Україна
02 листопада 2009 р. справа № 2а-12919/09/0570
час прийняття постанови: 9.25
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Бєломєстнова О. Ю.
при секретарі Телешові В.М.
Донецький окружний адміністративний суд у складі
судді Бєломєстнова О.Ю.
при секретарі Телешові В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Державної податкової адміністрації у Донецькій області
про зобов'язання внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення з 05.05.2009р. на 26.06.2009р.; зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.05.2009р. до 26.06.2009р. у сумі 5 723,13 грн.
за участі позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - Дегтярьов Д.Т.
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової адміністрації у Донецькій області, у якому просив скасувати наказ №199-о від 05.05.2009р., поновити його на посаді заступника начальника відділу організації оперативно-розшукової діяльності оперативного управління УПМ ДПА у Донецькій області; виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Заявою від 03.09.2009р. позивач змінив позовні вимоги та просив зобов'язати відповідача внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення з 05.05.2009р. на 26.06.2009р.; зобов'язати виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.05.2009р. до 26.06.2009р. у сумі 5 723,13 грн.
В обґрунтування остаточних позовних вимог позивач наводить, що у травні 2008 року він досяг 45-річного віку, у зв'язку з чим мав бути звільнений на пенсію за віком відповідно до п.п. «а» п. 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (надалі - Положення). Однак згідно з п.8 того ж Порядку наказом від 09.06.2009р. №269-о йому був продовжений строк проходження служби до ІНФОРМАЦІЯ_1 Цей день є вихідним, тому з посиланням на ст. 241-1 КЗпП України позивач стверджує про те, що останнім днем його перебування на службі є 30.04.2009р. В цей день, а також наступного робочого дня - 05.05.2009р. він не був ознайомлений з наказом про його звільнення, не отримав трудову книжку та розрахунок на день звільнення. Тому позивач вважає, що після закінчення строку дії строкового трудового договору трудові відносини з ним фактично тривали, у зв'язку з чим дія трудового договору є продовженою на невизначений строк (ст. 39-1 КЗпПУ). 05.05.2009р. позивач був змушений звернутися до лікарні, де у подальшому йому була зроблена операція. У зв'язку з цим він перебував на лікарняних до 20.06.2009р. Під час перебування на лікарняному позивач отримав лист відповідача, у якому було повідомлене про його звільнення з 05.05.2009р. 22.06.2009р. позивач вийшов на роботу, надав до бухгалтерії лікарняні листи, на яких відповідачем було зазначене «до роботи 22.06.2009р.». Тільки 26.06.2009р. позивача було ознайомлено з наказом про його звільнення, він здав службове посвідчення, відмовився від одержання трудової книжки. Позивач вважає, що саме цього дня фактично відбулося його звільнення, тому просить зобов'язати відповідача внести зміни до наказу про його звільнення, зазначивши датою звільнення - 26.06.2009р. Крім того, з посиланням на норми ст. 235 КЗпП України позивач просить зобов'язати відповідача сплатити йому грошове забезпечення за фактично відпрацьований час, сума якого складає 5 723,13 грн.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з тих підстав, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту порушеного права. У випадку, якщо права позивача порушені актом індивідуальної дії - наказом про звільнення, поновити такі права можливо шляхом його скасування. Стосовно вимоги про виплату середнього заробітку відповідач вказує на неможливість її задоволення без задоволення вимог про поновлення на посаді. Відповідач також вказує на неможливість застосування норм КЗпП України на які посилається позивач, оскільки відносини щодо проходження публічної служби врегульовані спеціальним законодавством. Так, пунктом 8 Положення встановлена можливість продовження строку служби особами старшого начальницького складу після настання пенсійного віку на строк до 5 років. Відповідач вважає, що наказом від 09.06.08р. № 269-о був встановлений строк, до якого продовжені трудові відносини з позивачем - до 4.05.09р. Отже ІНФОРМАЦІЯ_1 настала календарна дата, з якою пов'язаний юридичний факт припинення трудових відносин з позивачем. Цей день був вихідним, тому у цей день видання наказу про звільнення було неможливим. Такий наказ був виданий першого робочого дня після настання вказаного вище строку. Враховуючи це відповідач не погоджується з твердженням позивача про продовження дії укладеного з ним строкового трудового договору. Що стосується виплати позивачеві середнього заробітку, відповідач зазначає, що вимушений прогул у даному спорі відсутній, оскільки невиконання службових обов'язків пов'язане з непрацездатністю позивача, а не з винними діями відповідача. Припинення трудових правовідносин пов'язане з подією - настанням строку ІНФОРМАЦІЯ_1, а не з діями відповідача, тому вини роботодавця як необхідної умови вимушеного прогулу у даному спорі відповідач не вбачає.
Також відповідач наполягає на застосуванні передбаченого ст. ст. 99, 100 КАС України та ст. 233 КЗпП України місячного строку для звернення до суду. Цей строк має обчислюватися з дня відмови позивача від отримання трудової книжки та ознайомитися з наказом про звільнення, тобто з 26.06.2009р. Позивач звернувся до суду з позовною заявою 07.08.2009р., тому у задоволенні позову має бути відмовлено з підстав пропущення зазначеного строку.
Позивач 02.09.2009р. звернувся до суду з клопотанням про поновлення строку звернення до суду. Заявлене клопотання позивач обґрунтовує тим, що з наказом про його звільнення йому було запропоновано ознайомитися тільки 26.06.09 р. Тому він погоджується з початком обліку строку для звернення до суду саме з цієї дати. Не зважаючи на залишкові прояви операції, яка була ним перенесена під час знаходження на лікарняному, він почав збір документів для звернення до суду, у зв'язку з чим звернувся до відповідача із запитом від 15.07.2009р. про надання йому довідки про середній заробіток та копії наказу від 09.06.08р. № 269-о. Ці документи він отримав особисто 30.07.2009р., і вже 07.08.2009р. звернувся до суду. Позивач вважає, що незначне пропущення строку обумовлено несвоєчасною відповіддю на його запит, з боку позивача затримок у зверненні до суду не було, тому він вважає поважними причини пропущення зазначеного строку, у зв'язку з чим просить його поновити.
Представник позивача та відповідача підтримали позиції сторін, яких вони представляють, просили відповідно задовольнити та відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, суд встановив наступне.
Згідно з наказом №10 від 17.01.1997р. позивач був прийнятий на службу в органи податкової міліції, про що ДПА в Донецькій області 30.11.1998р. зроблений відповідний запис у трудовій книжці.
09.06.2008р. відповідачем був прийнятий наказ №269-о, з копії витягу з якого вбачається, що позивачеві на підставі п. 7, 8 Положення продовжений термін служби в органах податкової міліції ДПА України до ІНФОРМАЦІЯ_1.
05.05.2009р. відповідачем прийнятий наказ №199-о, згідно з яким на підставі п. 7, 65 п.п. «а» Положення позивача звільнено з 05.05.2009р.
В день звільнення 05.05.2009р. позивач звернувся за медичною допомогою до Центральної міської клінічної лікарні № 3 м. Донецька, що підтверджується копією листка непрацездатності серії АБУ №981025. Згідно з даними цього документа та копії епікризу №1809 тієї самої лікарні позивач перебував у стаціонарі до 22.05.2009р.
У цей день він був прооперований у Центральній міській клінічній лікарні №1 м.Донецька, про що свідчить витяг з історії захворювання №1701. Згідно з цим витягом хворий надійшов у екстреному порядку через 1 годину після початку захворювання. З 22.05.2009 р. по 20.06.2009р. позивач перебував у стаціонарі ЦМКЛ №1, що підтверджується листками непрацездатності серії АБН № 733181 та АБУ №981624.
У наведених листках непрацездатності у графі «До роботи став» зазначена дата 22.06.2009р. та міститься підпис уповноваженої особи УПМ ДПА в Донецькій області.
Матеріали справи містять копії табелів використання робочого часу відділу організації оперативно-розшукової діяльності УПМ ДПА у Донецькій області за період з 01.05.2009р. по 30.06.2009р. З них вбачається, що у графах, які відповідають прізвищу позивача, за період з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. зазначено про тимчасову непрацездатність.
Позивачем надана копія довідки ДПА у Донецькій області № 13205/10/26-60 від 30.07.2009р. у якій зазначено, що у червні 2009 року нараховане грошове забезпечення під час знаходження на лікуванні (листок непрацездатності від 05.05.2009р. серії АБУ №981025).
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну службу» державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Статтею 9 цього Закону встановлено, що регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Пунктом 1 Постанови КМ України від 30 жовтня 1998 р. N 1716 «Про проходження служби особами начальницького складу податкової міліції та обчислення їм вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги» передбачено, що що особи начальницького складу податкової міліції проходять службу в порядку, встановленому Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (надалі - Положення).
Відповідно до п. 7, 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби за віком - при досягненні 45 років. Пунктом 8 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку. При необхідності на службі в органах внутрішніх справ можуть бути залишені на строк до п'яти років. У виняткових випадках особам середнього, старшого або вищого начальницького складу строк служби в органах внутрішніх справ може бути продовжено, з урахуванням стану здоров'я, в такому ж порядку повторно до 5 років, а окремим із них, які мають вчену ступінь або вчене звання, - до 10 років.
Як вбачається з копії паспорта позивача, він народився ІНФОРМАЦІЯ_1. Сорока п'яти річного віку він досяг у 2008 році. У порядку, який наведений вище, термін його служби у органах податкової міліції був продовжений наказом від 09.06.2008р. №269-о до ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після цього рішень про продовження терміну його служби повноважними особами відповідача не приймалося. Отже, ІНФОРМАЦІЯ_1 настав день, коли виникла підстава для звільнення позивача зі служби за віком. Сторони визнають, що ІНФОРМАЦІЯ_1 був вихідним днем, першим робочим днем після нього був день 05.05.2009р.
Відповідно до п. 8 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» страховий випадок - подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг за цим Законом.
Застрахована особа у відповідності до п. 2 тієї ж статті це найманий працівник, а у випадках, передбачених цим Законом, також інші особи, на користь яких здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. У свою чергу найманий працівник - фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання (п.6 ст.2 наведеного Закону).
Статтею 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» встановлено, що право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи і час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідач не заперечує проти настання страхового випадку з позивачем 05.05.2009р. та факту виплати ним матеріального забезпечення у зв'язку з вказаним страховим випадком. Тому суд не погоджується з твердженням відповідача про припинення трудових відносин з позивачем ІНФОРМАЦІЯ_1 та вважає, що 05.05.2009 року входило до періоду роботи позивача.
Стаття 11 Закону України «Про державну службу» встановлює право державних службовців користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.
Статтею 41 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено, що на період хвороби з тимчасовою втратою працездатності громадянам надається звільнення від роботи з виплатою у встановленому законодавством України порядку допомоги по соціальному страхуванню.
У рішенні від 17 березня 2005 року N 1-рп/2005 (справа про надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, N 1-10/2005) Конституційний суд України зазначив, що відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша). Конституційнй суд України у цьому рішенні дійшов висновку, що із змісту частин першої, другої вказаної статті випливає, що визначення обов'язкових гарантій соціального захисту не виключає можливості запровадження законом інших додаткових гарантій у цій сфері.
Отже, передбачене ст. 41 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» звільнення від роботи на період хвороби є гарантією соціального захисту громадян поряд з виплатою матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Тобто робітник, який тимчасово є непрацездатним у зв'язку із хворобою, одночасно з отриманням матеріального забезпечення звільняється від роботи.
Позивач був звільнений від роботи на час знаходження на стаціонарному лікуванні, що підтверджується копіями табелів використання робочого часу відділу організації оперативно-розшукової діяльності УПМ ДПА у Донецькій, у яких зазначено, що позивач за період з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. не працював у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.
З урахуванням того, що від роботи на час захворювання може бути звільнений тільки працівник, суд не приймає до уваги твердження відповідача про припинення трудових правовідносин під час такого захворювання (звільнення).
Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
З частини 4 статті 105 КАС України вбачається , що наведений у цьому Кодексі перелік способів захисту не є вичерпним.
Норми трудового законодавства підлягають застосуванню до відносин, що виникають у зв'язку з проходженням та припиненням публічної служби, у випадку, якщо нормами спеціальних законів не врегульовані спірні відносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Таке випливає з приписів статей 9, 11 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Зважаючи на те, що Конституція України, як закон прямої дії, дозволяє захист прав особи у будь-який не заборонений законом спосіб, суд дійшов висновку, що право позивача може бути відновлено шляхом зміни дати звільнення, тобто після закінчення періоду непрацездатності, за наявності підстав для звільнення. Тому вимоги позивача про зобов'язання відповідача внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення з 05.05.2009р. на 26.06.2009р. підлягають задоволенню частково. Належною датою звільнення слід вважати перший робочий день після закінчення періоду непрацездатності - 22.06.2009 року, отже суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо зобов'язання відповідача внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення з 05.05.2009р. на 22.06.2009р.
За наведених вище підстав суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відповідно до п. 24 Положення у разі незаконного звільнення особи середнього та начальницького складу органів внутрішніх справ, вона підлягає тільки поновленню.
Суд погоджується з твердженням відповідача про відсутність у даному спорі вимушеного прогулу з вини відповідача, оскільки на час захворювання працівникові надається матеріальне забезпечення, а не заробітна плата.
Так, відповідно до ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» застраховані особи мають право отримувати у разі настання страхового випадку матеріальне забезпечення та соціальні послуги, передбачені цим Законом.
Види матеріального забезпечення перелічені у статті 34 цього Закону. До них, зокрема відноситься допомога по тимчасовій непрацездатності.
Статтею 35 зазначеного Закону передбачено, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї (п.1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві.
Розмір допомоги по тимчасовій втраті працездатності у відповідності до ст. 37 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» щодо позивача складає 100 відсотків середньої заробітної плати.
Відповідачем сплачене грошове забезпечення під час знаходження на лікуванні згідно з листком непрацездатності від 05.05.2009р. серії АБЮ №981025, що підтверджується листом відповідача від 30.07.2009р. №13205/10/26-60 та наданим особовим рахунком позивача.
У той самий час, з наданого позивачем виписного епікризу №1809 Центральної міської клінічної лікарні №3 м.Донецька, витягу з історії захворювання №1701, що складений Центральною міською клінічною лікарнею №1 м.Донецька та інших медичних документів вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. безперервно. Це також підтверджується копіями табелів використання робочого часу відділу організації оперативно-розшукової діяльності УПМ ДПА у Донецькій, у яких зазначено, що позивач за період з 05.05.2009р. по 20.06.2009р. не працював у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю. Однак листки непрацездатності серії АБУ №981025 та серії АБН №733181 були оформлені як первинні у зв'язку з різними захворюваннями позивача та різними лікувальними закладами, у яких він перебував.
У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що останні лікарняні не були оплачені у зв'язку із тим, що захворювання за ними є окремими (новими) страховими випадками. Вони виникли після припинення трудових відносин з позивачем, тому матеріальне забезпечення за ними сплачено не було.
Враховуючи попередні висновки суду щодо продовження трудових відносин на час непрацездатності позивача, а також фактичну безперервну непрацездатність позивача по 20.06.2009р. суд вважає, що позивачеві має бути виплачена сума допомоги по тимчасовій втраті працездатності, що дорівнює середній заробітній платі за відповідний час.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума грошового забезпечення, яка підлягає сплаті за період перебування на лікарняному згідно листів серії АБН №733181 та серії АБУ №981624 за період з 22 травня 2009р. до 20 червня 2009р. складає 4768 грн. Під час судового розгляду справи представник відповідача проти арифметичного результату розрахунку не заперечував, тому з урахуванням приписів ч.3 ст. 72 КАС України суд виходить з правильності зазначеного розрахунку.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків.
Зважаючи на це, а також попередні висновки суду, позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за період з 06.05.2009р. по 26.06.2009р. у сумі 5723,13 грн. підлягає задоволенню частково на суму 4768 грн., що відповідає періоду тимчасової непрацездатності, за який не було виплачене матеріальне забезпечення. При цьому суд виходить з того, що вимога про зобов'язання виплатити грошове забезпечення у зв'язку з незаконним звільненням заявляється одночасно з вимогою про вирішення публічно-правового спору, який стосується припинення публічної служби, тому підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства цим адміністративним судом.
Що стосується строків звернення до адміністративного суду, на пропущенні яких наполягає відповідач, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання позивача про їх поновлення виходячи з наступного.
Частиною 1-3 статті 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи може обчислюватися з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, або з іншого дня, якщо це передбачене іншими законами.
Суд погоджується з твердженням сторін про необхідність застосування норм ст. 233 КЗпП України щодо місячного строку для звернення до суду у справах про звільнення, який починає перебіг з дня вручення копії наказу про звільнення позивача, тобто з 26.06.2009 року
Відповідно до ч.2 ст. 100 КАС України якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Розглянувши клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, суд дійшов висновку про поважність причин його пропущення. Так, з урахуванням наведених вище висновків, цей строк сплинув 26.07.2009 року, у той час як позивач подав адміністративний позов до суду 07.08.2009р. Пропущення строку звернення до суду склало 12 днів.
При цьому не можна стверджувати про те, що позивач діяв недбало до власного права на судовий захист: 15.07.2009р. ним був надісланий запит до відповідача, у якому він просив надати довідки та копії документів, що є доказами у даній справі; 30.07.2009р. особисто отримав письмові докази, які у подальшому додав до позовної заяви; після отримання необхідних доказів впродовж 7 днів підготував позовну заяву та звернувся до суду.
У рішеннях по справі «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000р. та справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Тому з урахуванням приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права, а також норм ч. 2 ст. 8, ч.2 ст. 9 КАС України, суд вважає, що незначне пропущення строку звернення до суду за умови відсутності ознак недбалого ставлення позивача до реалізації права на справедливий судовий розгляд не може бути перешкодою для надання судового захисту порушеним правам особи.
За таких обставин суд вважає можливим визнати причину пропущення строку звернення до суду поважною, поновити строк звернення до суду та розглядати і вирішувати адміністративну справу в порядку, встановленому КАС України.
Судові витрати розподілити у відповідності зі ст. 94 КАС України відповідно до задоволених вимог.
Зважаючи на наведене, керуючись, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації у Донецькій області про зобов'язання внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення з 05.05.2009р. на 26.06.2009р. та зобов'язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.05.2009р. до 26.06.2009р. у сумі 5 723,13грн. задовольнити частково.
Зобов'язати Державну податкову адміністрацію у Донецькій області (83048, м. Донецьк, вул.. Артема, 114, код ЄДРПОУ 01291755) внести корегування до наказу №199-о від 05.05.2009 в частині зміни дати звільнення ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) з 05.05.2009р. на 22.06.2009р.
Зобов'язати Державну податкову адміністрацію у Донецькій області (83048, м. Донецьк, вул. Артема, 114, код ЄДРПОУ 01291755) виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 4768 грн. (чотири тисячі сімсот шістдесят вісім грн. 00 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) судові витрати з судового збору у сумі 2 грн. 27 коп. (дві гривні двадцять сім копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.5 ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання заяви про апеляційне оскарження, але не подання апеляційної скарги у строк, встановлений ст.186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Вступна та резолютивна частина постанови проголошена у судовому засіданні 2 листопада 2009 року. Постанова виготовлена у повному обсязі 09 листопада 2009 року.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі - з дня складення в повному обсязі - до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Бєломєстнов О. Ю.