та зони обмежень в натурі (на місцевості) та виготовити державні акти на право власності на землю.
За інформацією Управління Держземагентства в Обухівському районі, а також згідно з державними актами, копії яких наявні в матеріалах справи, на підставі розпорядження Обухівської РДА Київської області від 28 серпня 2008 року № 1365 відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами: ОСОБА_2 - державний акт НОМЕР_245 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_247; ОСОБА_84 - державний акт НОМЕР_246 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_248; ОСОБА_92 - державний акт НОМЕР_249, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_221; ОСОБА_109 - державний акт НОМЕР_250, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_251; ОСОБА_81 - державний акт НОМЕР_252, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_237; ОСОБА_101 - державний акт НОМЕР_253, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_254; ОСОБА_94 - державний акт НОМЕР_255, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_256; ОСОБА_121 - державний акт НОМЕР_257, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_258; ОСОБА_119 - державний акт НОМЕР_259, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_260; ОСОБА_117 - державний акт НОМЕР_261, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_262; ОСОБА_118 - державний акт НОМЕР_263 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_264; ОСОБА_116 - державний акт НОМЕР_265, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_266; ОСОБА_115 - державний акт НОМЕР_267, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_268; ОСОБА_100 - державний акт НОМЕР_269, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_270, ОСОБА_102 - державний акт НОМЕР_271, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_272; ОСОБА_103 - державний акт НОМЕР_273, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_274; ОСОБА_67 - державний акт НОМЕР_275, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_276; ОСОБА_85 - державний акт НОМЕР_277, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_278; ОСОБА_68 - державний акт НОМЕР_279, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_280; ОСОБА_105 - державний акт НОМЕР_281, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_239; ОСОБА_87 - державний акт НОМЕР_282, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_283; ОСОБА_98 - державний акт НОМЕР_284, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_285; ОСОБА_166 - державний акт НОМЕР_286, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_287; ОСОБА_108 - державний акт НОМЕР_288, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_289; ОСОБА_107 - державний акт НОМЕР_290, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_219; ОСОБА_104 - державний акт НОМЕР_291, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_292 ОСОБА_80 - державний акт НОМЕР_293, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_236; ОСОБА_21 - державний акт НОМЕР_294, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_203; ОСОБА_20 - державний акт серії НОМЕР_28, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_202; ОСОБА_124 - державний акт НОМЕР_295, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_296; ОСОБА_140 - державний акт НОМЕР_297, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_298; ОСОБА_125 - державний акт НОМЕР_299, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_300; ОСОБА_122 - державний акт НОМЕР_301, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_302; ОСОБА_123 - державний акт НОМЕР_303, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_304; ОСОБА_120 - державний акт НОМЕР_305, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_306; ОСОБА_95 - державний акт НОМЕР_307, кадастровий номер земельної ділянки -НОМЕР_308; ОСОБА_96 - державний акт НОМЕР_309, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_310; ОСОБА_91 - державний акт НОМЕР_311, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_312; ОСОБА_88 - державний акт НОМЕР_313, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_314; ОСОБА_93 - державний акт НОМЕР_315, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_316; ОСОБА_97 - державний акт НОМЕР_317, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_318; ОСОБА_86 - державний акт НОМЕР_319, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_320; ОСОБА_75 - державний акт НОМЕР_17, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_80; ОСОБА_89 - державний акт НОМЕР_321, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_322; ОСОБА_90 - державний акт НОМЕР_323, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_324; ОСОБА_73 - державний акт НОМЕР_325 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_229; ОСОБА_112 - державний акт НОМЕР_273, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_326; ОСОБА_111 - державний акт НОМЕР_327, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_328; ОСОБА_110 - державний акт НОМЕР_329 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_330; ОСОБА_71 - державний акт НОМЕР_331 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_227; ОСОБА_113 - державний акт НОМЕР_332 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_333; ОСОБА_70 - державний акт НОМЕР_334 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_335; ОСОБА_69 - державний акт НОМЕР_336 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_226; ОСОБА_114 - державний акт НОМЕР_337 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_338, ОСОБА_106 - державний акт НОМЕР_339 кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_220.
У подальшому частина землевласників на підставі цивільно-правових угод відчужила отримані земельні ділянки, зокрема: ОСОБА_125 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_340; ОСОБА_124 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_341; ОСОБА_123 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_342, ОСОБА_122 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_343; ОСОБА_167 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_42, якому видано державний акт НОМЕР_344; ОСОБА_121 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_345; ОСОБА_120 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_346; ОСОБА_119 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_347; ОСОБА_118 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_348, ОСОБА_117 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_349, ОСОБА_116 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_350, ОСОБА_115 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_351, ОСОБА_107 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_352, ОСОБА_59 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2011 року ОСОБА_40; ОСОБА_68 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 8 жовтня 2008 року ОСОБА_62, якій видано державний акт НОМЕР_353, ОСОБА_69 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 5 листопада 2008 року ОСОБА_43, ОСОБА_106 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_354, ОСОБА_59 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 2011 року ОСОБА_40, ОСОБА_114 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_355, ОСОБА_71 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_44, якому видано державний акт НОМЕР_356, ОСОБА_70 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 8 жовтня 2008 року ОСОБА_168, ОСОБА_113 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_357, ОСОБА_139 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_49, ОСОБА_112 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_358, ОСОБА_111 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 06 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому виданодержавний акт НОМЕР_359, ОСОБА_110 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_360 ОСОБА_109 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_361, ОСОБА_108 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 жовтня 2008 року ОСОБА_59, якому видано державний акт НОМЕР_362 ОСОБА_94, ОСОБА_105 відчужили земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_55, ОСОБА_104 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_55, ОСОБА_103 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2008 року ОСОБА_55, ОСОБА_101 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_55, ОСОБА_100 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2010 року ОСОБА_56, ОСОБА_99 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_363, ОСОБА_98 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_364, ОСОБА_140 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_365, ОСОБА_135 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_132 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_134 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_169 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_87 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_57, якій видано державний акт НОМЕР_371 ОСОБА_88 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2010 року ОСОБА_57, якій видано державний акт НОМЕР_366, ОСОБА_89 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_57, якій видано державний акт НОМЕР_368, ОСОБА_90 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_57, якій видано державний акт НОМЕР_367, ОСОБА_73 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_46, якому видано державний акт НОМЕР_369, ОСОБА_75 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2010 року ОСОБА_63, ОСОБА_63 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8, ОСОБА_86 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_58, якій видано державний акт НОМЕР_370, ОСОБА_97 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_170, якому видано державний акт НОМЕР_372, ОСОБА_93 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_373, ОСОБА_56 у свою чергу відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2010 року ОСОБА_41, якій видано державний акт НОМЕР_374, ОСОБА_96 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2010 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_375, ОСОБА_56 в свою чергу відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2010 року ОСОБА_41, якій видано державний акт НОМЕР_376 ОСОБА_91 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2010 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_377, ОСОБА_56 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2010 року ОСОБА_41, яка отримала державний акт НОМЕР_378, ОСОБА_171 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_46, якому видано державний акт НОМЕР_379, ОСОБА_92 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_380, ОСОБА_56 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 13 жовтня 2010 року ОСОБА_41, якій видано державний акт НОМЕР_381, ОСОБА_137 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_95 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2010 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_382, ОСОБА_56 у свою чергу відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2010 року ОСОБА_41, якій видано державний акт НОМЕР_383, ОСОБА_85 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_58, якій видано державний акт НОМЕР_384 ОСОБА_84 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 жовтня 2008 року ОСОБА_58, якій видано державний акт НОМЕР_385, ОСОБА_84 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_72 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 8 жовтня 2008 року ОСОБА_45, ОСОБА_76 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 17 квітня 2010 року ОСОБА_47, якому видано державний акт НОМЕР_386 ОСОБА_77 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_48, якому видано державний акт НОМЕР_387, ОСОБА_172 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_173, якому видано державний акт НОМЕР_388, ОСОБА_78 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 6 травня 2009 року ОСОБА_50, якій видано державний акт НОМЕР_389, та ОСОБА_62, якій видано державний акт НОМЕР_390, ОСОБА_79 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_51, ОСОБА_80 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 9 грудня 2009 року ОСОБА_174, якому видано державний акт НОМЕР_293, ОСОБА_174 відчужив вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 10 квітня 2012 року ОСОБА_52, ОСОБА_142 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_170, ОСОБА_81 відчужила земельну ділянку на підставі договору дарування від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_53, якому видано державний акт НОМЕР_391, ОСОБА_175 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2008 року ОСОБА_54, якому видано державний акт НОМЕР_392, ОСОБА_131 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_129 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому виданодержавний акт НОМЕР_393, ОСОБА_127 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_394, ОСОБА_138 відчужила земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_94 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, ОСОБА_161 відчужив земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 4 жовтня 2008 року ОСОБА_56, якому видано державний акт НОМЕР_395.
28 жовтня 2008 року державне підприємство «Київське лісове господарство» виписало рахунок-фактуру № СФ00-00725, на підставі якого згідно квитанції № 75 від 13 листопада 2008 року ОСОБА_19 оплатив відшкодування збитків за вилучення ділянки держлісфонду в загальному розмірі 36 279 грн. 64 коп.
Відповідно до листа ДП «Київське лісове господарство» від 19.06.2009 року тридцять відповідачів сплатили або частково сплатили збитки лісогосподарського виробництва на підставі розпорядження Обухівської РДА № 1365 від 28.08.2018 року.
Згідно з розпорядженнями Обухівської РДА Київської області від 18 серпня 2009 року № 1043, від 10 вересня 2009 року № 1112, від 12 жовтня 2009 року № 1272, від 20 листопада 2009 року № 1465, від 8 травня 2012 року № № 644, 645, 652, 653, 656 змінено цільове використання земельних ділянок належних на праві власності громадянам ОСОБА_20 загальною площею 0,5000 га, ОСОБА_19 загальною площею 0,500 га, ОСОБА_59 загальною площею 19,7997 га, ОСОБА_58 загальною площею 2,5054 га, ОСОБА_57 загальною площею 3,3404 га, ОСОБА_8 загальною площею 0,5000 га, ОСОБА_41 площею 0,9155 га, 0,8351 га, 0,9156 га, 0,9154 га, 0,8351 га (загальною площею 4,4167 га) з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва».
19 серпня 2009 року Кабінетом міністрів України було видано розпорядження № 983-р «Про утворення Урядової комісії з питань захисту інтересів держави під час розпорядження землями державної власності», яким Урядовій комісії було доручено у місячний строк провести перевірку законності передачі у власність громадянам земельних ділянок державної власності на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28 серпня 2008 року № 1365.
15 жовтня 2009 року сесією Української міської ради Обухівського району Київської області прийнято рішення «Про звернення до Урядової комісії та правоохоронних органів».
09 листопада 2009 року Українська міська рада Обухівського району Київської області звернулась до Першого віце-прем'єр-міністра України із зверненням щодо перевірки законності надання у власність 114-ти громадянам земельних ділянок загальною площею 85,9477 га в межах Української міської ради.
24 грудня 2009 року Обухівською районної державною адміністрацією Київської області було надано відповідь Київській обласній державній адміністрації щодо обставин виділення спірних у цій справі земельних ділянок за наслідками перевірки відомостей, зазначених у зверненні Української міської ради до Першого віце-прем'єр-міністра України щодо законності надання у власність 114-ти громадянам земельних ділянок загальною площею 85,9477 га, в якому зазначено, що у 2003 році земельні ділянки були вилучені із постійного користування ДП «Київське лісове господарство», переведені до земель житлової та громадської забудови, проект землеустрою отримав позитивні висновки відповідних державних органів.
Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 04.07.2014 р., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2014 р. за № 12431354 внесено запис про право власності за ОСОБА_30 на земельну ділянку з кадастровим номером ОСОБА_210, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.04.2014 р. за № 12429257 внесено запис про право власності за ОСОБА_39 на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_7.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30.05.2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.12.2013 року відмовлено у повному обсязі у задоволенні позову Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області, правонаступником якого є Міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законності у природоохоронній сфері у Київській області, що діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, Обухівської районної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_84, ОСОБА_92, ОСОБА_109, ОСОБА_81, ОСОБА_101, ОСОБА_94, ОСОБА_121, ОСОБА_119, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_116, ОСОБА_115, ОСОБА_100, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_67, ОСОБА_85, ОСОБА_68, ОСОБА_105, ОСОБА_87, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_108, ОСОБА_118 ОСОБА_176, ОСОБА_104, ОСОБА_80, ОСОБА_21, ОСОБА_20, ОСОБА_124, ОСОБА_140, ОСОБА_125, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_120, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_91, ОСОБА_88, ОСОБА_93, ОСОБА_97, ОСОБА_86, ОСОБА_75, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_73, ОСОБА_112, ОСОБА_111, ОСОБА_110, ОСОБА_71, ОСОБА_113, ОСОБА_70, ОСОБА_69, ОСОБА_114, ОСОБА_177, ОСОБА_59, ОСОБА_45, ОСОБА_43, ОСОБА_178, ОСОБА_40, ОСОБА_42, ОСОБА_44, ОСОБА_58, ОСОБА_63, ОСОБА_46, ОСОБА_57, ОСОБА_56, ОСОБА_41, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_55, за участю третіх осіб на стороні відповідачів: ОСОБА_171, ОСОБА_3 ОСОБА_179, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_72, ОСОБА_8, ОСОБА_60, ОСОБА_76, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_146, ОСОБА_13, ОСОБА_147, ОСОБА_77, ОСОБА_172, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_61, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_82, ОСОБА_180, ОСОБА_30, ОСОБА_31, з позовними вимогами про визнання незаконними та скасувати розпорядження Київської обласної державної адміністрації від 28.10.2004 № 777, від 12.11.2004 №№ 821-824 включно, від 15.11.2004 №№ 828-831 включно, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 28.08.2008 № 1365, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на ім'я: ОСОБА_2 - державний акт НОМЕР_8, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_9; ОСОБА_84 - державний акт НОМЕР_396, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_248; ОСОБА_92- державний акт НОМЕР_397, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_221; ОСОБА_109 - державний акт НОМЕР_398 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_251; ОСОБА_81 - державний акт НОМЕР_399, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_237; ОСОБА_101 - державний акт НОМЕР_400, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_254; ОСОБА_94 - державний акт НОМЕР_255, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_256; ОСОБА_121 - державний акт НОМЕР_401, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_258; ОСОБА_119 - державний акт НОМЕР_402, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_260; ОСОБА_117 - державний акт НОМЕР_403 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_262; ОСОБА_118 - державний акт НОМЕР_404, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_264; ОСОБА_116 - державний акт НОМЕР_405 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_266; ОСОБА_115 - державний акт НОМЕР_406 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_268; ОСОБА_100 - державний акт НОМЕР_407 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_270; ОСОБА_102 - державний акт НОМЕР_408, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_272; ОСОБА_103 - державний акт НОМЕР_409, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_274; ОСОБА_67 - державний акт НОМЕР_410, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_276; ОСОБА_85 - державний акт НОМЕР_411 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_278; ОСОБА_68 - державний акт НОМЕР_412, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_280; ОСОБА_105 - державний акт НОМЕР_413, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_239; ОСОБА_87 - державний акт НОМЕР_414 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_283; ОСОБА_181 - державний акт НОМЕР_415, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_418; ОСОБА_99 - державний акт НОМЕР_416, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_287; ОСОБА_182 - державний акт НОМЕР_417, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_289; ОСОБА_107 - державний акт НОМЕР_419, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_219: ОСОБА_104 - державний акт НОМЕР_420, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_292 ОСОБА_80 - державний акт НОМЕР_421, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_236; ОСОБА_21 - державний акт НОМЕР_30, кадастровий номер земельної ділянки -ОСОБА_203; ОСОБА_20 - державний акт серія НОМЕР_28, кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_202; ОСОБА_124 - державний акт НОМЕР_422, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_296; ОСОБА_140 - державний акт НОМЕР_423. кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_298; ОСОБА_125 - державний акт НОМЕР_424, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_300; ОСОБА_122 - державний акт НОМЕР_425 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_302; ОСОБА_123 - державний акт НОМЕР_426 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_304; ОСОБА_120 - державний акт НОМЕР_427 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_306; ОСОБА_95 - державний акт НОМЕР_428 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_308; ОСОБА_96 - державний акт НОМЕР_429 кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_310; ОСОБА_91 - державний акт НОМЕР_430 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_312; ОСОБА_183 - державний акт НОМЕР_431 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_432; ОСОБА_93 - державний акт НОМЕР_433 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_316; ОСОБА_97 - державний акт НОМЕР_435 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_434; ОСОБА_86 - державний акт НОМЕР_436 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_320; ОСОБА_75 - державний акт НОМЕР_437 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_80; ОСОБА_184 - державний акт НОМЕР_438 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_322; ОСОБА_90 - державний акт НОМЕР_439 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_324; ОСОБА_73 - державний акт НОМЕР_440 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_229; ОСОБА_112 - державний акт НОМЕР_409, кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_326; ОСОБА_185 - державний акт НОМЕР_441 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_328; ОСОБА_110 - державний акт НОМЕР_442 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_330; ОСОБА_186 - державний акт НОМЕР_443 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_227; ОСОБА_113 - державний акт НОМЕР_444 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_333; ОСОБА_70 - державний акт НОМЕР_445 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_335; ОСОБА_69 - державний акт НОМЕР_446 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_226; ОСОБА_114 - державний акт НОМЕР_447 кадастровий номер земельної ділянки - НОМЕР_338; ОСОБА_106 - державний акт НОМЕР_448 кадастровий номер земельної ділянки - ОСОБА_220.
Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Інформаційними довідками, договорами, державними актами та іншими доказами підтверджується належність спірних земельних ділянок відповідачам та третім особам.
Між ОСОБА_65 як покупцем та ОСОБА_59 як продавцем у період з 12.02.2016 року по 17.02.2016 року було укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_300 площею 0,9899 га, НОМЕР_296 площею 0,9899 га, НОМЕР_264 площею 0,9900 га, НОМЕР_302 площею 0,9899 га, НОМЕР_260 площею 0,9900 га, НОМЕР_333 площею 0,9900 га, НОМЕР_328 площею 0,9901 га, НОМЕР_251 площею 0,9900 га, НОМЕР_304 площею 0.9900 га, НОМЕР_262 площею 0,9899 га, НОМЕР_258 площею 0,9901 га, НОМЕР_338 площею 0.9901 га, НОМЕР_326 площею 0,9900 га, НОМЕР_330 площею 0,9900 га, НОМЕР_289 площею 0,9900 га, НОМЕР_306 площею 0,9900 га, які розташовані за адресою: Київська область, Обухівський район, Українська міська рада.
Вищезазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_187 і зареєстровані в реєстрі за №№ 196, 198. 202, 204, 206, 210, 212, 214, 216, 220, 222, 226, 228, 230, 232, 234.
На підставі актів приймання - передачі земельних ділянок від 18.02.2016 року з кадастровими номерами НОМЕР_300 площею 0,9899 га, НОМЕР_296 площею 0,9899 га, НОМЕР_304 площею 0,9900 га, НОМЕР_264 площею 0,9900 га, НОМЕР_262 площею 0,9899 га, НОМЕР_302 площею 0,9899 га, НОМЕР_258 площею 0,9901 га, НОМЕР_260 площею 0,9900 га, НОМЕР_338 площею 0.9901 га, НОМЕР_333 площею 0,9900 га, НОМЕР_326 площею 0,9900 га, НОМЕР_328 площею 0,9901 га, НОМЕР_330 площею 0,9900 га, НОМЕР_251 площею 0.9900 га, НОМЕР_289 площею 0,9900 га, НОМЕР_306 площею 0,9900 га, земельні ділянки від Продавця передані Покупцю.
Факт укладання договорів купівлі - продажу земельних ділянок у період з 12.02.2016 року по 17.02.2016 року та виникнення права власності на вищезазначені земельні ділянки у ОСОБА_65 (Покупця) підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №№ 53287505, 53290592, 53292937, 53293565, 53350818, 53363194, 53377666, 53380929, 53472353, 53474458, 53476769, 53201097, 53203219, 53204431, 53177149, 53179097 за період з 12.02.2016 по 17.02.2016 року.
11.02.2016 року державним виконавцем Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції за заявою стягувана було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50135529 за виконавчим листом № 646/15752/15-ц, виданим 09.02.2016 року Червонозаводським районним судом м. Харкова стосовно ОСОБА_59 (боржника), про стягнення коштів, і надано боржнику строк самостійно виконати виконавчий документ з документальними підтвердженнями в строк до 19.02.2016 року.
11.02.2016 року у виконавчому провадженні № 50135529 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, якою на майно ОСОБА_59 було накладено арешт.
12.02.2016 року державним виконавцем Долгішеву Ю.В. було погоджено реалізацію в порядку ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» належних йому на праві власності земельних ділянок.
Відповідно до платіжних доручень № НОМЕР_2 від 15.02.2016 р., № НОМЕР_3 від 16.02.2016 р., № НОМЕР_4 від 17.02.2016 р. та № НОМЕР_5 від 17.02.2016 р. на рахунок Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції сплачено кошти за продаж вказаних земельних ділянок на загальну суму 2 526 039,02 грн., за умовами договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_59 та ОСОБА_65, тобто у строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання виконавчого документу.
При наданні правової оцінки позовним вимогам суд приймає до уваги наступне.
Вирішуючи спір суд повинен враховувати ті норми права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин з огляду на приписи ст.5 ЦК України щодо дії актів цивільного законодавства у часі.
Згідно із ч. 6 ст. 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час винесення розпоряджень Київською ОДА № № 821-824, 828-831) обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених ч. ч. 5, 9 цієї статті.
Згідно із ч. 9 ст. 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент винесення розпоряджень Київською ОДА № № 821-824, 828-831) земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, у тому числі ліси першої групи площею понад 10 га, вилучаються Кабінетом Міністрів України.
Як убачається з матеріалів справи, до винесення оскаржуваних розпоряджень голови Київської обласної адміністрації від 12.11.2004 року № № 821-824 та від 15.11.2004 року №№ 828-831 указані земельні ділянки перебували у державній власності у постійному користуванні державного лісового господарства «Київліс». Тобто, в силу положень ст. ст. 19, 57, 84 ЗК України та ст. 5 ЛК України cпірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства в порядку, визначеному лісовим кодексом України.
Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року № 586-XIV місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують: 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.
Частиню першою статті 6 зазначеного Закону, яка діяла на час виникнення правовідносин, передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах i формах, визначених Конституцією i законами України, належить вирішення питань використання землі, природних pecypcів, охорони довкілля.
Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.
Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право державної власності на землю набувається i реалізується державою в ocoбi Кабінету Miністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних opгaнів приватизації відповідно до закону.
Отже, рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗК України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України встановлено пріоритетність норм цього кодексу для застосування до земельних відносин, що виникають при використанні лісів.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 6 та 9 ст. 149 ЗК України, яка діяла на час виникнення правовідносин, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Отже, зазначені положення законодавства визначають, що розпорядження земельною ділянкою, яка має площу понад 10 гектарів, належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Розпорядження земельними ділянками площею менше 10 гектарів належить до повноважень обласних державних адміністрацій.
Слід мати на увазі, що ЗК України не містить поняття «єдиний масив». Таке поняття передбачене Законом України «Про порядок виділення у натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», стаття 4 якого визначає, що особам, які мають право на виділення їм у натурі (на місцевості) двох чи більше земельних часток, (паїв) із земель, що перебувають у користуванні одного сільськогосподарського підприємства, земельні ділянки за їхнім бажанням виділяються єдиним масивом.
Крім того, Верховний Суд України, зазначає, що судам слід перевіряти, чи не спрямовані дії посадових осіб обласної державної адміністрації на виділення єдиним масивом площею понад 10 гектарів земель (постанова від 22.04.2015 у справі № 6-65цс15). Суд фактично зазначає про необхідність дослідження доказів, які б підтверджували, що правові акти індивідуальної дії голови обласної адміністрації спрямовані саме на розпорядження землями у вигляді єдиного масиву площею понад 10 гектарів.
Інакше кажучи, Верховний Суд України погоджується з тим, що виділення єдиним масивом декількох земельних ділянок сукупною площею понад 10 гектарів різним власникам виходить за межі повноважень обласної державної адміністрації, коли це пов'язано із цілеспрямованими діями посадової особи відповідного органу щодо передачі у власність саме єдиного массиву, який де-факто може складатися з кількох окремих ділянок.
Встановлено, що до винесення оскаржуваних розпоряджень голови Київської обласної державної адміністрації 12.11.2014 року №№ 821-824 та 15.11.2004 року № № 828-831 вказані земельні ділянки перебували у державній власності у постійному користуванні державного лісового господарства «Київліс».
Натомість, Київською обласною державною адміністрацією зазначеними розпорядженнями від 12.11.2014 року № № 821, 822, 823, 824 упродовж 1 дня вилучено з постійного користування єдиний масив лісу першої групи загальною площею 39 га, що знаходились у межах суміжних кварталів лісництва та використовувались для ведення лісового господарства одним постійним користувачем - державним лісогосподарським об'єднанням «Київліс».
Kpiм того, категорія всього масиву земельних ділянок змінена з земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови.
Також 15.11.2014 року розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації № № 828, 829, 830, 831 упродовж 1 дня вилучено з постійного користування єдиний масив лісу першої групи загальною площею 38,8 га, що знаходились у межах суміжних кварталів лісництва та використовувались для ведення лісового господарства одним постійним користувачем - державним лісогосподарським об'єднанням «Київліс».
Kpiм того, категорія всього масиву земельних ділянок змінена з земель лісогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови.
Таким чином, Київська обласна державна адміністрація вилучила зазначені ділянки із земель лісогосподарського призначення в адміністративних межах Української міської ради Обухівського району Київської області з постійного користування Козинського лісництва державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» загальною площею 39 га та 38,8 га, які знаходились у кварталах 78, 79, 80, 81 Козинського лісництва (лист ДП «Київське лісове господарство» від 24.06.14 № 02-458) i складають між собою єдиний масив та використовувались для ведення лісового господарства, змінено їх цільове призначення на землі житлової та громадської забудови, а в подальшому розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації передано у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.
З урахуванням наведеного, встановлено, що Київська обласна державна адміністрація розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею, яка значно перевищує 10 га, оскільки 12.11.2004 року нею вилучено 39 га лісу першої групи, а 15.11.2004 року - 38,8 га лісу першої категорії, що свідчить про перевищення обласною державною адміністрацією повноважень, передбачених ст. 19 Конституції України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та Земельним кодексом України.
Аналогічна правова позиція щодо передачі кількома розпорядженнями одночасно значних площ земельних ділянок лісогосподарського призначення зазначена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 26.09.2012 року по справі №6-16335св12 та постанові Верховного суду України від 20.03.2013 року по справі № 6-13цс13.
Таким чином, оскільки вказаними розпорядженнями голови Київської обласної державної адміністрації незаконно вилучено з постійного користування ДЛГО «Київліс» землі лісового фонду, відповідно є незаконною зміна їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови та передача Обухівською районною державною адміністрацією спірних земельних ділянок у власність 114 громадянам для ведення особистого селянського господарства.
Крім того, оскільки спірні земельні ділянки незаконно вибули з постійного користування державного лісового господарства «Київліс», то відповідно є незаконною зміна їх цільового призначення для ведення особистого селянського господарства та ведення індивідуального садівництва.
Так, Обухівська районна державна адміністрація, як зазначено в листі від 24.12.09 № 816/6-05/4186 та у розпорядженні від 28.08.2008 року № 1365 керувалась тим, що вказані земельні ділянки відносяться до категорії земель житлової та громадської забудови, вилучені з постійного користування ДЛГО «Київліс» розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 12.11.2014 року №№ 821-824 та від 15.11.2014 року №№ 828-831.
Вказане також підтверджується тим, що згідно матеріалів проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаним 114-ти громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, розробленого ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», їх відведення передбачалось за рахунок земель житлової та громадської забудови.
Проте, зазначеним розпорядженням № 1365 від 28.08.2008 року Обухівська райдержадміністрація фактично змінила цільове призначення землі, передавши у власність земельні ділянки 114-ти громадянам загальною площею 85,9477 га для ведення особистого селянського господарства в межах Української міської ради Обухівського району Київської області.
Відповідно до ч. 2 та ч. 4 ст. 20 ЗК України у редакції, чинній на момент прийняття Обухівською районною державною адміністрацією розпорядження № 1365 від 28.08.2008 року, зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель i затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно з п.п. а), б) ч. 1 ст. 21 ЗК України є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.
За приписами п. а) ч. 3 ст. 22 ЗК України громадянам для ведення особистого селянського господарства передаються у власність землі сільськогосподарського призначення, а не землі житлової та громадської забудови.
З урахуванням наведеного, встановлено, що оспорювані земельні ділянки передані громадянам на підставі розпоряджень Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28.08.2008 року № 1365, від 18.08.2009 року № 1043, від 10.09.2009 року № 1112, від 01.10.2009 року № 1212, від 12.10.2009 року № 1272, від 20.11.2009 року № 1465, від 08.05.2012 року №№ 644, 645, 652, 653, 656 за рахунок земель житлової та громадської забудови для ведення особистого селянського господарства та індивідуального садівництва і їх цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалось.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.11.2013 року по справі № 6-123цс13.
Таким чином, Обухівська районна державна адміністрація фактично розпорядилась земельними ділянками лісового фонду загальною площею 85,9477 га, які є державною власністю та незаконно вибули з постійного користування ДЛГО «Київліс», що є перевищенням повноважень, передбачених ст. 19 Конституції України, Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та ЗК України.
Враховуючи вище наведене, суд вважає, що порушення Київською обласною державною адміністрацією та Обухівською районною державною адміністрацією Київської області вимог земельного та лісового законодавства щодо вилучення, зміни цільового призначення та передачі у власність відповідачам - фізичним особам земельних ділянок із земель державної власності лісогосподарського призначення знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Згідно ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
За правилами ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Зважаючи на те, що відповідачами спірні державні акти на право власності на земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо лише шляхом визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, скасування рішення Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ОСОБА_30 № 12431354 від 15 квітня 2014 року на земельну ділянку, яка розташована за адресою Київська область Обухівський район, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_6, та ОСОБА_39 № 12429257 від 15 квітня 2014 року на земельну ділянку, яка розташована за адресою Київська область Обухівський район, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_7 та витребування майна з незаконного володіння.
Крім того, заслуговують на увагу доводи позову про те, що виділення спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення (цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства» третій особі ОСОБА_81 суперечило чинному законодавству, оскільки вона не була і не є громадянкою України, а в судовому засіданні ці доводи прокурора нічим не спростовані.
За таких обставин, позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування розпоряджень Київської обласної державної адміністрації, Обухівської районної державної адміністрації Київської області, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування рішення Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень загалом ґрунтуються на законі.
При наданні правової оцінки позовним вимогам прокурора про витребування земельних ділянок із володіння відповідачів, а також посиланням сторін на практику Європейського суду з прав людини суд враховує наступне.
Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.
До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.
Описану вище правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-1376цс16, з якою суд погоджується і враховує при застосуванні вказаних норм права у цьому спорі.
При цьому слід врахувати особливості правового становища об'єктів спору, які належать одному із відповідачів - ОСОБА_65
Як зазначено вище між ОСОБА_65 як покупцем та ОСОБА_59 як продавцем у період з 12.02.2016 року по 17.02.2016 року було укладено нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу земельних ділянок.
Пунктом 2.1 договорів сторони передбачили, що грошові кошти від продажу земельних ділянок Покупець зобов'язався перерахувати на рахунок Червонозаводського вїддїлу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції за призначенням платежу - сплата боргу за виконавчим провадженням № 50135529.
Як вбачається з п.п. З, 4 вищезазначених договорів земельні ділянки на час їх укладання перебували під арештом, накладеним 11.02.2016 року Червонозаводським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції для забезпечення виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 646/15752/15-ц від 22.01.2016 року, що набрало законної чинності 01.02.2016 року, а їх продаж було погоджено 12.02.2016 року у виконавчому провадженні № 50135529 Червонозаводським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції відповідно до ч. 2 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до п.5.1 договорів право власності на земельні ділянки, що відчужуються, виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього права.
На підставі актів приймання - передачі земельних ділянок від 18.02.2016 року земельні ділянки від Продавця передані Покупцю.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Наявними у справі доказами підтверджується те, що між ОСОБА_59 та ОСОБА_65 договори купівлі-продажу земельних ділянок були укладені після відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно боржника ОСОБА_59 та у строк, наданий йому державним виконавцем для добровільного виконання судового рішення.
12.02.2016 року державним виконавцем Долгішеву Ю.В. було погоджено реалізацію в порядку ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» належних йому на праві власності земельних ділянок.
Згідно ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин, у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.
На виконання умов договору та відповідно до чинного законодавства ОСОБА_65 на рахунок Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції сплачено кошти за продаж вказаних земельних ділянок на загальну суму 2 526 039,02 грн., тобто у строк, встановлений державним виконавцем для добровільного виконання виконавчого документу.
Таким чином, земельні ділянки з вищезазначеними кадастровими номерами, що розташовані на території Української міської ради Обухівського району Київської області, вибули з власності ОСОБА_59 та перейшли у власність ОСОБА_65 з дотриманням і у відповідності з нормами Закону України «Про виконавче провадження», були продані у порядку, встановленому для виконання судових рішень, укладання договорів купівлі- продажу земельних ділянок між ОСОБА_59 та ОСОБА_65 здійснено сторонами у відповідності з приписами цивільного та земельного законодавства України, договори купівлі-продажу земельних ділянок відповідають нормам ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим нормам цивільного та земельного законодавства України, з якими закон пов'язує чинність правочину.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до абз.1,2,3 п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11. 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»: «Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.»
Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову у разі, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК, які дають право витребувати майно в добросовісного набувача (постанова Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року у справі № 6-53цс12).
Таким чином немає підстав для застосування реституції, оскільки правочини не є нікчемними та їх не визнано недійсними.
Згідно з ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння: 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до ч.2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
В позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а встановленню підлягають факти, чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем.
Вищезазначені договори купівлі-продажу мали відплатний характер, за ними відбувався розрахунок, земельні ділянки перейшли з власності ОСОБА_59 до ОСОБА_65 на законних підставах, земельні ділянки вибули з власності Продавця за його волею. В п. 6.5 договорів сторони підтвердили, що договори не носять фіктивного характеру та удаваного правочину, не приховують іншого правочину і відповідають дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, договори містять всі попередні угоди між сторонами стосовно предмету цього договору, скасовують та роблять недійсними всі інші зобов'язання, які могли бути прийнятті або зроблені сторонами в усній чи письмовій формі до укладання цих договорів.
Покупець ОСОБА_65 придбав земельні ділянки у власність за відплатним договором, майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
ОСОБА_65 є добросовісним набувачем в розумінні приписів ст. 388 ЦК України В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують настання обставин, що надають можливість витребувати майно у добросовісного набувача.
Частина 2 статті 388 ЦК України містить пряму заборону на витребування майна від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Як вбачається із обставин справи, відповідач ОСОБА_65 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки придбав її на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб в межах процедури виконавчого провадження, при цьому не допускав будь-якої неправомірної поведінки.
Таким чином, визначені прокурором правові підстави для витребування із володіння відповідача суд вважає юридично спроможними лише частково, оскільки як зазначено вище, вимоги щодо витребування земельних ділянки у ОСОБА_65 не грунтуються на нормах національного та міжнародного законодавства, становить непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном. Поряд з тим, вимоги прокурора в частині витребування земельних ділянок у інших відповідачів, на думку суду, можуть обгрунтовано пред'являтись прокурором, оскільки незаконні рішення органів державної виконавчої влади, на підставі яких земельні ділянки вибули з державної власності, не відповідають суспільному інтересу, тому втручання в право особи на мирне володіння майном в цій частині позовних вимог можна вважати пропорційним, оскільки не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
Стаття 80 ЗК України закріплює субєктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є субєктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'ктом права власності на землі державної власності.
З огляду на таке, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статтей 1,2,6,10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі і коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
В даному випадку за доводами позову відповідачі всупереч волі власника незаконно набули у власність спірні земельні ділянки, що фактично припиняє право власності держави на такі земельні ділянки, тобто позбавляє державу правомочностей власника землі. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Відповідно до ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
За нормами ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Як учасник цивільних відносин держава або територіальна громада вправі очікувати ефективного судового захисту свого цивільного права та інтересу, пов'язаного із унеможливленням позбавлення права власності на земельну ділянку у непередбачений законом спосіб.
Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із комунальної власності, реалізацією цивільних прав територіальної громади становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу, на підставі якого земельна ділянка вибула з комунальної власності, а відповідачі (окрім ОСОБА_65М.) отримали цивільне право всупереч закону, такому суспільному інтересу не відповідає.
За таких обставин, на думку суду, у цій справі саме «суспільним», «публічним» інтересом обумовлюється втручання у право власності відповідачів (окрім ОСОБА_65М.), оскільки звернення прокурора до суду із вимогою відновлення становища, що існувало до порушення закону при виділенні земельних ділянок та набутті фізичними особами права власності є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання розпорядженнями об'єктами права власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю держави. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу (територіальної громади) на землю, захист такого права шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення закону і прав територіальної громади.
В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).
ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в звязку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).
За таких обставин, заперечення відповідачів (окрім ОСОБА_65М.) та третіх осіб у відповідній частині позовних вимог із твердженнями про невідповідність таких вимог вказаним ними рішенням ЄСПЛ суд вважає непереконливими.
Таким чином, вимоги прокурора в частині витребування спірних земельних ділянок у відповідачів (окрім ОСОБА_65М.) не можуть вважатись такими, що суперечать практиці ЄСПЛ щодо захисту права власності, однак вони повинні перевірятись судом на предмет доведеності і переконливості за наслідками оцінки сукупності всіх поданих сторонами доказів, тобто із застосуванням загальних принципів диспозитивності та змагальності сторін цивільного судочинства.
Вирішуючи питання про належність осіб, в інтересах яких пред'явлено позов суд приймає до уваги наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.
Такі випадки передбачені, зокрема, ст. ст. 20, 33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 45 ЦПК України, відповідно до якої прокурор може звертатися до суду із заявою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або держави чи суспільних інтересів.
Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.
Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Таким чином, по цій справі прокурор має достатні повноваження для самостійного визначення осіб, в інтересах яких пред'явлено позов, однак при розгляді справи він повинен відповідно до вимог ст.60 ЦПК України довести зазначені у позові обставини порушення інтересів держави та те, що у фактичних правовідносинах саме ці особи є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Вирішуючи спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.
Отже лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність, чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Суд приймає до уваги, що за таких умов згідно ч.4 ст.46 ЦПК України прокурор дійсно має право вимагати розгляду позову в інтересах держави, однак це не скасовує необхідності виконання ним загальних обов'язків щодо доведення позовних вимог, передбачених ст.ст. 10,11,60 ЦПК України. На думку суду, прокурор неналежно виконав свої процесуальні обов'язки щодо доказування, тому суд застосує загальні принципи цивільного судочинства щодо змагальності сторін та диспозитивності. Суд вважає, що доводи позовної заяви та пояснень прокурора в судовому засіданні не спростовують висновку про недоведеність посилань прокурора на наявність підстав судового захисту прав чи інтересів держави у спірних правовідносинах, тому не можуть слугувати достатньою правовою підставою для задоволення позовних вимог у наявній їх редакції, у визначеному прокурором су'єктному складі сторін та із визначених позовом підстав.
Вказані недоліки в правовому обґрунтуванні позову та ненадання прокурором переконливих доказів на підтвердження наявності фактичних обставин, які покладені в основу позовних вимог, на думку суду, унеможливлюють задоволення позову, оскільки достатність підстав для позбавлення охоронюваного законом конституційного права власності судом не встановлено.
Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позову давності суд враховує наступне.
У відповідності до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до приписів ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
У позовній заяві прокурор посилається на те, що строки позовної давності не пропущено в силу п. 4 ч.1 ст. 268 ЦК України, яка діяла на час виникнення правовідносин, та відповідно до п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 року № 4176-IV.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов'язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.
Прокурор, звертаючись до суду із даним позовом та у подальшому під час судового розгляду, вказує, що ним не пропущені строки позовної давності, оскільки на пред'явлені у цій справі позовні вимоги прокурора правила позовної давності не застосовуються, що суперечить вказаним вище приписам законодавства і сталій практиці Європейського суду з прав людини, зокрема і у зазначених вище рішеннях.
Відповідачі ОСОБА_40, ОСОБА_17, ОСОБА_54, ОСОБА_42, ОСОБА_36, ОСОБА_34, ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_14, ОСОБА_189, ОСОБА_32, ОСОБА_53, ОСОБА_48, ОСОБА_165, ОСОБА_16, ОСОБА_44, ОСОБА_78, ОСОБА_62, ОСОБА_50, ОСОБА_49, ОСОБА_33, ОСОБА_63, ОСОБА_6, ОСОБА_37, ОСОБА_5, ОСОБА_23, ОСОБА_7, ОСОБА_35, ОСОБА_45, ОСОБА_43, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_41, ОСОБА_59, ОСОБА_31, ОСОБА_25, ОСОБА_39, ОСОБА_28, ОСОБА_11, представники відповідачів ОСОБА_30 ОСОБА_160, ОСОБА_190 ОСОБА_161, ОСОБА_22 ОСОБА_191, ОСОБА_38 ОСОБА_162, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_53 Є.І., ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_17, ОСОБА_50, ОСОБА_62, ОСОБА_49, ОСОБА_48, ОСОБА_13, ОСОБА_42, ОСОБА_44, ОСОБА_63, ОСОБА_22, ОСОБА_20, ОСОБА_6, ОСОБА_24, ОСОБА_35, ОСОБА_7, ОСОБА_54, ОСОБА_3, ОСОБА_30, ОСОБА_43, ОСОБА_14, ОСОБА_34, ОСОБА_18, ОСОБА_40, ОСОБА_25, ОСОБА_32, ОСОБА_16, ОСОБА_28, ОСОБА_31 ОСОБА_158, ОСОБА_57 ОСОБА_163, ОСОБА_51 ОСОБА_192, ОСОБА_15 ОСОБА_39, ОСОБА_65 ОСОБА_193, представники відповідачів Обухівської районної та Київської обласної державних адміністрацій, ПП «Дефенсум» подали до суду письмові заяви, в яких просили застосувати строки позовної давності, про застосування строків позовної давності вони заявляли також у судовому засіданні.
Відповідно до роз'яснень п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі", встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.
З матеріалів справи вбачається, що перебіг позовної давності за вимогами прокурора почався щонайменше у 2008 році, коли йому стало відомо про відчуження земельної ділянки, що фактично визначється прокурором та підтверджується наявними у справі доказами. Зокрема, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 30.05.2013 року, ухвалою апеляційного суду Київської області від 17.09.2013 року встановлено, що прокурору про обставини прийняття оспорюваних розпоряджень Київської обласної державної адміністрації та Обухівської районної державної адміністрації було відомо з 2008 року, про що свідчать протести прокурора на оскаржувані розпорядження державних адміністрацій. В силу дії ст.61 ЦПК України суд вважає ці обставини встановленими.
Крім того, слід прийняти до уваги, що оскаржувані розпорядження органів державної виконавчої влади прийняті 12 листопада 2004 року, 15 листопада 2004 року, 28 серпня 2008 року, 18 серпня 2009 року, від 10 вересня 2009 року, від 1 жовтня 2009 року, від 12 жовтня 2009 року, від 20 листопада 2009 року, також у 2008 році уповноваженими органами державної влади видавались правовстановлюючі документи на землю (оспорювані державні акти), посвідчувались нотаріально договори відчудження, реєструвалось право власності, що вказує на те, що державі, на захист інтересів якої пред'явлено позов, в особі її уповноважених органів стало відомо про можливе порушення її прав чи інтересів у 2004, 2008, 2009 роках відповідно з моменту прийняття оскаржуваних розпоряджень Обухівської районної та Київської обласної державних адміністрацій та вчинення інших дій за участю уповноважених органів держави.
Контроль за використанням земельних ділянок і розпорядженнями ними здійснювали органи Державного комітету України по земельних ресурсах. Саме ці органи погоджували документацію із землеустрію та здійснювали реєстрацію державних актів. Отже про передачу земельних ділянок у власність громадян їм стало відомо від часу самої приватизації земельних ділянок. Тому саме з цього часу починається перебіг позовної давності (ст. 261 ЦК України).
Зміни у законодавстві щодо покладення контролюючих функцій на інші органи державної влади не змінюють та не переривають цей строк.
За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права /інтересу/. При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Вказані положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (висновок Верховного Суду України від 01 липня 2015 року, справа № 6-178цс15), що вказує на те, що цей строк не пов'язується з моментом виявлення порушень прокурорською перевіркою або ж із тим моментом, коли про це стало відомо саме органам прокуратури.
Вимоги прокурора є похідними від вимог органу державної влади, права та інтереси якого він захищає, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (постанова Верховного Суду України від 13 травня 2015 р. у справі № 3-126гс15).
Прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду (постанова Верховного Суду України від 25 березня 2015 р. у справі № 3-21гс15).
Згідно зі ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення), здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно- правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок та ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання відноситься до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а саме Держкомзему України.
Типовим положенням про обласне головне управління земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 200 (у редакції чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено, що обласне управління земельних ресурсів бере участь у виборі земельних ділянок під розміщення об'єктів і споруд та вносить держадміністрації або органу місцевого самоврядування пропозиції щодо погодження місця їх розташування, викупу та вилучення земель, передачі земельних ділянок у власність та надання у користування, в тому числі на умовах оренди (підпункт 16 пункту 3). Діяльність обласного головне управління земельних ресурсів управління координується головою обласної держадміністрації в межах його повноважень у сфері регулювання земельних відносин, визначених законодавством (пункт 3).
Згідно Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель, затвердженим КМУ від 25.12.2002 року № 1958, Положенням «Про Державну інспекцію сільського господарства України», затвердженим Указом Президена України від 13.04.2011 року № 459/2011, контролюючі органи зобов'язані були виявляти та реагувати на порушення вимог земельного законодавства шляхом звернення до правоохоронних органів із доведенням факту порушення для подальшого належного реагування. Таким чином, держава в особі уповноважених контролюючих органів також могла своєчасно дізнатись про порушення своїх прав.
Виходячи з наведеного та враховуючи, що інформація про розпорядження державних адміністрацій є загальнодоступною, твердження прокурора про відсутність інформації у Позивачів про виділення спірних земель є безпідставними.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство».
19 серпня 2009 року Кабінетом міністрів України було видано розпорядження, яким Урядовій комісії було доручено у місячний строк провести перевірку законності передачі у власність громадянам земельних ділянок державної власності на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 28 серпня 2008 року № 1365, що беззаперечно свідчить, що Кабінету Мміністрів України було достеменно відомо щонайменше у 2009 році про обставини вибуття спірних земельних ділянок із державної власності.
28 жовтня 2008 року державне підприємство «Київське лісове господарство» виписало рахунок-фактуру, на підставі якого надалі прийняло від відповідача ОСОБА_19 оплату відшкодування збитків за вилучення ділянки держлісфонду, аналогічні платежі згідно листа цього ж підприємства були прийняті від інших 29-ти відповідачів, що вказує на те, що цей позивач був обізнаний із обставинами, які покладені в основу позову щонайменше із вказаного часу.
Строки позовної давності за вимогами про оскарження розпоряджень, оспорення державних актів сплинули у 2007, 2011, 2013 роках відповідно. Позов пред'явлено до суду 08.10.2014 року, тобто із значним пропуском трирічного строку позовної давності.
Будь-яких доводів щодо поважності пропуску строку давності прокурор не представив, факт пропуску таких строків не спростував. Також суд враховує відсутність клопотань про поновлення строку позовної давності.
Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Оскільки відповідачі під час судового розгляду заявили про застосування позовної давності, поважних причин пропуску строку позовної давності не встановлено, а сплив позовної давності є самостійною правовою підставою для відмови у позові, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог в частині позовних вимог щодо оскарження розпоряджень державних адміністрацій.
Наслідки спливу позовної давності до позовних вимог щодо витребування земельних ділянок у ОСОБА_65, суд не застосовує, оскільки під час судового розгляду встановлено їх безпідставність і необґрунтованість загалом, тому відмовляє у задоволенні таких вимог з інших підстав, не пов'язаних із позовною давністю.
Заяви третіх осіб про застосування наслідків спливу позовної давності суд не приймає до уваги, оскільки вони не мають правового значення через відсутність у третіх осіб передбаченого законом права заявляти про це.
Інші позовні вимоги є похідними від вказаних вище вимог щодо оскарження розпоряджень органів державної влади, визнання недійсними державних актів, тому не можуть бути задоволені без попереднього задоволення вказаних вище вимог.
Враховуючи тривалий час розгляду справи суд вважав можливим вирішити спір на підставі наявних у справі доказів відповідно до принципів диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Враховуючи викладене вище, суд вважає недоведеними посилання позову на порушення прав чи інтересів держави у спірних правовідносинах, які б підлягали судовому захисту.
Таким чином, розглянувши справу в межах визначених прокурором предмету спору та підстав для задоволення позову, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається прокурор як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого повного підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, при цьому заперечення відповідачів ґрунтуються на законі та письмових доказах, крім того, застосовуючи наслідки спливу позовної давності, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
Враховуючи закінчення судового розгляду, вжиті в межах розгляду справи заходи забезпечення позову слід скасувати по вступу рішення в законну силу.
Відповідно до ст.88 ЦПК України недоплачений прокурором судовий збір слід з нього стягнути.
Керуючись ст.ст. 19, 121 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 15, 57-59, 60, 61, 88, 209, 212-214 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 20-23, 52, 55, 84, 116, 118, 121, 122, 125, 126, 149, 152, 155, 198 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 31, 203, 204, 215, 216, 251-253, 258, 261, 264, 267, 387, 388, 392 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд
В задоволенні позову заступника прокурора Київської області відмовити повністю.
Скасувати вжиті в межах розгляду цієї справи ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 квітня 2017 року заходи забезпечення позову у виді арешту земельних ділянок, які розташовані в межах Української міської ради Обухівського району Київської області, по вступу цього рішення в законну силу.
Стягнути з прокуратури Київської області на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 800 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії цього рішення.
Суддя М.В.Кравченко