Справа № 607/9664/16-ц Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/789/837/17 Доповідач - Дикун С.І.
Категорія - 57
23 серпня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого - Дикун С.І.
суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,
при секретарі - Коваль О.І.
з участю сторін - представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2; представника позивача
ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-
У вересні 2016 року представник ОСОБА_4 в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. Посилаючись, що відповідач не виконав обов'язків повіреного за довіреністю від 15 серпня 2011 року та, на порушення п.3 ч.1 ст.1006 ЦК України, не передав позивачу одержаних за договором купівлі-продажу від 21 червня 2013 року 100570 грн належної їй 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 100570 гривень, отриманих на виконання договору доручення, 53802, 06 гривень - проценти за користування грошовими коштами, 9632, 72 гривень - три проценти річних та 80 858, 28 гривень інфляційних втрат - загалом 244 863, 06 гривень. (а.с.2-7)
У жовтні 2016 року представник ОСОБА_4 в інтересах позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 протягом 2011-2012 років отримав від ОСОБА_3 через систему міжнародних грошових переказів, кошти на загальну суму 77000 доларів США, які повинен був внести на банківський рахунок позивача для зберігання, що було передбачено довіреністю від 15 серпня 2011 року, оскільки вона мала намір придбати житло в Україні по поверненню зі США. Відповідач, всупереч довіреності від 15 серпня 2011 року, за вищевказані кошти придбав собі квартиру АДРЕСА_2 та відмовився повертати гроші. А тому, позивач просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, 5908,06 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 29.01.2011 року; 1363,89 доларів США три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню грошових коштів, отриманих 29.01.2011 року.
- 60 000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, 43 482, 30 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 04.04.2011 року; 9908,58 доларів США три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню грошових коштів, отриманих 04.04.2011 року.
- 9000 доларів США, отриманих 02.02.2012 року, 5 941, 58 доларів США, проценти за користування грошовими коштами, отриманими 02.02.2012 року; 1261,47 доларів США - три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання по поверненню грошових коштів, отриманих 02.02.2012 року. (а.с.36-44)
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 листопада 2016 року вищевказані позови були об'єднані в одне провадження.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 100570 гривень, отриманих на виконання договору доручення, 53802, 06 гривень - проценти за користування грошовими коштами, 9632, 72 гривень - три проценти річних та 80 858, 28 гривень інфляційних втрат - загалом 244 863, 06 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3:
- 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, 5908, 06 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 29.01.2011 року;
- 60 000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, 43 482, 30 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 04.04.2011 року;
- 9000 доларів США, отриманих 02.02.2012 року, 5 941, 58 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 02.02.2012 року,
загалом на суму 132 331, 94 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ, станом на 19.05.2017 року, становить 3 492 239, 89 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 6890 грн та 2448,63 грн судового збору.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивачу було відомо про придбання ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_3 ще у серпні 2013 року, а не у серпні 2016 року, як встановлено судом першої інстанції, оскільки остання перебувала на території України у серпні 2013 року. Також, дана квартира була придбана відповідачем 29 квітня 2011 року та виключно за кошти, отримані від позивачки на протязі 2011 року. Відтак, висновок суду про те, що квартира по вул.За Рудкою придбана ОСОБА_1 за грошові кошти, одержані від продажу частини квартири позивачки у 2013 році, не відповідають дійсності. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вказує, що ОСОБА_3 переказувала кошти із власної волі в якості допомоги, що підтверджується листом ПАТ “Державний експортно-імпортний банк України” №066-10/474 від 03.04.2017 р. та згідно якого вбачається, що перші перекази позивачки на ім'я відповідача здійснювалися із призначенням переказу “Допомога родичу”. Наголошує, що твердження суду, що спірні кошти, отримані банківськими переказами, зберігалися у відповідача без достатньої правової підстави є передчасними та недоведеними, оскільки позивачка з 2011 по вересень 2016 р.р. не пред'являла до відповідача жодних вимог по поверненню переказаних нею коштів та не зверталася до банківської установи про повернення таких коштів як помилково переказаних. Зазначає, що ОСОБА_3 жодного разу не була присутня у судових засіданнях та, очевидно, не могла надавати суду пояснення про те, що відповідач ОСОБА_1 надіслані кошти повинен був внести на банківський рахунок позивачки ОСОБА_3, про що зазначено у рішенні суду першої інстанції. Не погоджується особа, яка подала апеляційну скаргу з висновком суду першої інстанції у частині стягнення процентів за користування коштами, оскільки такий зроблений з порушенням ст.ст. 536,625 ЦК України. Відповідач висловлює свої заперечення і щодо неправильного застосування судом першої інстанції строку позовної давності, оскільки позивачем не доведено, що з 2011 вона не могла довідатися від відповідача інформацію про хід виконання її доручення про внесення переказаних нею коштів на банківський рахунок, так само як і не доведено, що позивачка не могла пред'явити відповідачу вимогу про повернення коштів, а тому, враховуючи презумпцію обізнаності про стан своїх суб'єктивних прав, позивач не довела, що строк позовної давності нею пропущено з поважних причин.
У решті рішення суду не оскаржується і підстав для його перегляду, відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не вбачає.
Усудовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.
Представник позивача апеляційну скаргу вважає безпідставною, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши
законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення,
колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду - до часткового скасування.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Однак, оскаржене рішення суду наведеним вимогам відповідає частково.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є матір'ю відповідача.
28 січня 2011 року позивач, перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, де йменує себе як Myra Hymon (відповідно до запису про шлюб (а.с.46), ОСОБА_5 Химон і ОСОБА_6 (дівоче прізвище - Скотчилас) уклали шлюб 28 квітня 1996 року) через банківську установу «Ваnk of Аmеrіса» здійснила грошовий переказ на ім'я свого сина - відповідача по справі ОСОБА_1 в сумі 8000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 28.01.2011року.
04 березня 2011 року позивач через банківську установу «Ваnk of Аmеrіса» здійснила грошовий переказ на ім'я відповідача в сумі 60000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 04.03.2011року.
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29 березня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого в реєстрі за №705, ОСОБА_8 продала, а ОСОБА_1 купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_2.
15 серпня 2011 року позивач під час приїзду із США в Україну видала на ім'я відповідача довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровану в реєстрі за №1935, терміном дії - 5 років. Де, зокрема, у п. 9 уповноважила повіреного ОСОБА_1 на одержання належного їй - довірителю ОСОБА_3 майна, включаючи грошові суми (пенсію, перекази, вклади тощо) та п.10 зазначено, що позивач уповноважує ОСОБА_1 “на відкриття від її імені рахунків у банківських та інших фінансових установах, в тому числі в валютних чи цінних паперах”.
01 лютого 2012 року через банківську установу «Ваnk of Аmеrіса» ОСОБА_3 здійснила грошовий переказ на ім'я ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 9000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 01.02.2012року.
ОСОБА_3 на праві власності належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності па житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації 04 травня 1995 року на підставі розпорядження (наказу) органу приватизації №10632 від 26 квітня 1995 року, зареєстрованого 4 травня 1995 року за №10674, що підтверджується довідкою ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 29 серпня 2016 року № 2362.
21 червня 2013 року відповідач, діючи від імені позивача, на підставі довіреності від 15 серпня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий номер 1935, продав, а ОСОБА_9, на ім'я малолітньої доньки ОСОБА_10, купила належну позивачу 1/2 частку квартири АДРЕСА_4, що підтверджується договором купівлі-продажу 1/2 частки квартири від 21.06.2013року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за номером 908. Згідно з пунктом 4 даного договору продаж вчинено за 100 570 гривень, які відповідач отримав під час підписання договору.
Відповідач на вимогу позивача добровільно повернути отримані кошти відмовився, вказуючи, що грошові кошти мати пересилала йому добровільно.
Відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч.2 ст.1000 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.1006 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення, після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення, негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Відповідно до частин 1,3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, падати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно із вимогами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту ( частина 1 ст. 527 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нормою ч.2 ст.1214 ЦК України передбачено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 цього кодексу).
Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чуми грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).
Верховним Судом України висловлено правову позицію щодо стягнення грошових коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України, яка викладена у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15.
Відповідно до якої встановлено, що ст.625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно зі статтею 536 ЦК України.
Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 100570 гривень, отриманих на виконання договору доручення, 53802, 06 гривень - проценти за користування грошовими коштами, 9632, 72 гривень - три проценти річних та 80 858, 28 гривень інфляційних втрат - загалом 244 863, 06 гривень; а також стягнення 9000 доларів США, отриманих 02.02.2012 року, 5 941, 58 доларів США процентів за користування грошовими коштами, отриманими 02.02.2012 року, суд виходив з тих обставин, що відповідач не виконав зобов'язання повіреного негайно передати довірителю кошти, одержані від реалізації належної їй 1/2 частки квартири АДРЕСА_4, та обумовлених довіреністю повноважень відкрити валютний рахунок на ім'я позивача із розміщенням на ньому 9000 доларів США, отриманих 02.02.2012 року та безпідставно зберігаючи останні кошти.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги щодо зазначеної частини судового рішення колегія суддів не може прийняти до уваги, як такі що спростовуються матеріалами справи - доказами по справі.
Проаналізувавши встановлені обставини по справі, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд обґрунтовано визнав, що позивачем надані достатні докази отримання відповідачем на виконання договору доручення коштів із продажу частки квартири позивача та 9000 доларів США коштів через систему міжнародних грошових переказів.
Судом першої інстанції правильно відхилено заперечення відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності за захистом порушеного права, з огляду на ту обставину, що судом не встановлено домовленості сторін спору щодо визначення конкретного строку повернення спірних коштів, як отриманих від продажу частки квартири, так і переказом 02.02.2012 року, що, в свою чергу, надало позивачу ОСОБА_3 право звернутися з вимогою про повернення цих коштів до відповідача в будь - який момент, а за захистом своїх прав до суду - з часу відмови відповідача у їх поверненні у серпні 2016 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів також уважає неспроможними доводи апеляційної скарги про пропущення позивачем позовної давності.
Не заслуговують на увагу апеляційного суду твердження представника відповідача в апеляційній скарзі, що висновок суду у частині стягнення процентів за користування спірними коштами зроблений з порушенням ст.ст. 536 ЦК України, оскільки зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15.
Колегія суддів також вважає необгрунтованими посилання апеляційної скарги на помилкове стягнення судом 9632,72 грн - 3% річних, оскільки судом встановлено наявність невиконаного грошового зобов'язання відповідачем за довіреністю, що дає правову підставу для застосування норми ч.2 ст 625 ЦК України.
Однак, колегія суддів не може погодитись із рішенням суду в частині стягнення із відповідача на користь позивача 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, 5908, 06 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 29.01.2011 року; 60 000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, 43 482, 30 доларів США проценти за користування грошовими коштами, отриманими 04.04.2011 року. Вирішуючи спір у цій частині суд дійшов до переконання, що між сторонами склалися стосунки за яких спірні кошти, отримані за електронними переказами, зберігалися у відповідача без достатньої правової підстави, оскільки наявності будь - яких правочинів (договору дарування грошей в письмовій формі, тощо), визначеної законом форми, судом не встановлено.
Висновок суду в цій частині суперечить вимогам закону та обставинам справи.
За вимогами ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно із ч.ч.1,2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
За нормами ч.1 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
За таких обставин, між сторонами були вчинені правочини у письмовій формі, оскільки воля сторін щодо переказів 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, та 60 000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, була оформлена міжнародними електронними платежами, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 28.01.2011 року та 04.03.2011 року.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, як мати, добровільно зі США переказувала гроші своєму сину ОСОБА_1 у дар на ґрунті родинних відносин для покращення житлових умов та придбання квартири. Підтвердженням цього є перший грошовий переказ у сумі 8000 доларів США за призначенням “Допомога родичу”. Відповідач ОСОБА_1, як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, заперечуючи позов, заявив, що позивач по справі - його мати ОСОБА_3 є заможною людиною, проживає понад двадцять років у США, особисто, з власної ініціативи висловила бажання подарувати йому кошти на квартиру, так як його сім'я потребувала покращення житлових умов. Із часу відвідин його родини в Україні у серпні 2011 року їй було достеменно відомо про придбання ним квартири на переказані кошти, вона квартиру бачила, купівлю її схвалила.
Таким чином, позивач схвалила свої правочини щодо дарування коштів сину - відповідачу по справі протягом тривалого періоду - із серпня 2011 року вимог щодо повернення спірних коштів не заявляла, аж до погіршення сімейних відносин між сторонами у літку 2016 року.
Доводи позивача ОСОБА_3 про обов'язок внесення спірних коштів відповідачем на банківський рахунок, відкритий ним на її ім'я (а.с.37), є надуманими, оскільки таких повноважень ОСОБА_1 на той час ще не мав, так як довіреність, якою обумовлювалось його повноваження щодо відкриття валютного рахунку на позивача та внесення на нього коштів була видана 15 серпня 2011 року.
Верховним судом України викладено правову позицію у постанові від 02.10.2013 р. у справі №688цс13, відповідно до якої зазначено, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України). Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. У зазначеній постанові Верховний Суд України також відзначив, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами або правочином.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що, оскільки переказ грошових коштів ОСОБА_3 ОСОБА_1 у сумі 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, та 60 000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, був вчинений добровільно як дар матері сину для купівлі квартири, за відсутності на той час будь-яких повноважень щодо перерахування цих коштів на рахунок позивача, грошові кошти позивачу поверненню не підлягають.
А тому, відповідно до вимог п.п..3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, рішення суду в зазначеній частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у позові щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, 5908,06 доларів США процентів за користування грошовими коштами, отриманими 29.01.2011 року; 60000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, 43482,30 доларів США процентів за користування грошовими коштами, отриманими 04.04.2011 року.
Згідно із нормою ч.5 с. 88 ЦПК України слід зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору з 6890 грн до 3795 грн 16 коп.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011 року, 5908, 06 доларів США процентів за користування грошовими коштами, отриманими 29.01.2011 року; 60 000 доларів США, отриманих 04.04.2011 року, 43 482, 30 доларів США процентів за користування грошовими коштами, отриманими 04.04.2011 року, відмовивши у позові.
Зменшити стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судового збору з 6890 грн до 3795 грн 16 коп.
У решті рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2017 року залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий Дикун С.І.
ОСОБА_11
Судді: Храпак Н.М.
Головуючий - підпис
Судді - два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_12