Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/1010/16-ц
Провадження № 2/376/23/2017
"18" травня 2017 р.
Сквирський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Віговського С.І.,
при секретарі Кропивлянській С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини та надання дозволу на виїзд дитини за кордон, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, -
Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, про надання дозволу на виїзд дитини за кордон, зазначаючи, що вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 07 листопада 2013 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду шлюб було розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Дочка з дня народження і дотеперішнього часу зареєстрована та постійно проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться на її повному утриманні. За рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2015 року з відповідача було стягнуто аліменти на дочку ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку. При цьому, як зазначила позивач, відповідач аліменти не сплачує, наносив їй умисні легкі тілесні ушкодження при дітях, про що свідчить кримінальне провадження № 12013100030007320 від 08 грудня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України. 19 вересня 2015 року позивач уклала шлюб з громадянином Федеративної Республіки Німеччини, який проживає на території Швейцарії де також зареєстрована і позивач. Позивач має можливість виїздити з дочкою на відпочинок за кордон з метою оздоровлення дитини, розширення її кругозору, ознайомлення з культурою інших народів, стимулювання вивчення іноземних мов та підготовкою до самостійного життя. Проте, відповідач уникає вирішення питання про надання письмової згоди на виїзд спільної дочки за кордон, внаслідок чого позивач звернулася до нотаріуса із заявою про передачу відповідачеві заяви про намір здійснювати поїздки за кордон з дочкою. У період з 15 січня 2016 року по 15 лютого 2016 року дочка тимчасово проживала у відповідача, питання чого вирішувалося сторонами за взаємною згодою. В даний період відповідач, скориставшись відсутністю позивача, подав заяву до Служби у справах дітей про визначення місця проживання дитини. В діях відповідача позивач вбачає його недобросовісність та непорядність по відношенню до спільної дочки, яка виражається в тому, що відповідач діє не в інтересах дочки на її шкоду, що на думку позивача породжує питання доцільності спілкування дочки з батьком.
Посилаючись на вимоги ст.ст. 8, 141, 155, 157 Сімейного кодексу України, ст. 313 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 7 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року № 3857-XII (в редакції, чинної на час подачі позову до суду - 24.02.2016 року), пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 та пунктом 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 позивач за первісним позовом просила суд дозволити її без згоди та супроводу відповідача тимчасово виїжджати за межі України та виїжджати до Швейцарської Конфедерації та інших країн Шенгенської угоди на весь час до досягнення ОСОБА_3 шістнадцятирічного віку; дозволити оформлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон малолітній ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2; вирішити питання про відшкодування судового збору.
17 червня 2016 року позивач за первісним позовом, ОСОБА_1, подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, зазначивши, що у лютому 2016 року вона зверталася до служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області із заявою про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 з нею. Станом на час подачі даної заяви про уточнення позовних вимог дане питання служби у справах дітей Білоцерківської міської ради не вирішувалося у зв'язку із посиланням комісії з питань захисту прав дітей на засіданні від 06 квітня 2016 року про наявність судового спору між сторонами щодо виїзду дитини за кордон і передчасного прийняття рішення про визначення місця проживання дитини до вирішення судом вказаного спору. 10 травня 2016 року та 09 червня 2016 року позивач також зверталася до служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області із заявою щодо відсутності прагнення відповідача у спілкуванні з дитиною. Вказує, що ніколи не забороняла та не перешкоджала батькові дитини зустрічатися та спілкуватися з нею і завжди діє в інтересах дитини. У зв'язку з реєстрацією з 19 травня 2015 року у Швейцарській Конфедерації, позивач має право на проживання у даній країні і бажає, щоб спільна дочка здобувала освіту та проживала у Швейцарській Конфедерації разом з нею, оздоровлювалася там, розширювала свій кругозір, ознайомлювалася з культурою інших народів, вивчала іноземні мови та готувалася до самостійного життя, - що позивач вважає забезпеченням інтересів дитини в межах здійснення батьківських прав та обов'язків. Позивач, через нотаріуса в письмовій формі та безпосередньо в усній формі, зверталася до відповідача з проханням надати дозвіл на виїзд дочки за кордон, але відповідач відмовляється надавати такий дозвіл; пропонувала відповідачу укласти договір про визначення місця проживання та виховання дитини засвідчивши його нотаріально, однак відповідач не погодився.
Посилаючись на принципи 2, 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.ст. 8, 141, 155, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 313 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 7 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року № 3857-XII (в редакції, чинної на час подачі позову до суду - 24.02.2016 року), пункт 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 та пунктом 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 позивач за первісним позовом, ОСОБА_1, вважає, що виїзд неповнолітнього громадянина за кордон не обмежується законом, а законом лише встановлюється певний порядок оформлення такого виїзду; виїзд дитини ОСОБА_3 за кордон жодним чином не порушує право батька на участь у вихованні власної дитини, оскільки має за мету перш за все захист та реалізацію прав дитини.
В заяві про уточнення позовних вимог позивач за первісним позовом просила суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1; надати дозвіл на виїзд з України для проживання у Швейцарській Конфедерації дитині - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка не досягла шістнадцятирічного віку без згоди та супроводу батька ОСОБА_2; дозволити оформлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди одного з батьків; вирішити питання про відшкодування судового збору.
Відповідач за первісним позовом, ОСОБА_2, подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1, третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини, зазначаючи окрім наведеного у первісному позові, що 17 лютого 2016 року комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради у його присутності та в присутності матері дитини ОСОБА_1 розглядалася заява ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із ОСОБА_2 Комісією було встановлено, що спір щодо визначення місця проживання малолітньої дочки виник між сторонами по справі у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 одружилася з гр. Німеччини, який постійно проживає в Швейцарії, куди вона часто їздить залишаючи дочку зі своєю матір'ю чи з ОСОБА_2, і має намір виїжджати на постійне місце проживання. Стало відомо, що ОСОБА_2 заперечує проти виїзду дитини за кордон. Крім того, в ході засідання комісії з'ясувалося, що старший син ОСОБА_1 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживає зі своїм батьком згідно з рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради від 08 квітня 2014 року № 136. Комісія дійшла висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 разом з батьком ОСОБА_2
На засіданні комісії з питань захисту прав дитини, яке відбулося 06 квітня 2016 року, вкотре були розглянуті питання про визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 Встановлено, що спір між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з питання виїзду ОСОБА_3 за кордон у супроводі матері на досудовому етапі ще не вирішився. Комісія взяла до уваги і той факт, що матір'ю створені належні умови для проживання і виховання дочки. Обговорена була і заява ОСОБА_2 про те, що на час останньої поїздки в Швейцарію ОСОБА_1 залишила малолітню ОСОБА_3 на свою матір, не попередивши про це ОСОБА_2 та орган опіки та піклування. Враховуючи це комісія дійшла до висновку про доцільність залишення в силі рішення комісії від 17 лютого 2016 року про визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом із ОСОБА_2 і передчасність розгляду органом опіки та піклування проекту даного рішення, оскільки в судовому порядку розглядається заява матері ОСОБА_1 про надання їй дозволу на виїзд за кордон малолітньої дочки ОСОБА_3 без згоди батька.
Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 зазначає, що не може отримати рішення Білоцерківської міської ради Київської області про доцільність проживання дитини разом із батьком, оскільки ОСОБА_1 подала позов про надання дозволу на виїзд дитини за кордон і комісія зупинила дане рішення до вирішення спору в суді, тому ОСОБА_2 позбавлений права забрати дитину на його постійне місце проживання. Вказує, що відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 станом на час подачі зустрічного позову не брала участі у вихованні дитини, оскільки тривалий час перебувала за кордоном, не працює та перешкоджає йому як батькові забрати та виховувати дитину за його постійним місцем проживання. Зазначає, що він проживає у АДРЕСА_2, у трикімнатній квартирі на третьому поверсі десятиповерхового будинку з сучасним ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини. В квартирі обладнана кімната для дитини для здорового сну, навчання та розваг. Підкреслює, що з самого дитинства ОСОБА_3 він постійно піклується про дитину, допомагає матеріально: купує одежу, сплачує аліменти та був вимушений звертатися до органу опіки та піклування для визначення постійного місця проживання дитини. Наголошує, що проживання дочки ОСОБА_3 саме разом з батьком відповідатиме її інтересам, оскільки ОСОБА_2 має можливість забезпечити її належні умови проживання та повною мірою займатися вихованням дитини, чого, на його думку, відповідачка за зустрічним позовом забезпечити не в змозі зважаючи на її одруження з гр. Федеративної Республіки Німеччини та проживання з ним у Швейцарській Конфедерації, залишивши дитину у своєї матері.
Посилаючись, зокрема, на норми ст.ст. 8, 19, 141, 155, 157, 160, 161 Сімейного кодексу України, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 вважає, що виїзд дочки ОСОБА_3 за кордон порушуватиме право батька на участь у вихованні власної дитини, а тому у зустрічному позові просить суд визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_2; вирішити питання про розподіл судового збору.
Виконкомом Білоцерківської міської ради Київської області до суду надано рішення №525 від 13 грудня 2016 року "Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3" в якому, зокрема, йдеться про те, що мати малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_1 зареєстрована в трикімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, в якій їй на праві спільної часткової власності належить 1/4 частка. Згідно з актом обстеження умов проживання складеним службою у справах дітей Білоцерківської міської ради 01 квітня 2016 року в житлі за вищевказаною адресою створені належні умови для проживання малолітньої дитини. ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з гр. Німеччини і станом на 13 грудня 2016 року проживає в Швейцарії. Від попереднього шлюбу вона має малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, батько якого надав дозвіл на виїзд сина за кордон. На даний час син з мамою виїхав до Швейцарії. ОСОБА_1 бажає щоб і її менша дочка також проживала разом з нею та старшим сином за кордоном. Раніше вона мала намір вивезти дочку до Швейцарії на оздоровлення та відпочинок. Однак, батько малолітньої ОСОБА_3 категорично заперечує проти того, щоб його дочка їздила за кордон, виявляє хвилювання з приводу можливості матері забезпечити належними чином потреби дитини. Батьки також не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дочка. До служби у справах дітей Білоцерківської міської ради зверталися обоє батьків щодо вирішення даного спору, бажаючи визначити місце проживання дочки з кожним із них. Батько малолітньої ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_2, працює на посаді помічника судді і має стабільне матеріальне становище (довідка № 19 від 27.01.2016 року, видана ТУ ДСА в Київській області). Проживає в трикімнатній квартирі за вищевказаною адресою, яка належить йому на праві приватної власності та в якій, згідно з актом обстеження умов проживання, складеним службою у справах дітей Білоцерківської міської ради 12.02.2016 року створені належні умови для проживання малолітньої дитини. Згідно з довідкою № 07 від 22.01.2016 року, виданою дошкільним навчальним закладом (ясла-садок) комбінованого типу № 24 "Світанок" Білоцерківської міської ради, який відвідує малолітня ОСОБА_3, обоє батьків малолітньої характеризуються позитивно. Малолітня ОСОБА_3, якій виповнилося п'ять років, не досягла такого рівня розвитку, щоб висловити свою думку щодо того, з ким із батьків вона хоче жити. Згідно з висновком психолога центру соціально-психологічної реабілітації дітей "Злагода" від 21.06.2016 року, "дитині однаково потрібні і мама, і тато, тому при наявності конфлікту між батьками вона відчуває себе одинокою". Станом на день видачі висновку дитина проживала з бабою з боку матері, хоча між батьками була домовленість про те, що під час перебування матері за кордоном ОСОБА_3 буде проживати з батьком. 23 листопада 2016 року дане питання розглядалося комісією з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Білоцерківської міської ради у присутності батька дитини. Мати на той час перебувала за кордоном. Комісія дійшла до висновку, що на день розгляду питання мати малолітньої проживала за кордоном і не мала можливості безпосередньо брати участь у вихованні дочки. Батько проживає в Україні. В той же час їх спільна дитина виховується бабою. Мати не надала документів, які б підтверджували її спроможність забезпечити основні життєві потреби дитини за кордоном. Батько дитини категорично заперечує проти виїзду дочки за кордон. У зв'язку з цим, комісія вважала, що надати перевагу комусь одному з батьків для визначення місця проживання їх малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, станом на 23 листопада 2016 року та за вказаних умов, неможливо.
Керуючись інтересами дитини та посилаючись на вимоги ст.ст. 19, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, ст.ст. 11, 12 Закону України "Про охорону дитинства" та інших нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, виконкомом Білоцерківської міської ради Київської області дійшов до висновку, що надати перевагу комусь одному з батьків для визначення з ним місця проживання їх малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, неможливо; до компетенції органу опіки та піклування не входить надання висновку про дозвіл на виїзд за кордон малолітньої дитини.
В судовому засіданні сторони та представник позивача за первісним позовом підтримали свої позовні вимоги, посилаючись на обставини зазначені в позовних заявах.
В судове засідання представник третьої особи по справі - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області надав лист з проханням проводити розгляд справи у відсутності представника третьої особи та зважати на вимоги Закону України "Про охорону дитинства" та Конвенції ООН "Про права дитини".
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, показала що вона є матір'ю позивача за первісним позовом ОСОБА_1. Її внучка ОСОБА_3 з дня народження і дотеперішнього часу зареєстрована та постійно проживає з нею за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться на її вихованні. Її дочка ОСОБА_1, 19 вересня 2015 року уклала шлюб з ОСОБА_11, та на даний час проживає з чоловіком на території Швейцарії разом із старшим сином позивача ОСОБА_7. Її дочка через нотаріуса в письмовій формі та безпосередньо в усній формі, зверталася до відповідача ОСОБА_2 з проханням надати дозвіл на виїзд дочки за кордон, але відповідач з невідомих причин відмовляється надавати такий дозвіл. Нею створені належні умови для проживання і виховання дочки позивача -ОСОБА_3. Вона особисто та її дочка ОСОБА_1 не перешкоджають відповідачу як батькові спілкуватись з дочкою ОСОБА_3 та приймати участь у її вихованні.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_11, показав що він є чоловіком позивача за первісним позовом ОСОБА_1. 19 вересня 2015 року він уклав шлюб з ОСОБА_1, та на даний час проживає з нею на території Швейцарії в орендованому житловому приміщенні, разом із старшим сином позивача ОСОБА_7. На території Швейцарії він має роботу та стабільний дохід, за місцем їх проживання, створені всі умови для виховання та утримання дітей. Він особисто приймає участь у вихованні та утриманні старшого сина позивача ОСОБА_7, а також має намір приймати активну участь у вихованні та утриманні дочки ОСОБА_3.
Судом встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який 07 листопада 2013 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у цивільній справі №357/14841/13-ц було розірвано.
Від шлюбу сторони мають малолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1. Народження дитини зареєстрованого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 1409.
Малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 06 вересня 2011 року і станом на день ухвалення даного рішення зареєстрована та постійно проживає з своєю матір'ю ОСОБА_1 (зареєстрована та постійно проживає з 14.07.1998 року) за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про склад сім'ї комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №7 від 09 лютого 2016 року № 499, паспортними даними ОСОБА_1 із штампом реєстрації за вказаною адресою, та не заперечується сторонами по справі.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 серпня 2015 року у цивільній справі № 357/11329/15-ц з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, було стягнуто аліменти на дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.08.2015 року до досягнення дитиною повноліття.
Між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та спір про право дитини на виїзд за кордон для постійного там проживання до досягнення шістнадцятирічного віку без надання батьком дитини ОСОБА_2 згоди та супроводу, що підтверджується письмовими доказами, що містяться у матеріалах справи.
Так, 19 вересня 2015 року позивач ОСОБА_1 уклала повторний шлюб з громадянином Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_11, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області від 19 вересня 2015 року, актовий запис № 1498.
Позивач, ОСОБА_1 17 лютого 2016 року зверталася до приватного нотаріуса Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області із заявою про передачу відповідачеві ОСОБА_2, який проживає в АДРЕСА_2, заяви про намір здійснювати поїздки за кордон до Швейцарської Конфедерації, Федеративної Республіки Німеччина з метою відпочинку разом з спільною з відповідачем дочкою ОСОБА_3, з 01 березня 2016 року по 01 березня 2017 року (включно) та надання відповідної згоди відповідача ОСОБА_2 про дозвіл на виїзди малолітньої дочки ОСОБА_3 за кордон до вказаних країн та на вказаний період.
Приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області передано відповідачеві ОСОБА_2 відповідну заяву ОСОБА_1 17 лютого 2016 року, яку відповідач ОСОБА_2 отримав 22 лютого 2016 року, що підтверджується нотаріально посвідченим листом № 28/02-24 від 17 лютого 2016 року, зареєстровано в реєстрі за № 102, на підставі чого видано свідоцтво від 25 лютого 2016 року про вчинення вказаної нотаріальної дії, зареєстрованого в реєстрі за № 135.
На заяву позивача ОСОБА_1 переданої нотаріусом відповідачу ОСОБА_2, останній не відреагував, що ним не заперечується.
З матеріалів перевірок Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ЖЄО № 7509 від 23.03.2016 року, ЖЄО №7703 від 25 березня 2016 року та № 7704 від 25.03.2016 року, ЖЄО № 8003 від 28.03.2016 року, ЖЄО № 7951 від 27.03.2016 року та № 8140 від 29.03.2016 року вбачається, що позивач зверталася до поліції з приводу вжиття заходів до відповідача, оскільки останній, створюючи конфліктну ситуацію, забирав до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2, з місця проживання матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_3, свою малолітню дочку ОСОБА_3, яка короткочасно перебувала на утриманні та вихованні баби; відповідач забирав до свого місця проживання дочку та не повертав її позивачеві ОСОБА_1, перешкоджав спілкуватися з дочкою.
За наслідками відповідних матеріалів перевірок, Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області рекомендував позивачеві ОСОБА_1 для вирішення спірних питань щодо визначення проживання малолітньої ОСОБА_3 звертатися до Білоцерківського міськрайонного суду.
У матеріалах справи наявна довідка дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 24 "Світанок" Білоцерківської міської ради Київської області від 22 січня 2016 року № 07 про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, відвідує дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) комбінованого типу № 24 "Світанок" з 14.01.2014 року. За весь час перебування ОСОБА_3 в садочку, її мати - ОСОБА_1 постійно приймає активну участь у вихованні дочки та її матеріальному забезпеченні, приводить і забирає дитину з дошкільного закладу в основному сама. З 14 грудня 2015 року по 30 грудня 2015 року та з 14 січня по 22 січня 2016 року приводить і забирає дитину з дошкільного закладу її батько - ОСОБА_2, який також приймає активну участь у вихованні своєї дочки ОСОБА_3. ОСОБА_2 показує себе як чуйний, відповідальний батько, який в спілкуванні з дитиною проявляє максимум уваги та любові. Протягом всього періоду перебування у дошкільному закладі № 24 "Світанок" ОСОБА_3, педагогічний колектив ДНЗ № 24 "Світанок" характеризує ОСОБА_1 як матір та ОСОБА_2, як батька - тільки з позитивної сторони.
У вихованні малолітньої ОСОБА_3 також бере активну участь її баба - ОСОБА_9, що вбачається із довідки дошкільного навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 24 "Світанок" Білоцерківської міської ради Київської області від 11 січня 2017 року № 08, в якій, зокрема, йдеться про те, що з 01 вересня 2016 року по 11 січня 2017 року приводить і забирає дитину з дошкільного закладу її баба - ОСОБА_9, яка також приймає активну участь у вихованні своєї онуки - ОСОБА_3.
Згідно довідки Приватного підприємства "Центр стилю та краси "Лас-Вегас" м. Біла Церква від 13 січня 2017 року, ОСОБА_3 відвідує всі заходи Центру стилю та краси Лас-Вегас. Починаючи з середини вересня 2016 року й по 13 січня 2017 року, постійно приводячи та забираючи, за життя дитини відповідає баба - ОСОБА_9, яка приймає активну участь у вихованні своєї онуки - ОСОБА_3.
Виконкомом Білоцерківської міської ради Київської області у рішенні № 525 від 13 грудня 2016 року "Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3" дійшов до висновку, що надати перевагу комусь одному з батьків для визначення з ним місця проживання їх малолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, неможливо; до компетенції органу опіки та піклування не входить надання висновку про дозвіл на виїзд за кордон малолітньої дитини.
Суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до висновку, що уточнені позовні вимоги первісного позову слід задовольнити частково, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити повністю, зважаючи на наступне.
Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.ч. 1-3 ст. 10 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України).
В частині вирішення спору про визначення місця проживання дитини, суд зважає на наступне.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (дата підписання Україною: 21.02.1990 року; дата набуття чинності для України: 27.09.1991 року; дата ратифікації: 27.02.1991 року; далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли, зокрема, батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (ч.ч. 1, 3 ст. 9 Конвенції).
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (ч. 1 ст. 160 СК України).
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України).
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї (ч.ч. 1, 2, 3, 5 ст. 150 СК України).
При цьому, дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, за виключенням особливих обставин, особисті відносини і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов'язання Держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну. Батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання (ч. 2 ст. 10 Конвенції, ст. 16 Закону України "Про охорону дитинства").
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 у позові та заяві про уточнення позовних вимог посилається на обставини права реєстрації та постійного місця проживання на території Швейцарської Конфедерації.
Водночас, матеріалами справи встановлено, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані та постійно проживають в Україні за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою про склад сім'ї комунального підприємства Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора №7 від 09 лютого 2016 року № 499 та паспортними даними ОСОБА_1 із штампом реєстрації за вказаною адресою.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати (абз. 3 ст. 3 Закону № 1382-IV).
Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає (абз. 5 ст. 3 Закону № 1382-IV).
Довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання особи (абз. 8 ст.3 Закону № 1382-IV).
Документом, до якого вносяться відомості про місце проживання, є, зокрема, паспорт громадянина України (абз. 9 ст. 3 Закону № 1382-IV).
Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (абз. 11 ст. 3 Закону № 1382-IV).
При цьому, згідно ч. 10 ст. 6 та абз. 2 ч. 2 ст. 13 Закону № 1382-IV, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. Вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Позивачем до матеріалів позову додані документи іноземною мовою на які вона посилається як на підставу своїх вимог щодо права реєстрації та постійного місця проживання на території Швейцарської Конфедерації, і які суд відповідно до вимог ст. 7 ЦПК України не бере до уваги, оскільки мова цивільного судочинства визначається статтею 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" від 03.07.2012 року № 5029-VI (далі - Закон № 5029-VI).
Сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною мовою (ч. 3 ст. 14 Закону № 5029-VI).
Згідно абз. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону № 5029-VI, державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо; державною мовою України є українська мова.
За таких обставин, зважаючи на реєстрацію та постійне місце проживання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується матеріалами справи, то суд вважає, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 всупереч ст.ст. 10, 57-61 ЦПК України не довела належними та допустимими доказами, із посиланням на норми міжнародного права, правових підстав права реєстрації та проживання за кордоном на території Швейцарської Конфедерації при одночасній реєстрації та проживанні на території України її та дитини ОСОБА_3, що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 10 Конвенції, ст. 16 Закону України "Про охорону дитинства" щодо недопущення неправомірної зміни місця проживання дитини та нормам ч. 10 ст. 6 та абз. 2 ч. 2 ст. 13 Закону № 1382-IV.
Відповідно до принципу 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, дитині законом та іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
При цьому, за принципом 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і під відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір'ю.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення уточнених позовних вимог первісного позову в частині вирішення спору про визначення місця проживання дитини та відмовляючи у зустрічному позові суд бере до уваги рішення виконкому Білоцерківської міської ради Київської області у № 525 від 13 грудня 2016 року "Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3", зокрема, щодо недосягнення малолітньою п'ятирічною ОСОБА_3 такого рівня розвитку, щоб висловити свою думку щодо того, з ким із батьків вона хоче жити; наявності потреби дитини в однаковому піклуванні про її здоров'я, фізичному, духовному та моральному розвитку з боку матері та батька, а відтак, однакового виконання ними своїх батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дитини; недоведеності позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 належними та допустимими доказами, із посиланням на норми міжнародного права, правових підстав права реєстрації та проживання за кордоном при одночасній реєстрації та проживанні на території України її та дитини ОСОБА_3; наявності у матеріалах справи письмових доказів проживання позивача за первісним позовом ОСОБА_1 разом з малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на території України за адресою: АДРЕСА_1; відсутності у матеріалах справи документів, які б підтверджували спроможність позивача за первісним позовом ОСОБА_1 забезпечити основні життєві потреби дитини за кордоном; недоведеності позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 належними та допустимими доказами належного виконання батьківських обов'язків щодо регулярного піклування про здоров'я дитини, її фізичного, духовного та морального розвитку, а відтак, виконання у повній мірі своїх батьківських обов'язків по вихованню та матеріальному утриманню дитини.
В частині вирішення спору про визначення місця проживання дитини суд, першочергово, керується принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, який визначає про недопустимість розлучення зі своєю матір'ю малолітньої дитини, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, та балансуючи дану норму міжнародного права з частиною 2 статті 10 Конвенції та статтею 16 Закону України "Про охорону дитинства" про недопустимість неправомірної зміни місця проживання дитини, ухвалює рішення про визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, в зареєстрованому у встановленому законодавством порядку місці її постійного проживання на території адміністративно-територіальної одиниці: АДРЕСА_1.
В частинах вирішення спору про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків та дозволу оформлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон без згоди одного з батьків, суд вважає зазначити наступне.
Позивач за первісним позовом ОСОБА_1, як на підставу свої вимог в частині надання дозволу на виїзд дитини за кордон, у позові та заяві про уточнення позовних вимог посилається, зокрема, на норму ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року № 3857-XII (в редакції, чинної на час подачі до суду позову та заяви про уточнення позовних вимог - 24.02.2016 року та 17.06.2016 року; далі - Закон № 3857-XII) та пункт 18 Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231.
Однак, згідно ч.ч. 3, 4 ст. 2 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Стаття 4 Закону № 3857-XII викладена в новій редакції Закону України від 14.07.2016 року № 1474-VIII (чинний з 01.10.2016 року), якою визначається порядок оформлення документів для постійного проживання громадян України за кордоном.
Таким чином, після внесення змін Законом України від 14.07.2016 року № 1474-VIII до Закону № 3857-XII, з 01.10.2016 року у Законі № 3857-XII відсутній механізм правового регулювання порядку виїзду дитини за кордон.
Водночас, кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися в свою країну (ч. 2 ст. 13 Загальної декларації прав людини (дата підписання: 10.12.1948 року, дата набрання чинності: 10.12.1948 року), ч. 2 ст. 12 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, в тому числі для України, 23.03.1976 року)).
Згідно ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну (ч. 1 ст. 1 Закону № 3857-XII).
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (ст. 8 СК України).
Статтею 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно ч. 2 ст. 8 ЦПК України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Закону № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724; далі - Правила № 57) передбачено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) (далі - батьки) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, зокрема, у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій: рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків; рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Суд вважає, що пункти 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724) не суперечить вимогам Закону № 3857-XII в редакції Закону України від 14.07.2016 року № 1474-VIII (чинний з 01.10.2016 року).
Як вбачається зі змісту заяви про уточнення позовних вимог в частині надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків, позивач за первісним позовом ОСОБА_1 просить суд надати дозвіл на виїзд дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з України без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 для постійного її проживання у Швейцарській Конфедерації, - тобто, без зазначення відповідного часового проміжку перебування дитини у державі прямування.
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні уточнених позовних вимог первісного позову в частині вирішення спору про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків, суд виходить з того, що позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 всупереч ст. 60 ЦПК України не доведено правових підстав для надання за рішенням суду одноразового дозволу на виїзд дитини ОСОБА_3 без згоди батька ОСОБА_2 за кордон на постійне місце проживання до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку та не доведено правових підстав для надання за рішенням суду дозволу на неодноразові виїзди дитини за кордон без згоди батька до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку; не враховано позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 вимоги пункту 4 Правил № 57 щодо можливості ухвалення судом рішення на одноразові виїзди дитини ОСОБА_3 за кордон без згоди батька ОСОБА_2 із зазначенням відповідного часового проміжку перебування дитини у державі прямування, а не постійні виїзди без згоди батька ОСОБА_2, не позбавленого батьківських прав, за кордон, - оскільки надання за рішенням суду дозволу на постійне місце проживання за кордоном дитини ОСОБА_3 до досягнення нею шістнадцятирічного віку без згоди батька ОСОБА_2 або надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини ОСОБА_3 за кордон без згоди батька ОСОБА_2 суперечитиме вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, чим фактично позбавило б батька дитини ОСОБА_2 можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 14.07.2010 року у справі № 6-23132св09 та в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.03.2016 року у справі № 6-33303ск15.
Вирішуючи питання про надання дозволу оформлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон без згоди одного з батьків суд виходить з того, що стаття 2 Закону №3857-XII, яка до 01.10.2016 року регулювала вказані правовідносини, викладена в новій редакції згідно із Законом України від 14.07.2016 року № 1474-VIII (чинний з 01.10.2016 року), за як ою одним з документів, що дає право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Стаття 7 Закону № 3857-XII, бланкетна норма якої відсилала до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення", втратила чинність згідно із Законом України від 14.07.2016 року № 1474-VIII (чинний з 01.10.2016 року).
Постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 1995 року № 231 "Про затвердження Правил оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення", втратила чинність з 01.04.2015 року згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 682.
Статтею 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI та Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 1001) також не передбачено такого документа про надання права дитині для виїзду за кордон, як проїзний документ дитини.
За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині надання позивачеві за первісним позовом ОСОБА_1 дозволу оформлення проїзного документа дитині для виїзду за кордон без згоди одного з батьків слід відмовити за безпідставністю вимог.
Керуючись принципом 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, ст.ст. 3, 9, 10 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (дата підписання Україною: 21.02.1990 року; дата набуття чинності для України: 27.09.1991 року; дата ратифікації: 27.02.1991 року), ст. 13 Загальної декларації прав людини (дата підписання: 10.12.1948 року, дата набрання чинності: 10.12.1948 року), ст. 12 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, в тому числі для України, 23.03.1976 року), ст.ст. 33, 55 Конституції України, ст.ст. 8, 19, 141, 153, 155, 157, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, ст.ст. 5, 9, 11, 12, 15, 16, 20, 29, 313 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 12, 15, 16 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 року № 2402-III (із змінами і доповненнями), ст.ст. 1, 6, 14 Закону України "Про засади державної мовної політики" від 03.07.2012 року № 5029-VI (із змінами і доповненнями), ст.ст. 1, 3, 4, 6, 13 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 року № 1382-IV (із змінами і доповненнями), ст.ст. 1, 2, 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 року № 3857-XII (із змінами і доповненнями), ст.ст. 1, 13, 16, 22 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 року № 5492-VI, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 7, 8, 10, 11, 15, 31, 45, 60, 61, 88, 131, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Уточнені позовні вимоги первісного позову задовольнити частково.
Визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, в зареєстрованому у встановленому законодавством порядку місці її постійного проживання на території адміністративно-територіальної одиниці: Україна, АДРЕСА_1.
У задоволенні решти позовних вимог первісного позову - відмовити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Сквирський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії даного рішення.
Суддя:С. І. Віговський