Справа № 357/628/17
2/357/1186/17
Категорія 47
31 серпня 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючого судді - Дмитренко А. М. ,
при секретарі - Александрова А. С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного майна подружжя,-
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що з 14.06.2002 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, від якого спільних дітей не мають, вони проживали у квартирі відповідачки в АДРЕСА_1, вели спільне господарство, спільний сімейний бюджет, за час шлюбу вони придбали наступне майно: холодильник марки «LG» вартістю 6200 грн., пральна машина-автомат марки «Candy» вартістю 2500 грн., телевізор великий марки «Samsung" сірого кольору вартістю 2400 грн., телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору вартістю 1100 грн., диван велюровий вартістю 2200 грн., електрична м'ясорубка марки Zelmer» вартістю 1300 грн., електросушка для фруктів «Профіт М» вартістю 990 грн., мікрохвильова піч «Samsung" вартістю 1200 грн., підставка під телевізор скляна вартістю 2200 грн., підставка -тумба під телевізор дерев'яна вартістю 1200 грн., двері вхідні до квартири металеві вартістю 3000 грн., дзеркало арочне а прихожій «Очерет» вартістю 700 грн., дзеркало овальне у ванній кімнаті з дівчиною вартістю 1100 грн., пенали від стінки 2 шт. загальною вартістю 900 грн., зроблено перестінок в коридорі /тамбур/ вартістю 2000 грн., всього майна на суму 28 990 грн. Також під час шлюбу вони придбали автомобіль марки «Wolksvagen Caddy» 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1 вартістю станом на 21.06.2016 року 188 469 грн. Позивач просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля, який зареєстровано на ОСОБА_2; визнати за ним право власності на наступне майно: холодильник марки «LG» вартістю 6200 грн., телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору вартістю 1100 грн., мікрохвильова піч «Samsung" вартістю 1200 грн., підставка під телевізор скляна вартістю 2200 грн., дзеркало овальне у ванній кімнаті з дівчиною вартістю 700 грн., всього на суму 11 400 грн.
За ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_16 від 10.02.2017 року було відкрито провадження по даній справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2017 року справу розподілено на суддю Дмитренко А.М. у зв'язку зі звільненням судді ОСОБА_16 у відставку, та ухвалою від 20.03.2017 року справу прийнято до провадження.
В судовому засіданні позивач, його представник уточнили позовні вимоги та просили суд визнати за позивачем право власності на наступне майно: холодильник марки «LG» вартістю 6200 грн., телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору вартістю 1100 грн., мікрохвильова піч «Samsung" вартістю 1200 грн., підставка під телевізор скляна вартістю 2200 грн., дзеркало овальне у ванній кімнаті з дівчиною вартістю 1100 грн.; стягнути з відповідачки на користь позивача 94 234 грн. 50 коп. в рахунок половини вартості автомобіля «Wolksvagen Caddy» 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1, оскільки відповідачка продала спірний автомобіль без згоди позивача; стягнути з відповідачки на користь позивача 47 905 грн., що становить половину вартості депозитних коштів, які були зняті відповідачкою 07.06.2016 року; стягнути з відповідачки на користь позивача 10 000 грн., що становить половину вартості будинку по вулиці Горького,3 в місті Чорнобиль, в якому вони зробили ремонт за спільні кошти та який відповідачка продала за 20 000 грн.
Відповідач, її представник позов не визнали, надали зустрічну позовну заяву про розподіл спільного майна подружжя, в якій відповідач посилається на те, що вони перебували з позивачем у зареєстрованому шлюбі з 14.06.2002 року по 01.12.2016 року /рішення суду про розірвання шлюбу від 21.11.2016 року/, за час шлюбу ними було придбане наступне майно: телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору /знаходиться в будинку позивача в селі Карапиші/, диван велюровий, підставка під телевізор скляна /знаходиться в будинку позивача в селі Карапиші/, дзеркало арочне в прихожій «Очерет», пенали від стінки 2 шт., автомобіль «Wolksvagen Caddy» /продано в 2016 році/. ОСОБА_1 не вказав серед придбаного в шлюбі майна капітальний цегляний гараж НОМЕР_2 в ГК «Лада» по вулиці Молодіжній в місті Білій Церкві, придбаний ними в 2011 році за 4000 дол. США, вартість якого на даний час становить 75 000 грн., 21.05.2016 року він продав цей гараж ОСОБА_3, яка доводиться йому родичкою, відповідач стверджує, що про продаж гаража їй не було відомо, коштів від цього вона не отримувала. Позивач також не вказав багато спільного майна, яке знаходиться по місцю його проживання в селі Карапиші: бензопила «Штіль» вартістю 2500 грн., газонокосарка вартістю 1500 грн., вікно у ванну кімнату вартістю 1200 грн., вікно у кухню вартістю 2100 грн., встановлено ванну вартістю 2200 грн., витрати на будівельно-ремонтні матеріали та роботи /цегла, пісок, щебінь, цемент, гіпсокартон, метало профіль, кахель, труби, бетонні кільця, електродріт та інше/ загальною вартістю 7000 грн.; два велосипеди по 1500 грн. кожний, вона має право на половину вказаного майна, що становить 50 750 грн. Майно, яке залишилося в користуванні позивача, має бути виділено йому, майно в квартирі - їй; автомобіль продано під час шлюбу за взаємною згодою, а кошти частково використані на їхні спільні потреби, решта -розділені між ними; щодо гаража, то позивач продав його без її згоди, а тому вартість половини цього гаража має бути врахована при розподілі. Відповідач просила суд розділити спільне майно подружжя, виділивши їй у власність дзеркало арочне в прихожій «Очерет» вартістю 800 грн.; решту спільного майна виділити у власність ОСОБА_1, а саме: телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору вартістю 1100 грн., підставка під телевізор скляна вартістю 2200 грн., диван велюровий вартістю 2000 грн., пенали від стінки 2 шт. вартістю 900 грн., бензопила «Штіль» вартістю 2500 грн., газонокосарка вартістю 1500 грн., вікно у ванну кімнату вартістю 1200 грн., вікно у кухню вартістю 2100 грн., встановлено ванну вартістю 2200 грн., два велосипеди по 1500 грн. кожний -3000 грн., зарахувати витрати на будівельно-ремонтні матеріали та роботи /цегла, пісок, щебінь, цемент, гіпсокартон, метало профіль, кахель, труби, бетонні кільця, електродріт та інше/ загальною вартістю 7000 грн., зарахувати вартість гаража НОМЕР_2 в ГК «Лада», який був зареєстрований за ОСОБА_1, вартістю 75 000 грн., всього майна на суму 100 700 грн.; стягнути на її користь з ОСОБА_1 49 950 грн. різниці у вартості часток майна.
За ухвалою суду від 19.05.2017 року /а.с.81-82/ зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.
Позивач та його представник зустрічний позов не визнали.
Заслухавши пояснення сторін, їх представників, покази свідків, оглянувши матеріали справи, цивільну справу № 357/8035/16-ц 2/357/3276/16, суд дійшов висновку про задоволення первісного та зустрічного позовів частково з наступних підстав.
Так, по справі встановлено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.06.2002 року, який було розірвано за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21.11.2016 року, яке набрало законної сили 02.12.2016 року, від шлюбу спільних дітей не мають, що стверджується копією свідоцтва про шлюб /а.с.7/, копією рішення суду про розірвання шлюбу /а.с.65/, не заперечується сторонами.
В судовому засіданні було встановлено, що після одруження сторони проживали в квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої є ОСОБА_2, крім них у квартирі зареєстровані та проживають ОСОБА_4 -дочка відповідачки, ОСОБА_5 -чоловік дочки, ОСОБА_6 1997 року народження та ОСОБА_7 -2009 року народження -онуки відповідачки, що слідує з довідки КП Білоцерківської міської ради ЖЕК № 7 /а.с.10/.
За час перебування в шлюбі сторонами за спільні кошти було придбано майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку /доходу/.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
За ч.1 ст.61 СК України, об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.
А за ч.2 цієї статті об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу /статті 60,69 СК, ч.3 ст.368 ЦК/, відповідно до частин 2, 3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати /виключені з цивільного обороту/, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Згідно зі ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За положеннями ст.65 цього Кодексу, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Відповідно до ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором /ст.70 СК України/.
За ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
При цьому, згідно приписів ч.ч. 2,3 ст.70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
В п.п. 22,30 наведеної вище в рішенні Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 вказується на те, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
При цьому рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
В судовому засіданні безспірно встановлено, що до складу спільного майна подружжя входить наступне майно: телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору вартістю 1100 грн., підставка під телевізор скляна вартістю 2200 грн., дзеркало арочне в прихожій «Очерет» вартістю 700 грн., двері вхідні металеві у квартирі ОСОБА_2 вартістю 2750 грн., автомобіль «Wolksvagen Caddy» 2007 року випуску д.н.з. НОМЕР_1, який було зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 13.10.2012 року згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу /а.с.26/ вартістю 156 250 грн. відповідно до оцінки, проведеної судовим експертом ОСОБА_8 23.08.2017 року /а.с.131/, гараж НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Лада» , який в 2011 році зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 /а.с.86-91/ вартістю 75 000 грн., всього на суму 238 000 грн.
Вартість вказаного майна погоджена сторонами в судовому засіданні.
Як встановлено судом, на час розгляду справи гараж НОМЕР_2 в гаражному кооперативі «Лада» відчужено 21.05.2016 року шляхом його переоформлення на ім'я ОСОБА_3, про що свідчить копія довідки за підписом голови правління ГК «Лада» та копія заяви ОСОБА_1 голові правління ГК «Лада» щодо продажу та переоформлення гаража /а.с.86-87/.
Належний сторонам автомобіль «Wolksvagen Caddy» також відчужено 31.05.2016 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_2 /продавець/ та ОСОБА_9 /покупець/, а 01.06.2016 року цей транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_9 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, що слідує з копії цього договору та копії свідоцтва в матеріалах цивільної справи № 357/8035/16-ц 2/357/3276/16 /а.с.59-60/.
В судовому засіданні сторони категорично заперечували, що надавали згоду один одному на відчуження вищенаведеного спільного майна: гаража та транспортного засобу.
А тому судом враховується те, що нормами СК України, на які вказано вище в рішенні, передбачена письмова згода другого з подружжя при відчуженні цінного майна.
В постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 року по справі № 6-3058цс16 зроблено правовий висновок про те, що за нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.
Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна.
Такий висновок згідно положень ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим до застосування.
Оскільки жодних безспірних та належних доказів того, що цінне спільне майно подружжя -гараж та транспортний засіб було відчужене за їхньою взаємною згодою, суду не надано, то суд вважає, що при розподілі майна згідно наведених вище правових норм необхідно врахувати вартість цього майна у частку того з подружжя, який його відчужив без згоди іншого.
Так, суд вважає за можливе виділити у власність ОСОБА_1 телевізор малий марки «Samsung" чорного кольору вартістю 1100 грн., підставку під телевізор скляну вартістю 2200 грн., проти чого відповідач не заперечує, на суму 3300 грн., а з врахуванням вартості відчуженого гаража -75 000 грн., загальна вартість майна становить 78 300 грн.; у власність відповідачки виділяється дзеркало арочне в прихожій «Очерет» вартістю 700 грн. /її вимоги за зустрічним позовом/, крім того, у частку відповідачки необхідно врахувати вартість вхідних дверей металевих -2750 грн., які встановлені в її квартирі, хоча таких вимог вона не висуває, але при розподілі необхідно врахувати вартість всього спільного майна, тоді у власності відповідачки буде майно на суму 3450 грн., з врахуванням вартості відчуженого автомобіля 156 250 грн., загальна вартість майна -159 700 грн.
Вище було вказано на те, що вартість майна подружжя, яке підлягає розподілу, складає 238 000 грн., частка кожного з них має бути 119 000 грн., тоді різниця у вартості часток подружжя з врахуванням вартості відчуженого ними майна становить: 159700 грн. / у відповідачки/ -119 000 грн. =40 700 грн.; 119000 грн. - 78300 грн. /у позивача/ =40 700 грн.
Тобто, з відповідачки належить стягнути на користь позивача компенсацію у вартості часток подружжя в сумі 40 700 грн.
В судовому засіданні за погодженням обох сторін виключено з обсягу спільного майна подружжя наступне майно: диван велюровий, підставка -тумба під телевізор дерев'яна, пенали від стінки 2 шт., оскільки було встановлено, що це майно є особистою власністю ОСОБА_1, належало йому ще до шлюбу з відповідачкою.
В обґрунтування позовних вимог щодо придбання подружжям в період шлюбу такого майна, як холодильник марки «LG» вартістю 6200 грн., пральна машина-автомат марки «Candy» вартістю 2500 грн., телевізор великий марки «Samsung" сірого кольору вартістю 2400 грн., електрична м'ясорубка марки Zelmer» вартістю 1300 грн., електросушка для фруктів «Профіт М» вартістю 990 грн., мікрохвильова піч «Samsung" вартістю 1200 грн., дзеркало овальне у ванній кімнаті з дівчиною вартістю 1100 грн., позивач ОСОБА_1 та його представник надали суду фото побутової техніки та електроприладів /а.с.17-25/, але ці докази не є належними доказами того, що майно на фото придбане саме в період шлюбу сторін по справі та ними особисто, оскільки в квартирі відповідачки проживає також сім'я її дочки, крім того, суду не надано доказів того, що це майно є в наявності на час розгляду справи.
Покази свідка ОСОБА_10, який був один раз в квартирі, де проживали сторони, та бачив холодильник на кухні, телевізори на кухні та в кімнаті; ОСОБА_11 -сусідки сторін, яка бачила у них в квартирі телевізори, дзеркала, новий холодильник, також не підтверджують належність вказаного вище майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя, свідки не назвали жодних ідентифікуючих ознак того майна, на яке вказували.
Не знайшли підтвердження в судовому засіданні вимоги позивача щодо вартості матеріалів для виготовлення перестінка у коридорі квартири відповідачки /тамбура/ в сумі 2000 грн., ця сума зазначена у довідці ПП «Спілка експертів» /а.с.12-13/, але оцінка проведена на підставі інформації, наданої оцінювачу представником позивача щодо використаних матеріалів та їх кількості, що суд не може вважати належним доказом.
Щодо наявності у власності сторін будинку в м. Чорнобилі, який продано відповідачкою за 20 000 грн., на що посилався позивач, то ці обставини жодними доказами не підтверджені, а за ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В зустрічному позові відповідач посилалася на те, що ними за час шлюбу придбано майно, яке знаходиться за місцем проживання ОСОБА_1 в селі Карапиші, а саме: бензопила «Штіль» вартістю 2500 грн., газонокосарка вартістю 1500 грн., вікно у ванну кімнату вартістю 1200 грн., вікно у кухню вартістю 2100 грн., встановлено ванну вартістю 2200 грн., два велосипеди по 1500 грн. кожний, позивач наявність цього майна заперечував, доказів на обґрунтування своїх вимог за зустрічним позовом відповідач не надала, а тому її позов в цій частині є недоведеним.
Щодо витрат на будівельно-ремонтні матеріали та роботи /цегла, пісок, щебінь, цемент, гіпсокартон, метало профіль, кахель, труби, бетонні кільця, електродріт та інше/ загальною вартістю 7000 грн., понесених сторонами при ремонті будинку в селі Карапиші, який належав батькам ОСОБА_1, після їх смерті належить останньому, то жодних належних та безспірних доказів вартості таких робіт та матеріалів суду не надано.
Так, свідки ОСОБА_12, ОСОБА_5, навіть свідки позивача ОСОБА_13, ОСОБА_10 показали в суді, що в будинку ОСОБА_1 в селі Карапиші виконувалися ремонтні роботи, але покази свідків не є доказом вартості таких робіт.
Надані відповідачкою записи позивача ОСОБА_1 /а.с.118-119/ не є належними доказами понесених сторонами витрат на виконання будівельних робіт та придбання необхідних для цього матеріалів.
Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
За положеннями ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачки на його користь 47 905 грн., що становить половину вартості депозитних коштів, які були зняті відповідачкою 07.06.2016 року, то судом враховуються наступні обставини.
Так, згідно матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_2 є клієнтом ПАТ КБ «ПриватБанк» з 2008 року, що слідує з довідки банку /а.с.132/, з наданих банком документів вбачається, що ОСОБА_2 було укладено ряд депозитних договорів з банком на різні строки, договір про відкриття та ведення карткового рахунку, на її ім'я було відкрито рахунки в банку, на які вносилися готівкові кошти, перераховувалася її пенсія /а.с.71-73, 110, 139-169/.
03.12.2015 року ОСОБА_2 укладено з ПриватБанком депозитний договір «Вклад «Стандарт» строковий на 3 місяці, початкова сума вкладу 80 932,46 грн., на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 23 % річних, що стверджується копією цього договору /а.с.170/.
Як встановлено судом, 07.06.2016 року знято кошти за даним депозитним вкладом на суму 94 491,29 грн. та 1320,18 грн., всього 95 811,47 грн., що стверджується випискою з рахунку /а.с.111/.
В судовому засіданні відповідач не заперечувала того, що вказані кошти є спільною сумісною власністю подружжя, але вказала на те, що позивач знав про зняття цих коштів, за рахунок яких було погашено їхні борги перед третіми особами, спільне проживання вони з позивачем припинили 18.06.2016 року.
Позивач посилався на те, що кошти знято без його згоди, оскільки на той час вони з відповідачкою разом не проживали, вони припинили спільне проживання з 31.05.2016 року.
Але ці твердження позивача спростовуються наступними доказами.
В рішенні суду про розірвання шлюбу між сторонами по справі від 21.11.2016 року, на яке вказано вище, судом було встановлено, що сторони по справі проживають окремо з червня місяця 2016 року, рішення суду набрало законної сили та сторонами не оскаржувалося.
В ч.3 ст.61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, з показів свідка ОСОБА_11, яка проживає в АДРЕСА_3, є сусідкою ОСОБА_2, слідує, що вона була очевидцем того, як ОСОБА_1 забирав речі з тамбура квартири, де вони до цього поживали разом із ОСОБА_2, це було десь в середині червня місяця, сказав, що вони розлучаються.
Свідок ОСОБА_14, яка працює в м. Чорнобилі, знає сторони по справі, вказала на те, що вони разом їхали на вахту в м. Чорнобиль 02.06.2016 року, протягом вахти жили в одній кімнаті гуртожитку, після закінчення вахти разом поїхали додому.
Згідно копії довідки ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» від 16.08.2017 року /а.с.138/, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на період виконання робіт вахтовим методом проживали в гуртожитку в АДРЕСА_2 з 07.07.2007 року по 06.07.2016 року.
З пояснень обох сторін, довідки ДСП «Чорнобильський спецкомбінат» /а.с.11/ встановлено, що тривалість вахти сторін по справі - з 02 по 17 число кожного місяця.
З матеріалів справи також вбачається, що 02.07.2016 року до відділу поліції зони ЧАЕС зверталася ОСОБА_2, в ході проведеної перевірки ознак кримінального правопорушення не виявлено, що слідує з копії повідомлення відділу поліції /а.с.95/.
Сам ОСОБА_1 пояснив, що він 02.07.2016 року приходив в кімнату гуртожитку, де вони до цього разом з дружиною проживали, забирати свої речі, а ОСОБА_2 затіяла сварку, викликала поліцію.
Тобто, всі наведені вище докази в сукупності підтверджують той факт, що сторони фактично припинили спільне проживання після 17.06.2016 року, безспірних доказів на спростування цього висновку позивачем суду не надано.
А тому суд виходить з того, що кошти з депозитного рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_2 в ПАТ КБ «ПриватБанк», зняті в той період, коли сторони по справі ще перебували в зареєстрованому шлюбі та не припинили спільне проживання, безспірних доказів того, що відповідач ОСОБА_2 привласнила ці кошти, суду не надано.
З врахуванням всього наведеного вище суд відмовляє в цій частині позову із-за необґрунтованості заявлених вимог.
Щодо понесених позивачем витрат по сплаті судового збору, то ці витрати він залишає за собою.
Відповідач звільнена від сплати судового збору на підставі ст.5 Закону України «Про судовий збір» як потерпіла від наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Крім того, в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року по справі № 6-152цс17 викладено правову позицію про те, що порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 88 ЦПК України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 60,61,63,65,69,70,71 СК України, ст.ст.10, 11, 60, 61, 79, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Розділити спільне майно подружжя, виділивши у власність ОСОБА_1 телевізор марки «Самсунг» чорного кольору /малий/ вартістю 1100 грн., підставку під телевізор скляну вартістю 2200 грн., всього на суму 3300 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 40 700 грн. компенсації у вартості часток подружжя.
В решті позову - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Розділити спільне майно подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 дзеркало арочне в прихожій «Очерет» вартістю 700 грн.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Суддя А. М. Дмитренко