Справа № 185/6714/16-ц
Провадження № 2/242/970/17
30 серпня 2017 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Владимирської І.М., при секретарі Дуровій Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,-
Позивач ОСОБА_1 10.08.2016 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики, мотивуючи позовні вимоги тим, що 01.07.2013 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав від нього в борг 174 000 доларів США та взяв на себе зобов'язання повернути суму боргу до 01.08.2013 року, а у разі неповернення у вищевказаний строк суми боргу відповідач сплачує проценти за користування грошовими коштами в розмірі 10 відсотків від суми боргу. Відповідач в обумовлений строк гроші не повернув та добровільно виконати зобов'язання відмовляється, в зв'язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. Просить суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості за договором позики у розмірі 174 000 доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову складає - 4 314 887 грн. 50 коп., суму процентів за договором позики у розмірі - 609 000 доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову складає 15 102 106 грн. 24 коп., пеню за прострочення виконання зобов'язання за основним боргом у сумі 80 272,42 доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову складає 1 990 601 грн. 43 коп. та понесені ним судові витрати у розмірі 6890 грн. 00 коп..
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися про дату, час та місце слухання справи повідомлені належним чином, надали суду клопотання з підтриманням позовних у повному обсязі, просять суд провести слухання справи за їх відсутності.
Відповідач ОСОБА_2. у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги визнав частково. В обґрунтування заперечень зазначив, що в 2013 році він дійсно займав гроші в сумі 105 000 доларів США у групи осіб, серед яких був і ОСОБА_1 Гроші він фактично брав у ОСОБА_4 частинами та у зв'язку з тим, що він не вчасно їх віддав під тиском 10 осіб ним була написана боргова розписка на суму 174 000 доларів США. Першу частину боргу в розмірі 26 000 доларів США він передав 27.07.2013 року через ОСОБА_4, який в свою чергу віддав їх ОСОБА_1 та ОСОБА_5 Наступну суму - 5 000 доларів США він віддав через ОСОБА_4 в серпні 2013 року. Потім грошові кошти переводилися на картки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в «Приватбанку». Зазначив, що в загальній сумі ним було повернуто 56 140 доларів США. Також вказав, що він є інвалідом третьої групи, на теперішній час мешкає в орендованій квартирі, ніде не працює і сплачує аліменти на утримання дитини. В зв'язку з чим, суму заборгованості у розмірі 48 860 доларів США він визнає, а в іншій частині позову просить суд відмовити.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися в суд за захистом свого цивільного права у випадку його порушення з вимогою про примусове виконання зобов'язання в натурі.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договору не вимагалася.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.
Судом встановлено, що згідно розписки від 01.07.2013 року відповідач ОСОБА_2 взяв у позивача ОСОБА_1. у борг гроші у сумі 174 000 доларів США та взяв на себе зобов'язання повернути суму боргу до 01.08.2013 року.
Слід зауважити, що договір позики між позивачем та відповідачем укладений у письмовій формі та його зміст підтверджує факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику та отримання останнім цих коштів.
Факт передачі грошей відповідачеві позивачем підтверджений розпискою, наявною в матеріалах справи, тобто, позивач довів факт передачі грошей відповідачеві, у відповідності зі ст. 60 ЦПК України надав необхідні докази на підтвердження своїх вимог, крім того, сам факт отримання грошей не заперечує і сам відповідач.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на те, що позивач заявляє позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 174 000 доларів США, по курсу НБУ на день подання позову (29.07.2016 року), суд виходячи з засад диспозитивності судового процесу, розглядає справу в межах позовних вимог.
Як вбачається з офіційного курсу гривні до іноземної валюти Національного банку України, станом на 29.07.2016 року 100 доларів США дорівнювали 2479,1208 грн.
В зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 174 000 доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову складає - 4 314 887 грн. 50 коп., підлягаю задоволенню у повному обсязі.
Суд критично відноситься до доводів ОСОБА_2 щодо укладання договору позики в розмірі 105 000 доларів США з ОСОБА_4, а не - 174 000 доларів США з ОСОБА_1, а також укладення договору під тиском, оскільки відповідач не надав суду жодного належного та допустимого доказу в підтвердження даного факту.
Суд також не може прийняти до уваги доводи відповідача щодо часткового погашення суму заборгованості у розмірі 56 140 доларів США, оскільки надані відповідачем розписка від ОСОБА_4 та чеки про банківські переводи на ім'я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не містять жодної інформації, яка б свідчила про взаємозв'язок перерахованих коштів саме з вищевказаним договором позики.
В своїх постановах від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та від 24 лютого 2016 року м. Київ №6-50цс16, Верховний суд України зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розписки від 01.07.2013 року ОСОБА_2 власноручно зазначив, що у разі несвоєчасної оплати грошових коштів до нього застосовуються штрафні санкції у вигляді нарахування 10 відсотків від суми заборгованості за кожний наступний місяць.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року у справі 6-42цс11).
Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.
Зокрема, беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд приходить до висновку, що позивач заявляючи позовні вимоги в частині стягнення 10 відсотків від суми заборгованості за кожний наступний місяць в порядку ст. 625 ЦК України помиляється в правовій природі вищевказаної відповідальності, оскільки як вбачається з боргової розписки сторони обумовили, що це є штрафними санкціями за несвоєчасне виконання зобов'язання, тобто неустойкою. В зв'язку чим, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючі, що в договорі позики розмір процентів за користування грошовими коштами відсутній, суд вважає, за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача три проценти річних від простроченої сумиз урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Слід також зауважити, що згідно з частиною 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до статті 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 3 ст. 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
За пунктом 3.3 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.
Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день пред'явлення відповідної вимоги.
З урахуванням вищезазначеного, розмір процентів від простроченої сумиз урахуванням положень ч. 2 ст. 625 ЦК України має бути розрахований починаючі з обмовленої сторонами дати повернення позики до дати подання позову гривневому еквіваленті.
Із проведеного судом розрахунку 3 відсотки річних із розрахунку суми заборгованості 4 314 887 грн. 50 коп. складають 129 446 грн. 63 коп.
З огляду на те, що час користування відповідачем грошовими коштами складає 35 місяців, розмір процентів від простроченої суми складає 377 552 грн. 70 коп. ( 129446,63/12 = 10 787,22 - сума відсотків на місяць; 10 787,22*35= 377552,70 - сума відсотків за весь період заборгованості ).
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Дана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України викладеної у постанові від 21.10.2015 року в справі № 6-2003цс15.
Як вже зазначалось вище, договір позики укладений між сторонами у формі розписки містить в собі штрафні санкції, що по своїй суті є неустойкою (штрафом), що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання і складає 10 відсотків на місяць від суми заборгованості.
В зв'язку з чим, суд вважає необґрунтованими доводи позивача, щодо стягнення неустойки з відповідача у формі пені на рівні облікової ставки Національного банку України.
За таких обставин сума штрафу за весь період заборгованості з 01.09.2013 року до 29.07.2016 року складає 15 102 106 грн. 24 коп.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин які мають істотне значення.
Суд вважає, що суми штрафних санкцій значно завищені і є неадекватними та враховуючи, матеріальне становище відповідача, а також з урахування того, що з 2013 року позивач при відсутності тривалий час платежів з боку відповідача ніяким чином аж до 2016 року не вирішував питання повернення заборгованості за договором позики, тим самим на думку суду допустив недобросовісність у здійсненні прав, що призвело до нарахування штрафу у розмірі, який значно перевищує розмір основної заборгованості, суд вважає за можливе застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України до даних правовідносин і зменшити розмір штрафу за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором до 4 314 887 грн. 50 коп., тобто до суми заборгованості за тілом кредиту.
Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.
Судом встановлено, що при звернені до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 6890 грн. 00 коп.. Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеної частини позовних вимог, а саме: судовий збір у сумі 2899 грн. 31 коп..
Керуючись ст. ст. 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 16, 530, 533, 610, 629, 1046, ч. 2 ст. 1047, 1049 ЦК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 174 000 (сто сімдесят чотири тисячі) доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову складає 4 314 887 (чотири мільйони триста чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 50 коп.; три відсотки річних у сумі 377 552 (триста сімдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят п'ять) грн. 70 коп. та штрафу за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором у сумі 4 314 887 (чотири мільйони триста чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн. 50 коп., всього: 9 007 327 (дев'ять мільйонів сім тисяч триста двадцять сім) грн. 70 коп.
Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору у сумі 2899 (дві тисячі вісімсот дев'яносто дев'ять) грн. 31 коп.
В решті позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Селидівський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя