Справа № 761/29986/17
Провадження № 2/761/6843/2017
29 серпня 2017 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Осаулов А.А., вивчивши справу цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД»; Треті особи: Державна фіскальна служба України, Державна фіскальна служба у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Державна фіскальна служба у Менському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, -
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД»; Треті особи: Державна фіскальна служба України, Державна фіскальна служба у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Державна фіскальна служба у Менському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.
Під час вивчення матеріалів заяви встановлено, що остання подана з порушенням вимог ст.ст. 119 ЦПК України.
Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цивільно процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями п. 3, 5, 6 ч. 2, 4 ст.119 ЦПК України визначено, що позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви. Позовна заява повинна відповідати іншим вимогам, встановленим законом.
Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, оскільки в позовній заяві не викладені обставини, якими позивач обґрунтовують свої вимоги до відповідачів, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких звертаються до суду та обґрунтовують свої вимоги відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, з зазначенням доказів в підтвердження обґрунтування заявлених вимог або обставин, які свідчать на підтвердження дійсної неможливості отримання таких доказів, а також на підставі якої правової норми визначається той спосіб захисту прав, який позивач просить застосувати.
У пункті 7 постанови № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що «позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК. У зв'язку з цим суди мають звертати особливу увагу, зокрема, на те, що у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладенні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину».
До відома позивача - поняття доказів наводиться у ст. 60 ЦПК України, згідно з якою доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Так, зміст позовної заяви свідчить, що позивачем не викладені обставини щодо обґрунтування підстав та предмету позову, тобто, які саме суб»єктивні права позивача порушені, якими саме діями відповідача з приводу даного предмету спору та з якими правовими наслідками. У позовній заяві відсутнє правове обґрунтування з посиланням на конкретні норми цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини у даній справі.
Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Позивачем не розкритий зміст порушеного права, враховуючи, що ст.16 ЦК України визначений перелік способів захисту порушених прав та інтересів осіб, а право на звернення до суду відповідно до ст.4 ЦПК України притаманне лише особі, яка звертається за захистом своїх порушених прав або охоронюваних законом інтересів, оскільки підставою для визнання протиправним рішення є конкретні обставини, які свідчать про порушення прав сторони.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачам не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з'ясувати предмет спору та межі доказування.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України. Відтак позовні вимоги підлягають уточненню, оскільки з прохальної частини позовної заяви не вбачається, яким спосіб захисту відповідно до ст. 16 ЦК України, обраний позивачем.
Оскільки відповідно до ст. 15 цього ж Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають саме з правових відносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а не з будь-яких суспільних зв'язків, то зазначення вказаних вище обставин за нормами ст. 119 ЦПК України є передумовою відкриття провадження у справі.
Виходячи з вищенаведеного, позивачу необхідно викласти обставини в обґрунтування пред'явлених позовних вимог, виходячи з правовідносин, що склалися між сторонами, які права, свободи чи інтереси були порушені та яким чином передбачені шляхи їх поновлення, чим визначений той засіб захисту права, який він просить застосувати, з посиланням на обставини як правові підстави, а також на докази в підтвердження обставин в обґрунтування заявлених вимог.
Відтак, суд позбавлений можливості вирішити питання про відкриття провадження у справі, оскільки заява містить недоліки (не відповідає вимогам ст.ст. 119 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 119, 120 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання позивачем ухвали.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 121 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНА-АВАНГАРД»; Треті особи: Державна фіскальна служба України, Державна фіскальна служба у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління державної фіскальної служби у м. Києві, Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, Державна фіскальна служба у Менському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним, - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви на протязі п'яти днів з дня отримання ним копії цієї ухвали, в противному разі позовна заява буде вважатися неподаною та повернута.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Осаулов А.А.