Справа № 401/11005/12
(2/401/4531/12)
Іменем України
17.12.2012 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого -судді Спаї В.В.,
при секретареві - Коньковій А.О.,
за участі позивача - ОСОБА_1,
за участі представника позивача -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпропетровську у порядку заочного розгляду справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, де третя особа Державна Міграційна Служба України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання особи такою, що втратила право користування житловим будинком,
Позивач звернулася до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.01.2009 р., виданого державним нотаріусом четвертої Дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_4, домоволодіння №9 по вулиці Клочко у місті Дніпропетровську належить їй. Дане свідоцтво про право на спадщину зареєстроване в КП «Дніпропетровське міжміське .бюро технічної інвентаризації»13.03.2009 р. (реєстраційний номер 24 953811). Позивач постійно проживає та її місце проживання зареєстровано у домоволодінні №9 по вул. Клочко у м. Дніпропетровську з 1986 року, що підтверджується копією домової книги. На початку березня 2011 р., як зазначається позивачем при зверненні до суду, до неї звернулась знайома її сина ОСОБА_3, яка приїхала до м. Дніпропетровська працювати з села Почино-Софіївки Магдалинівського району, з проханням зареєструвати її у будинку, оскільки вона хвора на діабет та є інсулінозалежною і їй необхідна реєстрація у м. Дніпропетровську для постановки на облік для безкоштовного отримання за рахунок держави ліків від діабету -інсуліну; позивач погодилася. Відповідно до даних домової книги 11.04.2011 р. в домоволодінні №9 по вул. Клочко зареєстровано місце проживання відповідача. На початку квітня 2012 р. відповідач виїхала з домоволодіння у невідомому напрямку, забравши всі свої особисті речі. До цього часу ОСОБА_3 у домоволодінні не з'являлась, тому її нове місце проживання невідоме. У добровільному порядку відповідач з реєстраційного обліку у домоволодінні не знялася.
Факт непроживання відповідача у домоволодінні №9 по вулиці Клочко у м. Дніпропетровську з квітня 2011 року підтверджується актом про її непроживання від 06.09.2012 р. у вказаному домоволодінні (додається), підписаного сусідами та затвердженого головою квартального комітету.
Відповідач ОСОБА_3 не є членом ї сім'ї, як власника житлового будинку, в розумінні ст. З СК України, ст.ст. 64, 156 ЖК України, тож відповідно не може бути і колишнім членом моєї сім'ї, вона є сторонньою особою.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
В силу ст.321 ЦК України,право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Ст. 155 ЖК України передбачено, що жилі будинки, що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком, крім випадків,
установлених законодавством.
Оскільки відповідач не проживає у належному позивачеві на праві приватної власності житловому будинку, в добровільному порядку з реєстраційного обліку не знялася, зазначене й стало приводом для цього звернення до суду.
Предмет позову становить вимога про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим будинком № 9 по вулиці Клочко у місті Дніпропетровську.
Підставу позову становлять приписи ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 391 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 150, 155 ЖК України.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали вимоги позову повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві, та просили суд повністю задовольнити поданий позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, позивачем предмет та підстава позову не змінювалися та позивач висловився про заочний розгляд справи, тому справа ухвалою суду розглядалася у порядку заочного розгляду.
Суд, заслухав пояснення позивача, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які пояснили, що є сусідами позивача та останній раз бачили ОСОБА_3 влітку минулого року, яка мешкала однією сім'єю з сином позивача, та дослідив докази в межах заявлених вимог згідно ст. 11 ЦПК України, дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову повністю, виходячи з наступного.
За ст. 150 Житлового Кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 156 зазначеного вище кодексу члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Як було встановлено судом, позивач є власником будинку №9 по вул. Клочко у м. Дніпропетровську.
Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору (ст. 160 ЖК).
За ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Утім, як було встановлено за судового розгляду, відповідач відсутня понад встановлені ЦК України строки у жилому приміщенні, хоча її місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку за зазначеною вище адресою; суду не було надано доказів щодо домовленостей з приводу строку відсутності між відповідачем та власником житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; на виконання ч. 1 та ч. 2 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, та на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст. 319 ЦК).
Отже, Конституцією (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону N 475/97-ВР від 17.07.97 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернути до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.
Цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
Таким чином, виходячи з аналізу зазначених правових норм член сім'ї наймача (колишній член сім'ї) може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, з підстав відсутності понад один рік у цьому жилому приміщенні, якщо він був відсутній протягом цього строку підряд без поважних причин, і саме ці факти повинні бути встановлені судом при вирішенні спору згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України. Отже, на переконання суду, доводи позивача є слушними: судом було встановлено на підставі наявних у справі доказів факт відсутності відповідача у житловому приміщенні понад 1 рік, відповідач не скористалася правом брати участь у судових засіданнях, правом надання заперечень проти позову, через що для суду вбачаються підстави для ухвалення рішення про визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням -будинком №9 по вул. Клочко у м. Дніпропетровську.
Питання про розподіл судових витрат вирішено у відповідності до приписів ст.ст. 88 та 215 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 11, 15, ч. 1 ст. 88, ст.ст. 212, 214-215, 224, 226 ЦПК України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_3 такою, що втратила право користування житловим приміщенням -будинком №9 по вул. Клочко у м. Дніпропетровську.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 107,30 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України: рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя