Справа № 761/19401/17
Провадження № 2-а/761/508/2017
28 серпня 2017 року року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Рибака М.А.,
за участю секретаря Яриновської Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії, -
У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач) про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є матір'ю двох дітей - близнюків, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які народились ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Діти народились в м. Сімферополі. На момент їхнього народження Автономна республіка Крим була окупована Російською Федерацією, і органи державної влади України там вже не діяли. Документи про народження дітей, видані органами окупаційної влади, є недійсними для України в силу статті 9 Закону України «Про забезпечення прав та свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» та не можуть створювати правових наслідків.
В квітні 2016 року позивач разом з чоловіком та дітьми переїхала до м. Києва. У Києві їхня родина отримала статус внутрішньо переміщених осіб. 22 квітня 2016 року чоловік позивача звернувся до Оболонського районного суду міста Києва із двома заявами про встановлення фактів народження наших дітей, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Оболонський районний суд розглянув обидві заяви 25 квітня 2016 року та задовольнив їх та позивач отримала свідоцтва про народження дітей в органі РАЦС України 26 квітня 2016 року, тобто через два роки після їхнього народження.
01.08.2016 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення та виплату фінансової допомоги при народженні її дітей. Але не отримала відповідь на цю заяву. 27 березня 2017 року позивач повторно звернулась до Управління із заявою про призначення фінансової допомоги. 29 березня 2017 року позивач отримала письмову відмову у призначенні фінансової допомоги при народженні її дітей з причини пропуску заявником строку для звернення за нею.
Позивач зазначала, що не могла звернутись за призначенням їй фінансової допомоги при народженні її дітей за місцем свого проживання з об'єктивних причин, а тому вважала, що дванадцятимісячсний строк для звернення за призначенням такої допомоги вона пропустила з поважних причин.
Посилаючись на викладене позивач просила суд поновити їй строк для звернення до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року та із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали та просили суд про його задоволення з урахуванням письмових пояснень по справі. При цьому позивач зазначала, що оремо допомоги упри народженні дітей в АР Крим вона не отримувала.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, в поданих суду письмових запереченнях просив суд проводити розгляд справи за його відсутності. Адміністративний позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні, зазначаючи, що позивач пропустила строк для звернення за фінансовою допомогою при народженні її дітей і вказаний строк поновленню не підлягає. А тому відповідачем було правомірно відмовлено у призначенні фінансової допомоги.
Вислухавши пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи та заперечення відповідача, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 01.08.2016 року позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій вона просила надати матеріальну допомогу на народжених ІНФОРМАЦІЯ_1 року дітей та зазначила, що вона не могла раніше звернутись за призначенням їй допомоги у зв'язку із відсутністю матеріальних та фізичних можливостей. Окрім того, вказувала, що її діти народились в місті Сімферополь АР Крим, а вона лише 22.05.2016 року приїхала до м. Києва, отримала свідоцтво українського зразка та у неї з'явилась змога звернутись за призначенням їй допомоги.
27.03.2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила суд повідомити про результати розгляду її заяви від 01.08.2016 року, оскільки відповідь на неї вона не отримала.
29.03.2017 року відповідач повідомив позивача про відсутність законних підстав для призначення їй допомоги, оскільки заявник звернулась за призначенням їй допомоги після спливу дванадцяти місяців після народження дитини.
Із матеріалів справи вбачається, що 26.04.2016 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у мсті Києві було видано свідоцтво про народження дітей позивача =- ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які народились ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання допомоги при народженні дитини основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41\74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це надання щорічної грошової допомоги дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Згідно зі ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, фактично вимога позивача є формою реалізації конституційного права громадян на соціальний захист.
Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям з дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.
Відповідно до ст.10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (далі Закон) допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Положеннями ст. 11 Закону передбачено, що допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Згідно із п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.
Згідно із п. 12 Постанови КМУ від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через12 календарних місяців після народження дитини.
Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається заява одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина.
Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам, а тому не можна позбавити саме дитину благ, гарантованих їй державою.
В даному випадку, суд вважає можливим поновити позивачу строк для звернення із заявою про призначення державної допомоги при народженні її дітей, оскільки погоджується із її доводами про те, що вона не могла звернутись із заявою в межах встановленого строку через поважні причини, а прийняття і розгляд заяви позивача відповідачем є формальним, без врахування конкретних життєвих обставин та насамперед, інтересів дітей.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України регламентовано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Таким чином, відповідно до ст. 162 КАС України, діючи в межах наданих адміністративному суду повноважень, проаналізувавши наведені позивачем доводи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 70, 71, 159-163, 167, 171-2 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_3, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року та із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги постанова суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою суду за наслідками апеляційного провадження.
СУДДЯ М.А. РИБАК