Провадження №2-а/760/1208/17
Справа №760/3727/17
01 вересня 2017 року суддя Солом'янського районного суду м. Києва Оксюта Т.Г. розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 01.12.2014 року в нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи внаслідок виконання ним обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975, та інших нормативно-правових актів у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
Позивач звернувся, до відповідачів з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги.
Головне управління Національної гвардії України не визнало право позивача на отримання допомоги як інваліда ІІ групи у зв'язку із захворюваннями, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, що підтверджується відсутністю відповідей на його звернення до них.
Вважає такі дії відповідачів неправомірними у зв'язку з чим просив задовольнити позов.
В запереченнях щодо позову, які надійшли на адресу суду, представник відповідача посилається на те, що позивач не отримав одноразову грошову допомогу правомірно.
Згідно ч. 4 ст. 183-2 КАС України суддя розглядає справу в порядку скороченого провадження одноособово, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду справи у скороченому провадженні суддя, оцінивши повідомлені позивачем, відповідачем обставини, за наявності достатніх підстав приймає законне та обґрунтоване судове рішення. У разі недостатності повідомлених позивачем обставин або якщо за результатами розгляду поданого відповідачем заперечення суд прийде до висновку про неможливість ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, суд розглядає справу за загальними правилами цього Кодексу, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
Дослідивши матеріали адміністративного позову, суд вважає його таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Встановлено, що відповідно до довідки № 69 від 21.04.2016 року виданої Дарницьким районним у місті Києві військовим комісаріатом, позивач проходив військову службу з 17.10.1989 року по 14.12.1991 року, у тому числі приймав участь у бойових дія (охорона громадського порядку у Закавказзі) з 05.12.1989 року по 14.12.1991 року у складі військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 13.11.2014 року №3539 було встановлено, що поранення, контузія, захворювання позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до виписки до акту МСЕК від 02.12.2014 року позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 01.12.2014 року у зв'язку з пораненням та захворюваннями, пов'язаними з виконанням обов'язків військової служби.
Позивач зробив до відповідача звернення та подав усі необхідні документи для призначення та виплати спірної виплати.
Відповідно до вих. Головного управління Національної гвардії України від 28.11.2016 року №27/33/4-С-1119, позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, оскільки, на думку Головного управління Національної гвардії України, таку виплату має здійснити Міністерство оборони України.
Відповідно до вих. Міністерства оборони України від 26.10.2015 року №248/3/6/3030, позивач проходив військову службу у складі внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ СРСР, а відповідно, на думку Міністерства оборони України, таку виплату має здійснити Міністерство внутрішніх справ України або Національна гвардія України.
Суд звертає увагу, що травма (контузія) та захворювання позивача дійсно пов'язанні з виконанням обов'язків військової служби та не пов'язані з будь-якими обставинами, котрі зазначено законодавцем у пункті 1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII.
Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 41).
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99).
На підставі копії виписки з акту огляду МСЕК серії АВ №0414453 від 02.12.2014 року встановлено, що з 01.12.2014 року під час огляду позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності до 01.12.2016 року.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства право на отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло з моменту настання інвалідності, тобто з 01.12.2014 року.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
02.12.2014 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності та зазначено, що вона настала внаслідок травми, контузії, захворювання, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби.
Відповідно до підпункту 4 пункту другого статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з положенням підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІI групи.
Пункт 9 статті 16-3 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
У зв'язку з тим, що ІІ група інвалідності позивачу була встановлена з 01.12.2014 року, то механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року.
Абзац 3 підпункту 1 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначає, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІI групи.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, прихожу до висновку, що з 01.12.2014 року позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.
Відповідно до положень частини другої статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свої своїх прав та інтересів пред'явивши позовні вимоги до Головного управління Національної гвардії України.
Відповідно до пункту 17 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою КМ України № 975 від 25.12.2013 року, особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Слід зазначити, що законодавець чітко встановив обов'язок відповідачів приймати рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби.
Таким чином, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, Головне управління Національної гвардії України не призначило та не виплатило позивачу спірну допомогу, а тому такі дії є протиправними і підлягають судовому захисту.
Крім цього, не приймаються до уваги доводи Головного управління Національної гвардії України, що позивач не надав доказів, які б підтверджували, що він проходив військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, з таких підстав.
Відповідно до постанови Верховної Ради Української РСР «Про проголошення незалежності України» та Акту проголошення незалежності України від 24.08.1991 № 1427-XII, Україна була проголошена незалежною демократичною державою 24.08.1991 року.
Згідно до ст.ст. 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, що набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, особами, які звільнилися з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права та пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей не допускаються. Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.
Статтею 4 зазначеної Угоди передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов'язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.
Законом України «Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами-учасницями Cпівдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей» від 14.02.1992 року ратифіковано Протокол до Угоди між державами-учасницями Cпівдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14.02.1992 року. Відповідно до ст.1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в Збройні Сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України від 26 березня 1992 року № 2235-ХІІ «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовців внутрішніх військ і членам їх сімей відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Закон №2235-XII втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про Національну гвардію України» (далі - Закон №876-VII).
За змістом ч.1 ст.1 останнього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) Національна гвардія України (далі - НГУ) є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи МВС.
Підпунктами 1, 3 п.3 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №876-VII встановлено, що: Головний орган військового управління НГУ, органи військового управління оперативно-територіальних об'єднань НГУ, військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об'єктів та спеціальних вантажів, військові частини з охорони та оборони важливих державних об'єктів, військові частини і підрозділи з охорони дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних організацій в Україні, військові частини з охорони громадського порядку, підрозділи (загони) спеціального призначення, військові частини оперативного призначення, авіаційні військові частини, вищі навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, установи та заклади НГУ є правонаступниками відповідних органів військового управління, військових частин і підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних військових частин, органів і підрозділів забезпечення, установ внутрішніх військ МВС без переоформлення актів на право постійного користування земельними ділянками та свідоцтв про право власності на нерухоме майно; дія цього Закону в частині соціального і правового захисту військовослужбовців НГУ поширюється на осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку із складу внутрішніх військ МВС, а також на членів сімей військовослужбовців внутрішніх військ МВС, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час проходження військової служби до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень статті 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на:
1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;
2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;
3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що він проходив військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ, що не заперечується сторонами.
Отже, позивач не може надати суду документ, що він проходив військову службу у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України або був військовослужбовцем іншого утворення відповідно до законів України військового формування та правоохоронного органу спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, оскільки проходив військову службу у період коли Збройні Сили України та інші військові формування створені ще не були.
В останнє позивач був звільнений з військової служби саме із внутрішніх військ МВС, а наведена правова норма зобов'язує здійснити виплату одноразової грошової допомоги особам, звільненим з військової служби, саме орган державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби, безвідносно до того під час проходження військової служби в якому органі державної влади (МОУ чи іншому центральному органі виконавчої влади, що здійснює керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами) мали місце причини внаслідок яких встановлено інвалідність (поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби).
Оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок травми, контузії, хвороби, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року, оскільки законодавством передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців Внутрішніх військ МВС до військовослужбовців Національної гвардії України та встановлено обов'язок саме Національної гвардії України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального обов'язку.
Таким чином, відповідач зобов'язаний призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи, але у порушення норм чинного законодавства цього не зробив.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Окрім того, з метою належного захисту прав позивача, Головне управління Національної гвардії України слід зобов'язати прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даної постанови суду.
Разом з тим, позовна вимога про зобов'язання Головного управління Національної гвардії України нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІ групи, у зв'язку з настанням інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, наразі є передчасною та такою, що задоволенню не підлягає у зв'язку із встановленням судом необхідності зобов'язання Головного управління Національної гвардії України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків даної постанови суду.
Керуючись статтями 17, 19, 46 Конституції України, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25 грудня 2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», статтями 2, 41, 71, 86, 94, 97, 104-106, 158-163, 183-2, 254, 256 КАС України, суддя, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності другої групи внаслідок травми (контузії), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».
Зобов'язати Головне управління Національної гвардії України прийняти рішення за результатами розгляду питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності після звільнення з військової служби, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.
У задоволені решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Солом'янський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя