печерський районний суд міста києва
Справа № 757/60574/16-ц
Категорія 29
29 серпня 2017 року Печерський районний суд м. Києва
у складі:
головуючого судді - Писанця В.А.,
при секретарі - Ясеновенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного надання медичних послуг, -
У грудні 2016 року ОСОБА_1звернувся до суду із позовом до Міністерства охорони здоров'я Українипро відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного надання медичних послуг.
Позивач в ході розгляду справи неодноразово уточнював обґрунтування своїх позовних вимог, та згідно останніх уточнень просив:
-стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду в сумі 1 099 408,00 грн., 60 000,00 дол. США;
-стягнути з відповідача на користь позивача 2 000 000,00 грн. моральної шкоди;
-зобов'язати відповідача провести детальне обстеження позивача в спеціалізованій клініці м.Києва по фактично встановленому діагнозу хвороби (тромбоз воротної вени) та прийняти відповідну тактику лікування із зобов'язанням відповідача на виділення коштів, які необхідні на лікування даної хвороби;
-зобов'язати відповідача провести обстеження позивача у спеціалізованій клініці і провести операційне втручання за діагнозом «недостатність кровообігу 4-го ступеня, тромбофлебіт» за рахунок Міністерства охорони здоров'я України.
-розподілити судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що обставини справи які передували поданню даного позову розпочались у вересні 1992 року зі зверненням позивача до районної лікарні де йому було поставлено діагноз вітрянки і вірусного гепатиту А, та було призначено амбулаторне лікування. В подальшому за твердженнями позивача завдана майнова та моральна шкодавиражалась у службовій недбалості лікарів, яка полягала на думку позивача у помилково встановлених діагнозах, непрофесійному та не кваліфікованому лікуванні в медичних закладах України.
В судовому засіданні представник позивача вимоги позову з урахуванням уточнень підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з викладених у письмових запереченнях підстав, додатково зазначивши, що більшість медичних закладів до яких звертався позивач не відноситься до інфраструктури МОЗ України, як центрального органу виконавчої влади.
Суд, заслухавши сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що у вересні 1992 року позивач звернувся до Старосинявської центральної районної лікарні де йому лікарем-інфекціоністом ОСОБА_2 було поставлено діагноз вітрянка і вірусний гепатит А, та було призначено амбулаторне лікування.
В період з 05 квітня 1993 року по 16 квітня 1993 року ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в гастроентерелогічному відділенні Хмельницької обласної лікарні з діагнозом: хронічний постінфекційний гепатит, гемолітична вроджена анемія, помірний-виражений гастрит.
З 21 березня 1994 року по 28 березня 1994 року позивач перебував на лікуванні в гаматологічному відділенні Хмельницької обласної клінічної лікарні з діагнозом хронічний гепатит під сумнівом.
В подальшому ОСОБА_1 з 04 лютого 2004 року по 09 лютого 2004 року в гастроентерологічному відділенні Хмельницької обласної клінічної лікарні проходив лікування з діагнозом постінфекційний цироз печінки.
З 29 березня 2004 року по 08 квітня 2004 року лікування позивач здійснювалось в гастроентерологічному відділенні Хмельницької обласної клінічної лікарні вже за діагнозом післяінфекційний цироз печінки в стадії субкомпенсації, печінково-клітинна недостатність І ступеня.
В період з 08 листопада 2004 року по 17 листопада 2004 року ОСОБА_1 проходив лікування в гастроентерологічному відділенні Хмельницької обласної клінічної лікарні з встановленим йому діагнозом післяінфекційний цироз печінки в стадії субкомпенсації, синдром гіперопленізму.
Постановою старшого прокурора відділу нагляду прокуратури Чернівецької області Дениса В.М. від 08 грудня 2011 року в порушенні кримінальної справи відносно медичних працівників Старосинявської ЦРЛ ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Хмельницької обласної лікарні ОСОБА_5 за ст. 139,140 КК України, та в порушенні кримінальної справи відносно голови Староконстянтинівської МСЕК ОСОБА_6 за ст. ст. 364,367 КК України відмовлено у зв'язку з відсутністю складу злочину.
СВ Хмельницького ВП ГУ НП в Хмельницькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 420162410100000009 від 09 лютого 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, за фактом неналежного виконання медичними працівниками Хмельницької обласної лікарні та Старосинявської центральної районної лікарні своїх професійних обов'язків при складанні епікризу від 11 квітня 2013 року щодо хворого ОСОБА_1
В рамках досудового розслідування слідчим призначено комісійну судово-медичну експертизу щодо лікування ОСОБА_1 українськими медичними установами, встановлення йому діагнозів тощо, проведення якої доручено Головному бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров'я України.
За результатами проведення експертизи складено Акт судово-медичного дослідження №422/11, яке проводилось Начальником ДУ ГБСМЕ МОЗ України, кандидатом медичних наук, доцентом Бурчинським В.Г., Зав. кафедрою інфекційних захворювань НМУ ім. Богомольця О.О., Голубовською О.А., Зав. кафедрою гематології НМАПО ім. Шупика П.Л., доктором медичних наук, професором Гайдуковою С.М., Головним спеціалістом з дитячих інфекційних хвороб МОЗ України, доктором медичних наук, професором Крамаревим С.О., Лікарем-гастроентерологом відділення гастроентерології МКЛ №9 м.Києва, Семеновим А.В., Лікарем-судово-медичним експертом судово-медичного відділу ДУ ГБСМЕ МОЗ України Мазною Н.О., Лікарем-судово-медичним експертом судово-медичного відділу ДУ ГБСМЕ МОЗ України, Дубровською О.М., Зав. судово-медичного відділу ДУ ГБСМЕ МОЗ України, Легедзою А.В. (а.с. 68-73).
Також, на звернення ОСОБА_1 до Голови Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Кожем'якіна А.А. щодо неналежного досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016101100000027 внесеному СВ Шевченківського УП ГУНП у м.Києві до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08 лютого 2016 року за фактом підроблення службовими особами МОЗ України висновку судово-медичної експертизи відносно ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Разом з тим, за результатами досудового розслідування на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України слідчим 20 липня 2015 винесено постанову про закриття вказаного кримінального провадження.
25 серпня 2016 року Київською місцевою прокуратурою №10 у зв'язку із неповнотою досудового розслідування скасовано рішення від 20 липня 2015 року про закриття кримінального провадження. На даний момент досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016101100000027 триває.
ОСОБА_1 у своєму позові до Міністерства охорони здоров'я України вказує на неналежне надання медичних послуг в медичних закладах України.
З огляду на те, що статтями 22, 1166 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, позивач просив відшкодувати за рахунок МОЗ України завдану йому шкоду у розмірі 1 099 408,00 грн. та 60 000,00 дол. США.
Прокуратурою Чернівецької області за зверненням ОСОБА_16 здійснено перевірку щодо неналежного, на його думку, виконання професійних обов'язків лікарями Старосинявської центральної районної лікарні, Хмельницької обласної лікарні під час лікування його сина - ОСОБА_1, прокурор Денис В.М. прийшов до висновку, що в ході проведених перевірок не здобуто даних, які б вказували на наявність причинного зв'язку між діяннями (діями чи бездіяльністю) медичних працівників та зазначеними заявником негативними наслідками (захворюваннями) для ОСОБА_1 та ОСОБА_16, а тому в діяннях лікарів ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відсутній склад злочинів, передбачених ст.ст. 139,140 КК України.
Разом з тим, в ході перевірки доводів заявника в частині безпідставного встановлення (пониження) в 2009 році його сину ОСОБА_1 групи інвалідності, та відмови у встановленні групи інвалідності власне заявнику, даних, які б вказували про наявність в діяннях голови Старокостянтинівської МСЕК ОСОБА_6 ознак складу злочинів, передбачених ст.ст. 364, 367 КК України, не здобуто.
Так, постановою старшого прокурора відділу нагляду прокуратури Чернівецької області ОСОБА_3 від 08 грудня 2011 року в порушенні кримінальної справи відносно медичних працівників Старосинявської ЦРЛ ОСОБА_2, ОСОБА_4 та Хмельницької обласної лікарні ОСОБА_5 за ст. 139,140 КК України, та в порушенні кримінальної справи відносно голови Староконстянтинівської МСЕК ОСОБА_6 за ст. ст. 364,367 КК України відмовлено у зв'язку з відсутністю складу злочину.
Натомість, судом встановлено, що дії відповідача були направлені лиш на те, щоб організувати виконання належного лікування позивача шляхом направлення за належністю останнього до лікувальних закладів України, що входить до компетенції МОЗ України.
Отже, посилання позивача на помилково встановлені діагнози, непрофесійне та не кваліфіковане лікування є безпідставними, адже судом не встановлено зв'язку між шкодою завданою позивачу на його думку неналежним лікуванням лікарями Старосинявської центральної районної лікарні, Хмельницької обласної лікарні та діями МОЗ України при перевірці вказаних дій, оскільки у спірних правовідносинах останній є суб'єктом владних повноважень, що реалізує управлінські функції.
Положеннями статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №267, додержання закладами охорони здоров'я, підприємцями, установами та організаціями права громадян на охорону здоров'я МОЗ України забезпечує в межах своєї компетенції.
Зокрема у статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення. Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди; б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина.
З огляду на приписи частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, заподіяна неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
У відповідності до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною першою статті 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.
За частиною 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині відшкодування за рахунок відповідачів майнової шкоди у розмірі 1 099 408,00 грн., 60 000,00 дол. США, яка визначена позивачем як сума заподіяного МОЗ України збитку, оскільки підстави для відшкодування цих витрат безпосередньо залежать від прийняття судом як належного доказу лише тверджень позивача про бездіяльність МОЗ України щодо перевірки належності лікування позивача, який в межах даного спору суд визнав як неналежний доказ.
Крім того, позивачу на його думку була завдана і моральна шкода, яка полягала у глибоких фізичних та душевних стражданням, спричинених службовою недбалістю лікарів, що виражалась на думку позивача у помилково встановлених діагнозах, непрофесійному та не кваліфікованому лікуванні.
Завдану йому відповідачем моральну шкоду він оцінює в сумі 2 000 000,00 грн.
Відповідно до положень ст.ст. 23, 1167 ЦК України позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Разом з тим, наявність у позивача захворювань, що у подальшому призвело до встановлення йому ІІ групи інвалідності не підтверджує факт наявності причинного зв'язку між шкодою у визначеному ним розмірі 2 000 000,00 грн. і протиправним діянням відповідача та вини останнього в її заподіянні.
Згідно вимог ст. ст. 27, 28, 29, 30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, вищевказане свідчить про відсутність вини Міністерства охорони здоров'я України у заподіянні матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 та про безпідставність його вимог про зобов'язання відповідача провести детальне обстеження та лікування позивача за наявними у нього хворобами, оскільки дані вимоги є похідними.
В порядку статті 88 ЦПК України відсутні підстави для розподілу судових витрат, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 22, 1166, 1167, 1177 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 10, 27-30, 56, 57-60, 79, 84, 88, 209, 212-214, 218 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок неналежного надання медичних послуг - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва.
Суддя В.А. Писанець